Другий тон серця Третій тон серця

Рис. 3.14. Походження тонів серця.

ючись у напрямку до передсердя, закриває передсердно-шлуноч-ковий клапан. При цьому кров ударяється об закриті стулки клапана і під впливом віддачі відтікає від нього, створюючи другий компонент. Наступний компонент першого тону обумовлений коливаннями крові між розтягуваним коренем аорти і стінками шлуночка, який продовжує скорочуватись. І, нарешті, четвертий компонент пов’язують з турбулентним потоком крові, що починає швидко виходити у висхідну аорту і легеневу артерію.

Другий тон серця виникає в момент закриття півмісяцевих клапанів на початку розслаблення шлуночків, коли тиск крові в останніх стає нижчим, ніж в аорті та легеневому стовбурі. Кров у цих судинах починає текти в зворотному напрямку і закриває клапани. В утворенні цього тону беруть участь кілька низькочастотних коливань, зумовлених зворотним потоком крові в аорті і легеневому стовбурі в напрямку до півмісяцевих клапанів, а також закриванням цих клапанів. Таким чином, тривалість інтервалу між першим і другим тоном відповідає проміжку часу від

58

початку скорочення шлуночків серця до початку їх розслаблення, тобто механічній систолі серця.

На фонокардіограмі можна помітити ще й третій та четвертий тони; перший з них обумовлений швидким припливом крові на початку фази швидкого наповнення шлуночків (див.роздл 3.5.4), а останній — скороченням передсердь. Оскільки ці два тони виникають, коли стінки шлуночків розслаблені, вони мають низьку частоту коливань, дуже слабкі і на слух не сприймаються, тим більше, що вони не завжди є і на ФКГ (див. другу ФКГ на рис.3.13).

Крім згаданих тонів серця, досвідчений лікар-терапевт може почути в інтервалах між першим і другим тонами ще й інші звуки — так звані серцеві шуми. Вони є ознакою пороків серця: внаслідок деформації пелюсток клапанів їх герметичність порушується, і кров, просочуючись крізь клапани назад у передсердя або в шлуночки, спричиняє ці шуми. Шуми в серці виникають також при збільшенні турбулентності потоку крові, що відбувається під час напруженої фізичної роботи, або при звуженні отвору клапанів та під впливом деяких інших причин.

Балістокардіографія. Цей термін походить від назви військової дисципліни балістики — науки, яка вивчає рух кулі чи снаряда, а також рушниці і гармати внаслідок пострілу. Як рушниця після пострілу відштовхується назад, так і серце, викинувши під час систоли порцію крові в аорту, здійснює віддачу в протилежний бік (рис.3.15, А, Б). Цей рух серця передається на все тіло і викликає його мікропереміщення, які можна зареєструвати за допомогою спеціальних механочутливих систем (рис.3.15 В.). Метод графічної реєстрації переміщень тіла людини вподовж його осі, які виникають при скороченнях серця дістав назву балістокардіографії (БКГ). він дозволяє отримати об’єктивну інформацію про стан скоротливої функції серця. На запису БКГ (рис.3.15, Г) помітний ряд зубців, або хвиль, кожна з яких відображає певний момент у процесі скорочення серця. Так, хвиля Н обумовлена рухом тіла в краніальному напрямку під час ізометричного скорочення серця (див. розділ 3.5.4). Наступна хвиля І відображає віддачу тіла вниз (до ніг) під час виштовхування крові серцем в аорту і легеневу артерію, а позитивна і найбільша хвиля J пов’язана, головним чином, з ударом виштовхнутої шлуночками серця крові об стінки дуги аорти і біфуркації легеневого стовбура. За амплітудою та тривалістю цієї хвилі визначають об’єм крові, яка виштовхується серцем в аорту. Хвиля К збіга-

59

Рис. 3.15. Метод балістокардіографії.

Принцип методу: А — постріл з рушниці; Б — викид крові серцем; В — схема балістокардіографа; Г — запис балістокардіограми.

ється в часі з другим тоном ФКГ і свідчить про закриття півміся-цевих клапанів. Наступні коливання БКГ (L, М, N) пов’язані з процесами, що відбуваються в серці під час діастоли.

