Короткий словник імунологічних ТЕРМІНІВ

Авідність (функціональний афінітет) — сумарна сила, з якою зв’язуються між собою молекули антигену й антитіла; при цьому враховується валентність взаємовідношень. Авідність залежить як від афінності, так і від кількості активних центрів на молекулу антитіла.

Ад’ювант — будь-яка речовина, що неспецифічно посилює імунну відповідь на конкретний антиген.

Алель — варіант поліморфного гена, наявний у даному конкретному локусі.

Алерген — антиген, який спричинює розвиток алергії.

Алергія — підвищення чутливості імунної системи організму до алергену (антигену) у разі повторного з ним контакту, що клінічно проявляється ушкодженням тканин організму.

Алогенний — термін, що позначає генетичні відмінності між індивідуумами одного виду.

Алотип — алельний варіант антигену, який через присутність не в усіх індивідуумів може бути імуногенним для представників даного виду, що мають інший, відмінний варіант, цього алелю. /

Алотрансплантат — тканинний або органний трансплантат, отриманий від особини того самого виду.

Алотрансплантація — пересадження органів і тканин у межах одного виду.

Альтернативний шлях активації системи комплементу вирізняється тим, що активація системи комплементу починається з СЗ. Для активації за альтернативним шляхом не потрібно наявності в сироватці крові ЦІК. Активатором альтернативного шляху системи комплементу, як правило, є мікробні полісахариди. Механізм активації такий: незначні кількості активованого СЗЬ-компонента комплементу в присутності фактора В, фактора D і пропердину поєднуються і зрештою утворюється активована конвертаза СЗ-компонента комплементу альтернативного шляху активації комплементу — СЗЬВЬ.

Анафілотоксини — субстанції, як правило, СЗА і С5А, здатні прямо активувати дегрануляцію тканинних базофілів (лаброцитів).

Анергія — потенційно зворотна, специфічна імунологічна толерантність, за якої лімфоцити стають функціонально неспроможними відносно певного антигену.

Антиген — будь-яка молекула, що може бути розпізнана анти-

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ 067

тілами або антигенрозпізнавальним Т-клітинним рецептором; був;» як екзогенного, так і ендогенного походження.

Антигенна детермінанта — див. Епітоп.

Антиі енпрезентувальна клітина (АПК) — клітина, здатна презентувати процесований антигенний пептид разом із молекулами ГКГ класу II для розпізнавання Т-клітинним антигенрозпізнавальним рецептором на Т-лімфоцитах-хелперах (CD44-клітини). У цьому разі йдеться про макрофаги-моноцити, В-лімфоцити і дендритні клітини. Однак більшість ядерних клітин організму має на своїй поверхні антигени ГКГ класу І, які тако ж здатні представляти антиген у вигляді пептиду, шо є в пептидзв’язувальній борозенці антигенів ГКГ класу І. Цей пептид, як відомо, розпізнається Т-лімфоцитами-кілерами (С08+-клітини). Так само розпізнаються й вірусінфіковані клітини.

Антисироватка — сироватка, шо містить антитіла.

Антитіло — імуноглобулін (розчинний білок), продукується плазматичними клітинами і здатний специфічно зв’язуватися з антигеном.

Антитілозалежна клітинно-опосередкована цитотоксичність (АЗКОЦ) — одна з цитотоксичних кілінгових реакцій, під час якої клітини-мішені, вкриті антитілами, руйнуються завдяки тому, що до Fc-рецепторів антитіл, які вкривають клітину-мішень, прикріплюються цитотоксичні клітини, які мають рецептор до Fc-фрагмента імуноглобуліну (макрофаги, нейтрофіли і ПК-клітини).

Апоптоз — одна з форм програмованої клітинної смерті, що характеризується ушкодженням ДНК під впливом ендонуклеази. Утворені в результаті апоптотичні тільця піддаються фагоцитозу. На відміну від некрозу, апоптоз — фізіологічний механізм смерті клітини, що завершила свою програму життя. Апоптотична загибель клітин не супроводжується запаленням.

Аутоантитіла — антитіла, що реагують з антигенами власного організму.

Аутоімунне захворювання — наслідок того, що імунна система “помилково” атакує тканини власного організму.

Аутокринний. Термін використовують у тих випадках, коли треба зауважити, шо речовина, яку продукує конкретна клітина, необхідна для впливу й підтримки функцій цієї клітини.

Аутологічний — стосується даного конкретного індивідуума, наприклад, аутологічний трансплантат.

Афінітет — поняття, яке характеризує ступінь відповідності, що визначає силу (міцність) зв’язку між антигеном і антитілом, рецептором і лігандом.

55"

868

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Базофіл — один із різновидів лейкоцитів периферійної крові, що відрізняється вмістом значної кількості лізосом і гранул (секреторних пухирців). На поверхні базофіла є рецептор до Fc-фрагмента IgE. Після зв’язування IgE, розташованого на поверхні базофіла, зі специфічним алергеном відбувається реакція дегрануляції з вивільненням значної кількості біологічно активних компонентів із гранул базофіла. До них належать насамперед гістамін, простагландини й лейкотрієни, ТАФ. Тканинні базофіли одержали назву лаброцитів.

Білки теплового шоку (heat shok protein — hsp) — білкові молекули, що з’являються на поверхні клітин під час екстремальних змін навколишнього середовища (підвищення температури повітря, зміна pH, осмотичного тиску тощо). Одержали назву стресових білків. З’являються на клітинах як хазяїна, так і збудника, маючи іноді високу подібність (гомологію) за амінокислотними залишками.

Білок А — білок клітинної стінки Staphylococcus aureus, що має здатність зв’язуватися з Fc-фрагментом IgG.

Варіабельний домен — регіон молекули імуноглобуліну, амінокислотні послідовності якого непостійні й змінюються від однієї молекули імуноглобуліну до іншої.

Варіабельних сегментів гени (V-гени) — гени, оранжування яких разом із генами сегментів D (diversity — різниця) і J (joining — зв’язування) кодує амінокислотні послідовності варіабельних регіонів імуноглобулінів і Т-клітинних рецепторів.

Великі гранулярні лімфоцити містять у своїй цитоплазмі гранули і функціонують як ПК- і К-клітини. Активовані СБ8+-цитотоксичні лімфоцити також мають морфологічну картину великих гранулярних лімфоцитів.

В-Лімфоцити — одна з популяцій лімфоїдних клітин, що беруть безпосередню участь у специфічних імунних захисних реакціях організму. Дозрівання В-лімфоцитів відбувається в кістковому мозку. На поверхні В-лімфоцитів є В-клітинний антигенрозпізнавальний рецептор — молекула мономерного мембранного IgM. Після контакту з антигеном В-лімфоцити перетворюються на плазматичні клітини, які починають продукувати специфічні імуноглобуліни — антитіла.

Високі ендотеліальні венули — капілярні венули, що містять спеціалізовані клітини, які дають змогу лімфоцитам мігрувати в лімфоїцні органи.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) — вірус, що спричинює синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Уражує переважно Т-лімфоцити-хелпери.

