11.3. ЕЛЕКТРОТРАВМА

Електротравма — це ураження організму внаслідок патологічної дії електричного струму. Викликає функціональні розлади ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем та місцеві ураження. Електричний струм може також ушкоджувати окремі тканини.

Електротравма становить 1 — 1,5% усіх видів травм.

Ступінь тяжкості функціональних розладів і ушкоджень залежить від умов ураження: сили і напруги електричного струму, тривалості його впливу, виду (постійний, змінний), шляху проходження в організмі, електропровідності шкіри, загального стану організму, навколишнього середовища (сухе, вологе).

За сили струму 0,9—3,5 мА у людини з’являється відчуття його впливу; 3,5—

4,5 мА — легкі судоми пальців рук; 13—

14 мА — для самостійного звільнення від провідника потрібні великі зусилля; 15 мА І більше — самостійне припинення дії струму неможливе; 25—ЗО мА — парез дихальних м’язів; 100 мА — фібриляція шлуночків серця. Низький опір тканин у вологому середовищі, наявність ушкоджень на шкірі можуть сприяти електротравмі навіть за напруги струму 36 Б (сила струму, згідно із законом Ома, прямо пропорційна напрузі й обернено пропорційна опору). Характер струму (постійний або змінний) має значення тільки за його напруги до 450 — 500 В. У цьому діапазоні більш небезпечним е змінний струм, а за вищої напруги небезпека ушкодження внаслідок впливу змінного і постійного струму однакова.

Найбільш небезпечний шлях проходження струму (петля струму) — через

серце, легені, ЦНС: велика загроза розвитку термінального стану.

Проте що більший опір шкіри, то слабший загальний вплив струму і ймовірніші місцеві ушкодження.

Струм уражає за безпосереднього контакту, а при високій напрузі — через дуговий розряд на відстані. У разі падіння і контакту Із землею високовольтного дроту електричний струм -«розтікається» на певній ділянці землі. У таких випадках виникає «крокове» напруження в радіусі близько 10 кроків.

У момент проходження струму через організм можуть виникнути порушення 4 ступенів:

1 — судоми без втрати свідомості;

2 — судоми із втратою свідомості (дихання і діяльність серця не порушені);

3 — судоми із втратою свідомості, порушенням дихання і діяльності серця;

4 — клінічна смерть.

Термінальний стан при проходженні

струму через організм розвивається внаслідок фібриляції шлуночків і зупинення серця, спричинених подразненням блукаючого нерва, спазмом вінцевих судин, апное через пригнічення дихального центру, тетанічного спазму дихальних м’язів або голосової щілини. Ці розлади виникають при верхніх (рука -^голова, рука -» -» рука, ліва рука права нога) або повній (дві руки -» дві ноги) петлях струму.

Втрата свідомості внаслідок електро-травми спостерігається у 71 % випадків, триває частіше від кількох хвилин до 1 год. Проте в окремих випадках свідомість може не відновлюватись понад добу. Ознаки ураження ЦНС: клонічні й тонічні судоми, головний біль, сонливість, ретроградна амнезія. Рідше виникають вогнищеві ушкодження головного і сшшиого мозку. Всі ці явища частіше виникають у випадках, коли місцем входу струму є голова або верхні кінцівки.

Втрата свідомості супроводжується також пригніченням дихання аж до апное, тахікардією, аритмією, зниженням AT. Може розвинутись ГНН, порушення зору. Під час проходження електричного струму іноді виникають компресійні передо-

Травматичні ушкодження 235

ми і вивихи внаслідок різкого скорочення м’язів. Найчастіше це компресійні переломи хребців, шийки лопатки, відрив великого горбка плечової кістки, вивихи плеча.

Найиебезпечнішим проявом електро-травми є припинення кровообігу й дихання.

Відновлення діяльності серця у осіб молодого віку протягом не більше ніж через 4—5 хв після припинення є гарантією повного одужання; у осіб похилого і старечого віку цей проміжок часу коротший. Якщо заходи СЛЦР почати пізніше, то діяльність серця вдається відновити, проте порушення вищої нервової діяльності будуть необоротними.

Ураження електричним струмом окремих тканин проявляється опіками. Форми місцевих уражень внаслідок електро-травми:

1) контактні — у місці входу, виходу і на шляху проходження струму (справжні електричні опіки);

2) ураження полум’ям вольтово! дуги або одягу, що загорівся (термічні опіки);

3) змішані опіки.

Для контактних електричних опіків

більш характерні поширені ушкодження глибоко розміщених тканин. Водночас розвиваються загальні патологічні зміни в організмі аж до припинення кровообігу.

Ураженню вольтовою дугою властива клінічна картина термічного опіку.

У диференційній діагностиці між опіком полум’ям вольтової дуги і контактним опіком можуть допомогти відомості анамнезу і об’єктивного дослідження: наявність контакту чи його відсутність (у разі опіку полум’ям вольтової дуги); біль у разі контактних опіків помірний, гіперемії шкіри немає, по периферії опіку або ніяких ознак немає, або відмічається некроз шкіри білого чи темно-сірого кольору. Часто може бути обвуглення

тканин, площа опіку частіше обмежена, в ділянці ураження знижена чутливість.

Для контактних опіків характерні знаки струму у вигляді жовто-сірих цяток або великих вдавлень у центрі кратерів діаметром 1 —3 см з валиком по периферії без ознак запалення (гіперемія, набряк).

Опіки полум’ям вольтової дуги не відрізняються від звичайних термічних опіків. При цьому часто загоряється одяг, що може маскувати первинне вогнище. На відміну від контактних опіків відмічається пекучий біль, наявність гіперемії шкіри і утворення пухирів, велика площа опіку. Клініка опікової хвороби при контактних опіках невиразна, а в разі опіків полум’ям вольтової дуги така сама, як при термічних опіках.

Іноді при утворенні електричної дуги найдрібиіші частинки металу проводу тощо можуть імпрегувати тканину (металізація шкіри).

Опіки внаслідок вольтової дуги, температура якої сягає 4 000 *С, часто супроводжуються ушкодженням очей (опік рогівки, кон’юнктиви, атрофія зорового нерва).

Невідкладна допомога визначається насамперед тяжкістю ушкодження. У легких випадках, без припинення кровообігу, коли виникає тільки загруд-нинний біль, ослаблення діяльності серця, про що свідчить зниження AT, тахікардія або брадикардія, порушення ритму серця, достатньою є симптоматична терапія. Слід покласти хворого, розстебнути ґудзики, ремінь, дати валідол, валокордин, нітрогліцерин, Інші кардіотонічні засоби. У випад* ках порушення дихання проводять ШВЛ, інгаляцію кисню, а за наявності ознак припинення кровообігу і дихання — СЛЦР (див. с. 137). Місцеве лікування у разі контактних електричних опіків не відрізняється від методів лікування при термічних опіках.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.