Ехокардіографія (ЕхоКГ) — сучасний метод дослідження серця з широкими можливостями. Він базується на здатності ультразвукових коливань (500 кГц і вище) проникати крізь тканини тіла, частково відбиваючись при цьому від поверхонь розділу тканин з різною щільністю. Як показано на рисунку 3.16, випромінювач ультразвуку, прикладений до грудної клітки, посилає ультразвукові хвилі, які проходять крізь стінку грудної клітки та серце, а сприймаючий пристрій, вмонтований в корпусі разом з випромінюючим, вловлює відбиті від різних ділянок тіла і серця коливання, які після підсилення реєструються. В залежності від кута проходження УЗ-променя на екрані осцилографа виникають зображення різних ділянок серця в динаміці під час кожного серцевого циклу (рис.3.16). На ЕхоКГ можна визначити розміри та стан відділів серця і крупних судин, структуру та рухи клапанного апарату, відхилення показників серця від норми при його захворюванні. На підставі аналізу ЕхоКГ розраховують

60

Рис. 3.16. Метод ехокардіографії. Сагітальний розтин серця і запис ехокардіограми здорової людини:

Д — датчик-випрамінювач ультразвуку; ГС — стінка грудної клітки: Р — ребра; ПСПШ — передня стінка правого иауночка; ПІЛ — правий шлуночок; МШП — міжшлуночкова перегородка; ЛШ — лівий иілуночок; Ао — аорта; ПСМК— передня стулка мітраіьного клапана; ЗСМК — задня стулка мітрального клапана; КДР — кінц ево-d іаст аі і чи ий розмір і КСР — кінцево-систолічний розмір лівого шлуночка (за відстанню між ними розраховують ударний об’єм крові). ЗСЛШ — задня стінка лівого шлуночка: ЛП — ліве передсердя; ПМ — папілярний м’яз. Цифри /. 2: 3 показують послідовні етапи сканування сері(Я і відповідні їм фрагменти ехокардіограми.

об’єми камер серця в систолу та діастолу і визначають ударний об’єм крові. Доплерівська ехокардіографія, крім того, дозволяє одержати інформацію про гемодинаміку в самому серці, аорті та легеневій артерії, про швидкість потоку крові в них, що значно полегшує діагностику стенозу (звуження) судин і передсердно-шлуночкових отворів.

В1

Катетеризація серця полягає у введенні у камери серця через кровоносні судини тонких гнучких трубок (катетерів) і вимірюванні та запису тиску в різних відділах серця. В експерименті цей метод використовують при вивченні кардіодинаміки за різних умов функціонування організму, в клініці — для уточнення діагнозу вроджених та набутих пороків серця — дефектів внутрішньосерцевих перегородок, клапанного апарату тощо.

В таблиці 3.1 наведено величини тиску в камерах серця здорової людини та на вході і виході з них. Так, тиск у лівому шлуночку і аорті під час систоли в 5 разів вищий, ніж у відповідних відділах малого кола, а в діастолу тиск в обох шлуночках падає до величин, близьких до нуля, тимчасом як у судинах, що відходять від шлуночків, він знижується лише на третину.

Таблиця 3.1.

Тиск у камерах серця і прилягаючих судинах, мм рт.ст.

(за Hurst, 1990)

Відділи серця і судини

Систола

Діастола

середнє

межі

середнє

межі

значення

коливань

значення

коливав

Ліве передсердя

13

6—20

3

-2 —+9

Лівий шлуночок

130

90 —140

1*

4—12*

Аорта

130

90—140

70

60 — 90

Порожниста вена

7

2—14

5

0—18

Праве передсердя

7

2—14

2

-2 —+6

Правий шлуночок

24

15 — 28

4*

0 — 8*

Легенева артерія

24

15 — 28

10

5 — 16

* — наведено значення кінцеводіастолічного тиску.

62

3.5.2. Електричні прояви роботи серця

Електрокардіографія^ Серце, як і будь-який м’яз, у процесі своєї діяльності продукує електричні потенціали. Кожному скороченню серця передує комплекс електричних коливань, який являє собою сумарний потенціал дії всіх волокон міокарда. По суті, серце є генератором електричних потенціалів, а оточуючі його тканини передають ці потенціали на поверхню тіла. Завдяки досить значній їхній величині та асиметричному розташуванню серця в тілі людини, проекція цих потенціалів на симетричні точки поверхні тіла буде неоднаковою, і що різницю потенціалів можна зареєструвати з поверхні тіла, приклавши до певних ділянок шкіри відвідні електроди і посиливши сигнали. Такий запис дістав назву електрокардіограми (ЕКГ), а сам метод запису і подальшого аналізу потенціалів серця — електрокардіографії. Отже ЕКГ — це запис різниці потенціалів між точками поверхні тіла, яка відображає процеси збудження серцевого м’яза.

Після того, як В.Ейнтховен у 1903 році записав електрокардіограму у хворої людини, метод ЕКГ швидко поширився в медицині і зайняв чільне місце в діагностуванні хвороб серця, пов’язаних з порушеннями поширення збудження в ньому. Цей же автор запропонував і стандартні біполярні відведення ЕКГ від кінцівок людини (рис.3.17), які стали класичними і зараз широко використовуються в усьому світі. Пізніше були впроваджені уніполярні відведення від кінцівок, грудні відведення та деякі інші.

На рисунку 3.18, Б наведено еталонну ЕКГ людини в II стандартному відведенні (права рука — ліва нога). Зубці ЕКГ позначені латинськими літерами Р, Q, R, S і Т. Крім зубців, на запису ЕКГ розрізняють також інтервали PQ, QT, ST і RR. Амплітуда найбільшого зубця R досягає 1 мВ, зубців Р і Q 0,1 — 0,15 мВ, а величина зубця Т коливається в межах 0,15-0,6 мВ.

Природа ЕКГ. На рисунку 3.18 поряд із стандартною ЕКГ в тому ж масштабі часу наведено потенціал дії (ПД) одного кардіоміоцита, одержаний при внутрішньоклітинному відведенні за допомогою мікроелектрода. Виникає питання, чому при дуже простій формі ПД всіх м’язових волокон серця електрокардіограма цілого серця, що відводиться від поверхні тіла, має таку складну форму?

Щодо механізму формування ЕКГ з потенціалів дії окремих кардіоміоцитів до нашого часу не існує закінченої теорії, яка

63

I

Рис.3.17 Трикутник Ейнтховена. Стандартні відведення електрокардіограми.

б зняла усі питання, пов’язані з цим процесом. Серед багатьох теорій, автори яких намагались описати генез ЕКГ, найбільш поширеними є дві — диференційна теорія та теорія рухомого диполя.. Диференційна теорія добре описує механізм формування еле-ктрограми серця, тобто запису безпосередньо з двох точок на його поверхні. За цією теорією в кожній точці серця, на якій знаходиться відвідний електрод, при збудженні виникає ПД описаної вище форми. Якби ПД в обох точках серця виникали одночасно і мали абсолютно однакову форму і амплітуду, то ніякої різниці потенціалів між електродами не виникало б, і реєструючий прилад писав би нульову лінію. Але насправді це не так.

На рисунку 3.19 зображено результати досліду, які дозволили зрозуміти принцип генерації зубців ЕКГ. На шлуночок ізольованого серця жаби накладено три електроди, причому під електродом 0 ділянка міокарда була попередньо некротизована (вбита якоюсь отрутою). Якщо до осцилографа приєднати пари

64

A

Потенціал дії кардіоміоцита (внутрішньоклітинне відве-\) та відповідний йому комплекс електрокардіограми, Б).

в від точок на серці 1-0 або 0-2, то в обох випадках ми на екрані типові монофазні потенціали дії (на рисунку І і III). Якщо ж на вхід осцилографа подати сигнали від :тродів 1-2, то на екрані з’явиться класична електро-ма шлуночка серця з добре вираженими зубцями R, S і за амплітудою монофазні ПД в точках міокарда 1 і 2, інаковими за величиною, але протилежними за знаком, іданні їх один на одного майже цілком знищують себе, дже в кожний момент часу різниця потенціалів між дво-:кими живими точками шлуночка (в даному разі між д електродами 1 і 2) відсутня, за винятком тих дуже ко-дрізків часу, коли швидкість наростання і спадання ПД

65

] 20n8

І ?Омб

Рис. 3.19. Дослід, що пояснює походження зубців та інтервалів електрокардіограми:

Записи І і III одержані з пар електродів 1-0 і 2-0 відповідно; запис II — з пари 1-2.

в цих точках неоднакова. Таким чином, диференційна теорія розглядає механізм генезу поліфазної ЕКГ як процес алгебраїчної сумації ПД всіх кардіоміоцитів серця (М.Г.Удєльнов).

Згідно з теорією рухомого диполя збуджене волокно міокарда являє собою змінний диполь, який характеризується певною величиною і напрямком. Ці параметри зображаються стрілкою — дипольним вектором, направленим від збудженої ділянки до незбудженої, тобто від мінуса до плюса. Алгебраїчна сума окремих векторів усіх серцевих волокон утворює інтегральний вектор серця. Оскільки в серці збудження розвивається в часі і поширюється в різних напрямках з неоднаковою швидкістю, дипольні та інтегральний вектори постійно змінюють свій напрямок і величину в просторі. Між параметрами інтегрального вектора і зубцями ЕКГ існує тісний зв’язок: амплітуда зубців ЕКГ прямо пропорційна величині вектора, і коли останній стає нульовим, на ЕКГ пишеться ізоелектрична лінія — сегменти PQ, ST і ТР. Цей процес відображено на рисунку 3.20.

Різні компоненти ЕКГ відповідають певним фазам поширення збудження по серцю. Наведений рисунок ілюструє співвідношення між цими процесами. Так, зубець Р формується в ході охоплення збудженням спочатку правого, а потім і лівого передсердя (рис. 3.20,1). Збудження передсердно-шлуночкового вузла, пучка Гіса та початкової частини ніжок пучка Гіса на ЕКГ не показано, оскільки ці структури знаходяться в глибині серця і генерують слабкі потенціали. Час, необхідний для проведення збуд-

66

(5

О

Гр~»‘

і •

h

Рй

Рис. 3.20. Динаміка компонентів електрокардіограми; вектор-кардіограми та інтегрального вектора серця під час поширення збудження в серці впродовж одного серцевого циклу.

На кожному фрагменті рисунка зліва зображено ЕКГ; в центрі — ВКГ; справа — фази розвитку збудження серцевого муяза; стрілкою показано величину і напрямок інтегрального вектора серця. Чорним кочьорам позначено збуджені ділянки, сірим —у стані спокою. На кожному фрагменті рисунка зліва зображено ЕКГ; в центрі — ВКГ; справа — фази розвитку> збудження серцевого муяза; стрілкою показано величину і напрямок інтегрального вектора серця. Чорним кольором позначенії збуджені ділянки, сірим — у стані спокою.

ження через передсердно-шлуночковий вузол, визначає тривалість інтервалу PQ (рис. 3.20, 2). Охоплення збудженням шлуночків серця відображається на ЕКГ виникненням комплексу QRS і сегмента ST (рис.3.20,3-6), а вихід шлуночків із стану збудження, їх реполяризація супроводжуються розвитком зубця Т (рис.3.20,7-8). І на останньому фрагменті рисунка показано серце в стані спокою перед початком нового циклу.

Інформативність ЕКГ. Оскільки, за визначенням, ЕКГ — це запис електричних потенціалів, що генеруються серцем при його збудженні, то очевидно, що форма ЕКГ — амплітуда і конфігурація зубців, тривалість інтервалів — надає інформацію про

67

стан збудження серцевого м’яза, напрямок і швидкість поширення збудження по серцю та пов’язаний з цим процесом ритм серцевих скорочень. Так, за величиною інтервалу R-R визначається частота серцевих скорочень (ЧСС).

Якщо вимірювати кожний R-R інтервал на ЕКГ, записаній протягом однієї хвилини чи довше, виявляється, що R-R інтервали, як правило, мають різну тривалість, що вказує на деяку не-ритмічність роботи серця. Це явище дістало назву серцевої аритмії. У більшості випадків вона пов’язана з дихальним ритмом і є нормальним фізіологічним явищем. Його аналіз за допомогою методів пульсометрії чи інтервапографії дозволяє робити висновки про ступінь нейрогуморального контролю серця (Р.М. Баєвсь-кий). Аналізуючи ЕКГ можна також визначити місце виникнення аритмій, а отже, їх тип: синусова, надшлуночкова чи шлуночкова аритмія. В останніх двох випадках причиною аритмій є позачергові скорочення шлуночків — екстрасистоли з наступною компенсаторною паузою, які виникають у місцях підвищеної збудливості в міокарді, зумовленої запальним процесом у ньому чи в ендокарді. За допомогою ЕКГ виявляють також порушення проведення збудження по провідній системі серця — часткову чи повну блокаду її різних ділянок; порушення кровопостачання міокарда та його функціонування при деяких патологіях серця й організму.

Серед методів, які останнім часом використовуються для дослідження роботи серця в експерименті та клініці, слід назвати векторкардіографію і катетеризацію серця.

Векторкардіографія. Цей метод дає змогу зобразити і записати на площині рух інтегрального вектора в просторі — вектор-кардіограму (ВКГ). Принцип методу полягає в тому, що на осци-лографічну трубку одночасно подаються два відведення ЕКГ: І відведення на горизонтальні пластини осцилографа, що відхиляють його промінь по вертикалі, і III відведення — на вертикальні пластини, які здійснюють горизонтальну розгортку променя (рис.3.21, А). Завдяки такому прийому досягається одночасний запис змін величини потенціалу інтегрального вектора та його напрямку. В результаті промінь на екрані осцилографа описує три петлі, кожна з яких відповідає зубцям Р, Т і комплексу QRS (рис. 3.21,Г). Площинне зображення ВКГ по двох осях, що відповідають І і III відведенням, розвивається в часі, тобто в неявній формі присутня і третя, часова вісь, що дає змогу представити просторову ВКГ. На попередньому рисунку (3.20) також

68

Рис. 3.21. Метод векторкардіографії:

А — відведення ЕКГ від кінцівок людини; Б-В — векторкардіоскоп; Г—петлі ВКГ, що відповідають зубцям Р, QRS і Т ЕКГ.

показано петлі ВКГ, утворювані інтегральним вектором серця, та їх співвідношення з динамікою ЕКГ.

Векторкардіограма на екрані осцилографа зберігає свою форму при кожному скороченні серця, але може змінювати положення, наприклад, при дихальних рухах або інших впливах на серце. Напрямок найбільшої петлі ВКГ — петлі QRS — відповідає напрямку електричної осі серця, яка являє собою умовну лінію, котра з’єднує дві точки серця з найбільшою різницею потенціалів. Гї положення, показане на рисунку 3.21,Г стрілкою, можна розрахувати на підставі графічного аналізу І і III відведень ЕКГ. У здорових людей електрична вісь серця розташована в області 0…+900. Відхилення осі від +90° до +180° вказує на можливу гіпертрофію правого шлуночка, а відхилення від 0 до -90° —на ліве зміщення осі серця і переважання лівого шлуночка, хоча ці відхилення можуть зумовлюватись й іншими факторами, наприклад, положенням серця в грудній клітці або особливостями будови тіла людини.

Розшифровка ВКГ є досить складним процесом, тому цей метод, як правило, використовується у великих кардіологічних

69

центрах, головним чином, для вивчення генезису патологічних змін електрокардіограми у хворих.

3.5.3. Фази серцевого циклу

В ритмічній роботі серця розрізняють три фази: скорочення (систолу), розслаблення (діастолу) і паузу. Однак завдяки поєднанню кількох методів і одночасному запису ФКГ, ЕКГ і тиску в камерах серця й аорті вдається деталізувати і точніше описати динаміку кожного серцевого скорочення. В кожному серцевому циклі як систола, так і діастола поділені на періоди та фази. Рисунок 3.22, на якому, крім фоно- та електрокардіограми, зображено записи тиску в аорті, лівому шлуночку, лівому передсерді та зміни об’єму лівого шлуночка впродовж одного скорочення серця, дає уявлення про фазову структуру серцевого циклу.

В кінці діастоли лівого шлуночка перед початком його скорочення (рис.3.22,0) тиск у передсерді і шлуночку становить біля 5 мм рт.ст., в передсерді він трохи вищий. Передсердно-шлуноч-ковий клапан відкритий, а півмісяцеві клапани аорти закриті, бо тиск в аорті в цей час набагато вищий, ніж у шлуночку. Коли збудження по ніжках пучка Гіса та волокнах Пуркіньє (див.рис. 3.20) підходить до верхівки серця, на ЕКГ реєструється зубець Q і починається скорочення міокарда. Спочатку скорочується лише невелика група волокон, і це не впливає на тиск у шлуночках, тому що одночасно розтягуються ще нескорочувані волокна; однак збудження швидко охоплює всю масу шлуночка, і в скорочення втягується все більше волокон міокарда. Тиск у шлуночку починає наростати, і це призводить до закриття передсердно-шлуноч-кового клапана — виникає І тон ФКГ. В цей момент закінчується перша фаза серцевого циклу — від зубця Q до І тону (рис. 3.22.1), яка дістала назву фази асинхронного скорочення, оскільки в цей час кардіоміоцити скорочуються неодночасно — асинхронно.

Внаслідок закриття передсердно-шлуночкового клапана шлуночок герметизується. Кров у нього не заходить і з нього не виходить, бо півмісяцевий клапан також закритий. Подальше скорочення міокарда не може змінити об’єму шлуночка, але різко підвищує тиск крові в ньому, аж поки останній не перевищить тиск в аорті. В цей момент відкривається півмісяцевий клапан, кров з шлуночка починає виходити в аорту і підвищувати в ній тиск, а об’єм шлуночка починає зменшуватись. Фаза від закриття передсердно-

70

О 0. і 0.2 0.3 0.4 О.Ь 0.6 0.7′ 0.8 0.9 с

А — тиск у відділах лівої половини серця; Б — об’єм ишуночка; В — фонокардіограма; Г — електрокардіограма; між фрагментами А і Б цифрами позначено фази серцевого циклу.

71

шлуночкового клапана до відкриття півмісяцевого називається фазою ізометричного, або ізоволюметричного, скорочення (рис.3.22 2) Ці перші дві фази об’єднуються в період напруження шлуночка.

По закінченні періоду напруження настає період вигнання крові, який поділяється на дві фази: швидкого і повільного вигнання крові (рис.3.22 3,4). На початку цього періоду, коли шлуночок наповнений кров’ю і розтягнутий, він викидає в аорту більше крові, ніж з неї відтікає за той же час — тиск в аорті підвищується. Поступово швидкість викидання крові з шлуночка зменшується (адже в нього в цей час кров нізвідки не надходить) і зрівнюється із швидкістю відтоку крові з аорти, тиск в аорті та шлуночку виходить на плато. Згодом, в міру подальшого зменшення об’єму крові в шлуночку, швидкість її вигнання стає меншою, ніж швидкість відтоку з аорти, і тиск починає падати, хоча шлуночок і продовжує скорочуватись.

Але ось систола закінчується, і шлуночок починає розслаблюватись — настає діастола, про що свідчить кінець зубця Т на ЕКГ. З цього моменту тиск у шлуночку починає падати, і через короткий час, який називається протодіастолічним інтервалом (рис.3.22 5), півмісяцевий клапан закривається, на що вказує поява другого тону ФКГ, і шлуночок знову герметизується. Настає фаза ізометричного розслаблення шлуночка, в ході якої відбувається зниження тиску в ньому. І коли тиск стає нижчим, ніж у передсерді, пе-редсердно-шлуночковий клапан відкривається, закінчується фаза ізометричного розслаблення, а з нею і період розслаблення. Далі починається період наповнення кров’ю, який також поділяється на кілька фаз. З рисунка 3.22 6,7 видно, що на момент переходу від одного періоду до іншого тиск у передсерді внаслідок поступового наповнення кров’ю, що притікає до нього по венах, досягнув максимального значення. Одразу після відкриття передсердно-шлу-ночкового клапана більша частина крові з лівого передсердя швидко переходить до шлуночка, де тиск в цей час нижче — настає фаза швидкого наповнення ишуночка (рис.3.22 7), а далі, у фазу повільного наповнення (рис.3.22 8) шлуночок наповнюється кров’ю, що надходить з вен і транзитом проходить через передсердя. І, нарешті, фаза активного наповнення ишуночка (рис.3.22 9) здійснюється за рахунок активного процесу скорочення передсердя. Оскільки ця фаза ініціює наступну систолу шлуночка, її називають також пресисто-лою. Події, аналогічні описаним вище, розвиваються і в правому шлуночку, але протікають з меншою амплітудою.

72

Співвідношення між періодами та фазами серцевого циклу і тривалість кожної з них представлені в таблиці 3.2. Значення часових параметрів наведені для частоти серцевих скорочень у 75 ударів/хв і тривалості серцевого циклу 0,8 с.

Збільшення або зменшення частоти скорочень серця відбувається переважно за рахунок фази повільного наповнення шлуночків, що відповідає паузі між скороченнями. Коли можливості цієї фази вичерпуються, зокрема при тахікардії, починає зменшуватись тривалість інших фаз, у тому числі і фази швидкого наповнення. А це може привести до того, що при високих частотах серцевого ритму шлуночок не встигатиме наповнюватись як слід і буде виштовхувати в аорту крові менше, ніж потрібно; ефективність роботи серця при цьому буде знижуватись.

В.О. ЦИБЕНКО. Фізіологія серцево-судинної системи