РОЗДІЛ 38. МЕДИКАМЕНТОЗНА АЛЕРГІЯ

Завдяки застосуванню лікарських засобів від тяжких хвороб врятовано багато життів. За це людство розплачується появою не менш тяжких хвороб — алергійних, аутоімунних, імунодефі-цитних.

Протягом останніх 10 років в Америці зареєстровано 15 млн випадків медикаментозно-зумовлених захворювань, із них 2/3 — алергійні. Смертність від медикаментозної алергії в США становить ЗО %, в Австралії — 12 %. В 1 % осіб, які одержують медичні препарати, медикаментозні хвороби загрожують їх життю.

Насторожує той факт, що дуже часто ліки, які спричинювали смертельну реакцію, призначали з приводу розладів, що не становлять небезпеку для життя хворого.

Виходячи з сучасних уявлень, виділяють наступні види побічної дії лікарських засобів.

Класифікація побічних ефектів дії лікарських засобів

І. Токсичні реакції.

1. Унаслідок передозування.

2. Пов’язані з уповільненням метаболізму терапевтичних дот лікарських засобів.

3. Зумовлені функціональною недостатністю печінки або нирок.

4. Віддалені токсичні ефекти (тератогенність, канцерогенність).

II. Суперінфекції й дисбактеріози.

III. Реакції, пов’язані з масивним бактеріолізом під дією лікарських засобів.

IV. Реакції, зумовлені особливою чутливістю до лікарських засобів.

1. Незвичайні реакції, відмінні від фармакологічних, зумовлені, мабуть, ензимопатіями.

2. Алергійні реакції.

3. Псевдоалергійні реакції.

V. Психогенні реакції.

Алергійні реакції мають низку важливих особливостей, що відрізняють їх від інших видів небажаних впливів лікарських засобів:

— відсутність зв’язку з фармакологічними властивостями препарату;

— під час первинного контакту з лікарським засобом алергійна реакція не розвивається, що пов’язано з необхідністю розвитку сенсибілізації до нього (період імунологічної стадії);

— за наявності сенсибілізації алергійна реакція може розвиватись у відповідь навіть на незначні кількості препарату (мікрограми).

Медикаментозна алергія — патологічна реакція на медикамент, яка грунтується на імунологічних механізмах.

Практично будь-який лікарський засіб може бути алергеном, за винятком деяких хімічних речовин, що є природними складовими біологічних рідин (глюкоза, натрію хлорид тощо).

Більшість лікарських засобів — прості хімічні речовини з молекулярною масою менше ніж 1000 D. Такі речовини небілкової природи є, в імунологічному розумінні, за рідкісним винятком, неповноцінними антигенами (гаптени). Отже, для сенсибілізувальної дії вони мають перетворитися на повний антиген.

Через це для розвитку медикаментозної алергії необхідні, щонайменше, три етапи:

1. Утворення гаптену — перетворення лікарського препарату на таку форму, що може реагувати з білками.

2. Кон’югація утвореного гаптену з білком певного організму або іншою відповідною молекулою-носієм, унаслідок чого утворюється повний антиген.

3. Розвиток імунної реакції організму на комплекс, що утворився, — гаптен — носій, який став для організму чужорідним.

Більшість лікарських засобів піддається в організмі метаболічним перетворенням. Це призводить до утворення сполук, що виділяються з організму або вже не розпадаються. Якщо внаслідок біотранс-

46 — 6-1765

722

ЧАСТИНА . АЛЕРГОЛОГІЯ

формації препарату утвориться речовина, що здатна з’єднуватися з білком організму, то створюється передумова для сенсибілізації. Існує дуже багато доказів більшої значущості таких метаболічних змін для розвитку медикаментозної алергії, ніж первинної структури препарату.

Значення біотрансформації полягає, наприклад, у тому, що певні форми алергії до певних препаратів розвиваються переважно в осіб зі зниженою активністю ацетилтрансферази печінки (тепер це називають особливостями фенотипу ферментних систем).

Особливостями метаболізму пояснюється і той факт, що лише у визначеного відсотка хворих розвиваються алергійні реакції, а після лікування основного захворювання препарат здебільшого взагалі може не спричинювати алергію. Можна пояснити й такі випадки, коли медикамент протягом кількох років добре переносився хворим, а потім раптово зумовив алергійну реакцію.

