При ураженні периферичної нервової системи мають місце локальні гіперестезії та парестезії шкірних покривів, невралгії трійчастого нерва, міжреберних та інших нервів. Особливо часто спостерігають функціональні розлади з боку вегетативної нервової системи у вигляді гіперемії обличчя, пітливості, лабільності пульсу.

У разі грипу легкого ступеня тяжкості температура тіла не перевищує 38 °С і нормалізується через 2—3 дні. Симптоми загальної інтоксикації й катаральний синдром виражені слабко. У деяких випадках за клінічною картиною така форма мало чим відрізняється від ГРЗ іншої етіології.

Перебіг грипу середньої тяжкості характеризується підвищенням температури тіла до 39 °С, вираженими симптомами інтоксикації та ураженням дихальної системи. Гарячка триває до 4—5-ї доби. Цю форму грипу реєструють найчастіше.

Тяжкий перебіг грипу проявляється швидким розвитком і значною вира-женістю інтоксикації, гарячки і катаральних ознак. Характерними є:

• гострий початок;

• висока і тривала гарячка (39—40 °С) із різко вираженою інтоксикацією;

• різка слабість аж до повної адинамії;

• сильний головний біль і біль у м’язах, виражена ломота в тілі:

• сонливість або безсоння, запаморочення;

• можливі марення, галюцинації, втрата свідомості, судоми;

• нудота, повторне блювання;

• землистий відтінок шкірних покривів;

• постійна задишка, шо посилюється під час рухів;

• позитивний симптом щипка;

• поява менінгеальних симптомів, які прогресують, енцефалітний синдром;

• часте виникнення ускладнень з боку дихальної системи і передусім — вірусно-бактерійні пневмонії.

Якщо у перебігу хвороби не виникає ускладнень, то через 2—3 дні хворий починає одужувати: температура тіла знижується, кашель стає м’якшим, зникають головний біль і міалгії. Загальна слабість і розбитість можуть зберігатися ше кілька днів і довше. Катаральний синдром зникає пізніше.

Якщо у хворого вже є імунітет до основних компонентів субтипу вірусу, то при зараженні зміненими внаслідок дрейфу штамами цього субтипу хвороба може перебігати легше, але випадки інфікування новим субтипом, як правило, мають тяжкий перебіг. У разі попереднього щеплення протигрипозною вакциною хвороба або не розвивається, або перебігає в легкій формі за умови подібності основних антигенів вакцини і штаму, що інфікує.

Існують певні особливості клінічного перебігу різних субтипів. Так, аналіз перебігу останнього пандемічного субтипу грипу A H1N1 (04/2009 Каліфорнія) виявив низку особливостей:

1. Пік захворюваності припадає на вікову групу 5—24 роки, також висока захворюваність характерна лдя дітей віком 0—4 роки.

2. Більшість летальних наслідків зареєстровано у віковій грунті 25—49 років.

3. До груп ризику належать хворі на бронхіальну астму, хвороби серця, пацієнти із цукровим діабетом і надлишковою масою тіла, вагітні, а також особи, які тривалий час уживають ацетилсаліцилову кислоту.

4. Частіше виникають первинні вірусні пневмонії із розвитком ГРДСД.

5. У кожного четвертого хворого виникають блювання і/або діарея.

Натепер проводять світовий моніторинг випадків пташиного грипу субтипу

h2N1, при якому зараження людей відбувається через контакт із птахами; шлях передачі інфекції — частіше повітряно-пиловий (вірус міститься у випорожненнях птахів). Поки що немає достовірних випадків передачі цього субтипу від хворої людини до здорової. Однак через небезпечний епідемічний потенціал пташиного грипу нотрібна надзвичайна настороженість щодо нього. Унаслідок схильності Н вірусу пташиного грипу до рецептора, шо складається із тих само сіалових кислот, які у людей локалізуються в клітинах термінальних бронхів й альвеолах, частіше, ніж при зараженні людськими субтипами грипу, відбувається ураження нижніх дихальних шляхів із виникненням тяжких дихальних розладів. Саме цим зумовлений високий рівень смертності при пташиному грипі, який сягає 60 %.

