Молекули клітинної адгезії

Клітини прикріплюються до базальної мембрани та одна до одної за допомогою молекул клітинної адгезії (МКА), що відіграють визначальну роль у міжклітинних зв’язках, описаних нижче. Останніми роками білки адгезії привертають до себе посилену увагу дослідників, оскільки вони відіграють важливу роль під час ембріонального розвитку, у процесі утворення нервової системи та інших тканин, утримування тканин разом у дорослих, загоювання запалень та ран, а також у випадку метастазування пухлин. Багато з них проникають через клітинну мембрану і прикріплюються до цитоскелета всередині клітини, деякі зв’язуються з подібними молекулами інших клітин (гомо-фільне зв’язування), а інші — з будь-якими молекулами (гетерофільне зв’язування). Чимало МКА зв’язуються з ламінінами — родиною великих хрестоподібних молекул з численними рецепторними доменами у складі позаклітинного матриксу.

Номенклатура МКА дещо хаотична частково внаслідок швидкого збільшення їхньої кількості, а частково через

інтенсивне використання акронімів в інших галузях сучасної біології. Та все ж МКА можна розділити на чотири головні родини: інтрегрини, гетеродимери, що зв’язуються з різними рецепторами; молекули адгезії суперродини IgG — імуноглобулінів, одна частина з яких зв’язується гете-рофільно, інша — гомофільно; кадгерини — Са-залежні молекули, що сприяють міжклітинній адгезії під час го-мофільних реакцій; селектини, що мають подібні до лек-тинів домени, які зв’язують вуглеводи. Функції МКА у складі гранулоцитів та тромбоцитів описані в Розділі 27, а їхнє значення в загоюванні запалень та ран — у Розділі 33.

МКА не лише прикріплюють клітини до сусідніх клітин, а також передають сигнали з клітини в клітину. Клітини, що гублять контакт з позаклітинним матриксом за посередництвом інтегринів, мають вищий рівень апоптозу (див. нижче), ніж прикріплені, а взаємодія між інтегринами та цитоскелетом забезпечує клітинний рух.

Вільям Ф. Ґанонґ. Фізіологія людини