Існуванням різних шляхів біотрансформації лікарських засобів пояснюється той факт, що сполуки, споріднені за хімічним складом, наприклад натрію саліцилат й ацетилсаліцилова кислота, мають різні сенсибілізувальні властивості й рідко зумовлюють перехресні реакції. Водночас із реактогенністю гаптену важливу роль відіграє і здатність білків організму до кон’югації. Різні білки мають цю властивість у неоднаковій мірі, мабуть, більшою мірою вона притаманна ексудатам при запальних процесах. Так, відомо, що багато видів присипок і мазей частіше спричинюють сенсибілізацію в результаті їх нанесення на подразнену поверхню шкіри.

У разі профілактичного застосування лікарських засобів алергійні реакції розвиваються рідше, ніж під час терапевтичного, наприклад у разі запальних процесів. Водночас локалізація алергійної реакції на ліки залежить від попередніх органних дефектів. Багато препаратів, як відомо, мають особливу спорідненість до певних органів й клітин.

У період розвитку імунної відповіді на лікарські засоби продукуються і гуморальні антитіла (у тому числі IgE), і сенсибілізовані Т-лімфоцити. Тому з погляду імунопатогенезу, в розвитку медикаментозної алергії можуть брати участь усі чотири типи алергійних реакцій за Джеллом і Кумбсом.

Фактори ризику медикаментозної алергії:

І. Пов ’язані з лікарським препаратом.

1. Високі алергенні властивості конкретного препарату.

2. Можливість конкретного препарату активувати або модулювати ефекторні системи.

3. Шляхи введення.

4. Доза і тривалість терапії.

5. Частота курсів терапії.

II. Пов’язані із супутніми захворюваннями.

1. Бронхіальна астма.

2. Інфекція, спричинена EBV.

3. Порушення функції печінки.

4. СНІД.

5. Наявність хронічних інфекційних захворювань, що потребують тривалого і (або) частого застосування медикаментів; мікози шкіри,

III. Зумовлені хронічною інфекцією.

1. Ендотоксини, суперантигени, суперносії.

2. Цитокінподібна активність патогенів.

3. Інгібітори функції комплементу.

IV. Пов’язані із супутнім лікуванням.

1. Препарати, що посилюють ефекторні системи.

2. Препарати, що пригнічують ефекторні системи.

V. Пов ’язані з організмом хворого.

1. Наявність супутніх атопічних захворювань.

2. Генетичні фактори:

а) випадки медикаментозної алергії;

б) HLA-фенотип;

в) фенотип ферментних систем.

З наведеної нижче клінічної класифікації алергійних реакцій на ліки видно, що при їх розвитку можуть уражуватися практично всі органи й системи.

Клінічна класифікація алергійних реакцій на лікарські засоби

І. Системні реакції.

1. Анафілактичний шок.

2. Васкуліти.

3. Сироваткова хвороба.

4. Лікарська гарячка.

5. Аутоімунні захворювання, індуковані лікарським засобом.

6. Комплексні мультисистемні реакції.

II. Органні реакції.

1. Шкірні реакції:

а) кропив’янка й ангіоневротичний набряк;

б) васкуліти;

в) фіксована лікарська висипка;

г) токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла);

д) синдром Стівенса—Джонсона;

слизових оболонок тощо.

46*

724

е) мультиформна еритема; є) ексфоліативний дерматит;

ж) еритродермія;

з) контактний дерматит;

и) фотоалергійні реакції;

і) макулопапульозна екзантема.

2. Гематологічні реакції.

3. Ураження:

а) нирок;

* б) печінки;

в) легенів;

г) серця.

За даними Інституту імунології (Росія), частота розвитку прямих алергійних реакцій на різні лікарські засоби істотно варіює.

Препарат

Частота

Препарат

Частота

Пеніцилін

-70%

Бруфен

41 %

Ампіцилін

50%

Напроксен

43 %

Ампіокс

40 %

Ацетилсаліцилова кислота 38%

Синтетичний пеніцилін

1-5%

Новокаїн

-40%

Аміноглікозиди

-40 %

Лідокаїн

58 %

Тетрацикліни

— 14%

Тримекаїн

Левоміцетин

3,6%

Дикаїн

0%

Макроліди

6,7 %

Но-шпа

3%

Сульфаніламідні препарати

-60%

Інсуліни

0,5%

Анальгін

72 %

Преднізолон

0,5 %

Амідопірин

68 %

Гіпотензивні засоби

3,5 %

Вольтарен

10 %

Цитостатики

0%

Індометацин

12 %

Нижче наведено препарати, на які найчастіше розвиваються прямі алергійні реакції, а також препарати й деякі продукти, які спричинюють перехресні алергійні реакції (Л.В. Лусс; див. табл. 69).

Варто пам’ятати, що досить часто після перорального приймання або парентерального введення хіміотерапевтичних препаратів розвивається не пряма, а псевдоалергійна реакція.

Псевдоалергійна реакція — патологічний процес, клінічно подібний до прямої алергійної реакції, але без імунологічної стадії розвитку.

Таблиця 69. Хіміотерапевтичні препарати і деякі продукти, які спричинюють перехресні реакції

Медикаменти

Препарати і продукти

Пеніцилін

Препарати пеніцилінового ряду: тієнам, цефалоспорини, сульфаніміцилін (уназин), біцилін, екмоновоцилін, фенометилпеніцилін, метицилін, оксацилін, ампіцилін. Натрію нуклеїнат. Ферменти: ораза, сомілаза, солізим та ін. Продукти: гриби, дріжджі, продукти на дріжджовій основі, кефір, квас, шампанське тощо

Сульфаніламідні

препарати

Новокаїн, ультракаїн, анестезин, дикаїн. Антидіабетичні засоби: антидіаб, антибед, діабетон, тріампур. Параамінобензойна кислота

Анальгін

Нестероїдні протизапальні засоби (похідні ацетилсаліцилової кислоти). Продукти, що містять тартразин

Лінкоміцин

Кліндаміцин

Еритроміцин

Трентал

Ципробай

Гентаміцин

Макроліди: рулід, сумамед тощо Похідні метилксантинів Група хінолонів Аміноглікозиди

Левоміцетин

Синтоміцин (хлорамфенікол)

Амідопірин

Бутадіон, анальгін, реопірин, антипірин, теофедрин

Барбітал

Дипразин

(піпольфен)

Йод

Фенобарбітал, барбаміл, санбутал, корвалол, теофедрин

Ангізин, фінерган, аміназин, тизерцин, пропазин, фронагін, мілерил

Сергозин, кардіотраст, йодогност, йодоформ, білітраст, йодоліпол

Неоміцину

сульфат

Канаміцин, мономіцин, стрептоміцин

Пітуїтрин

Стрептоміцину

сульфат

Тетрациклін

Окситоцин

Пасоміцин, стрептосамозид, мономіцин, канаміцин Окситетрацикліну гідрохлорид, морфоциклін

Кокарбоксилаза

Веронал

Вітаміни групи В

Мединал, момінал, барбаміл, сонтутал, етамінал-натрій, теофедрин

726

Механізми псевдоалергії.

1. Гістаміновий механізм, зумовлений підвищенням концентрації гістаміну:

а) унаслідок вивільнення під впливом різних лібераторів;

б) у разі порушення механізмів його інактивації, зокрема в період тривалого приймання протитуберкульозних препаратів, анальгетиків, антибактеріальних засобів;

в) у разі надходження гістаміну й інших амінів з їжею;

г) під час посиленого його утворення з гістидину, фенілаланіну, тирозину кишковою мікрофлорою з декарбоксилювальною активністю, наприклад при дисбактеріозі.

2. Механізм, зумовлений порушенням активації системи комплементу.

3. Механізм, зумовлений порушенням метаболізму арахідонової кислоти.

Описано значну кількість речовин, що відносять до так званих лібераторів гістаміну. Частина з них є речовинами неімунної природи, а частина — імунної.

Лібератори гістаміну

Неімунної природи:

1. Са2+.

2. Аміноцукри бактеріальної стінки.

3. Вільні радикали.

4. Нейротензин.

5. Нейрокіни А, В.

6. Халідин.

7. Брадикінін.

8. Вазоактивний інтерстиційний пептид.

9. Соматостатин.

10. Осмотичні стимули (вода, манітол, декстроза).

11. Поліаміни.

12. Поліміксин А.

13. Хлортетрациклін.

14. Іонофор А 23/87.

15. Полісахариди (декстран).

16. Екзопростол.

17. Тритон Х-100.

18. Кодеїн.

19. Форболові ефіри.

20. Препарати сироваткового альбуміну людини.

21. Індометацин.

22. Ацетилхолін.

23. Карбохолін.

24. Морфін.

25. Тубокурарин.

26. Рентгеноконтрастні речовини.

27. Психічний стрес.

28. Фізичний стрес.

Імунної природи.

1. IgE, IgG4.

2. ІЛ-1.

3. ІЛ-3.

4. Компоненти комплементу С5а>СЗа>С4а.

