5.1.11.2. НАРКОЗ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ЛАРИНГЕАЛЬНОЇ МАСКИ

Ларингеальну маску було введено у клінічну практику в 1988 р. Вона набула значного поширення і в деяких країнах (наприклад, у Великій Британії) використовується у 75 % випадків планової анестезії.

Ларингеальна маска складається із трубки з широким просвітом, проксимальний кінець якої з’єднується з дихальним контуром за допомогою стандартного конек-тора діаметром 15 мм. Дистальний кінець впаяний у манжету еліпсоподібної форми, яка заповнюється повітрям через сполучну трубочку (мал. 32).

Ларингеальну маску виготовляють із силіконової гуми. її можна стерилізувати парою І використовувати багато разів.

Хоча техніка застосування ларинге-альної маски досить проста, вона потребує глибшої анестезії, ніж для введения ротоглоткового повітроводу. Для цього для внутрішньовенного введення в наркоз краще застосовувати пропофол, оскільки він більшою мірою, ніж барбітурати, пригнічує глоткові рефлекси.

Голову хворого закидають, відкривають рота, нижню щелепу піднімають (за потреби). Манжету ларингеальної маски здувають, змащують гелем з місцевоанесте-зуючим засобом і наосліп вводять у глотку по осі піднебіння так, щоб манжета притиснулась до задньої стінки глотки і заглибилась дистально в гортанну частину глотки. Роздуваючись, манжета м’яко (з незначним тиском) Ізолює вхід до гортані. Ідеально манжета маски повинна упиратися: зверху — в корінь язика, збоку — в грушоподібні пазухи, знизу — у верхній стравохідний сфінктер. Ларингеальну мас-

/2~\ V4.

Мал. 32. Ларингєальні маски

ку фіксують, як і ендотрахеальпу трубку, пластиром або тасьмою. Для успішного установлення ларингеальної маски потрібно виконувати такі правила:

1. Підібрати маску потрібного розміру і перевірити її на герметичність.

2. Прослідкувати, щоб передній край спущеної манжети не мав складок І зморщок.

3. Змастити гелем тільки нижній бік манжети.

Після цього слід ввести хворого у наркоз і забезпечити адекватність анестезії.

1. Хворому надати пози «приіпохуван-ня* (розігнути голову в атлаито-иотилич-ному суглобі і злегка зігнути шию).

2. Вказівний палець використовувати як направник манжети, спускаючись но твердому піднебінню до гортанної частини глотки до відчуття опору. Чорна поздовж-ня лінія на масці має бути орієнтована краніально (розташовуватись під верхньою губою).

3. Роздути манжету розрахованим об’ємом повітря.

4. Упродовж усього періоду використання маски підтримувати адекватний рівень анестезії.

5. Після введення маски потрібно слідкувати, чи не виникла обструкція дихаль-них шляхів, яка пов’язана з пролапсом иадгортаїїиика або тимчасовим ларинго-спазмом.

6. До пробудження не рекомендується аспірувати виділення з глотки, спускати манжету або видаляти ларингеальну маску (критерій пробудження — відкривання рота за командою).

Ларингеальна маска є иапівінвазивним методом і певною мірою становить альтернативу лицевій масці та ендотрахе-альиій трубці.

Показання: 1) потреба забезпечення прохідності дихальних шляхів без утримування маски руками анестезіолога;

2) неможливість іитубації трахеї; 3) випадки складної іитубації трахеї (за Ма-лампаті III —IV) як направник для введення ендотрахеального провідника, катетера для струминної ВЧ ШВЛ, гнучкого фібробронхоскопа або ендотрахеальної трубки малого діаметра.

92

Протипоказання: 1) підвищений ризик регургітації (повний шлунок, грижа стравохідного отвору); 2) патологія глотки (глотковий абсцес, гематома); 3) високий опір дихальних шляхів (бронхоспазм, низька розтяжність легень, ожиріння II— III ступеня); 4) неможливість відкрити рота більш ніж на 1,5 см.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.