КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Через велику кількість мікроорганізмів, що зумовлюють захворювання, а також різноманітність механізмів і шляхів передачі інфекцій існують певні труднощі у розробленні класифікації інфекційних хвороб, яка б задовольнила інфекціоністів, епідеміологів і мікробіологів.

Натепер усі інфекційні хвороби поділяють на три класи: антропонози, зоонози і сапронози,

1. Антропонози (від грец. anthropos — людина, nozos — хвороба) — група інфекційних і паразитарних захворювань, збудники яких здатні паразитувати лише у природних умовах і сама людина є єдиним джерелом інфекції (кір, вітряна віспа),

2. Зоонози (від грец. zoo — тварина, nozos — хвороба) — група інфекційних і паразитарних захворювань, збудники яких паразитують в організмі деяких тварин, які є природним резервуаром, причому джерелом інфекції (або інвазії) для людини є також тварина (туляремія, ящур).

3. Сапронози (від грец. saprvs — гнилий, nozos — хвороба) — група інфекційних захворювань, для збудників яких основним природним резервуаром є абіотичні (неживі) об’єкти навколишнього середовища (легіонельоз, правець).

У всіх класах виділяють інфекційні хвороби, спричинювані вірусами, міко-плазмами, хл а мідіями, рикетсіями, бактеріями, спірохетами, грибами, найпростішими і гельмінтами. Дуже часто у світовій практиці наводять класифікацію інфекційних хвороб саме за етіологічним чинником, що відображає відсутність консенсусу щодо класифікації інфекційних захворювань. Таке положення не може задовольнити клініцистів через те, що різні за проявами хвороби класифікують у групи лише за етіологічним чинником, що спричиняє плутанину. Існують і класифікації, які грунтуються на органному (інфекційні хвороби шкіри, очей, легень та ін.) або синдромальному (інфекційні захворювання, що перебігають із жовтяницею чи діарейним синдромом) принципі. Але достатня кількість збудників інфекційних хвороб може спричиняти комплексні, генералізовані ураження (наприклад, черевний тиф), тому їх важко віднести до тих чи інших “органних” класифікацій.

Тому в 1947 р. видатний радянський і український епідеміолог Лев Васильович Громашевський (мал. З, див. кольорову вклейку) запропонував класифікацію інфекційних хвороб, яка грунтується на клінічно-епідеміологічних засадах: місці первинної локалізації в організмі й механізмі передані інфекції від джерела до здорового організму. Згідно з цією класифікацією виділяють:

• кишкові інфекції (фекально-оральний механізм передачі, місіте первинної локалізації — травний канал);

ЗАГАЛЬНА ІНФЕКТОЛОПЯ

• інфекції дихальних шляхів (повітряно-краплинний механізм передачі, місце первинної локшіізації — респіраторний тракт);

• кров’яні інфекції (трансмісивний механізм передачі, місце первинної локалізації — система кровообігу і елементи крові);

• інфекції зовнішніх покривів (контактний механізм передачі, місце первинної локалізації — шкіра і підшкірна основа).

Виділяють також хвороби із множинними механізмами передачі — чума, туляремія, сибірка та ін.; з вертикальним механізмом (від матері до дитини, у тому числі й трансплацентарно) — TORCH; гемоконтактні інфекції — вірусні гепатити та ін. Ця класифікація теж має певні недоліки, але дає змогу виділити групи різних за етіологією хвороб зі спільними патогенетичними ознаками.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської.