ЕШЕРИХІОЗ

Ешерихіози (лат. escherichiosis: син.: колі-інфекція) — гостре інфекційне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі, спричинюване патогенними (діареєгенними) штамами кишкової палички, яке характеризується симптомами .загальної інтоксикації організму, дисфункцією кишок і водно-електролітними розладами.

ВСТУП. Кишкову паличку в L886 р. відкрив австрійський учений Т. Ешсріх, на честь якого вона й була названа Escherichia coli. Хоча її патогенні штами можуть спричинювати ураження різних органів і систем, у віденні інфекціоністів залишаються ті хвороби, шо супроводжуються гострою діареєю і належать до кишкових інфекцій. Ешсрихіози поширені в усьому світі. Рівень захворюваності становить десятки випадків на 100 тис. населення. Протягом останніх 10 років захворюваність на ешермхіози має незначну тенденцію до зниження. Але у 2011 р. В Європі був зафіксований спалах захворювання, спричинений ентерогеморагічними кишковими паличками. Згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року 16 країн Європи та Північної Америки повідомили про 4075 випадків захворювання, у тому числі 50 із них мали летальний наслідок. Основною причиною смерті був гемолітико-уремічний синдром (ГУС). У період спалахів Е. соїі ВООЗ вживав таких заходів:

Г Підтримання координації обміну інформації та співробітництва за допомогою Міжнародних медико-санітарних правил (2005) і в рамках міжнародної мережі органів з безпеки харчових продуктів (ІНДОСАН) в усьому світі.

2. Співробітництво з національними органами охорони здоров’я і міжнародними партнерами, шо забезпечують технічну допомогу й надають останню інформацію про спалахи хвороби.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник належить до роду Escherichia, родини Enterobacteriacae. Це невелика ірамнегативна бактерія у формі палички, має джгутики, добре росте на звичайних поживних середовищах, активно ферментує вуглеводи. Е. соїі мас соматичний О-антигеи (термостабільний), поверхневий капсульний К-антиген і

джгутиковий Н-антиген (термолабільний). Антигенні відмінності покладено в основу диференціації роду ешерихій. На сьогодні виділено близько 180 різновидів Е. соїі за О-антиіеном, із них 80 — патогенні для людини. Різняться ешерихії також за Н- і К-анти геном. Залежно від наявності тих чи інших патогенних властивостей кишкові палички поділяють на:

• ентеропатогенні (ЕПКП) — збудники коліентеритів переважно у дітей першого року життя;

• ентероінвазивні (ЕІКП) — спричинюють шигелоподібні захворювання у дітей і дорослих;

• ентсротоксигенні (ЕТКП) — зумовлюють холероподібні захворювання у дітей і дорослих, так як продукують екзотоксин, подібний до холерогену;

• ентерогеморагічні (ЕГКП) — продукують цитотоксин і є збудником захворювань, подібних до шигельозу серогрупи і (Шита-подібний токсин);

• ентероагрегативні (ЕАКП) — спричинюють захворювання в осіб з ослабленою резистентністю.

Е. соїі стійкі у навколишньому середовищі: у молоці зберігаються до 34 днів, у дитячих харчових сумішах — до 92 днів, на предметах побуту — до 3—5 міс. Гинуть за температури 60 °С через 10 хв, під час кип’ятіння — миттєво, чутливі до дії звичайних дезінфектантів.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Основним джерелом інфекції є хворі на ешерихіоз (особливо зі стертою формою захворювання), менше значення мають бактеріоносії.

Механізм передачі — фекально-оральний. Сприйнятливість до ешерихіозів значно вища в дитячому віці. Від етіології залежить провідний шлях інфікування. Для ешерихіозів, зумовлених ЕПКП, провідним є контактно-побутовий шлях передачі; ці збудники спричиняють захворювання лише у дітей віком до 2 років. Провідним шляхом передачі інфекції, спричиненої ЕІКП, є харчовий, а факторами передачі слугують різні продукти, інфіковані в процесі їх приготування, зберігання і реалізації, сезонний пік захворюваності припадає на літньо-осінні місяці. ЕТКП часто є збудником гострих кишкових інфекцій у регіонах із поганими санітар но-гігієнічними умовами; найвищу захворюваність спостерігають серед дітей віком до 2 років. ЕТКП також с причиною “діареї мандрівників” у 60—70 % осіб, які відвідують країни, що розвиваються; спричинює як групові, так і спорадичні захворювання. Сезонність літньо-осіння, домінує водний шлях передачі.

Період заразності джерела залежить від властивостей збудника: при еше-рихіозі, спричиненому ЕТКП і ЕГКП, хворий заразний у перші дні хвороби, у випадках ЕПКП і ЕІКП — до 3 тиж.

Імунітет після перенесеного захворювання типоспецифічний, нестійкий.

ПАТОГЕНЕЗ. Патогенетичні зміни залежать від виду збудника. ЕТКП не здатні до інвазії. Після проникнення бактерій у тонку кишку відбувається їх адгезія до епітеліальних клітин. Вони колонізують ворсинки тонкої кишки, не спричинюючи значних ушкоджень. Подальший розвиток патологічного процесу пов’язаний із продукцією ешерихіями ентеротоксину. Установлено, шо розвиток діареї, як і при холері, зумовлений активацією біохімічних процесів в ентероцитах.

Вважають, що ЕПКП і ЕАКП колонізують тонку кишку, тоді як ЕІКП і ЕГКП — переважно товсту кишку.

ЕПКП спричинюють ушкодження мембран епітеліальних клітин із подальшим утворенням мікроерозій і помірно вираженим запальним процесом. Через

ЕШЕРИХЮЗ

блокування бактеріями зони мембранного травлення і різкого зменшення кількості мікроворсинок із локалізованими на них травними ферментами розвиваються мальдигестія, мальабсорбція і зумовлена ними осмотична гіиофермента-тивна діарея. Отже, у клінічній картині тяжких форм ЕПКП-ешерихіозу можна спостерігати не лише симптоми дегідратації і де мінералізації, а й ознаки розладів травлення (зокрема, білкової недостатності). Патоморфологічні зміни свідчать про катаральний ентерит.

Основні патогенетичні ланки при ЕІКП-ешерихіозі аналогічні таким при ши-гельозі. Важливе значення мають інвазія бактерій в епітеліальні клітини кишок і продукція токсинів. Зміни в кишках призводять до катарального або катарально-ерозивного ентероколіту.

Токеигенність ЕГКЛ зумовлена виділенням двох типів щитоподібних токсинів. Під їх впливом руйнуються клітини ендотелію судин, переважно в проксимальних відділах товстої кишки, розвивається тяжкий місцевий (у кишці) або поширений ДВЗ-синдром, а також мікроангіопатична гемолітична анемія, поєднана з гнн, — гемолітико-уремічний синдром.

Часто внаслідок токсикозу, а також порушення обміну речовин і процесів усмоктування розвиваються дистрофічні зміни внутрішніх органів.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 ешерихіози належать до

А04 Інші бактерійні кишкові інфекції, де вирізняють:

А04.0 Ентеропатогенна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.1 Ентеротоксигенна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.2 Ентероінвазивиа інфекція, спричинена Escherichia coli А04.3 Ентерогсморагічна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.4 Інші кишкові інфекції, зумовлені Escherichia coli Z22.3 Бактеріоносійство (субклінічна форма)

Деякі автори розрізняють окремі клінічні форми — ентериту, ентероколітну, гастроентериту, гастроентероколіту, колітну, однак загальносвітової класифікації не існує. Також для деяких варіантів ешерихіозу характерна дегідратація, яку згідно з рекомендаціями ВООЗ поділяють на початкову, помірну й тяжку’ (див. “Холера”).

Клінічна картина залежить від виду збудника. Інкубаційний період при різних формах триває від кількох годин до 1—3 днів.

Ентероінеазивна інфекція, спричинена ЕІКП. Характерний гострий початок, підвищення температури тіла до 37,5—38 °С, нездужання, головний біль, перей-мистий біль унизу живота. Пронос з’являється рано, частота водянистих із домішкою слизу і крові випорожнень — до 3—5 разів на добу і більше. Блювання буває рідко. Тенсзми не характерні. Шкіра бліда. Язик вкритий білим натьотом, вологий. Живіт здутий, м’який. Під час пальпації визначають ущільнення товстої кишки, гурчання. Сигмоподібна ободова кишка спазмоваиа, болюча під час пальпації, особливо у дистальному сегменті. Нормалізація випорожнень відбувається протягом 2—3 днів. Перебіг хвороби здебільшого легкий.

Ентеротоксигенна інфекція, спричинена ЕТКП. Інкубаційний період триває 1 — З дні. Захворювання починається гостро з болю у надчеревній ділянці і нудоти, до яких приєднуються багаторазове блювання і пронос. Випорожнення рясні, водянисті, без патологічних домішок, частота — 5—10 разів на добу. Гарячка не характерна. Швидко розвиваються ознаки дегідратації. Тривалість хвороби — 3—4 дні.

Ентєрогеморагічна інфекція, спричинена ЕГКП. Інкубаційний період триває

З—5 днів. Характерний гострий початок з нудоти, повторного блювання. Також хворих турбують інтенсивний біль у животі, пронос. Випорожнення спочатку водянисті, рясні, згодом кількість їх зменшується, з’являється домішка крові. Температура тіла не підвищується. Можуть розвинутися ГНН і гемолітична анемія.

У дітей раннього віку’ ентеропатогенна інфекція, спричинена ЕПКП, часто має поступовий перебіг із подальшим прогресуванням. Захворювання починається з проносу і блювання. Випорожнення рясні і водянисті, з помірною домішкою слизу. Знижується апетит. Температура тіла підвищується до 38—39 °С. У разі тяжкого перебігу швидко розвивається виражена дегідратація. Діти неспокійні, живіт значно здутий, апетит відсутній. Блювання стає багаторазовим, з’являються симптоми зневоднювання. Знижується тургор шкіри, складки шкіри не розгладжуються; язик, слизові оболонки сухі. Шкіра бліда, з ціанотичним відтінком. AT знижений, тахікардія. Тони серця глухі. Розвивається ДШ. Випорожнення до 20 разів на добу, водянисті, часто пінисті, з домішками білястих грудочок і слизу.

УСКЛАДНЕННЯ. 1ТШ, дегідратаційний або змішаний шок, ДВЗ-синдром, ге-молітико-уремічний синдром, пневмонія, сепсис та ін. Прогноз сприятливий. Тільки у новонароджених у разі приєднання вторинної інфскнії може настати легальний кінець.

ДІАГНОСТИКА. Клінічні прояви малохарактерні. тому провідну роль відіграє специфічна діагностика.

У клінічному аналізі крові зазвичай помірний лейкоцитоз із нейтрофільозом, незначний відносний моионитоз, збільшення ШОЕ, хоча при нетяжкому перебіїу змін може не бути. У разі приєднання гемолітико-уремічного синдрому характерними ознаками є зменшення кількості еритроцитів, збільшення кількості ретику-лоцитів, поява непрямої та запільної гіпербілірубшемїї, підвищення рівня сечовини і креатиніну.

Специфічна діагностика. Для підтвердження діагнозу використовують бактеріологічний метод. Збудника виділяють у блювотних масах, випорожненнях, промивних водах шлунка, продуктах харчування, за підозри на генералізацію досліджують кров і спинномозкову рідину. Культивування здійснюють на звичайних для виділення кишкових бактерій середовищах Плоскірєва, Ендо, Лєвіна. Бактеріологічне дослідження випорожнень хворого підтверджує діагноз з урахуванням таких критеріїв:

• виділення ешерихій певних сероварів, шо належать до ЕПКП , ЕІКП, ЕТКП, ЕГКП або ЕАКП, у монокультурі або у поєднанні з нспатогенними сероварами ешерихій;

• масивне виділення ЕТКП (106/г випорожнень і більше) і значне її переважання над представниками іншої умовно-патогенної флори.

Використовують серологічні реакції РА із автоштамом, РИГА у динаміці з виявленням наростання титру антитіл у 4 рази і більше.

ЛІКУВАННЯ. Хворих із тяжким перебігом потрібно госпіталізувати.

Режим ліжковий або палатний залежно від тяжкості стану в гострий період. Промивання травного каналу в разі початку захворювання з блювання та нудоти, уведення ентеросорбентів. Стіл № 4—46 (гострий період), № 2 за Певзнером — у період ранньої реконвалесценції.

ЕШЕРИХІОЗ

Етіотропна терапія показана за наявності інвазивних колітичних уражень з гарячкою і домішкою крові у випорожненнях; у разі тривалого (понад 10 днів), бактеріовиділення у період реконвалесценції. Тривалість курсу егіотропної терапії визначається клінічним станом хворого, швидкістю нормалізації температури тіла, зменшення кишкових розладів (частота дефекацій, зникненням домішки крові). Призначають офлоксацин по 0,2 г 2 рази на добу або ципрофлоксацин по 0,25 г 2 рази на добу; ко-тримоксазол по 2 таблетки 2 рази на добу. При загрозі генералізації можливе застосування препаратів парентерально.

При інших варіантах перебігу ешерихіозів антибактерійнї препарати не показані.

Патогенетична терапія. Призначаються ОРС, при тяжкій дегідратації — вводять препарати внутрішньовенно “Хлосоль”, “Трисель”, “Апесоль”, “Лактасоль”, розчин Рінгсра лактатний або розчин Хартмана.

ПРОФІЛАКТИКА, Своєчасне виявлення та ізоляція хворих. Бактеріологічне обстеження осіб із дисфункцією кишок і контактних, а також вагітних, породіль і новонароджених у пологових будинках, дітей при оформленні їх у дитячі заклади, госпіталізації з приводу будь-яких захворювань. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму, особливо під час подорожі. Специфічну профілактику не розроблено.

Основні положення

• Ешсрихіоз — гостра інфекційна хвороба, спричинювана патогенними кишковими паличками, яка характеризується різними ураженнями кишок і порушенням водно-слек-

тролітного обміну.

• Джерелом інфекції є людина (частіше — хвора, рідше — бактеріоносій).

• Механізм передачі — фекально-оральний. Реєструють як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, зокрема водні, переважно в літньо-осінній період.

• Емгерихіоз переважає в структурі “діареї мандрівників”.

• У клінічній картині є варіанти з переважним ураженням тонкої кишки, зневоднюванням і ураженням товстої кишки з наявністю токсикозу. Можуть розвиватися ураження з гемоліз ико-уремічним синдромом.

• Діагностика ешерихіозів грунтується на епідеміологічних даних і бактеріологічному та серологілном у дослідженнях.

• Лікування ешерихіозу. як правило, патогенетичне. Антибактерійнї препарати призначають за наявності гарячки і геморагічного коліту.

• Для профілактики ешерихіозу вживають неспецифічних заходів.

Питання для самоконтролю 1 2 3 4 5 6 7

1, Яка етіологія ешерихіозу?

2, Яка епідеміологія ешерихіозу?

3, Опишіть патогенез захворювання.

4, Перерахуйте клінічні форми ешерихіозу.

5, Назвіть клінічні прояви різних видів ешерихіозу.

6, Укажіть критерії і методи діагностики ешерихіозу.

7, Які принципи лікування пацієнтів з ешерихіозом? З» Укажіть профілактичні заходи при ешерихіозі.

ХВОРОБИ З ПЕРЕВАЖАННЯМ ФЕКАЛЬНО-ОРАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ПЕРЕДАЧ!

Тести для самоконтролю

1. До якої групи інфекційних хвороб належить

А. Холероподібний

ешерихіоз?

В. Шигельозоподібний

А. Інфекції дихальних шляхів

С. За типом харчової токсикоінфекції

В. Кишкові інфекції

D. Тифоподібний

С. Кров’яні інфекції

Е. Сальмонельозоподібний

D. Інфекції зовнішніх покривів

7♦ Ентеропатогенні кишкові палички спричи-

Е. Ранові інфекції

нюють ешерихіоз:

2. Збудником ешерихіозу є бактерія роду:

А. Холероподібний

A. Escherichia

В. Шигельозоподібний

В. Salmonella

С. За тином харчової токсикоінфекції

С. Rickettsia

D. Тифоподібний

D. Yersinia

Е. Сальмонельозоподібний

Е. Treponema

8. Ентероінвазивні кишкові палички спричи-

3. Інкубаційний період при ешерихіозі триває:

нюють ешерихіоз:

А. 1 —3 доби

А. Холероподібний

В. 12—15 діб

В. Шигельозоподібний

С. 2—3 міс.

С. За тином харчової токсикоінфекції

D. 2—6 діб

D. Тифоподібний

Е. 16-21 добу

Е. Сальмонельозоподібний

4. Джерелом інфекції при ешерихіозі є:

9. Який прояв ешерихіозу є показанням до

А. Хвора людина

призначення антибактерійної терапії?

В. Риби

А. Геморагічний коліт

С. Хворі свійські тварини

В. Зневоднювання

D. Летючі миші

С. Лейкоцитоз

Е. Щури

D. Анемія

5. Який механізм передачі при ешерихіозі?

Е. Блювання

А. Повітряно-краплинний

10. Основним методом підтвердження діагно-

В. Фекально-оральний

зу ешерихіозу є:

С. Трансмісивний

А. Серологічне дослідження

D. Парентеральний

В. Імунологічне дослідження

Е. Контактний

С. Бактеріологічне дослідження

6. Ентеротоксигенні кишкові палички спричи-

D. Біологічний метод

нюють ешерихіоз:

Е. Бактеріоскопічний метод

Еталони відповідей

І — В; 2 — А; 3 — D; 4 — А; 5 — В; 6 — А; 7 — В; 8 — С; 9 — А; 10 — С.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської