Збудлива тканина: м’язова

                                                                                                                                                                  

ВСТУП

М’язові клітини, як і нейрони, можуть збуджуватись під дією хімічних, електричних та механічних подразників, унаслідок чого виникає потенціал дії, який передається уздовж мембрани цих клітин. Суттєвою відмінністю м’язових клітин від нейронів є те, що вони мають скоротливий механізм, активований потенціалом дії. Скоротливі білки актин і міозин містяться в м’язовій тканині у великій кількості та спричинюють скорочення. Вони наявні також у багатьох інших типах клітин. Як зазначено у Розділі 1, білок міозин, який зв’язує актин, виконує функцію молекулярного двигуна і перетворює енергію, що вивільняється внаслідок гідролізу АТФ, у рух клітинних компонентів один уздовж іншого.

М’язи прийнято поділяти на три головні типи — скелетні, серцевий та гладкі, хоча гладкі м’язи не є однорідною окремою категорією. Скелетні м’язи утворюють великий об’єм соматичної мускулатури. Вони мають добре виражену поперечну смугастість і в нормі, якщо немає нервового подразнення, не скорочуються. У цих м’язах не зафіксовано анатомічних та функційних зв’язків між окремими м’язовими волокнами. Регулювання їхніх скорочень відбувається свідомо (довільно). Серцевий м’яз також має поперечно-смугасту структуру, однак він є функційним синцитієм і скорочується ритмічно, навіть якщо не простежується зовнішня іннервація, завдяки наявності в міокарді пейсмейкерних1 клітин, які створюють спонтанні нервові імпульси. У гладких м’язах поперечної смугастості нема. Цей тип мускулатури властивий більшості порожнистих органів, проте він теж є функційним синцитієм і містить пейсмейкерні клітини, які утворюють хаотичні нервові імпульси. В очному яблуку і деяких інших органах міститься особливий тип м’язової тканини, позбавлений спонтанної активності, він дещо нагадує за структурою скелетні м’язи.

Вільям Ф. Ґанонґ. Фізіологія людини