УСКЛАДНЕННЯ можна умовно поділити за характером збудника — спричинені безпосередньо вірусом грипу або вторинною мікрофлорою.

До першої групи ускладнень передусім належать токсичний геморагічний набряк легень, основу якого становить ГРДСД, а також ННГМ, інші ураження нервової системи, нирок, міокардити тошо.

У початковій фазі ГРДСД відбувається акумуляція рідини і розширення простору в комірково-капілярній мембрані. Така ситуація одразу ж призводить до порушення дифузії 02 через цей бар’єр, хоча рівень дифузії С02 залишається практично незмінним (його дифузійна здатність у 20—25 разів вища, ніж у 02). При подальшому прогресуванні набряку легень порушується вже й дифузія С02. На початковому етапі такий набряк ще не виходить за межі інтерстицію й базальної мембрани альвеолодитів і є, по суті, ще інтерстиційним. Незважаючи на відсутність пропотівання рідини в альвеоли, рівень гіпоксії може бути вже досить значним і проявлятися наростанням ознак ГДН у вигляді занепокоєння, відчуття нестачі повітря, задишки (це фактично єдиний надійний суб’єктивний і об’єктивний критерій набряку легень, який починається), шо супроводжується ціанозом, хоча фізикальна картина в легенях мізерна і характеризується жорстким диханням, наявністю сухих хрипів, незначним дифузним ослабленням дихання.

Наступним етапом є пропотівання рідини і проникнення формених елементів крові в альвеоли. Із цього моменту набряк стає альвеольним, а отже, важкокеро-ваним, з усіма властивими для нього клінічними ознаками. Розвиток ааьвеольно-го геморагічного набряку легень часто відбувається лавиноподібно і навіть за умови адекватної терапії нерідко призводить до смерті.

Ураження нервової системи при грипі, крім ГННМ, можуть проявлятися арахноїдитом, радикулітом, невралгією різної локалізації, поліневритом. Ці ускладнення частіше розвиваються у період реконвалесценції і тривають від кількох днів до 2—4 тиж. Судинні розлади можуть спричиняти різноманітні зміни в міокарді — від негяжких міокардитів до, хоча й рідко, інфаркту міокарда. Міозити є рідкісним ускладненням грипу і характеризуються масивним рабдоміолізом, що супроводжується підвищенням рівня КФК в крові та міоглобінурією. Розвиток нсреспіраториих ускладнень зазвичай зумовлений патоімунними механізмами, а

ХВОРОБИ З ПЕРЕВАЖАННЯМ ПОВГГРЯНО-КРАПЛИННОГО МЕХАНІЗМУ ПЕРЕДАЧІ

не безпосередньою цитопатичною дією вірусу. Попередня сенсибілізація нирок вірусом, його антигенами, імунними комплексами лежить в основі розвитку гломерулонефриту через 1—2 міс. після перенесеного грипу.

Другу групу ускладнень становлять численні вторинні захворювання, спричинені бактерійною флорою: затяжний бронхіт, бронхіоліт, вторинні бактерійні пневмонії, абсцес легень, емпієма плеври, пневмоторакс, загострення хронічного бронхіту" і/або хронічної обструктивної хвороби легень. Виникнення вторинної бактерійної пневмонії зумовлюють багато патогенів — Staphylococcus aureus, Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenza тощо. Найнебезлечнішою є стафілококова пневмонія, яка розвивається через 2—3 дні від початку захворювання і супроводжується гіпоксемією, підвищенням рівня лейкоцитів, кривавим мокротинням. Ппевмонія, що спричинена метицилінрезистентним штамом S. aureus, найважче піддається лікуванню і може призвести до летального наслідку протягом 24 год від появи перших симптомів захворювання. Пневмонії, збудниками яких є Str. pneumoniae і Н. influenza, зазвичай розвиваються через 2—3 тиж. від початку" захворювання; їх лікують як звігчайні позалікарняні пневмонії.

Інші респіраторні ускладнення грипу:

• синусити (гайморит, фронтит, етмоїдит, сфеноїдит);

• гострий середній отит;

• загострення фіброзивного альвеоліту;

• інвазивний легеневий аспергільоз та ін.

Наявність симптомів вегетативної дистонії й загальної астенії — одна з найхарактерніших ознак грипозної інфекції. -Зазвичай усі ці розлади швидко зникають після нормалізації температури тіла, але в деяких хворих вони зберігаються і після вщухання клінічних проявів інфекції. Симптоми астенії (загальна слабість, пітливість, знижений апетит, безсоння, підвищена втомлюваність, зниження уваги) поєднуються з лабільністю пульсу, нестійким AT, частим серцебиттям. Нерідко спостерігають порушення емоційної сфери (хворі стають плаксивими, дратівливими). У зв’язку" з ним у медицині сформувалося поняття “синдром поствірус-ної астенії”, який частіше зберігається протягом місяця після перенесеного вірусного захворювання і довше. Цей синдром також може супроводжуватися психічними розладами — від легкої депресії до значних порушень поведінки. Неврологічна симптоматика включає порушення чутливості, вегетативні розлади й міалгії. Реконвалеецентів турбує гіперестезія, частіше кистей і стоп, час від часу субфебрильне підвищення температури тіла.

Перенесений грип, з огляду на зниження імунологічної реактивності, може спричинити загострення хронічних захворювань: туберкульозу, ревматичної гарячки, тонзиліту-, холеиистохолангіту, пієлонефриту тощо.

Окремо слід зазначиш можливість ускладнення грипу у вагітних’, що може призвести до викиднів, мертвонародження і вроджених вад плода. Викидні можуть виникнути через 9—14 днів після перенесеного грипу.

Грип закінчується переважно повним одужанням. В останні десятиліття смертність від грипу не перевищую 1—3 випадки на 100 тис. населення. До груп ризику насамперед належать люди похилого й старечого віку із захворюваннями ССС і хронічними запальними процесами, особи із тяжкими супутніми хворобами (цукровим діабетом, ожирінням та ін.) тощо.

ДІАГНОСТИКА. Кіїнічио-епідеміологічиі критерії діагнозу:

• контакт із хворим на грип, наявність епідемії у місцевості;

• гострий початок, максимальні прояви хвороби в перші години від початку захворювання;

• два провідних синдроми — інтоксикаційний і катаральний, причому інтоксикація виникає першою, прояви її інтенсивніші; катаральний синдром характеризується трахеїтом, зернистістю м’якого піднебіння, язичка й дужок;

• короткочасна гарячка — 3—5 днів.

У крові хворих у гострий період визначають лейкопенію з відносним лімфоци-тозом, нормальний рівень або помірне збільшення ШОЕ, у випадку ускладнень — лейкоцитоз, значне збільшення ШОЕ. На ЕКГ виявляють типові для інтоксикаційного синдрому зміни: зниження й “зазубреність” зубця Р, зниження зубця Т у різних відведеннях, відносне подовження інтервалу Q-~Т, подовження інтервату P—Q, Описані зміни зникають протягом 1—2 тиж. На рентгенограмах на початку хвороби видно посилення судинного малюнка, розширення коренів легень, шо помилково можна діагностувати як пневмонію, тому при типовому перебігу хрипу проведення рентгенографії легень є недоцільним. У разі винхікнення грипозної пневмонії виділяють чотири фази змін у легенях за тяжкістю і рентгенологічними даними:

• 1-а фаза — судинне повнокров’я (на рентгенограмах визначають двобічне посилення легеневого малюнка за рахунок розширення велттких судин і перивас-кулярного набряку);

• 2-а фаза — інтерстиційний набряк (на тлі переважно судинного компонента з’являється периваскулярхшй набряк міжчасточкових і альвеольних мембран);

• 3-я фаза — альвеольний набряк (характеризується просочуванням клітин крові в альвеоли); у хворих витікають задишка, порушення газообміну і К.ОС; грипозна інфекція в ці терміни (3-я—5-а доба хвороби) може ускладнюватися пневмонією;

• 4-а фаза — дифузний альвеольний набряк (рентгенологічно визначають великі зони геморагічного набряку, тцо займає значну частину легень; мал. 21, див. кольорову вклейку).

На рентгенограмі при стафілококовій пневмонії виявляють поширені легеневі інфільтрати.

Специфічна діагностика. Підтвердити діагноз допомагають специфічні методи. Для виділенххя вірусу матеріал від хворого необхідно брати в ранні терміни захворювання і доставляти у вірусологічну лабораторію в охолодженому стані (у термосі, заповненому льодом, або портативній морозильній камері з міхгусовою температурою). Досліджують змиви з носа й горла, кон’юнктивіт, мокротиння, кров, у випадку смерті хворого — легеневу тканину і слизову оболонку бронхів і трахеї. Змиви беруть стерильним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині натрію хлориду. Метод виділення збудника трудомісткий, дуже важливе значення має на початку епідемії грипу. Збудник ірипу в лабораторії культивують на 10— 11 -денних курячих зародках шляхом зараження їх в амніотичну порожнину, рідше — на тканинних культурах нирок мавп або людських ембріонів. Виділений вірус ідентифікують у РН з набором типових сироваток. Збудника вдається виділити від хворого, починаючи з кінця інкубаційного періоду і до 5—6-го дня хвороби. ПЛР проводять для ідентифікації вірусного геному із визначенням типу і підтипу вірусу грипу в клінічних зразках або культурі вірусу, вирощеній на курячих зародках.

Для експрес-діагностики грипу найчастіше використовують РІФ. Для цього змиви із носової частини горла обробляють протигрипозною сироваткою, міченою флюоресцеїн-ізотіоціанатом. За допомогою люмінесцентного мікроскопа у препараті виявляють яскраве зелене світіння утвореного специфічного комплексу антиген—антитіло. Для швидкого встановлення діагнозу за завданням ВООЗ було створено так звані швидкі, або ранні, тести. їх дія грунтується на принципі ІХГ. Використання швидких тестів дає змогу’ протягом 10—15 хв виявити вірус грипу в досліджуваній рідині й ідентифікувати його тип.

Проби крові для серологічного дослідження, яке менш чутливе, беруть у гострий період хвороби (у І—2-й день) і через 1—2 тиж. сухим стерильніш шприцом у кількості 2—3 мл. Найчастіше використовують РГГА, РЗК, РРГ. Діагностичним є наростання титру антитіл у 4 рази і більше.

ЛІКУВАННЯ, Більшість хворих на грип лікують у домашніх умовах. Показаннями до госпіталізації є тяжкі й ускладнені форми, а також грип, шо поєднуються із хронічними неспецифічними хворобами легень, бронхіальною астмою, ЇХС, вираженим атеросклерозом, тяжкою гіпертонічною хворобою, цукровим діабетом, тиротоксикозом, тяжкими хворобами крові, наслідками перенесених черепно-мозкових травм чи нейроінфекпій.

Під час гарячки і протягом перших днів після нормалізації температури тіла хворому на грип необхідно дотримуватися ліжкового режиму. Незалежно від тяжкості хвороби показане тепло (тепле ліжко, грілки до ніг тошо). Широко використовують чай з лимоном, фруктові соки, гарячі напої з плодів калини, малини, настої із квіток липи, бузини, листя суниці, евкаліпта, чебрецю, хвоща польового, ромашки, кореня оману, лужні мінеральні воли з молоком тощо. З метою детоксикації кількість спожитої рідини має бути такою, щоби під час хвороби добовий діурез був не меншим, ніж зазвичай, або навіть перевищував його.

При високому рівні гарячки рекомендують фізичне охолодження: збільшення площі відкритої поверхні тіла, холод на толову й до магістральних судин шиї, пахвових і пахвинних ділянок (протягом 20 хв через кожні 2 год), вологі обгортання, протирання шкіри 0,25—0,5 % розчином оцту, 50 % розчином спирту, увімкнення вентилятора та ін.

Жарознижувальні препарати призначають лише при гідерпірексії (40 °С і вище) і виражених мозкових й серцево-судинних розладах у дозі, що знижує температуру тіла лише на 1—1,5 °С — до рівня, за якого організм хворого буде більш-менш задовільно переносити гарячковий стан. Варто прагнути до поступового зниження температури тіла. Важливо пам’ятати, що шаблонне застосування цих засобів при грипі не лише не виправдане, а й шкідливе. Температурна реакція має певне компенсаторно-пристосувальне значення. Вона пригнічує розмноження вірусів, полегшує звільнення організму від збудника, активує фагоцитоз й утворення ендогенного інтерфероне’, який здійснює захист інших клітин від вірусу. Показаннями до застосування жарознижувальних* засобів варто вважати не стільки абсолютні цифри термометрії, скільки самопочуття хворого, показники гемо-динаміки, стан нервової системи. Засоби ряду НПЗП підбирають індивідуально залежно від конкретної клінічної ситуації. Використання ацетилсаліцилової кислоти при грипі у бічьшості країн заборонене.