Вторинні месецджери — внутрішньоклітинні сигнальні медіатори,

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

869

активація яких призводить до зміни поведінки інших клітинних білків, що надалі реалізується у вигляді клітинної активації.

Вторинний імунодефіцит — клініко-імунологічний синдром, що розвивається на тлі раніше нормально функціонуючої імунної системи; характеризується стійким вираженим зниженням кількісних і функціональних показників специфічних і (або) неспецифічних факторів імунітету і є зоною ризику розвитку хронічних інфекційних запальних захворювань, аутоімунної патології, алергійних захворювань і пухлин.

Гаплотип — певні генетичні детермінанти, що локалізуються на одній хромосомі.

Гаптен — молекула з низькою молекулярною масою, яка може бути розпізнана антитілами, але не є імуногенною доти, доки не буде кон’югована з молекулою носія. Молекула носія разом із гаптеном утворює загальний епітоп, що розпізнається Т-лімфоцитами-хелперами, і це призводить до “увімкнення” імунної відповіді.

Ген — одиниця генетичного матеріалу (ДНК), що посідає певне місце в хромосомі й містить інформацію, яку клітина використовує для виконання її специфічної функції (наприклад, для продукції певного білка).

Гени імунної відповіді (IR-гени) — сукупність генів, розташованих у ГКГ, функціональна активність яких сумарно забезпечує ступінь імунної відповіді на конкретний антиген у конкретного індивідуума.

Гермінативний (зародковий) центр — дискретні ділянки в межах лімфатичних вузлів і селезінки, де відбувається індуковане антигеном дозрівання В-клітин і накопичення В-клітин пам’яті.

Гібридома — гібридна клітинна лінія, одержувана після злиття пухлинної лімфоїдної клітини з нормальним лімфоцитом. Отримана гібридна клітина набуває “безсмертя” від пухлинної клітини і здатність здійснювати ефекторну функцію (наприклад, синтез антитіл) від нормального лімфоцита. Описана ситуація є підгрунтям технології одержання моноклональних антитіл.

Гідроксильний радикал — токсична форма кисню (ОН), що продукується фагоцитами.

Гіперваріабельні ділянки — ділянки (або зони) амінокислотних послідовностей у межах варіабельних регіонів імуноглобуліну і а- та р-Т-клітинного розпізнавального рецептора, що виявляють найбільшу мінливість. Це зумовлює значну різноманітність специфічних імуноглобулінів і Т-клітинних антигенрозпізнавальних рецепторів.

Гіперчутливість — імунна відповідь, унаслідок якої ушкоджуються

870

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

органи або тканини. Зумовлена підвищенням реактивності організму внаслідок попередньої сенсибілізації. Розрізняють гіперчутливість негайного й уповільненого типів. За класифікацією Джелла й Кумбса виділяють чотири типи реакції гіперчутливості.

Гіперчутливість уповільненого типу — імунна реакція, що розвивається через 48—72 год після контакту з антигеном і опосередковується вивільненням цитокінів із сенсибілізованих Т-лімфоцитів із наступним залученням до вогнища запальних клітин.

Гістамін — головний вазоактивний амін, що вивільюється з гранул базофілів периферійної крові й тканинних базофілів (гладеньких клітин). Один з основних реагентів, які беруть участь у розвитку алергійних реакцій негайного типу.

Гістосумісність — сумісність за антигенами ГКГ, так звана тканинна сумісність; означає здатність реципієнта сприйняти трансплантат від донора. У разі визначення гістосумісності між донором і реципієнтом виявляють їхні фенотипи за антигенами локусів А, В, С, DR, DP і DQ. Для цього останнім часом застосовують як серологічне типування, так і ДНК-типування за допомогою ПЛР.

Головний комплекс гістосумісності (ГКГ; major histocompatibility complex — МНС) — генний комплекс, розташований на короткому плечі 6-ї хромосоми, що кодує молекули білків, частина з яких бере участь у презентації антигенів під час імунного розпізнавання. Крім загальної для всіх видів ссавців назви ГКГ (МНС) прийнято також назву для кожного виду: у людини — HLA (human leukocyte antigens), у собак — DLA, у мишей — Н2 тощо. Білки, що кодуються генами ГКГ, відіграють надзвичайно важливу роль в імунній системі. Насамперед вони є маркерами “свого” (self) для імунної системи. За допомогою цих білків ГКГ імунна система відрізняє “своє” (self) від “чужого” (non-self). Розрізняють три класи молекул гістосумісності. Молекули ГКГ класу І присутні на всіх ядерних клітинах організму й кодуються в людини переважно локусами А, В й С. Клас І антигенів гістосумісності бере участь у презентації антигену для попередників Т-лімфоцитів-кілерів/супресорів (С08+-клітин). Молекули ГКГ класу II експресуються на АПК — макрофагах, В-лімфоцитах і дендритних клітинах і кодуються в людини локусами DR, DQ і DP. Клас II антигенів гістосумісності залучений до презентації антигенів для Т-лімфоцитів-хелперів (С04+-клітини).

Голі (nude) миші — миші, у яких спостерігається відсутність Т-клітин унаслідок гомозиготності за генами, що призводить до відсутності в них загруднинної залози, а також шерсті.

Гранулема — тканинний вузлик, що містить проліферувальні

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

871

лімфоцити, фібробласти, а також гігантські й епітеліо’ідні клітини. Дна останніх представники клітин належать до активованих макрофагів, що формуються внаслідок запалення у відповідь на хронічну інфекцію або персистенцію антигену в тканинах.

Гранулоцити — лімфоїдні клітини, що містять цитоплазматичні гранули. Розрізняють три види гранулоцитів — нейтрофіли, еозинофіли і базофіли.

Гуморальний імунітет (гуморальний фактор імунітету, гуморальна ланка імунітету) — захисні імунні реакції, виконувані за участю імуноглобулінів (антитіл). У деяких ситуаціях ця ланка імунітету є переважною. Прикладом такої ситуації може бути антибактеріальна імунна відповідь.

Дендритні клітини. Розрізняють фолікулярні й інтердигітальні дендритні клітини. Перші виявляють у гермінативних центрах лімфатичних вузлів і селезінки (В-зонах), вони мають на своїй поверхні рецептор до Fc-фрагмента імуноглобулінів, але позбавлені антигенів ГКГ класу II. Передбачається, що вони несуть на своїй поверхні імунні комплекси й сприяють розвиткові генерації АПК, презентуючи антиген В-лімфоцитам. Навпаки, інтердигітальні дендритні клітини містяться в Т-клітинних ділянках лімфатичних вузлів і селезінки. Мають на своїй поверхні антигени ГКГ класу II, але не містять рецептори до Fc-фрагмента. Інтердигітальні дендритні клітини беруть участь у презентації антигену для Т-лімфоцитів.

Диференціація Т- і В-клітин антиген залежна — процес перетворення зрілих, у стадії спокою Т- і В-лімфоцитів під впливом антигену на ефекторні клітини для Т-лімфоцитів — Т-хелпери-індуктори і Т-кілери-супресори, для В-лімфоцитів — плазматичні клітини.

Диференціація Т- і В-клітин антигеннезалежна — процес розвитку зі стовбурової клітини зрілого, в стадії спокою Т- або В-лімфоцита, готового до зустрічі з антигеном. Процес антигеннезалежної диференціації Т-лімфоцитів відбувається в загруднинній залозі, а В-лімфоцитів — у кістковому мозку, не вимагає участі антигену, але перебуває в залежності від мікрооточення і цитокінового профілю.

Диференційний антиген — молекула на поверхні клітини, яка експресується на певних стадіях розвитку даної клітини.

Екзотоксин — патогенний білок, секретується бактеріальною клітиною.

Ендосоми— внутрішньоклітинні везикули (пухирці), за допомогою яких ендоцитований (поглинений) матеріал транспортується до лізосомів.

Ендотоксин — ліпополісахарид, компонент клітинної стінки деяких видів грамнегативних бактерій, має імуностимулювальні властивості.

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

872

Ендоцитоз — поглинання клітиною чужорідного матеріалу шляхом інвагінації плазматичної мембрани, що призводить до розвитку внутрішньоклітинного пухирця з уведеним в нього поглиненим чужорідним матеріалом. У процесах ендоцитозу бере участь рецептор до Fc-фрагмента IgG.

Еозинофіли — клас гранулоцитів, що містять гранули, заповнені хімічними речовинами, здатними ушкоджувати паразитів, а також ферментами, що спричинюють розвиток запальних реакцій. Однією з речовин, здатних ушкоджувати паразитів, є катіонні білки.

Епітоп — ділянка антигену (антигенна детермінанта), яка розпізнається антигенрозпізнавальним рецептором із наступним розвитком специфічної імунної відповіді.

Епштейна—Барр вірус (EBV) — збудник інфекційного мононуклеозу й лімфоми Беркітта. Уражує В-лімфоцити шляхом зв’язування з рецептором до СЗЬ, наявним на поверхні В-лімфоцита.

Загруднинна залоза (тимус) — первинний (центральний) лімфоїд-ний орган, у якому відбувається антигеннезалежна диференціація (дозрівання) Т-лімфоцитів. Має здатність продукувати гормони, наприклад тимозини, що беруть участь у регуляції функцій імунної системи.

Змішана лімфоцитарна реакція (MLC) — проліферативна відповідь Т-клітин, яка індукується В-клітинами, шо експресують алогенні молекули ГКГ. Зазвичай ідеться про метод in vitro.

Ідіотип — ділянка амінокислотних послідовностей у межах варіабельного регіону антитіл або Т-клітинного розпізнавального рецептора, шо є для них специфічним і здатний спричинювати продукцію антиідіотипових антитіл.

Ідіотипова сітка — регуляторна взаємодія, яка грунтується на тому, що антиідіотипові антитіла й ідіотипи, наявні на імуноглобулінах і Т-клітинних розпізнавальних рецепторах, взаємодіють між собою. У такий спосіб регулюється вираженість імунної відповіді.

Інтерлейкіни (ІЛ) — група молекул, шо входять до складу цитокінів, які продукуються клітинами імунної системи й одержали назву “гормони клітин імунної системи”. Необхідні для кооперації клітин імунної системи в реалізації етапів імунної відповіді. У наш час описано близько 20 видів інтерлейкінів, найважливішими з яких є наступні.

ІЛ-1 продукується макрофагальними клітинами. Відомий раніше як ендогенний піроген. Під впливом ІЛ-1 ініціюються важливі біологічні ефекти. Щодо імунної відповіді, ІЛ-1 сприяє тому, що Т-лімфоцити-хелпери починають продукувати ІЛ-2, одночасно з цим під впливом ІЛ-1 на Т-лімфоцитах експресується рецептор до ІЛ-2.

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

ІЛ-2 відомий як фактор росту лімфоцитів, тобто білок, що сприяє проліферації лімфоцитів. Продукується Thl.

ІЛ-3 продукується активованими Т-клітинами й має здатність посилювати проліферацію всіх гемопоетичних клітин.

UI-4 продукується Th2. Основна його роль — посилення розвитку гуморальної імунної відповіді й переключення продукції IgM на продукцію IgG4 або IgE. Таким чином, підвищене вироблення IJI-4 сприяє в свою чергу підвищеній продукції IgE.

ІЛ-5 — еозинофільний фактор. Сприяє активації еозинофілів і подовжує термін їхньої персистенції у вогнищах еозинофільного запалення.

ІЛ-10 — супресорний інтерлейкін, продукується так само, як UI-4 і ІЛ-5, Th2. Є цитокіном, який пригнічує функціонування Thl.

Імунний комплекс — антиген, зв’язаний з антитілом. Утворення імунного комплексу — один з етапів нормальної імунної відповіді. Імунні комплекси, що утворилися, можуть містити компоненти комплементу.

Імунна відповідь — реакція імунної системи організму на чужорідні субстанції або, іншими словами, на речовини, що несуть ознаки генетично чужорідної інформації.

Імуноадсорбція — метод видалення антитіл або антигену, який грунтується на здатності антигену й антитіла зв’язуватися між собою.

Імуноген — будь-яка субстанція, що зумовлює імунну відповідь. Варто враховувати, що всі імуногени є антигенами, але не всі антигени мають властивості імуногенів (див. Гаптен).

Імуноглобулінів суперродина — велика група білків з однаковим, так званим імуноглобуліновим типом будови, що полягає в наявності ділянки, яка складається приблизно зі 110 амінокислот. Це дає змогу зв’язуватися з чужорідними антигенними субстанціями. Родина імуноглобулінів охоплює власне імуноглобуліни, В- і Т-клітинний антигенрозпізнавальний рецептор, молекули ГКГ тощо.

Імунокомпетентність — здатність організму розвивати імунну відповідь.

Імунопатологія — патологічні процеси і захворювання, у патогенезі яких беруть участь імунні механізми. Алергійні захворювання — частина імунопатології.

Імуносупресія — пригнічення імунної відповіді, наприклад, за допомогою медикаментозних засобів, що запобігають трансплантаційній реакції відторгнення.

Імунотоксини — моноклональні антитіла, пов’язані з токсичною речовиною або радіоактивною субстанцією. Отримання таких антитіл — один із підходів до створення специфічно діючих на

56-6-1765

874

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

клітини препаратів. У цьому разі моноклональне антитіло розпізнає небажаний об’єкт, наприклад пухлинну клітину, а кон’югований із моноклональним антитілом токсин, наприклад дифтерійний токсин, руйнує цей небажаний об’єкт (клітину пухлини).

Інтерферон — група цитокінів, що підвищують резистентність клітин до вірусної інфекції, чинять антипроліферативний вплив, а також здатні регулювати імунну відповідь. Розрізняють три види інтерферонів: а — продукується лейкоцитами, (3 — фібробластами і у — Thl.

Кепінг (утворення шапочок) — активний процес, унаслідок якого під впливом перехресного зв’язування поверхневих клітинних молекул, наприклад антигенів і антитіл, виникає їх агрегація з наступною міграцією на мембрані й скупченням на одній ділянці клітинної поверхні.

Кініни — родина поліпептидів, які утворюються в період розвитку запальної імунної відповіді, посилюють судинну проникність і скорочення гладеньких м’язів, сприяють розвиткові набряку й появі больового синдрому.

К-Клітина — одна з популяцій лімфоїцних клітин, що чинять кілінговим ефектом. Реалізує антитілозалежну клітинно-опосередко-вану цитотоксичність. Має на своїй поверхні рецептор до Fc-фраг-мента імуноглобуліну, але позбавлений Т-клітинного розпізнавального рецептора.

Класичний шлях активації системи комплементу — механізм активації комплементу, який характеризується:

1) необхідністю наявності для його запуску ЦІК, до складу яких входять насамперед IgG і IgM;

2) початком процесу активації з перших (ранніх) компонентів комплементу — Cl, С4 і С2;

3) утворенням за послідовної активації СІ, С4 і С2 конвертази СЗ-компонента класичного шляху активації системи комплементу — С4Ь2а.

Клітинний імунітет (клітинний фактор імунітету, клітинно-опосередкований імунітет, клітинні реакції імунітету) — захисні реакції організму, основну роль у реалізації яких здійснюють Т-лімфоци-ти. До таких реакцій належать насамперед реакції трансплантаційного імунітету, протипухлинного імунітету, захист від уражених вірусом клітин і участь в аутоімунних реакціях.

Клінічна імунологія — клінічна й лабораторна дисципліна, що займається обстеженням, діагностикою й лікуванням хворих із патологічними процесами, які розвиваються внаслідок порушення

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

875

імунних механізмів, а також тими випадками, коли імунологічні маніпуляції е важливою частиною терапії і (або) профілактики.

Клон — ідентичні клітини, що утворюються з однієї й тієї самої клітини-попередника.

Клональна делеція — процес, під час якого внаслідок контакту аутологічного антигену з лімфоцитом на ранній стадії його дозрівання відбувається руйнування такого лімфоцита шляхом апоптозу. Клональна делеція є одним із механізмів індукції толерантності в організмі.

Клональна селекція — добір під впливом антигену лімфоцитів, що несуть специфічний рецептор до даного антигену. Після селекції й активації такі лімфоцити проліферують і утворюють клон специфічних клітин.

Клонально-селекційна теорія — теорія формування імунної відповіді, згідно з якою під впливом антигену відбувається добір (селекція) лімфоцитів, що мають на своїй поверхні специфічний антигенрозпізнавальний рецептор, із наступним формуванням з них клону імунокомпетентних клітин, які реагують специфічно.

Колонієстимулювальні фактори — фактори, що забезпечують проліферацію гемопоетичних клітин.

Комплементу система — група сироваткових білків, які в процесі їхньої активації перетворюються на ефекторні молекули, що призводить до розвитку запалення (СЗа, С4а, С5а), фагоцитозу (СЗЬ) і руйнування клітин (С6—9). Таким чином, білки комплементу беруть участь у розвитку запальних реакцій, реакцій опсонізації та лізису клітинних мембран.

Конканавалін А — білок рослинного походження, до якого на поверхні Т-лімфоцита наявний специфічний рецептор. Зв’язуючись зі своїм рецептором, конканавалін А сприяє проліферації Т-лімфоцитів. Ця реакція лежить в основі реакції бластної трансформації лімфоцитів, за допомогою якої можна оцінити проліферативну активність Т-лімфоцитів. Отже, конканавалін А є рослинним мітогеном для Т-лімфоцитів.

Конкуренція антигенів — процес, який характеризується тим, що під час уведення суміші антигенів продукція антитіл до одного або декількох антигенів, які входять до її складу, знижена порівняно з тим рівнем антитіл, що продукується в разі роздільного введення цих самих антигенів.

Костимуляція — додаткова стимуляція лімфоїдних клітин на момент розпізнавання антигену. Реалізується за допомогою так званих костимуляційних молекул; наприклад, для пари “макрофаг —

876

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Т-хелпер” це відповідно CD80, 86-CD28, для пари “Т-хелпер — В-лімфоцит” — CD4L — CD40. Отже, макрофаг дає костимуляційний сигнал Т-хелперу, а Т-хелпер — В-лімфоциту. За відсутності такого сигналу настає анергія клітини або розвивається апоптоз.

Ксеногенний — термін, що позначає генетичні відмінності між видами.

Ксенотрансплантат — органний або тканинний трансплантат, отриманий від особини іншого виду.

Купферівські клітини — фіксовані (резистентні) тканинні макрофаги печінки.

Лангерганса клітини — антигенпрезентувальні дендритні клітини шкіри, що мають рецептор до Fc-фрагмента імуноглобуліну й антигени ГКГ класу II і CD la на своїй поверхні.

Лейкотрієни — продукти метаболізму арахідонової кислоти, що посилюють запальний процес, хемотаксис і підвищують судинну проникність. Продукуються базофілами, у тому числі й тканинними, і макрофагами.

Лектини — родина білків, як правило, рослинного походження, що зв’язують специфічні цукри на глікопротеїнах і гліколіпідах. Деякі лектини, насамперед фітогемаглютинін і конканавалін А, є мітогенами для Т-лімфоцитів, мітоген лаконосу — мітогеном для В-лімфоцитів.

Ліганд (контррецептор) — загальний термін на позначення молекул, які розпізнають і специфічно зв’язуються з такими структурами, як рецептор.

Лізосоми — цитоплазматичні гранули, що містять гідролітичні ферменти, за допомогою яких антигенний матеріал піддається процесингу (перетравлюванню).

Лізоцим — антибактеріальний фермент, присутній у гранулах фагоцитуючих клітин, у сльозовій рідині й слині, що розщеплює пептидоглікани мембрани бактеріальної клітини.

Лімфоїдна тканина, асоційована з кишечником (GALT), охоплює ізольовані солітарні фолікули (пейєрові бляшки), червоподібний відросток і лімфоїдні вузлики в підслизовому прошарку.

Лімфоїдні органи (центральні) — органи, в яких відбувається розвиток імунокомпетентних лімфоцитів. До них належать загруднинна залоза і кістковий мозок у ссавців.

Лімфокінактивовані кілерні клітини (ЛАК) — переважно К- і ПК-клітини активовані in vitro під дією ІЛ-2 для посилення кіперного ефекту щодо клітин-мішеней.

Лімфокіни — цитокіни, які продукують лімфоцити.

Лімфотоксин — ПНФ-р.

Ліпополісахарид — ендотоксин, одержуваний із грамнегативних

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

бактеріальних клітин, справляє запальний мітогенний вплив м;і лімфоїдні клітини.

Макрофаг — фагоцитуюча клітина, яка виходить з моноцити периферійної крові й може функціонувати як АПК і клітина, що опосередковує антитілозалежну клітинно-опосередковану цито-токсичність.

Мембраноатакуючий комплекс (МАК) — комплекс пізніх компонентів комплементу C5b—С9, здатний утворювати пори в мембрані клітин-мішеней, що зрештою призводить до лізису клітин.

Мієломні білки — моноклональні антитіла, які секретуються мієломними клітинами.

Мієлопероксцдаза — фермент, що міститься в лізосомах, який бере участь у внутрішньоклітинному руйнуванні чужорідного антигену.

Мімікрія (подоба) — одна з багатьох причин розвитку аутоімунних процесів. Доведено, що деякі інфекційні збудники мають структури (епітопи), подібні до антигенних детермінант тканин організму хазяїна. Утворювані після імунної відповіді антитіла й цитотоксичні Т-лімфоцити за рахунок перехресних реакцій можуть ушкоджувати власні тканини.

Мітоген лаконосу — білок рослинного походження (лектин), що є В-клітинним мітогеном. Проліферація В-клітин під впливом мітогену лаконосу залежить від Т-лімфоцитів.

Мітоген — субстанція, що спричинює неспецифічну проліферацію лімфоцитів, наприклад фітогемаглютинін, конканавалін А, мітоген лаконосу.

Множинна мієлома — плазмоклітинна пухлина, що призводить до підвищення рівня моноклональних імуноглобулінів у сироватці крові й збільшення вмісту в сечі вільних легких ланцюгів, так званих білків Бенс-Джонса.

Молекули адгезії (адгезивні молекули) — білкові молекули, що експресуються на поверхні клітин крові і зокрема клітин імунної системи, а також на поверхні ендотеліальних і епітеліальних клітин, і допомагають клітинам запалення здійснювати кооперацію між собою і міграцію у вогнище запалення. Розрізняють декілька родин молекул адгезії: селектини, інтегрини тощо.

Монокіни — цитокіни, синтезовані макрофагами-моноцитами, які беруть участь у регуляції, активації, проліферації й диференціації Т- і В-клітин та інших типів лімфоцитів.

Моноклональні антитіла — антитіла, які продукує єдиний В-клітин-ний клон, що отримав назву гібридома. Належать до одного класу імуноглобулінів і мають єдину антигензв’язувальну специфічність.

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

878

Мононуклеарних фагоцитів система — система, до якої належать моноцити крові й тканинні макрофаги.

Моноцити — мононуклеарні фагоцити, що містяться в периферійній крові і є попередниками тканинних макрофагів.

Мукозоасонійована лімфоїдна тканина (лімфоїдна тканина, асоційована зі слизовими оболонками) — лімфо’ідна тканина, присутня в слизовій оболонці дихальних і сечовивідних шляхів, травного тракту.

Набутий (адаптивний) імунітет — імунна відповідь, основну роль у здійсненні якої відіграють лімфоцити; характеризується антигенною специфічністю й пам’яттю.

Нейтрофіли — основна частина циркулюючих, фагоцитуючих поліморфно-нуклеарних гранулоцитів, які першими потрапляють у тканини на момент розвитку запальної відповіді. Крім того, мають антитілозалежну клітинно-опосередковану цитотоксичність.

Носій — будь-яка молекула, яка після зв’язування з неімуногенною молекулою (наприклад гаптеном) надає останній імуногенних властивостей.

Опсонізація — покриття антигену опсоніном для посилення фагоцитозу.

Опсонін — субстанція, що посилює фагоцитоз, насамперед імуноглобулінів, активований СЗЬ-компонент комплементе.

Пам’яті клітини — клони Т- і В-клітин, що утворилися в період первинної імунної відповіді, здатні розпізнавати антиген, який спричинив їх утворення, і реагувати на нього за типом вторинної імунної відповіді.

Пам’ять імунологічна — характеристика специфічної імунної відповіді, яка полягає в тому, що повторне потрапляння в організм специфічного антигену індукує розвиток імунної відповіді за вторинним типом, що характеризується швидшою й у вищих титрах, ніж на момент первинної імунної відповіді, появою антитіл, а також Т-лімфоцитів-кілерів.

Пейєрові бляшки — елементи лімфо’ідної тканини, асоційованої з кишечником у вигляді окремих лімфоїдних вузликів, розташованих головним чином у тонкій кишці.

Первинна імунна відповідь — порівняно слабка імунна відповідь, що розвивається під час першого контакту ThO із конкретним антигеном.

Первинний імунодефіцит — порушення функції імунної системи, зумовлене генетичними дефектами в різних ланках імунітету. Розрізняють п’ять великих груп первинних імунодефіцитів, зумовлених порушеннями:

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

879

1) у Т-системі;

2) у В-системі;

3) комбінованими (порушення в Т- і В-системі);

4) у системі фагоцитів;

5) у системі комплементу.

Переключення класу імуноглобулінів — генетично зумовлена здатність В-лімфоцитів переключати продукцію імуноглобулінів з одного класу на інший, наприклад, продукцію IgM на продукцію IgG. Специфічність імуноглобулінів у цьому разі не змінюється.

Перфорин — молекула, яку продукують гранули цитотоксичних Т-лімфоцитів і ПК-клітин; подібно до С9-компонента комплементу формує пори в мембрані клітин-мішеней, призводячи до їх руйнування.

Плазматична клітина — кінцевий етап антигенної диференціації В-лімфоцитів, активно секретує велику кількість антитіл.

Плейотропний ефект — здатність речовини впливати на різні клітини, спричинюючи найрізноманітніші ефекти. Наприклад, речовиною з плейотропним ефектом є ПНФ.

Поліклональна сироватка — антисироватка, що містить значну кількість імуноглобулінів, які продукувалися різними клонами В-лімфоцитів.

Поліклональні активатори — агенти, що мають здатність стимулювати активацію (проліферацію) різних типів клітин, наприклад В-лімфоцитів. Особливістю таких неспецифічних поліклональних активаторів є наявність мембрани з жорсткою структурою і значна кількість повторюваних однакових антигенних детермінант на мембрані.

Презентація антигенна — процес, під час якого певні АПК в організмі експресують антиген на своїй клітинній поверхні у формі, яку здатні розпізнати лімфоцити.

Примірування — процес, протягом якого настає первинна сенсибілізація до конкретного антигену.

Природжений імунітет (неспецифічні фактори імунітету, природна резистентність) — сукупність захисних механізмів організму, що реалізуються без участі лімфоцитів.

Природні антитіла — сукупність молекул мономерного IgM, які злущилися з поверхні зрілих у стані спокою В-лімфоцитів. Мають полівалентну специфічність. Це один із гуморальних факторів природної резистентності організму.

Природні кілерні клітини (ПК-клітини) — великі гранулярні лімфоцити, які не мають на своїй поверхні ні імуноглобулінового рецептора, ні ТАГРР, однак здатні розпізнавати й руйнувати

880

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

певні пухлинні й вірусінфіковані клітини. Цей кілінговий ефект здійснюється ПК-клітинами незалежно від антитіл і комплементу. Описано кілінгінгібуючі й кілінгактивуючі рецептори до ПК-клітин, у ролі яких можуть виступати молекули ГКГ.

Простагландини — жирні кислоти, що утворюються з арахідонової кислоти, здатні посилювати проникність стінок судин і спричинювати гарячку, можуть як стимулювати, так і інгібувати імунну відповідь.

Протеосома — ферментний комплекс, що містить протеолітичні ферменти, локалізуються в цитоплазмі клітин, бере участь у про-цесуванні (перетравлюванні) цитозольних білків. Перетравлені білки у вигляді пептидів завантажуються в пептидзв’язувальну борозенку молекул ГКГ класу І і подаються на поверхню клітини для презентації Т-лімфоцитам-кілерам/супресорам (CD8+).

Процесинг (перетравлювання) антигену — дія, унаслідок якої клітина “доводить” велику молекулу білкового антигену до форми пептиду, що нараховує декілька амінокислотних послідовностей. Внутрішньоклітинні цитозольні білки перетравлюються (процесуються) під впливом протеосомних ферментів і потім завантажуються в пептидзв’язувальні борозенки антигенів ГКГ класу І; так само процесуються й вірусні білки. Такі пептиди називають ендогенними. Вони подаються на поверхню клітини разом з ГКГ класу І і розпізнаються Т-лімфоцитами-кілерами (С08+-клітини). Чужорідний екзогенний матеріал, що потрапляє в клітину, піддається процесуванню (перетравлюванню) в ендосомній частині клітини під впливом лізосомних ферментів. Після процесування пептид завантажується в пептидзв’язувальну борозенку антигенів ГКГ класу II і потім подається на поверхню для розпізнавання Т-лімфоцитами-хелперами (С04+-клітини).

Пухлиноембріональні антигени — антигени, що експресуються в нормі на певних етапах розвитку ембріона. Однак у разі досягнення ембріоном відповідного етапу диференціації вони припиняють експресуватись і знову можуть з’явитися в дорослих у період розвитку пухлин. Прикладом таких пухлиноембріональних антигенів є а-фетопротеїн.

Пухлинонекротизувальний фактор (ПНФ-а і ПНФ-Р) — два

родинних цитокіни, що продукуються насамперед моноцитами-макрофагами й названі так за здатність справляти цитотоксичний вплив на певні пухлинні клітини і за плейотропний імунорегуляторний та прозапальний ефект. Продукуються також Т-лімфоцитами.

Реакція “трансплантат проти хазяїна” розвивається внаслідок того, що донорські Т-лімфоцити, наявні в пересадженому органі або тканинах, наприклад у кістковому мозку, розпізнають антигени

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ gg І

хазяїна (реципієнта) й атакують їх, призводячи до розвитку тяжкої патології.

Ревматоїдний фактор (РФ) — аутоантитіла М-, G- і A-класів до Fc-фрагмента IgG.

Респіраторний вибух— посилення метаболізму кисню, що спостерігається у фагоцитуючих клітинах після їхньої активації. Про ступінь кисневого вибуху (отже, про кисневий метаболізм фагоцитуючих клітин) можна судити за так званим НСТ-тестом.

Рецептор — молекула на поверхні клітини, яка має здатність зв’язувати специфічні білки або пептиди.

Рецептор до Fc-фрагмента імуноглобулінів — рецептор на поверхні багатьох клітин, який специфічно зв’язується з Fc-фрагментом різних класів імуноглобулінів.

Розетка. Частинки або клітини, що прикріплюються до поверхні лімфоцита й утворюють разом із ним фігуру, подібну до розетки, наприклад еритроцити барана навколо людських Т-лімфоцитів. Ця реакція є підгрунтям так званої реакції розеткоутворення для визначення кількості Т-лімфоцитів. Заснована на тому, що на поверхні Т-лімфоцитів є рецептори до еритроцитів барана (за новою номенклатурою — СБ2-структури).

CD-Антиген — кластер диференціації (cluster of differentiation), позначає молекули, наявні на поверхні клітин, що можуть бути ідентифіковані за допомогою визначеної групи моноклональних антитіл. Наприклад, рецептор до еритроцитів барана на поверхні лімфоцитів може бути виявлений за допомогою моноклональних антитіл, і така молекула одержала назву CD2.

CD3 — комплекс, що складається з у-, 8-, є-, с,-, ті-ланцюгів і є невід’ємною частиною ТАГРР. Необхідний для передавання (трансдукції) сигналу в ядро Т-клітини після зв’язування з антигеном.

CD4 — глікопротеїн, наявний на поверхні Т-лімфоцитів-хелперів, що розпізнає молекули ГКГ класу II на АПК. Належить до так званих ко-стимуляційних адгезивних молекул.

CD8— глікопротеїн, наявний на поверхні цитотоксичних Т-лімфоцитів, розпізнає молекули ГКГ класу І на клітинах-мішенях. Також належить до костимуляційних адгезивних молекул.

Секреторний імуноглобулін — імуноглобулін, що має у своєму складі секреторний компонент, виявляється в різних секретах організму, є основним захисним фактором місцевого імунітету. Розрізняють секреторні IgA й IgM.

Секреторний компонент — складова частина секреторних IgA й IgM, відсутня в сироваткових IgA та IgM. Продукується епітеліальною

882

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

(не плазматичною) клітиною слизових оболонок. З’єднується з IgA та IgM під час їхнього транспортування через епітелій слизових оболонок. Секреторний компонент захищає IgA й IgM від дії протеолітичних ферментів, наявних на слизових оболонках.

Сингенний. Термін позначає генетичну ідентичність. Для тварин, наприклад, генетично ідентичними є “чисті” лінії мишей, для людини — однояйцеві близнюки.

Синглетний кисень — токсична форма кисню, продукується фагоцитами.

Соматична гіпермутація — посилення швидкості точкових мутацій у генах варіабельних регіонів імуноглобулінів. Спостерігається після антигенної стимуляції і діє як механізм збільшення різноманітності антитіл.

Сполучний ланцюг (joining-ланцюг) — молекула, що бере участь у формуванні структури IgM і секреторного IgA.

Стовбурова гемопоетична клітина — клітина, яка є родоначальником усіх клітин крові, міститься в кістковому мозку ссавців.

Суперантиген — антиген, що реагує з ТАГРР С D4+-лімфоцитів, уникаючи традиційного механізму презентації за допомогою пептидзв’язувальних борозенок молекул ГКГ. Це призводить до стимуляції більшої кількості Т-клітин, ніж під час стимуляції антигеном, що піддається процесуванню й традиційній презентації Т-лімфоцитам. Описано також суперантиген для В-лімфоцитів.

Супероксидний радикал — токсична форма кисню, продукується фагоцитами.

Тафтсин — тетрапептид, що утворюється з у-глобуліну, має хемотаксичні й опсонізувальні властивості.

T-Залежний антиген — антиген, що вимагає участі Т-лімфоцитів-хелперів під час розвитку продукції антитіл на цей антиген.

T-Незалежний антиген — антиген, здатний зумовлювати продукцію антитіл за відсутності Т-лімфоцитів-хелперів.

Тимоцити — стовбурові клітини, що розвиваються в загруднинній залозі, є попередниками Т-лімфоцитів.

Тканинні базофіли (лаброцити) — клітини тканин, що містять гранули, які за своєю функцією нагадують базофіли крові.

T-Лімфоцити а, р — одна з основних популяцій лімфоцитів, що розвивається в загруднинній залозі, секретує лімфокіни і бере участь у регуляції імунної відповіді, а також у специфічних імунних захисних реакціях. Має на своїй поверхні ТАГРР, який складається з а- і р-ланцюгів у поєднанні з CD3-молекулою.

T-Клітинний антигенрозпізнавальний рецептор (ТАГРР) — гетеро-

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

димер, що складається з двох ланцюгів а і р. кожен з яких має константну й варіабельну зони.

T-Лімфоцит цитотоксичний — Т-лімфоцит-кілер, звичайно CD8+-клітина, що здатна руйнувати клітину-мішень після розпізнавання на ній чужорідного пептиду в комплексі з молекулами ГКГ.

Т-Лімфоцити у, 5 — Т-лімфоцити, у яких в антигенрозпізнаваль-ному рецепторі є ланцюги у, 8 замість звичайних 8, р. Такі Т-лімфоцити одержали назву інтраепітеліальних, оскільки основне місце їх розташування в організмі — епітелій слизових оболонок.

Т-Лімфоцити-хелпери (СВ4+-клітини) — субпопуляція Т-лімфо-цитів, що бере участь у реалізації специфічної імунної відповіді гуморальним або клітинним шляхом. Нині розрізняють Thl і Th2. Thl беруть участь і сприяють розвиткові Т-клітинних імунних реакцій, продукуючи ІЛ-2, Р-ІНФ, ПНФ-а. Th2 беруть участь у реалізації гуморальних реакцій, продукують ІЛ-4, IJI-5, ІЛ-13. Крім того, продукуючи Ш-10, вони здатні пригнічувати функцію Thl. Таку саму супресорну функцію щодо Th2 здійснює у-ІНФ. На поверхні Т-лімфоцитів-хелперів розташований СІ)4-маркер. Хелперні Т-лімфоцити розпізнають антиген, що презентується молекулами ГКГ класу II.

Токсоїд — хімічно або фізично змінений токсин, що втрачає свої токсичні властивості, але продовжує залишатися імуногенним.

Толерантність — стан організму, при якому він не дає імунологічної відповіді на власні (self) антигени і розвивається в процесі дозрівання імунної системи.

Толероген — антиген, який використовують для індукції толерантності. Досить часто здатність зумовлювати толерантність залежить більшою мірою від способу введення, ніж від інших властивостей молекули. Під способом уведення розуміють шлях надходження в організм і концентрацію толерогену. Розрізняють поняття толерантності високої й низької дози.

Трансгенний — термін, що позначає факт перенесення генів, отриманих в одному організмі, в інший. Такі гени входять до складу ДНК хазяїна.

Трансгенні миші — миші, які мають в організмі специфічні гени, зазвичай людські, перенесені в мишачий геном.

Тромбоцитактивуючий фактор (ТАФ) — фосфоліпід, що вивільнюється різними типами клітин, включаючи тканинні базофіли. Чинить імунорегуляторний ефект щодо лімфоцитів і моноцитів-макрофагів, а також спричинює агрегацію й дегрануляцію тромбоцитів.

Fab-Фрагмент (антигензв’язувальний) — фрагмент імуноглобулі-

884

СЛОВНИК ІМУНОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

нів, що зв’язує антиген. У IgG є два Fab-фрагменти, що містять обидва легкі ланцюги і N-кінцеві частини обох важких ланцюгів, зв’язаних між собою дисульфідними містками. Fab-фрагменти визначають валентність імуноглобулінів, тобто, ту кількість антигену, що може зв’язати даний конкретний імуноглобулін.

Фаголізосома — внутрішньоклітинна вакуоля, що утворюється в результаті злиття фагосоми й лізосоми.

Фагоцити — клітини, включаючи моноцити-макрофаги, а також нейтрофіли, що спеціалізуються на поглинанні клітинного матеріалу ендогенного й екзогенного походження.

Фібробласт — клітина сполучної тканини, яка продукує колаген і відіграє важливу роль у загоєнні ран.

Фітогемаглютинін (ФГА) — рослинний лектин, білок рослинного походження, що діє як Т-клітинний мітоген.

Fc-Фрагмент — фрагмент, який кристалізується (константний); не здатний зв’язувати антиген. До його складу входять С-кінцеві частини обох важких ланцюгів імуноглобулінів. Функціональне значення Fc-фрагмента полягає в зв’язуванні з Fc-рецептором, наявним на мембрані багатьох клітин, Clq-компонентом комплементу, що призводить до активації комплементу класичним шляхом, а також у реалізації транспорту IgG крізь плаценту до плода.

Хелперні фактори — молекули, які продукують Т-лімфоцити-хелпери, що сприяють розвиткові імунної відповіді.

Хемотаксис — спрямована міграція клітин у відповідь на продукцію певних хемотаксичних факторів.

HLA (human leukocyte antigens) — головний комплекс гістосуміс-ності (ГКГ) людини.

HLA-Рестрикція (обмеження) за антигенами ГКГ — імунологічний феномен, який полягає в тому, що Т-клітини розпізнають процесований чужорідний антиген лише в разі презентування його власними (аутологічними) HLA-молекулами.

Цитокіни — загальна назва білків низької молекулярної маси, що продукуються різними клітинами й здатні стимулювати або пригнічувати диференціацію, проліферацію або функцію імунних клітин. Є медіаторами міжклітинних взаємодій.

Шарнірна ділянка — ділянка амінокислот між Fab- і Fc-регіонами імуноглобулінів, що дає змогу молекулі імуноглобулінів бути рухливою під час її контакту з антигеном, завдяки чому забезпечується міцніше зв’язування імуноглобулінової молекули з антигеном.

Список ЛІТЕРАТУРИ

Беклемишев Н. Д. Иммунопатология и иммунорегуляция. — М.: Медицина, 1986. — 156с.

Белозеров £ С., Мошкевич В. С., Шортанбаев А. А. Клиническая иммунология и аллергология. — Алма-Ата: Кайнар, 1992. — 408 с.

Бережная Н. Мі, Бобкова Л. П., Петровская И, А., Ялкут С. И. Аллергология. — К.: Наукова думка, 1986. — 447 с.

Билинский Б. Т., Володько Н. А., Шпарик Я. В. Иммунологические механизмьі естественной противоопухолевой резистентности. — К.: Наукова думка, 1991. — 246 с.

Вейсман Ирвинг Л., Лерой Е Худ, Уильям Б. Вуд. Введение в иммуно-логию. — М.: Вьісшая школа, 1983. — 159 с.

Вершигора А Е Основьі иммунологии. — К.: Вища школа, 1980. — 503 с.

Гущин И. С. Аллергическое воспаление и его фармакологический контроль. — М.: Фармакус Принт, 1998. — 252 с.

Дранник Г. Н. Иммунитет и инфекция при пересадке лочки. — К.: Здоров’я, 1986.— 248с.

Дранник Г. Н., Гриневич Ю. А., Дизик Г. М. Иммунотропньїе препарате. — К.: Здоров’я, 1994. — 250 с.

Дранник Г. Н., Дизик Г. М. Генетические системьі крови человека и болезни. — К.: Здоров’я, 1990. — 198 с.

Забриски Дж. Б., Инга М. А., Вилларрил Г. Клиническая иммунология сердца. — М.: Медицина, 1984. — 279 с.

Зарецкая Ю. М. Клиническая иммуногенетика. — М.: Медицина, 1983. — 207 с. Инфекционньїе болезни и иммунитет в пожилом возрасте / Под ред. Р. А. Фоке. — М.: Медицина, 1987. — 448 с.

Клиническая иммунология и аллергология: В 3-х т. / Под ред. Л. Йе-гера. — М.: Медицина, 1986. — 360 с.

Клиническая иммунология: Руководство для врачей / Под ред. Е. И. Соколова. — М.: Медицина, 1998. — 272 с.

Кормейн Р. X., Асгар С. С. Иммунология и болезни кожи. — М.: Медицина, 1983. — 255 с.

Кулага В. В., Романенко /. М. Алергічні захворювання шкіри. — К.: Здоров’я, 1997. — 256 с.

Лебедев К. А., Понякина И. Д. Иммунограмма в клинической практи-ке. — М.: Наука, 1990. — 224 с.

Лефковитс И., Пернис Б. Методьі исследований в иммунологии. — М.: Мир, 1981. -485 с.

Макинодан Г., Юнис 3. Иммунология и старенне. — М.: Мир, 1980. — 277 с.

Мешкова Р. Я., Ковальчук Л. В., Коновалова М. И. Клиника, диагнос-тика, лечение некоторьіх форм иммунодефицитов и аллергических заболеваний с основами организации службьі клинической иммунологии. — Смоленск: Полиграмма, 1995. — 174 с.

886

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Ошват Пал. Аллергические и иммунологические болезни детского воз-раста. — Будапешт: Изд. Академии наук Венгрии, 1983. — 249 с.

Петров Р. В. Иммунология. — М.: Медицина, 1982. — 368 с.

Плейфер Дж. Наглядная иммунология.— М.: ГЗОТАР Медицина, 1998. — 96 с.

Покровский В. И, Авербах М. М., Литвинов В. И., Рубцов И. В. Приоб-ретенньїй иммунитет и инфекционньїй процесе. — М.: Медицина, 1979. — 279 с.

Поляк А. И., Тимошевская И. А. Разберемся с аллергией. — Ростов-на-Дону: АО Книга, 1996. — 364 с.

Пучковская Н. А., Шульгина Н. С., Минее М. Г., Игнатов Р. К. Иммунология глазной патологии. — М.: Медицина, 1983. — 207 с.

Пьщкий В. И. Аллергические заболевания: 3-є изд., перераб. и доп. — М.: Триада-Х, 1999. — 470 с.

Роит А. Основьі иммунологии. — М.: Мир, 1991. — 327 с.

Сапин М. Р., Зтинген Л. Е. Иммунная система человека. — М.: Медицина, 1996. — 304 с.

Система иммунитета при заболеваниях внутренних органов / Под ред. И. М. Ганджи. — К.: Здоров’я, 1985. — 279 с.

Стручков В. И., Недвицкая Л. М., Прозоровская К. Н., Саидханов А. С. Клиническая иммунология в хирургии. — Т.: Медицина, 1987. — 270 с.

Тернер-Уорвик М. Иммунология легких. — М.: Медицина, 1982. — 336 с.

Трупова Л. А. Иммунология репродукции. — Новосибирск: Наука, 1984,— 157 с.

Хаитов Р. М., Пинегин Б. В., Метамов X. И. Зкологическая иммунология. — М.: Изд. ВНИРО, 1995. — 219 с.

Чеботарев В. Ф. Зндокринная регуляция иммуногенеза. — К.: Здоров’я, 1979. — 157 с.

Bradley John, McC/uskey Jim. Clinical Immunology. — Oxford University Press, 1997. — 572 p.

Chape! Helen, Haeney Mansel. Essentials of Clinical Immunology. — Black well Science, 1993. — 336 p.

Graziano Frank M,, Lemanske Robert F. Clinical Immunology. — Williams: Wilkins, 1989. — 319 p.

Roitt Ivan. Essentials Immunology. — Oxford: Blackwell Scientific publications, 1994. — 448 p.

Stites Daniel P., Terr Adda /., Parslow Tristram G. Medical Immunology. — Appleton & Eange, Stanford, Connecticut, 1997. — 900 p.

Vervloet Daniel, Prada! Michel, Castelain Michel. Drug Allergy. — Pharmacia & Upjohn, 1999. —323 p.

Virella Gabriel, Dekker Marcel. Medical Immunology. — Marcel Dekker Inc., 1998. —651 p.

4

Навчальне видання

Драннік Георгій Миколайович, Прилуцький Олександр Сергійович, Бажора Юрій Іванович та ін.

КЛІНІЧНА ІМУНОЛОГІЯ ТА АЛЕРГОЛОГІЯ

За редакцією професора Г.М. Дранніка

Редактори: О.С. Мельник, О М. Романенко, Г.С. Бут Художник-оформлювач В.С. Жиборовський Технічний редактор Т.С. Березяк Коректори: О.П. Ломачинська, А. О. Гаврюшина

Підп. до друку 22.09.2006. Формат 60×90J/i6-Папір офсет № 1. Гарн. Тайме. Друк офсет.

Ум. друк. арк. 55,5. Обл.-вид. арк. 42,4.

Зам. 6-1765

Видавництво “Здоров’я”,

01054, м. Київ-54, вул. Воровського, 32Б E-mail: zdorovja@i.kiev.ua http://zdorovja.kiev.ua

Свідоцтво видавництва “Здоров’я” N9 02473139 від 02.11.95 Свідоцтво ДК N° 700 від 30.11.2001 р.

ЗАТ “ВІПОЛ”, ДК № 15 03151, м. Київ-151, вул. Волинська, 60

ДРАННІК Георгій Миколайович

ПРИЛУЦЬКИЙ Олександр Сергійович

БАЖОРА Юрій Іванович

КРЕСЮН Валентин Йосипович

ГОДЗІЄВА Ірина Миколаївна

ЧОП’ЯК Валентина Володимирівна

МАЗЕПА Марія Андріївна

КАЗМИРЧУК Віра Євстахіївна

КОВАЛЬ Олена Акиндинівна

доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, завідувач лабораторії імунології Інституту урології АМН України, член Європейської академії алергології та клінічної імунології, член Американського коледжу алергології, астми й імунології, головний редактор журналу “Імунологія та алергологія”, Президент Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації

доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри імунології й алергології Донецького державного медичного університету доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри клінічної імунології, генетики й медичної біології Одеського державного медичного університету член-кореспондент АМНУ, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри загальної та клінічної фармакології Одеського державного медичного університету кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної імунології, генетики й медичної біології, завідувачка циклу клінічної імунології Одеського державного медичного університету

доктор медичних наук, професор, завідувачка кафедри клінічної імунології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького доктор медичних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, завідувачка курсу “Основи імунології” доктор медичних наук, професор кафедри клінічної імунології, завідувач курсом дитячої клінічної імунології Київського національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

доктор медичних наук, професор кафедри госпітальної терапії № 2 Дніпропетровської державної медичної академії, завідувачка курсу “Клінічна імунологія та алергологія”