ОСНОВНІ ЕТАПИ АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ

Успіхи хірургічного лікування багато в чому визначаються адекватністю його анестезіологічного забезпечення. Його етапи: 1) передопераційний огляд, оцінка стану хворого, визначення ризику операції; 2) підготовка до операції та загальної анестезії; 3) проведення загальної анестезії; 4) ведення раннього післяопераційного періоду.

4.1. ПЕРЕДОПЕРАЦІЙНИЙ ОГЛЯД І ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО ОПЕРАЦІЇ ТА ЗАГАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІЇ

Підготовка хворого до наркозу є частиною загальної передопераційної підготовки, у якій мають брати участь хірург та анестезіолог. Вона починається з огляду хворого, який при планових оперативних втручаннях проводять за кілька днів або напередодні операції. У разі екстрених втручань хворого оглядають безпосередньо перед операцією. На підставі даних анамнезу, результатів клінічного, функціонального й лабораторного досліджень для оцінки загального стану хворого використовують шкалу АРАСНЕ-ІІ, за якою визначають сумарні показники: гострі фізіологічні зміни, вік хворого, хронічні захворювання та ін. (див. дод. 1). Ці показники з урахуванням характеру оперативного втручання дають можливість визначити ступінь операційного ризику. Цей огляд є також підставою для вибору оптимального варіанта і спеціальної підготовки до загальної анестезії та операції.

З’ясовуючи анамнез, потрібно уточнити, чи проводили хворому раніше оперативні втручання, переливання крові, як він їх переніс, які лікарські засоби е для нього неприйнятними, чи не страждає хворий на алергічні захворювання, особливо на бронхіальну астму. Важливо також з’ясувати, чи не хворіє він на флебіт, тромбофлебіт, оскільки при цьому потрібна спеціальна підготовка до операції (профілактика тромбоемболічних ускладнень). У разі високого ризику тромбоемболічних ускладнень доцільне введення за 2—3 год до оперативного втручання низькомолекулярного гепарину (фраксипарин — 0,3 мл підшкірно).

Слід уточнити, на які захворювання серця, легень, печінки, нирок тощо хворів пацієнт, які лікарські засоби приймав (кортикостероїди, гіпотензивні засоби, антикоагулянти, серцеві глікозиди). Як відомо, після наркозу ефіром загострюється хронічна пневмонія, більшість загальних анестетиків погіршують функцію нирок, наркоз галогеномісткими засобами у хворих із захворюваннями печінки може спричинювати розвиток її недостатності.

У процесі ознайомлення із хворим потрібно звернути увагу на його психічний’ стан і в разі наявності підвищеної збудливості ввести перед операцією седативні засоби. Потрібно з’ясувати наявність шкідливих звичок (паління, алкоголізм, наркоманія), оскільки при цьому часто виникає резистентність до впливу загальних анестетиків.

Під час огляду хворого особливу увагу слід приділяти тим ознакам, неврахуван-

Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативного втручання 57

ня яких може ускладнити проведення наркозу або призвести до ускладнень, пов’язаних з операцією чи наркозом. Спочатку треба з’ясувати стан носового дихання (хронічний риніт, аденоїди, деформація носової перегородки тощо). Це має істотне значення, оскільки під час штучної і допоміжної вентиляції легень за допомогою маски хворий дихає носом. Слід також перевірити наявність знімних зубних протезів, хитких зубів (можуть бути ушкоджені під час інтубації, введення міжзубної розпірки, тампонади порожнини рота). Порожнину рота перед операцією бажано санувати (каріозні зуби), оскільки можуть розвинутися післяопераційний паротит, легеневі ускладнення.

Під час огляду звертають увагу на конфігурацію обличчя. В огрядної людини порожнина рота часто невеликих розмірів, тому можуть бути труднощі під час уведення ларингоскопа та інтубаційної трубки. Якщо щоки запалі, то важко щільно прикласти маску, через щілину може виходити газонаркотична суміш, що ускладнює проведення наркозу. Треба звертати увагу також на ширину ротової щілини для визначення розміру клинка. Якщо у хворого довгі передні зуби, товста коротка шия, можуть виникнути труднощі під час інтубації, може знадобитися спеціальний провідник. Особливі труднощі під час інтубації трахеї виникають у хворих з анкілозом або обмеженою рухливістю скронево-нижньощелепного суглоба, кривошиєю, післяопіковими рубцями.

Розрізняють такі прогностичні ознаки складної інтубації: обмежене розгинання шиї (< 35*), відстань між підборіддям і під’язиковою кісткою < 7 см, відстань між підборіддям і грудниною <12,5 см за повного розгинання голови і стиснутих губ, а також погана візуалізація язичка (м’якого піднебіння) нри висунутому язику (тест Маллампаті) (мал. 23). За виявлення оглядової картини III—IV класу слід очікувати складної інтубації.

За підозри на викривлення шиї, зміщення гортані і трахеї (зоб, пухлина) потрібно провести рентгенологічне дослідження. Хворим з ларингітом, трахеїтом інту*

бацію слід проводити з особливою обережністю, щоб не ушкодити слизову оболонку.

Має значення і конфігурація грудної клітки. У разі П деформації порушується нормальне дихання, частіше виникають легеневі ускладнення. До операції слід оцінити розміри, еластичність грудної клітки, тип і частоту дихання.

Будь-яке планове оперативне втручання під загальною анестезією потребує певного лабораторного і клінічного дослідження. Обов’язковими є рентгенологічне дослідження органів грудної порожнини, загальний аналіз сечі, крові, визначення групи крові, її реаус-иалежності, рівня глюкози й білірубіну у крові, основних показників її згортання (швидкості згортання, протромбінового індексу, рівня фібриногену).

За наявності супутніх захворювань необхідна консультація відповідних спеціалістів. Проте анестезіолог повинен уміти оцінювати основні ознаки порушення функції життєво важливих органів і систем: серцево-судинної, центральної нервової, дихання, печінки, нирок тощо.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.