Для зменшення проявів фарингіту призначають смоктальні таблетовані або інгаляційні засоби, які не містять антибактерійних компонентів, а також очисне

полоскання горла 2 % розчином натрію гідрокарбонату, настоями ромашки, шавлії, чебрецю, розчином фурациліну (1:5000). Добре зменшують біль за грудниною і сприяють відходженню мокротиння різні відхаркувальні препарати. Вони абсолютно показані при грипі, тому що полегшують можливість видалення густого мокротиння, яке накопичується у бронховому дереві й відходження якого утруднене через зниження секреції бронхових залоз. Відсутність відхаркування призводить до розмноження бактерійних збудників у бронхах, виникнення ускладнень. Закладеність носа, утруднення носового дихання зменшують закапуванням чи розпиленням у носові ходи судинозвужувальних засобів (наприклад, оксиметазо-ліну чи ксилометазоліну),

Етіотропні протигрипозні лікарські засоби (хіміопрепарати) поділяють на 2 групи:

• блокатори М2-каналів вірусу грипу А (адамантани): амантадин, рсманта-

дин;

• інгібітори функції нейрамінідази вірусу грищ? А і В (озельтамівір, занамівір, перамівір).

Резистентність до адамантанів вірусів грипу швидко поширюється в усьому світі з 2003 -2004 рр., тому натепер препарати цієї групи не рекомендують для противірусного лікування або хіміопрофілактики грипу. Окрім того, вони не діють на віруси грипу В і С.

Найефективнішими на сьогодні є інгібітори нейрамінідази озельтамівір і занамівір. Тільки озельтамівір можна використовувати як системний засіб — по 0,075 г 2 рази на добу протягом 5 днів. Застосування занамівіру у вигляді дихального аерозолю по 0,005 г 2 рази на добу має передусім екстрене профілактичне значення. Важливо, що озельтамівір, як і інші етіотропні протигрипозні засоби, ефективний лише в перші 2 доби, причому їхня ефективність прогресивно знижується вже з перших годин розвитку недуги. Згідно із сучасними рекомендаціями, противірусне лікування слід починати якомога раніше (у перші 48 год захворювання), але не можна виключити ефективність інгібіторів нейрамінідази і через 48 год від початку захворювання. Дискутабельним також залишається питання про збільшення доз противірусних препаратів. Згідно з міжнародними рекомендаціями, вагітність не треба вважати протипоказанням до застосування озельта-мівіру і занамівіру, оскільки такі особи належать до групи ризику розвитку тяжких ускладнень,

Відсутність противірусних засобів із парентеральним способом уведення, які б підтвердили свою ефективність і були схвалені для лікування грипу, також створює певні труднощі, особливо в осіб, що знаходяться в критичному стані, із шлунково-кишковими кровотечами тощо. Натепер інгібітор нейрамінідази вірусу перамівір, який уводять внутрішньовенно, показав свою ефективність в обмежених дослідженнях і клінічних випадках. Занамівір внутрішньовенно призначають для лікування тяжко хворих пацієнтів, які мають підозру або підтверджений випадок стійкого до озельтамівіру випадку інфекції грипу A (H1NI) 2009 р. В Україні перамівір та внутрішньовенний занамівір натепер не зареєстровані.

Також для лікування застосовують лейкоцитний інтерферон, який закапують у носові ходи через кожні 1—2 год протягом 2—3 днів. Добре себе зарекомендували рекомбінантні інтерферони у вигляді аерозолю. Раніше при тяжкому перебігу грипу і ослабленим хворим уводили протигрипозний імуноглобулін, але зараз

його застосування в більшості країн не рекомендоване внаслідок сумнівної ефективності й ризику виникнення різних імунних реакцій.