5. Бактеріальні ліпополісахариди.

6. у-ІНФ.

7. а-ІНФ.

8. Катіонний білок еозинофілів.

Будь-який лікар повинен пам’ятати і враховувати фактори, що сприяють розвиткові алергійних реакцій (як прямих, так і псевдо-алергійних) на лікарські засоби.

Фактори, що сприяють розвиткові

прямих алергійних реакцій на лікарські засоби:

— наявність обтяженого алергологічного анамнезу;

— наявність супутніх атопічних захворювань (атопічний дерматит у 50 %, атопічна бронхіальна астма тощо);

— наявність захворювань, що потребують тривалого і (або) частого застосування медикаментів;

— наявність супутніх мікозів шкіри, слизових оболонок, нігтьових пластинок тощо.

Фактори, що сприяють розвиткові

псевдоалергійних реакцій на лікарські засоби:

— поліпрагмазія;

— наявність супутніх захворювань шлунка і кишок, печінки, нейроендокринної системи, обмінних порушень;

— пероральне призначення хіміотерапевтичних препаратів хворим із виразковим, ерозивним, геморагічним ураженням шлунка й кишечнику;

— доза препарату, шо не відповідає масі тіла й віку хворого;

— неадекватні терапія супутніх захворювань, температура розчинів, які вводять парентерально;

728

— одночасне введення несумісних лікарських засобів;

— зміна pH середовища.

Попри значну кількість інформаційного матеріалу щодо діагностики медикаментозної алергії, немає жодного методу (in vivo або in vitro), що дав би змогу лікарю досить вірогідно і без небезпеки для хворого встановити етіологічний діагноз медикаментозної алергії.

Ретельно зібраний анамнез, як і раніше, має важливе значення. Здебільшого він дає змогу розпізнати алерген із достатньою вірогідністю й робить зайвим проведення не завжди безпечних тестів із лікарськими препаратами. Хворого потрібно докладно опитувати про лікарські препарати, які він приймав напередодні розвитку алергійної реакції, а також про наявність сенсибілізації.

Перед призначенням будь-якого лікарського препарату хворому потрібно поставити такі запитання, що допоможуть лікарю з’ясувати наявність факторів ризику або сенсибілізації в нього:

1. Чи страждає сам хворий або його родичі на яке-небудь алер-гійне захворювання?

2. Чи одержував раніше хворий цей лікарський препарат, чи не було в нього алергійних реакцій під час його застосування?

3. Якими препаратами хворий лікувався тривалий час і в значних

дозах?

4. Чи не було загострення основного захворювання, висипки, шкірного свербежу після приймання лікарських засобів? Якщо так, то яких, через який час після початку приймання?

5. Чи одержував хворий ін’єкції сироваток і вакцин?

6. Чи має хворий мікоз шкіри і нігтів (епідермофітія, трихо-фітія)?

7. Чи має хворий професійний контакт із медикаментами?

8. Чи не спричинює загострення основного захворювання або появу алергійних симптомів контакт із тваринами?

У разі виявлення в анамнезі тих або інших проявів лікарської алергії лікар повинен в історію хвороби червоним олівцем зробити відповідний запис.

З’ясування питання ускладнюється, коли реакція з’явилася на тлі приймання двох (або більше) препаратів, що за сучасної полі-прагмазії зустрічається нерідко. Можлива “прихована” сенсибілізація (додавання антибіотика в корм сільськогосподарським тваринам; деяких речовин — у тонізувальні напої, зокрема хініну).

Звичайно навіть у сумнівних випадках лікарські препарати відміняють. Швидке зникнення симптомів підтверджує приблизний діагноз, однак слід уточнити, який саме з лікарських препаратів є алергеном, особливо якщо необхідне тривале лікування. У разі

цілеспрямованих елімінаційних проб варто зважати на можливість перехресних реакцій і надходження лікарських речовин у складі комбінованих препаратів, а також у продуктах і харчових добавках. Однак варто враховувати, що негативний результат елімінаційної проби не виключає медикаментозної алергії, а також можливість розвитку її в майбутньому, а позитивний не завжди свідчить про алергійну реакцію. В останньому випадку рекомендується все-таки уникати застосування цього медикаменту.

У табл. 70 наведено диференціально-діагностичні критерії алер-гійних і псевдоалергійних реакцій на медикаменти.

До найтяжчих проявів алергійних реакцій на лікарські засоби відносять токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), багатоформну еритему (синдром Стівенса—Джонсона; так звані токсико-алергійні реакції).

У табл. 71 наведено деякі диференціально-діагностичні критерії синдромів. Слід зазначити, що останніми роками заперечується зв’язок зазначених синдромів із медикаментозною алергією. Висловлюють припущення про їхній зв’язок із бактеріальними, вірусними, мікоплазмовими збудниками й низкою інших факторів.

У разі потреби рекомендується наступний порядок проведення нашкірних тестів із медикаментозними алергенами:

1. Відміна антигістамінних Н,-блокаторів за 24—78 год до тестування; гідразин — 28—72 год, астемізол — 4—6 тиж.

2. Послідовне проведення крапельної, скарифікаційної і внут-рішньошкірної проб. Негативний контроль — із розфактором, позитивний — із 0,01% розчином гістаміну.

Крапельна проба. Початкова концентрація алергенів: а) у високо сенсибілізованих — від 0,5 до 100 ОД/мл; б) в інших — 1000 ОД/мл.

На шкіру внутрішньої поверхні передпліччя, попередньо оброблену спиртом, наносять по одній краплі випробуваного лікарського препарату, розфактора й гістаміну. Через 20 хв реєструють місцеву й загальну реакції. Місцева реакція — папула (пухир) і гіперемія. Загальна реакція — непритомність, свербіж, слабкість. За негативної місцевої й позитивної загальної реакцій пробу вважають позитивною.

Скарифікаційну пробу виконують у разі негативної крапельної проби в тому самому порядку (спочатку з незначною, а потім зі шачною концентрацією алергену, не ушкоджуючи шкірні судини). Реєструють місцеву й загальну реакції.

Лише за відсутності реакції на контроль та позитивної на гістамін і лікарський алерген мова може йти про специфічність реакції.

730

Таблице 70. Диференціально-діагностичм критерії алергійних і псевдоалергійних реакцій на медикаменти

Критерії

Псевдоалергійні реакції

Прямі алергійні реакції

Алергійні захворювання в батьків

Як правило, відсутні

Характерний анамнез хворого з алергійним захворюванням; ознаки атопії

Наявність періоду сенсибілізації

Не вдається встановити

Встановлений період сенсибілізації або є“прихована” сенсибілізація

Кількість препарату, що спричинив реакцію

Частіше значна

Не має значення

Особливості клінічних проявів

Подібні до проявів реакцій гіперчутливості негайного типу (кропив’янка, ангіонев-ротичний набряк, бронхоспазм)

Можливий перебіг за будь-яким з 4 типів алергійних реакцій

Тривалість реакції

Короткочасна

Залежить від типу алергійної реакції (тривалість — від хвилин до тижнів)

Механізм розвитку

Ліберація медіаторів, активація комплементу, ензимопатії, пригнічення процесу інактивації гістаміну, патологія тканинних базофілів тощо

Прямі алергійні реакції за участю антитіл і сенсибілізованих Т-лімфоцитів

Результати лабораторних тестів визначення специфічного IgE

Негативні

Позитивні в 40—60 % випадків

Лікувально-профілактичні заходи

Терапія основного захворювання; зниження дози або відміна препаратів

Повне припинення контактів із визначеним алергеном, а також з перехреснореагуючими медикаментозними й харчовими алергенами

Внутрішньошкірну пробу виконують у разі негативної скарифікаційної проби. Уведення лікарського препарату починають із незначної дози, поступово підвищуючи концентрацію.

Протипоказання щодо проведення шкірних проб із лікарськими засобами:

Таблиця 71. Диференціальна діагностика синдромів Лаєлла і Стівенса—Джонсона

Клінічні ознаки

Синдром Стівенса—Джонсона

Синдром Лаєлла

Початок

Прояв загального інфекційного

Ураження дихальних шляхів

захворювання

захворювання за типом ГРВІ

може бути відсутнім

Ураження

1. Висипання з’являються

1. Висипання вираженіше

шкіри

частіше через кілька

пов’язані з прийманням

днів (4—6) після початку

медикаментів: висипка

гарячкового стану. Часта

з’являється через 24—

локалізація — кінцівки,

48 год. Звичної локалі-

особливо тильні поверхні

зації не спостерігають,

кистей і стоп.

але частіше висипання

2. Коефіцієнт ураженої

починаються з ділянки

поверхні відносно

обличчя, грудей, спини,

всієї шкіри частіше не

спускаються поступово

перевищує 30—40 % (але

вниз, нерідко симулюють

може бути й більше).

корову висипку.

3. Водночас із майже суціль-

2. Коефіцієнт ураженої по-

ними елементами завжди

верхні 80—90 % (тотальне

наявні ізольовані.

ураження).

4. Висипання поліморфні;

3. Характерне злиття еле-

можлива наявність окре-

ментів у великі групи.

мих елементів, характер-

4. Висипка спочатку має

них для ексудативної

еритематозно-папульозний

поліморфної еритеми.

характер, потім набуває

5. Пухирці різні за розміром

вигляду пухирців переваж-

(від дрібних до значних),

но значних із млявою

переважно з напруженим

зморшкуватою поверхнею

покривом (значні пухирі

і тонкими стінками.

можуть бути млявими)

5. Пухирці легко розкрива-

і характерним груповим

ються, оголюючи

розташуванням. Гама

поверхню, яка нагадує

кольорів висипань харак-

опік окропом (симптом

теризується переважанням

обвареної шкіри).

різних відтінків багрово-

Феномен Нікольського

фіолетового. Феномен Нікольського негативний

різко позитивний

Ураження

Висувається на передній план

Зазвичай переважає уражен-

слизових

за часом появи, тяжкості

ня шкіри. Можливі, особливо

оболонок

й поширеності. Частіше

при тотальному ураженні,

уражуються слизові оболонки

значні виразково-некротичні

вхідних отворів

ушкодження слизових оболонок

732

Закінчення табл. 71

Клінічні ознаки

Синдром Стівенса—Джонсона

Синдром Лаєлла

Початок

захворювання

Прояв загального інфекційного захворювання за типом ГРВІ

Ураження дихальних шляхів може бути відсутнім

Інші зміни

Різні ураження внутрішніх органів, неодмінна участь нервової системи

Прояви, що свідчать про високий ступінь сенсибілізації: симетричне ураження суглобів, ангіоневротичний набряк. Часто обтяжений алергологічний анамнез

Наслідки

Смерть, нерідко за присутності явищ менінгоенцефалі-ту та міокардиту

Смерть настає в ранні терміни від септичних процесів

1. За наявності безумовної алергійної реакції на препарат, зокрема при анафілактичному шоку.

2. Гострий період будь-якого алергійного захворювання.

3. Декомпенсовані хвороби серця, нирок, печінки, тиреотоксикоз, вагітність, тяжка форма цукрового діабету.

Профілактика та лікування. Профілактика медикаментозної алергії — складна проблема, для розв’язання якої вживають заходів загального й індивідуального характеру. До перших належить боротьба з поліпрагмазією, що набула останніми роками епідемічного характеру. До них варто віднести й заборону продажу ліків без рецептів. Небажане використання лікарських препаратів як консервантів (ацетилсаліцилової кислоти — для консервації фруктів, левоміцетину — під час заготівлі крові й плазми, пеніциліну — для зберігання в спеку).

До індивідуальних заходів профілактики належить насамперед уважне ставлення до анамнезу хворого. Описані в літературі випадки медикаментозного анафілактичного шоку з летальним наслідком пов’язані з тим, що хворого не запитали, чи лікувався він призначеним препаратом і як його переносив. Якщо в анамнезі є вказівки на алергійну реакцію, навіть легку (незначна кропив’янка, набряк і свербіж у місці введення), препарат варто замінити на інший. У цьому разі потрібно враховувати можливість перехресних антигенних властивостей.

Загальні принципи лікування

при медикаментозній алергії

1. За будь-яких видів медикаментозної алергії необхідно відмінити всі лікарські препарати. Залишають лише життєво необхідні.

2. Призначити голодну паузу або гіпоалергенну дієту. Хворому показано багато пити (краще переварену воду). Якщо необхідно — очисна клізма, ентеросорбенти. Якщо шкірні прояви супроводжуються загальними реакціями (підвищенням температури тіла, ознобом), доцільне проведення інфузійної терапії.

3. Показане застосування антигістамінних препаратів. Якщо їх введення не дає позитивних наслідків, то вдаються до застосування глюкокортикоїдів (преднізолону) у середніх дозах. За відсутності ефекту збільшують дозу преднізолону або замінюють його на дексаметазон. При ангіоневротичному набряку небезпечної життєзагрозливої локалізації (набряк гортані, головного мозку, кишечнику тощо) призначають преднізолон, дексаметазон. У разі розвитку асфіксії — негайна трахеотомія.

4. Посиндромна терапія основних проявів лікарської алергії.

5. Обов’язковий запис в історії хвороби про наявність медикаментозної алергії.

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік