16.2. ЗАХВОРЮВАННЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

Вид анестезії при операціях на щитоподібній залозі визначається характером і ступенем порушень її функції, а також розмірами і локалізацією патологічного вогнища.

Ознаки тиротокенкозу:

1) тахікардія, миготлива тахіаритмія, підвищена збудливість шлуночків серця;

2) гіпердинамічний рівень гемодннаміки з підвищеним систолічним і пульсовим AT;

3) зростання інтенсивності обміну речовин з підвищенням температури тіла, споживання кисню, схудненням, блюванням, проносом;

330

4) емоційна лабільність, тремор, екзо-фтальм.

Завдання передопераційної підготовки — припинити чи значно зменшити прояви тиротоксикозу, максимально знизити ризик операції і виникнення тнротоксич-ного кризу. До операції хворі на тиро-токсикоз мають дотримуватися ліжкового режиму. їм призначають розчин Лго-голя (3—10 крап. 3—4 рази на добу всередину), мерказоліл (0,005 г 2—3 рази на добу), препарати наперстянки, діуретини (обмежуючи кількість солі в дієті), ана-прнлін (10 мг 3 рази на добу).

У хворих з иетиротоксичним зобом І кістами щитоподібної залози операцію можна виконувати під місцевою інфільтраційною анестезією. У пацієнтів з помірно вираженим тиротоксикозом і підвищеною збудливістю місцеву анестезію доповнюють посиленою премедикацією (схема 2 — див. с. 63). У випадках тяжкого тиротоксикозу, рецидиву зоба, раку щитоподібної залози використовують еіщотра-хеальний наркоз.

ПремедикацІю у хворих на тнротокси-коз перед ендотрахеальним наркозом проводять за схемою 2, додатково вводячи

2,5 — 5 мг дроперидолу або 10 — 20 мг си-базону за ЗО хв до операції. У разі тахікардії понад 100 уд/хв атропіну сульфат не вводять.

Для ввідного наркозу використовують барбітурати, переважно тіопентал-натрій: містить сірку, яка має антитироїдну дію.

У випадках значного зміщення трахеї інтубацію проводять за збереженої свідомості і спонтанного дихання хворого з поверхневою анестезією слизових оболонок глотки, гортані І трахеї 2—4 % розчином лідокаїну гідрохлориду. Інтубаційну трубку змащують анестезиновою маззю або гелем з місцевим анестетиком. Це зменшує травматизацію трахеї під час ініу-бації і подразнювальний вплив інтуба-ційної трубки, що дає змогу проводити операцію під більш поверховим наркозом.

Для підтримання наркозу застосовують діазогу оксид. Проте, враховуючи неможливість підтримання необхідної глибини анестезії одним діазоту оксидом че

рез високий рівень процесів обміну і небезпеки гіпоксії, анестезію необхідно доповнювати препаратами для НЛА.

У хворих із пониженою функцією щитоподібної залози дозу препаратів для премеднкації зменшують удвоє (враховуючи знижений рівень процесів обміну;, наркоз проводять мінімальними концентраціями загальних анестетиків на поверховому рівні.

Після операції на щитоподібній залозі у випадках тиротоксикозу чи інших ускладнень хворого переводять до палати інтенсивної терапії.

Найбільш небезпечне ускладнення післяопераційного періоду — тиротоксич-вий криз. Його прояви: неспокій, скарги на ядуху, страх смерті; біль у ділянці серця, живота, різкий головний біль; блювання; підвищення систолічного тиску, тахікардія, миготіння передсердь; гіпертермія з характерною гіперемією лиця і шиї, гі-пергідроз, виражена дегідратація. Пізніше розвивається тяжка недостатність кровообігу і термінальний стан.

Лікування хворих у разі такого ускладнення: ударна доза мерказолілу — 60 мг через кожні 6 год усередину, 60— 120 мг преднізолону внутрішньовенно; строфантин, корглікон, 1—2 мг аиаприліну внутрішньовенно повільно під контролем ЕКГ; оксигенотерапія, невровегетативна блокада дроперидолом, динразином; у разі гіпертермії — охолодження, регідратація.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.