На практиці при грипі нерідко зловживають антибіотиками. Разом з тим вони мають чіткі клінічні показання до застосування: 1) дуже тяжкий перебіг грипу (гіпертоксична форма з енцефалітними проявами, починається із пневмонії); 2) грип у дітей перших 2 років життя, вагітних, різко ослаблених, осіб похилого і старечого віку; 3) бактерійні ускладнення; 4) тяжкі супутні хронічні захворювання, які можуть загостритися внаслідок грипу. У решті випадків антибіотики протипоказані, бо вони посилюють алергізацію організму, пригнічують утворення протигрипозних антитіл, збільшують частоту різних ускладнень.

Частіше застосовують цефалоспорини 3—4-го покоління (цефоперазон, цс-фтазидим, цефтриаксон, нефепім тощо), комбінації амінопеніцилінів чи пефа-лоспоринів з інгібіторами бста-лактамаз (амоксицилін із клавулановою кислотою або сульбактамом, ампіцилін із сульбактамом, цефоперазон із сульбактамом), карбапенеми (меропенем, дорипенем тощо), аміноглікозиди 3-го покоління (не-тилміцин, амікацин), а також макроліди (рокситроміцин, мідекаміцин). При пневмоніях, спричинених метицилінрезистентним стафілококом, використовують ванкоміцин або лінезолід, що ділком позбавлені перехресної резистентності з іншими антибіотиками. Препаратами вибору можуть бути “респіраторні” фторхі-нолони (гатифлоксацин, левофлоксацин, геміфлоксацин, моксифлоксацин), які мають високу анти бактерійну активність і широкий спектр дії, у тому числі на полірезистентні грамнегагивні та грампозитивні бактерії.

При розвитку набряку легень в умовах реанімації чи відділення інтенсивної терапії проводять патогенетичну нротинабрякову, ангіонротекторну й антигіпок-сичну терапію згідно з відповідними рекомендаціями і протоколами.

ПРОФІЛАКТИКА. Важливим заходом запобігання поширенню грипу є раннє виявлення хворого, його ізоляція в домашніх умовах, в ізоляторі гуртожитку, інтернату’ або госпіталізація. У першу чергу слід подбати про ізоляцію хворого від здорових осіб, особливо дітей молодшого віку. У період епідемії нерідко виникає потреба в розгортанні тимчасових стаціонарів для хворих на грип. їх доцільно відкрити на базі лікувальних закладів, шо мають рентгенівське обладнання і клінічну лабораторію.

Для дезінфекції приміщення, де знаходиться хворий, слід застосовувати препарати хлору, УФО. Використані хворим посуш, постільну білизну, носові хустинки, рушники кип’ятять. Особи, які доглядають за хворим, повинні користуватися марлевими масками із 4—6 шарів.

У період підвищеної захворюваності забороняють проведення дитячих масових заходів, переривають шкільні заняття. У лікувальних закладах уводять карантин. Працівники лікувальних, дитячих і торгових закладів, будинків для самотніх людей старечого віку і транспорту повинні надягати марлеві маски.

Для екстреної профілактики грипу після контакту з хворим на підтверджений грип застосовують ті самі противірусні препарати, шо і з лікувальною метою. Озельтамівір використовують по 0,075 г на добу протягом 5 днів. Застосовувати інгібітори пейрамінідази в масовому порядку для профілактики без особливих показань ВООЗ не рекомендує через можливе формування стійкості вірусів грипу до них препаратів. Лейкоцитний інтерферон уводять у носові ходи по 5 крапель

2—3 рази на добу.

Нині для специфічної профілактики грипу застосовують інактивовані грипозні вакцини — препарати, що містять антигени вірусів грипу актуальних підтипів A/F11N1 та A/h2N2 і типу В, які зараз циркулюють і спричинюють захворюваність на грип у світі. За прогнозами ВООЗ, циркуляція саме цих збудників продовжуватиметься і найближчими роками. Використовують три види інактиво-ваних грипозних вакцин: цільновіріонні, спліт-вакцини і субодиничні вакцини. Цільновіріонна вакцина містить інактивовані високоочищетіі нсзруйноватіі (цілі) віріони вірусу грипу, спліт-вакцина — зруйновані інактивовані віріони вірусу грипу (до її складу входять усі віріонні білки вірусу, не лише поверхневі, а й внутрішні антигени). Унаслідок високого ступеня очищення в ній немає вірусних ліпідів і білків курячого зародка. Субодинична вакцина складається лише з двох поверхневих вірусних білків — Н і N, що є найважливішими для індутеції імунної відповіді проти грипу. Решту білків віріону і курячого зародка видаляють під час очищення. Із перерахованих препаратів цільновіріонна вакцина дещо реактоген-ніша, особливо для дітей раннього віку, субодиничні вакцини менш реактогенні.

