Дисбіоз

Цей термін відображає кількісні й якісні зрушення мікрофлори в товстій кишці. Дисбіоз товстої кишки може бути постінфекційним (частіше після перенесених кишкових інфекціїї); медикаментозним (частіше після вживання антибіотиків широкого спектра дії); аліментарним (при незбалансованому харчуванні з дефіцитом харчових волокон); радіаційним. Ця патологія виникає при різних соматичних захворюваннях (виразковий коліт, дифузний поліпоз та ін.). Розвитку дисбіозу товстої кишки сприяють ендокринні дисфункції, імунодефіцитні стани, психоемоційний вплив, погіршення екології навколишнього середовища.

В англомовній літературі для позначення експансії мікробного росту в тонкій кишці використовують термін “bacterial overgrowth syndrome” — синдром надлишкового росту- бактерій. Його діагностують у тих випадках, коли кількість мікроорганізмів у порожній кишці перевищує 105 в 1 мл. Дисбіоз тонкої кишки розвивається при недостатності м’яза — замикача Ітеоцекальної ділянки або його резекції, при стриктурах кишок, резекції сегмента тонкої кишки з накладанням анастомозу бік у бік та ін.

За характером і ступенем вираженості клінічних симптомів виділяють три форми: компенсовану (без клінічних проявів); субкомпенсовану (локалізовану); декомпенсовану (генералізовану). Останню форму деякі автори підрозділяють на неускладнену й ускладнену.

Клінічна симптоматика при 1 і II ступенях дисбіозу товстої кишки, як правило, відсутня. У цей період дисбіоз — це в основному мікробіологічне поняття. При субкомпенсованій формі можна спостерігати субфебрилітет, зниження апетиту, порушення моторики травного каналу. При декомпенсованій формі дисбіозу товстої кишки виникає цілий спектр клінічних проявів: закреп або діарея, або їх чергування, метеоризм, харчова й медикаментозна алергія, біль у животі, порушення водного й мінерального обміну та ін. При антибютикоасоційованій діареї можливий розвиток псевдомембранозного коліту внаслідок колонізації товстої кишки Clostridium difficile.

31

ЗАГАЛЬНА ІНФІКТОЛОГІЯ

Клінічних симптомів при дисбіозі тонкої кишки у частині випадків може не бути, але нерідко розвивається синдром рецидивної секреторної діареї. При вираженій мікробній контамінації тонкої кишки з’являються метеоризм, дискомфорт і біль у животі, стеаторея й креаторся, В12-дефіцитна анемія, дефіцит вітамінів К і А. У тяжких випадках можливий розвиток сепсису.

Основним методом, що підтверджує діагноз дисбіозу товстої кишки, є бактеріологічне дослідження випорожнень. Цей метод дає змогу встановити кількісний і видовий склад мікрофлори, що домінує в цей час у товстій кишці, виявити зміну облігатної мікрофлори на умовно-патогенну.

Відомо, шо бактерії, які колонізують товсту кишку, є представниками 17 родин, 45 родів і 400—500 видів. Співвідношення анаеробів й аеробів дорівнює 10:1. Загальна кількість анаеробів сягає 10й— І О14 мікробних клітин в 1 г кишкового вмісту. До них належать грампозитивні форми (біфідобактерії та ін.); грамнегатив-ні аспорогснні анаероби (бактероїди, фузобакгерії, пейсерії) та інші форми. Частка супутньої мікрофлори становить 8—10 %; переважно це лактобапили й ентеро-бактерії. Остаточна мікрофлора представлена умовно-патогенними бактеріями родини ентеробактерій (клебсієла, цитробактер, ентеробактер, протей та ін.).

Розрізняють чотири ступені дисбіозу товстої кишки:

I ступінь — кількість анаеробів, лактобактерій не змінюється; збільшується або зменшується кількість кишкової палички, умовно-патогенна флора в межах норми.

II ступінь — кількість анаеробів на нижній межі норми або зменшена; зменшується кількість нормальної кишкової палички; збільшується щільність атипових штамів, можуть з’явитися гемолізуючі колонії кишкової палички й стафілокока; збільшується кількість умовно-патогенної флори.

III ступінь — зменшується кількість біфідумбактерій; кишкова паличка здебільшого представлена атиповими штамами, зменшується кількість лактобактерій; продовжує збільшуватися кількість умовно-патогенної флори.

IV ступінь — біфідумбактерїї відсутні; кишкова паличка представлена невеликою кількістю атипових штамів; умовно-патогенна флора росте в асоціаціях, хоча може домінувати один штам (гемолізуючий стафілокок, протей, еиньошійна паличка та ін.).

Класифікація дисбіозу кишок за мікробіологічною характеристикою включає такі типи: 1) біфідумдефіцитний (зменшення або відсутність біфідумбактерій);

2) ешсрихіозний (збільшення, зменшення або поява атипових штамів кишкової палички); 3) стафілококовий; 4) протейний; 5) грибковий (кандидозний); 6) ен-терококовий; 7) зумовлений синьогнійною паличкою; 8) асоційований.

Дисбіоз тонкої кишки діагностують шляхом безпосереднього посіву на бактерійні середовища вмісту тонкої кишки, який отримують за допомогою спеціального тонко кишкового зонда. Збільшення загальної кількості мікроорганізмів (більше 105 мікробних клітин в 1 мл кишкового вмісту) підтверджує діагноз.

Корекція дисбіозу товстої кишки потребує комплексного підходу: 1) адекватне лікування основного захворювання, що стало причиною розвитку дисбіозу; 2) відновлення порушених функцій товстої кишки; 3) підвищення загальної резистентності макроорганізму за рахунок стимуляції його імунологічного й неспецифічного захисту; 4) корекція дисбіозу товстої кишки з використанням функціонального харчування, пре-, про- і синбіотиків, а також (за суворими показання-

32

НЕСПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ми) кишкових антисептиків та інших антибактерійних і антипаразитарних засобів.

При І і II ступенях дисбіозу призначають споживання продуктів природного походження, що мають здатність відновлювати порушений мікробіоценоз товстої кишки. До їх складу входять продукти рослинного, тваринного й мікробного походження, іцо містять біфідо- і лактобактерії, харчові волокна, природні антиоксиданти. Бажано споживати соєве молоко, пектини, протеїни, вітаміни, мінеральні речовини, які нерідко називають “живильними ліками”. Важливим складником є харчові волокна, які збільшують об’єм калових мас, стимулюють пасаж харчового хімуса, усуваючи закрепи, слугують джерелом коротколанцюгових жирних кислот. Поряд із харчовими волокнами рекомендують споживати молочнокислі продукти (кефір, кисляк, йогурти, сир тощо).

Для корекції дисбіозу використовують пребіотики. Пребіотики — це компоненти їжі, які не перетравлюються і є субстратом для селективного росту популяції облігатних мікроорганізмів, насамперед біфідо- і лактобактерій. До ттребіоти-ків належать лактулоза та інші олігоцукриди. Лактулоза є живильним субстратом для цукролітичних бактерій. Пребіотики доцільно поєднувати із пробіотиками. Це препарати, виготовлені на основі живих мікроорганізмів — представників об-лігатної мікрофлори: біфідо-, лакто- і колібактерій, ентерококів. Пробіотики варто розглядати лише як засоби, корисні для відновлення еубіозу товстої кишки.

При Пі і IV ступенях дисбіозу виникає необхідність у призначенні антибактерійних засобів для пригнічення умовно-патогенної й патогенної мікрофлори товстої кишки, оскільки самостійне відновлення еубіозу в них випадках не відбувається. Починати треба з тих антибактерійних засобів, які вибірково пригнічують умовно-патогенні мікроорганізми і тим самим сприяють росту й розмноженню облігатної мікрофлори.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської.