5.1.5. НАРКОЗ І30ФЛУРАН0М

Іаофлуран (форан) є ізомером енфлу-рану, проте він значно відрізняється від нього за фізико-хімічішми властивостями (див. табл. 6). Де рідина з різхим ефірним запахом, безбарвна, не займається і не вибухає. Має особливу стійкість до впливу різних чинників, що дає змогу зберігати його без консервантів, і зумовлює низьку біотрансформацію в організмі. Ізофлураи має низьку розчинність у крові й високу в жирах. Це забезпечує швидке введення у наркоз, швидке пробудження. Об. частка МАК становить 1,2—1,4 %.

Вадив на організм. Ізофлуран незначно пригнічує функцію міокарда. Синока-ротидлнй рефлекс частково зберігається, тому збільшення ЧСС дає змогу підтримувати незмінним ХОС. Помірна р-адрен-ергічна стимуляція збільшує кровотік у скелетній мускулатурі, знижує ЗПОС і AT. Швидке підвищення концентрації ізофлурану викликає тимчасове збільшення ЧСС, AT і концентрації морадреналіну в плазмі крові. Ізофлураи розширює він

цеві артерії, хоча й менше, ніж нітрогліцерин. Розширення вінцевих артерій теоретично може сприяти зниженню кровообі-гу в ішемізованих ділянках міокарда. Не отримано достовірних доказів того, що зумовлений ізофлураном синдром обкрадання вінцевого кровообігу може спричинитися до ішемії міокарда під час тахікардії або зниження лерфузійного тиску. Незважаючи на це, його часто використовують для наркозу при ішемічній хворобі серця.

Ізофлуран подразнює слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і водночас є активним бронхорозширювальним засобом.

У концентрації, що перевищує 1 МАК, ізофлуран збільшує мозковий кровотік і внутрішньочерепний тиск, проте менше, ніж фторотан та енфлуран; знижує потребу головного мозку в кисні, а в дозі 2 МАК викликає «електричне мовчання» на ЕЕГ. Пригнічення біоелектричної активності мозку забезпечує його захист від ішемії.

Ізофлуран викликає достатнє розслаблення м’язів, знижує кровотік нирок, швидкість клубочкової фільтрації і діурез. Крім того, препарат знижує загальний кровотік у печінці. Проте надходження кисню в печінку вище порівняно з наркозом фто-ротаиом, оскільки ізофлуран підтримує перфузію в печінковій артерії.

Методика проведення, клініка. Під час уведення в наркоз концентрація ізо-флурану поступово підвищується від об. частки 0,5 % до 3 %, підтримка анестезії здійснюється при концентрації (об. частка) 1—2,5 % ізофлурану в поєднанні з сумішшю діазоту оксиду й кисню.

Стадія збудження невиразна. ЕЕГ досить точно відбиває клінічну картину наркозу, яка є подібною до клініки загальної анестезії ефіром. Особливістю ізофлурану є достатнє розслаблення м’язів, відсутність пригнічувального впливу на гемоди-наміку та газообмін. Анальгезія після наркозу нетривала, проте достатня.

Недоліки: схильність викликати тахікардію, підвищену кровоточивість; різкий запах; розширення вінцевих судин із можливим розвитком синдрому вінцевого обкрадання за високих концентрацій.

86 /p>

5.1.6. НАРКОЗ ДЕСФЛУРАНОМ

Десфлуран — це леткий засіб для Інгаляційного наркозу з різким запахом. Дозується спеціальним десфлурановим випарником. Наркотична потужність дес-флурану в 17 разів більша, ніж діазоту оксиду. Вплив па кровообіг подібний до впливу ізофлураиу. У підвищеній концентрації загальний анестетик викликає зниження ЗПОС і AT, хвилинний об’єм серця не змінюється або незначно знижується, ЧСС, ЦВТ, тиск у легеневій артерії підвищуються. На відміну від ізофлура-ну десфлуран не збільшує вінцевий кровообіг. Під час уведення в наркоз дес-флураіг подразнює слизові оболонки, стимулює слиновиділення, може бути затримка дихання, кашель, лариигоспазм.

Десфлуран знижує опір судин головного мозку, підвищуючи мозковий кровообіг. В умовах нормального AT і нормо-капнії збільшує внутрішньочерепний тиск, однак реакція судки головного мозку на зміни концентрації С02 зберігається, тому гіпервентиляція знижує внутрішньочерепний тиск. Десфлуран зменшує потребу головного мозку в кисні.

Протипоказання: тяжка гіповоле-мія, високий ризик злоякісної гіпертермії, внутрішньочерепна гіпертензія.

5.1.7. НАРКОЗ СЕВОФЛУРАНОМ

Севофлуран — леткий засіб для інгаляційного наркозу. Нерізкий запах і швидке зростання хвилинної альвеолярної вентиляції роблять севофлуран ідеальним для введення у наркоз. Невисокий тиск насичувальїюї пари дає змогу використовувати стандартні випарники, розташовані поза контуром. Не займається. Має незначний кардіодепресивний ефект, помірно знижує ЗПОС і AT. Пригнічує дихання, усуває бронхоспазм подібно до ізофлу-рану. В умовах нормокапнії незначно підвищує мозковий кровообіг і внутрішньо-мозковий тиск, знижує потребу головного мозку в кисні. Судом не викликає. Розслаблення м’язів достатнє для іитубації трахеї

у дітей без уведення міорелаксантів. Незначно знижує кровообіг у нирках. Оскільки під впливом севофлурану в портальній вені кровообіг знижується, а в печінковій артерії підвищується, загальний кровообіг у печінці І надходження кисню підтримуються на достатньому рівні.

Протипоказання: тяжкагіповоле-мія, ризик злоякісної гіпертермії, внутрішньочерепна гіпертензія.

5.1.8. НАРКОЗ МЕТОКСИФЛУРАНОМ

Метоксифлуран (пентран, інгалан) належить до галогеновмісних засобів для інгаляційного наркозу. Де безбарвна прозора рідина зі специфічним приємним запахом. Метоксифлуран не спалахує при кімнатній температурі, не вибухає в суміші з повітрям, киснем і діазоту оксидом.

Належить до найактивніших засобів для інгаляційного наркозу. Хірургічна стадія наркозу досягається вже при його об. частці 1 — 1,5 %. Введення у наркоз і пробудження відбуваються повільно, оскільки коефіцієнт розподілу кров/газ меток-сифлураиу високий — від 10 до 13.

Вплив а* організм. Метоксифлуран не подразнює слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, не посилює слиновиділення і секрецію бронхіальних залоз, ие впливає на паренхіматозну тканину легень, має виразку бронхорозширювальну дію, не підвищує рівня катехоламінів у крові, знижує чутливість серця до адреналіну.

Зміни функції серцево-судинної системи під час наркозу метоксифлураиом пов’язані з пригніченням скоротливої здатності міокарда і судинорозширювальною дією препарату. Відбувається зниження ХОС на 5—25 %, зменшення AT і ВТ на 10—30 %, зменшення ЧСС на 10—25 %. Не викликає аритмій, іноді їх зменшує.

Препарат пригнічує дихання, головним чином зменшує його глибину. Негативно впливає на нирки (токсичний вплив продуктів його розпаду — фторидів і оксалатної (щавлевої) кислоти — на паренхіму нирок). Має помірний тимчасовий депресивний вплив на функцію печінки без істотної гепатотоксичної дії.

Види загальної анестезії 87

Показання: застосування наркозу метоксифлураном обмежене. Його вико-ристовують для знеболювання болісних лі* кувальних та діагностичних маніпуляцій.

Протипоказання: захворювання печінки, нирок, гіповолемія, артеріальна гіпотензія.

Методика проведения, клініка. Для нононаркозу метоксифлуран не придатний через повільне введеніш у наркоз і наяв* ність стадії збудження. Частіше його застосовують для аутоаналгезії пологів за допомогою спеціальних портативних ручних апаратів. Концентрація парів (об. частка) при цьому досягає 0,3—0,5 % і забезпечує анальгезію за збереженої свідомості.

На відміну від наркозу фторотаном під час загальної анестезії метоксифлураном добре виражена І стадія наркозу — анальгезія. Про глибину анестезії під час наркозу метоксифлураном, як і фторотаном, свідчить рівень артеріальної гіпотензії, оскільки очні симптоми для нього не є типовими.

Позитивні властивості: 1) не займається; 2) достатній анальгетичннй ефект; 3) достатнє розслаблення м’язів;

4) відсутність неприємних відчуттів під час вдихання; 5) застосовуваність за будь-яким контуром (відкритим, закритим, напівзакритим) із вбирачем вуглекислоти;

6) не викликає ларингоспазму, бронхо-спазму, аритмії серця.

Недоліки: 1) повільне введення у наркоз, часто зі збудженням; 2) пригнічу-вальний вплив на міокард, зовнішнє дихання, функцію нирок і печінки; 3) шкідливий вплив пари на обслуговуючий персонал (викликає головний біль, підвищену втомлюваність).

5.1.9. НАРКОЗ ТРИХЛОРЕТИЛЕНОМ

Трихлоретилен (трилен, ротилан) — безбарвна рідина із солодкуватим запахом. Точка кипіння 86—88 *С. Пара три-хлоретилену в 4 рази важча від повітря. Не розчиняється у воді, легко змішується з органічними розчинниками (спиртом, бензином, хлороформом). На світлі, особливо за наявності вологи, окиснюється з

утворенням дихлорацетальдегіду, хлорид-ної (соляної) кислоти, карбону (вуглецю) оксиду і фосгену. Розпад сповільнюється за зберігання в темних флаконах з додаванням 0,01 % розчину синього тимолу. За силою нархотичної дії трихлоретилен у 5—10 разів активніший від ефіру. Вже при концентрації (об. частка) 0,25—0,35 % в суміші, що вдихається, виникає анальгезія, а 1 % — втрачається свідомість. В організмі розпадається на метаболіти, головні з яких — трихлоретаиол і трихлороцтова кислота — повільно виділяються з сечею.

Вилив на організм. При поверховій загальній анестезії стимулює блукаючий нерв, викликаючи синусову брадикардію і вузловий ритм. Під час глибокого наркозу виникає шлуночкова тахікардія, екстрасистолія, миготлива аритмія. Однією з причин порушення ритму серця є підвищена чутливість серця до адреналіну: препарат сенсибілізує міокард до катехол-аміїїів. AT змінюється незначно.

У невисоких концентраціях (об.частка 1 — 2 %) на дихання не впливає, у вищих спричинюється до тахіпное на фоні значного зменшення об’єму дихання, що може зумовлювати розвиток тяжкої гіпоксемії. Препарат негативно впливає на клітини печінки, особливо за повторного застосування. На функцію нирок не впливає.

Показання: знеболювання короткочасних оперативних втручань, болісні маніпуляції, пологи.

Протипоказання: тривалі оперативні втручання, випадки, коли необхідна релаксація м’язів; захворювання серця, печінки, нирок.

Методика проведення, клініка. Через малу терапевтичну широту моноиаркоз трихлоретиленом для тривалих оперативних втручаннь не застосовують. Його використовують для аутоанальгезії за допомогою ручних випарників «Трилань та ін. (мал. 29). Випариик дають хворому в руки І пропонують глибоко дихати через маску або мундштук. Анальгезія настає через 2—3 хв.

Наркоз трихлоретиленом не можна проводити за закритим контуром, оскільки при використанні хімічного вбирача

88 /p>

Мал. 29. Аутоанальгсзія за допомогою апарата 4 Триланэ

вуглекислого газу за наявності лугів препарат розкладається з утворенням токсичних продуктів — дихлоретилену, фосгену і чадного газу. Дихлоретилен чинить токсичну дію на нервову систему, переважно на черепні нерви. Пари трихлор-етилену можуть кілька діб залишатися в наркозному апараті, тому після наркозу трихлоретиленом потрібно ретельно продувати апарат киснем.

Позитивні властивості: 1) виразний анальгетичний ефект; 2) відсутність неприємних відчуттів І подразнювального впливу на дихальні шляхи; 3) не вибухає.

Недоліки: 1) неможливість використання за закритим чи напівзакритим контуром; 2) низька терапевтична широта; 3) шкідливий вплив на обслуговуючий персонал (кумулюючі властивості препарату); 4) недостатня релаксація м’язів;

5) небезпека розвитку аритмії, тахішюе.

Останнім часом трихлоретилен рідко застосовують окремі анестезіологи для аутоанальгезії,

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.