Розвиток імунітету починається з 2-го дня після щеплення, сягає максимуму на 15—30-й день і триває всього 6—12 міс., тому потребує щорічного введення вакцини. Профілактична ефективність — 70—90 %.

Протипоказання до вакцинації від грипу:

• гостре захворювання або загострення хронічного захворювання в день щеплення;

• алергія на білок курячих яєць;

• алергійні реакції на інші компонент препарату;

• тяжкі алергійні реакції на попереднє щеплення конкретним препаратом.

Первинна неспецифічна профілактика спрямована на запобігання потраплянню вірусу в організм і на посилення неспецифічної імунної відповіді для уникнення розвитку7 захворювання. Найпростішим і найефективнішим заходом с так зване соціальне дистаїшіювання, тобто перебування на безпечній території від інших людей, які можуть бути інфіковані. Під час епідемії необхідно уникати великих зборів, скупчень людей на роботі і, якщо можливо, перебувати вдома. Рекомендується ретельно і досить часто мити руки з милом або дезінфекційними розчинами на спиртовій основі.

/h2>

• Грип — гостре інфекційне захворювання з періодичним епідемічним поширенням, яке характеризується ураженням верхніх дихальних шляхів із переважанням трахеобронхіту7, шо супроводжується вираженою інтоксикацією і гарячкою.

• Під чає епідемічних спалахів хворіє до 30—50 % населення ураженого регіону, шо призводить до великих економічних витрат.

* Збудники грипу — РНК-вмісні віруси трьох видів і родів Influenzavims (А, В, С), які належать до родини Orthomyxoviridae. Тип А має баї аго субтипів. Для всіх видів вирізняють різні серопши. Фрагменти РНК мають загальну білкову оболонку, що з’єднує їх, утворюючи антигенно-стабільний рибопуклеопротеїн (S-антиген), який і визначає належність вірусу до виду й роду А, В або С.

* Факторами агресії вірусу грипу є гемаглютинін (Н) і нейраміпідаза (N) — поверхневі антигени вірусу грипу’. Відомо 16 видів Н і 9 видів N. Віруси, які передаються від людини до людини, містять Н трьох типів (HI, Н2, НЗ) і N двох тіш і в (N1, N2).

♦ Виникнення нових штамів вірусу грипу відбувається внаслідок реасорташ’ї, коли при одночасному зараженні клітини різними штамами вірусів фрагменти їхніх геномів змішуються в різних комбінаціях, що відбувається в організмі свиней. Відомі два механізми антигенних змін; антигенний дрейф являє собою механізм утворення мутацій, переважно в антигенних ділянках Н, що призводить до неповної зміни антигенної специфічності Н. Такі точкові зміни спостерігають щороку. Антигенний иіифт супроводжується різкою зміною Н і/або N. Цей механізм зумовлений здатністю вірусів грипу обмінюватися фрагментами РНК при спільному розмноженні двох штамів, у тому числі тих, шо належать до різних видів, не тільки між людськими підтипами і серотипами, а й між пташиними і людськими. У цьому випадку виникає новий субтип вірусу. Шифт реєструють 1 раз на 10—12 років і більше.

• Резервуаром і джерелом інфекції є хвора людина. Механізм передачі — повітряно-краплинний. Сприйнятливість до грипу майже всеосяжна. Імунітет нетривалий, видо-, субтипо- і серотипоспеиифічний.

♦ Провідними клінічними ознаками ірипу є інтоксикаційний і катаральний синдроми, причому поява катарального синдрому відбувається пізніше, ніж інтоксикаційного. Гарячка при грипі триває 4—5 діб; подовження цього періоду зазвичай зумовлене розвитком різних ускладнень. Характерний прояв респіраторного ураження — трахеобронхіт; дуже специфічним є відчуття дертя за грудниною.

* Ускладнення грипу можна умовно поділити за характером збудника — спричинені безпосередньо вірусом грипу або вторинною мікрофлорою.

♦ До основних етіотропних препаратів для лікування ірипу нині належать озельтамівір і занамівір. Провідним напрямом лікування в типових випадках є патогенетична терапія (пероральна детоксикація, відхаркувальні засоби тощо).

• Для специфічної профілактики грипу проводять щеплення інгактивованими ірипозни-ми вакцинами. Розрізняють цільновіріонні, спліт-ваккини і субодиничні вакцини.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення грипу.

2. Яка актуальність грипу па сучасному етапі?

3. Назвіть типи вірусів грипу та їхні відмінності, характеристика гемаглютиніну і ней-раміиїдази.

4. Що таке рсасортаиія, антигенний шифт і дрейф вірусів грипу? Яке їх епідеміологічне значення і механізм виникнення?

5. Схарактеризуйте епідеміологічні особливості грипу.

6. Назвіть основні патогенетичні ланки грипу.

7. Які клінічні прояви грипу є класичними?

В, Опишіть характер ураження легень і нервової системи при грипі.

9. Назвіть основні ускладнення грипу.

10. Укажіть методи специфічної діагностики грипу.

11. Назвіть принципи лікування хворих на грип.

12. О пшліть методи специфічної профілактики грипу.

Тести для самоконтролю

1. До якої родини належить збудник грипу?

A. Флавівіруси

B. Ретро віруси

C. Гсрпесвіруси

D. Ортоміксовіруси

E. Параміксовіруси

2. ІЦо слугує вхідними воротами для вірусу грипу?

ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

A. Циліндричний епітелій слизової оболонки дихальних шляхів

B. Пеєрові бляшки і солітарні фолікули кишок

C. Слизова оболонка мигдаликів

D. Епітеліальні клітини шкіри

E. Слизова оболонка травного каналу

3. Укажіть період заразності при грипі:

A. Тільки період розпалу

B. Протягом інкубаційного періоду

C. Кінець інкубаційного періоду + весь період захворювання

D. Період реконвалесценції

E. ЕІеріод розпалу + 7 днів нормальної температури тіла

4. Що таке антигенний шифт вірусу грипу?

A. Антигенні зміни рибонуклеолротсїну

B. Різка зміна Н і/або N

C. Точкові зміни N вірусу

D. Зміна мембранного білка

E. Точкові антигенні зміни Н вірусу в межах серовару

5. Що таке аптигенний дрейф вірусу грипу?

A. Часткова зміна антигенної специфічності Н

B. Рекомбінація Н і N

C. Антигенні зміни рибонуклеопротсїну

D. Еенетичні рекомбінації між окремими штамами вірусу грипу

E. Мінливість N

6. Який відділ дихальних шляхів пайчастіше уражується при грипі?

А! Ніс

В. Еорло

C. Альвеоли

D. Бронхіоли

E. Трахея

7. Що вказує на можливий розвиток ускладнень після перенесеного грипу?

A. Тривалість гіпертермії 3—5 діб

B. Лейкоцитоз

C. Лімфоцитоз

D. Монопитоз

E. Усі відповіді правильні

8. Специфічним методом лабораторної діагностики грипу є:

A. Вірусологічне дослідження випорожнень

B. Мікроскопічне дослідження мокро-тиння

C. Бактеріологічний посів крові

D. Біопроба на лабораторних тваринах

E. РІФ змивів із носової частини горла

9. Який препарат є найефективнішим при лікуванні грипу А?

A. Еанцикловір

B. Ацикловір

C. Озельтамівір

D. Фамцикловір

E. Ремантадин

10. Який основний профілактичний захід при грипі?

A. Щеплення

B. Хіміопрофитактика

C. Вітамінопрофілактика

D. Застосування антипіретиків

E. Уживання імуностимуляторів

1 — D; 2 — А; 3 — С; 4 — В; 5 — А; 6 — Е: 7 — В; 8 — Е; 9 — С; 10 — А.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської