Орнітоз

Орнітоз (лат., англ. ornithosis) — зоонозне інфекційне захворювання, спричинюване внутрішньоклітинним збудником Chlamydophila psittaci, яке характеризується розвитком синдрому інтоксикації й ураженням дихальної системи; передається від птахів. Псиггакоз — це окремий випадок орнітозу, при якому людина заражається від папуг (папугова гарячка). На певному етапі вважали, шо

хвороба може передаватися людям тільки від них птахів, але згодом стало зрозумілим, шо велика кількість інших птахів може бути джерелом інфекції. Окремі лікарі продовжують поширювати назву “пситтакоз” на всі випадки орнітозу, ототожнюючи терміни “орнітоз” і “пситтакоз”, хоча це неправильно.

ВСТУП. У 1880 р. швейцарський лікар Я. Ріпер установив зв’язок захворювання людей на незвичну пневмонію з вираженою інтоксикацією із зараженням від домашніх папуг і зябликів, спостерігаючи два родинні спалахи, які закінчилися трьома летальними наслідками. Спалах інфекції, джерелом якої були папуги, завезені з Бразилії, був зареєстрований і в 1892 р. в Парижі, внаслідок чого в 1895 р. за пропозицією французького лікаря А. Моранжа захворювання й отримало назву “пситтакоз” (від грец. psittakos — папуга). Найбільша епідемія цього захворювання сталася в 1929—1930 рр., коли хвороба була завезена до 12 країн світу, постраждало до 800 осіб. У тому ж році Ср. psittaci як кокобаиилярну бактерію незалежно один від одного описали німецький мікробіолог В. Левінталь, англійський мікробіолог А. Коле, американський мікробіолог і патолог Р. Ліллі (тільця Левінтатя—Колса—Ліллі). Згодом була вивчена роль багатьох інших видів птахів як джерел інфекції, тому назва захворювання, за пропозицією американського інфекціоніста К. Мейєра, у 1942 р. була змінена на “орнітоз” (від греи. ornis, у родовому відмінку ornithos — птиці).

Орнітоз поширений в усьому світі. Натепер тільки у США щорічно реєструють до 200 випадків орнітозу. Але вважається, що реальні цифри значно більші, оскільки діагностувати це захворювання складно внаслідок нетипової клінічної картини, а також широкого застосування для емпіричної терапії макролідів, до яких збудник чутливий. Частіше хворіють особи середнього і старшого віку. Останніми роками занепокоєння викликає збільшення захворюваності у розвинених країнах, що пов’язано з імпортом екзотичних птахів.

ЕТІОЛОГІЯ, Збудник орнітозу раніше був класифікований як Chlamydia psittaci родини Chlamydiaceae. У 1999 р. американські мікробіологи К. Еверетт, Р. Буш і

А. Андерсон запропонували нову класифікацію цієї родини після аналізу 16S і 23S рРНК генів, а також морфологічної та генетичної інформації. Нині родину Chlamydiaceae поділено на два роди: Chlamydia і Chlamydophila (Ср.). До першого належить Ch. trachomatis — збудник трахоми й уретритів; до другого — Ср. psittaci, Ср. pecorum, Ср. pneumoniae, Ср. abortus, Ср. felis, Ср. caviae. Збудником орнітозу є Ср. psittaci, яка має сферичну форму, містить ДНК і РНК. За Грамом забарвлюється погано, тому застосовують фарбування за Романовським—Гімзою (фіолетовий колір). Ср. psittaci є внутрішньоклітинним паразитом, має 8 сероварів, розмножується лише в живих клітинах. Культивують збудника орнітозу в культурах тканини і курячих зародках, організмі лабораторних тварин (білі миші). Він відносно стійкий у навколишньому середовищі, добре переносить низьку температуру, проте швидко інактивується під дією високих температур і дезінфектантів.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, Резервуаром і джерелом інфекції є свійські й дикі птахи. На сьогодні відомо понад 170 видів птахів, які можуть бути джерелом інфекції. Найбільше епідеміологічне значення мають свійські птахи (особливо качки й індички), кімнатні птахи (папуги, канарки та інші дрібні співочі птахи) й, особливо, міські голуби. Деякі штами Ср. psittaci можуть інфікувати овець, кіз і корів й призводити до розвитку хронічних інфекцій і абортів. Передача від людини до люди

ни можлива, але трапляється дуже рідко. Такі випадки можуть спричинити тяжче захворювання, ніж коли джерелом орнітозу є птахи.

Механізми передачі — повітряно-краплинний (вдихання бронхового слизу безпосередньо від хворих птахів), аерогенно-пиловий (вдихання дрібних часточок висушеного посліду заражених птахів). Останній реалізується при догляді за птахами (годування, прибирання за ними), відвідуванні зоомагазинів, навіть при підстриганні газонів тощо. Описано рідкісні випадки інфікування від хворої на орнітоз людини при здійсненні реанімаційних заходів “рот-у-рот”.

Орнітоз є професійним захворюванням працівників зоопарків, зоомагазинів, птахівників і тваринників. Спалахи виникають у періоди масового забою, завезення нових партій птахів та ін. При побутовому інфікуванні чіткої сезонності не відмічено, частіше спостерігають спорадичні захворювання, хоча можливі й невеликі родинні спалахи. Сприйнятливість людей висока, постінфекпійний імунітет нетривалий і ненапружений, описано повторні випадки захворювання.

ПАТОГЕНЕЗ. Вхідними воротамрї є слизові оболонки всіх відділів дихальних шляхів, у тому числі дрібні бронхи і комірки. Накопичення і розмноження Ср. psit-taci відбувається в епітеліальних клітинах, СМФ. При руйнуванні уражених клітин хламідофілії, продукти їх розпаду і життєдіяльності потрапляють у кров, що зумовлює розвиток синдрому інтоксикації. За течією крові бактерії можуть проникати в усі органи і тканини — легені, ЦБС, серце й судини, печінку, призво-дячи до розвитку поліорганних уражень. Збудники орнітозу здатні до тривалої внутрішньоклітинної локалізації, що зумовлює можливість рецидивного перебігу захворювання.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 у розділі “Деякі інфекційні та паразитарні хвороби”, блоці “Інші хвороби, спричинені хламідіями” інфекція, спричинена Ср. psittaci має код А70.

Інкубаційний період, як правило, триває 5—14 днів, максимальна тривалість — 54 дні. Захворювання частіше починається гостро, з підвищення температури тіла до 38—39 °С. З’являються всі неспецифічні ознаки синдрому інтоксикації: загальна слабість, озноб, підвищене потовиділення, міалгії, ломота в суглобах, головний біль. Гарячка носить постійний або ремітивний характер, триває кілька тижніїі. Деякі хворі скаржаться на біль у горлі, розлади сну й апетиту. Інколи можливі нудота, блювання і рідкі випорожнення, або, навпаки, закрепи. Часто на 1-му тижні хвороби розвивається гепатолієнальний синдром.

Під час об’єктивного огляду в частини хворих виявляють кон’юнктивіт. Можливий розвиток епісклериту, який супроводжується відчуттям печіння, “піску в очах”, болем при русі очних яблук, інколи зниженням гостроти зору. Іноді спостерігають зміни на очному дні. Язик потовщений, вкритий нальотом, можливі відбитки зубів по краях. Характерна схильність до брадикардії і зниженого AT. У деяких хворих виникають безсоння, зміни психоемоційної сфери (збудження, дратівливість і плаксивість, або, навпаки, загальмовапість, апатія), астенія; можуть з’являтися симптоми подразнення мозкових оболон, неврологічна симптоматика у вигляді тремору пальців рук, тремтіння язика при висовуванні, парестезії кистей, невриту трійчастого нерва. В окремих хворих на шкірі виникають неяскраві червоні плями, схожі на розеоли (плями Хордера). Рано з’являється кашель, сухий або зі слизистим мокротинням (на 3—4-й день хвороби). Хворі скаржаться на відчуття печіння за грудниною, сиплість голосу. У разі розвитку

пневмонії задишку спостерігають рідко; дані перкусії мізерні, при аускультації вислуховують сухі хрипи, рідше — одиничні дрібнопухирчасті.

До рідких варіантів орнітозу належать випадки захворювання без ураження легень, які перебігають із помірною гарячкою, болем у горлі, міалгіями, гепа-толієнальним синдромом. Відомі орнітозні серозні менінгіти, шо інколи поєднуються із пневмонією, а також менінгоенцефаліт із розвитком поліневритів, парезів і паралічів.

Іноді повне одужання настає через 10—15 днів, але досить рідко захворювання стає ремітивним із подальшим рецидивуванням. Ранні рецидиви виникають через 2—4 тиж. після гострої фази, пізні — через 3—4 міс. Розвиток рецидивних форм хвороби нояснюеться внутрішньоклітинним паразитуванням Ср. psittaci.

У людей можуть виникати бронхіти і пневмонії, спричинені Ср. pneumoniae. За клінічною картиною вони нагадують легкі та середньотяжкі випадки орнітозу, неврологічні та психотичні прояви зазвичай не розвиваються.

УСКЛАДНЕННЯ. До них належать гломерулонефрит, тубулоінтерстинійний нефрит, ДВЗ-синдром, реактивні артрити і поліартрити, міокардит, ендокардит, поліневрит і паралічі, ГННМ. До появи антибактерійної терапії смертність від цього захворювання сягала 15—20 %, а після появи антибіотиків широкого спектра дії значно скоротилась і становить менше 1 %.

ДІАГНОСТИКА. У загальному аналізі крові виявляють лейкопенію або нормоци-тоз, відносний лімфоцитоз і анеозинофілію. ШОЕ збільшена або в межах вікової норми. У сечі нечасто виникає помірна протеїнурія. Під час рентгенологічного дослідження органів грудної клітки спостерігають неспецифічні зміни: рідко інфільтрати в нижніх відділах легень, частіше — розширення кореня легені, посилення легеневого малюнка. Розсмоктування вогнищ пневмонії відбувається повільно.

Специфічна діагностика. Використовують ПЛР, яка дає змогу встановити діагноз уже на ранніх стадіях захворювання. РЗК може давати несправжньопози-тивні результати внаслідок перехресного реагування з іншими хламідійними інфекціями, шо необхідно враховувати при встановленні діагнозу. ІФА і РІФ також можна використовувати для діагностики цього захворювання. Серологічні тести є основою ліагностики, але через затримку появи специфічних антитіл їх не можна застосовувати для швидкого підтвердження діагнозу. Кров досліджують двічі на початку захворювання і через 2 тиж., щоб підтвердити 4-кратне наростання титру специфічних антитіл.

Культивування Ср. psittaci можливе, але у широкій клінічній практиці не застосовується через високий рівень загрози інфікування співробітників лабораторії. Іноді під час біопсії можна виявити Ср. psittaci всередині макрофагів.

ЛІКУВАННЯ. Препаратами для лікування орнітозу нині є азитроміцин по 0,5 г на добу або доксиниклін по 0,2 г на добу впродовж 7—10 діб. Курс лікування доксицикліном для запобігання рецидиву захворювання має становити 2—3 тиж., хоча клінічний ефект настає протягом 24—72 год. Для лікування тяжких випадків рекомендується застосовувати моксифлоксашш по 0,4 г на добу парентерально залежно від клінічної ситуації.

ПРОФІЛАКТИКА. Специфічну профілактику не розроблено. Протиепідемічні заходи включають боротьбу з орнітозом серед свійських птахів, регулювання чисельності голубів, обмеження контакту з ними. Важливим є дотримання ветери

нарно-санітарних правил при ввезенні птахів із-за кордону, перевезенні й утриманні птахів у птахівницьких господарствах, зоопарках. Хворих птахів знищують, приміщення піддають дезінфекції. Персонал забезпечують спецодягом і дезінфекційними засобами.

За особами, що підлягали ризику зараження, встановлюють медичний нагляд терміном на ЗО днів. Доцільним є проведення ексіреної профілактики доксицик-ліном протягом і0 діб.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської