ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ІМУННОГО СТАТУСУ

Імунна система, згідно із сучасними уявленнями, виконує не лише унікальну функцію імунітету, але і виступає в ролі однієї з найбільш інтеграційних систем в організмі, яка забезпечує через цитокіни зв’язок між нервовою й ендокринною системами.

Імунодіагностика — одна з найважливіших методичних оснон клінічної імунології, за допомогою якої дають характеристику окремим ланкам імунної системи й оцінюють їхній функціональний стан. Індивідуальна оцінка імунного статусу дитини — найважливіша і складна проблема дитячої клінічної імунології, яка ще на сьогодні багато в чому не оптимізована.

Оцінка імунної системи дитини є одним із найголовніших завдань, яке безпосередньо цікавить лікарів різних спеціальностей Для об’єктивної оцінки стану імунної системи людини введено поняття імунного статусу. Імунний статус — це сукупність кількісних і функціональних показників, які відображають стан імунної системи людини на певний момент.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІМУНОГРАМ

Усі основні принципи інтерпретації імунограм ро ї роблено на основі нагромадженого досвіду використання аналі і\ крові в повсякденній лікарській практиці з 20-х років XX ст. і а досвіду використання імунограми клініцистами протягом останніх ЗО років. Базою діагностики і прогнозування слід завжди вважаш сукупність змін усіх показників лейкограми й імунограми. Один і той самий остаточний результат імунної реакції за однакових умом можна отримати за допомогою кількісного і якісного поєднанні! компонентів імунної системи:

1. Повноцінний клінічний аналіз імунограми можна здійсни ш лише в комплексі з оцінкою клінічної картини захворюнліііін

О Д 31. ОНТОГЕНЕЗ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

611

пацієнта і даних його анамнезу. Робити клінічний висновок на підставі лише імунограми не можна, тому що одні й ті самі зміни показників імунограми характерні для принципово різних патоло-і ічних процесів.

2. Комплексний аналіз імунограми більш інформативний, ніж оцінка кожного показника окремо. Одне і те саме зрушення при різних фазах гострого запального процесу можна розглядати як сприятливу і несприятливу ознаку.

3. Реальну інформацію про зміни імунограми несуть лише значні ірушення показників в імунограмі (на 40—50 % від норми і більше). В діагностичному і прогностичному плані необхідні дві імунограми в динаміці.

4. Клінічні дані відіграють вирішальну роль, а дані імунограми мають допоміжне діагностичне і прогностичне значення. Відсутність ірушень в імунограмі за наявності клінічної картини патології вимагає вивчення функції показників в окремих ланках імунної системи.

5. Аналіз імунограм у динаміці (особливо у співсгавленні з клінічною динамікою) більш інформативний з точки зору як діагностики, пік і прогнозу перебігу захворювання, сприяє уникненню помилкового трактування.

6. Діагностичне і прогностичне значення мають індивідуальні показники і норми в пацієнта (з урахуванням віку і наявності супровідних і хронічних захворювань, дії шкідливих факторів, медикаментозної терапії).

Невідповідність між зрушеннями показників імунограми і клінічною картиною захворювання вказує на негативний розвиток процесу. Чим вища антигенність чужорідного фактора і більша зона Його проникнення, тим яскравішим буде запальний процес. Отже, іим значніші мають бути і зрушення в імунограмі, що свідчитиме на користь адекватності реакції імунної системи. Відсутність вказаних імін лейкограми й імунограми — несприятливий симптом, наслідок неадекватної роботи імунної системи. Своєчасне розпізнавання ознак нікої невідповідності — головне завдання клініциста-імунолога.

Зупинимося на гострому запальному процесі при нормальному пихідному стані імунної системи і сприятливому перебігу гострого шпального процесу.

Будь-який запальний процес характеризується наступними ста-шими (мал. 55):

1. Інкубаційний період (інапарантний).

2. Продром.

3. Розпал хвороби:

• розвиток;

612

• розгорнута картина;

• криз;

• завершення клінічних проявів.

4. Реконвалесценція:

• рання;

• пізня;

• одужання (репарація).

У такий спосіб подано загальне системне уявлення про динаміку змін у лейкограмі та імунограмі при класичному перебігу гострого запального процесу як основну реакцію імунної системи організму.

Слід пам’ятати, що розвиток гострого запального процесу значною мірою залежить:

1. По-перше, від вихідного (кількісного і якісного функціональ ного) стану імунної системи:

а) чи перебувала імунна система в нормальному функціональ йому стані;

б) чи були в хворого ті чи інші вади імунітету (компенсовані або некомпенсовані);

в) чи впливає на імунну систему раніше перенесена хвороба або якесь захворювання з активним перебігом на цей момент.

2. По-друге, перебіг і наслідки захворювання залежать від кіль кості та якості антигену, його інвазивності, агресивності, токсичності тощо.

Кризис

Мал. 55. Стадії гострого запального процесу (на прикладі гострої пневмонії)

О Д 31. ОНТОГЕНЕЗ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

613

3. По-третє, локалізація процесу може суттєво вплинути на перебіг гострого запального процесу.

Кожному клінічному етапу запального процесу відповідають пенні зміни в лейкограмі й імунограмі (табл. 58). Наявність нбо відсутність зазначених зрушень у лейкограмі та імунограмі характеризує динаміку тієї чи іншої стадії захворювання. Ці дані можуть бути підґрунтям для прогнозування перебігу хвороби та корекції лікувальних заходів за 1—2 доби до появи клінічних ознак можливих ускладнень.

В інкубаційний період, як правило, відсутні будь-які клінічні прояви, але можна виявити підвищений рівень IgM і IgE.

На стадії продрому — наявність мінімальних клінічних проявів, які часто не фіксуються клініцистом. На цій стадії в організмі є достатня кількість антигену, що підлягає знищенню. Це і зумовлює активацію імунної системи. На цьому етапі захворювання виявляють пенні зміни в лейкограмі та імунограмі. По-перше, найраннішою отакою продрому є зниження відсоткового вмісту еозинофілів у

іивлица 58. Динаміка показників лвйкограми й імунограми при гострому запальному процесі в разі його сприятливого перебігу

Стадія

Лейкограма

Імунограма

Інкубація

tlgM

ІІродром

Еозинопенія (до 2 %), відносний лейкоцитоз

ІТ-лімфоцити, tlgM

1′(ужиток захворювання

Абсолютний лейкоцитоз, нейтрофільоз

ІТ-лімфоцити, tT-хелпери, ІТ-супресори

І’о’шал хвороби

П аличкоядерний зсув, зниження рівня еозинофілів

ІТ-лімфоцити, ТТ-хел-пери, ІТ-супресори, імуноглобуліни

Імсншення проявів

Моноцитоз, лімфоцитоз

ІТ-хелпери, ТТ-супресори

Реконвалесценція

Еозинофілія, моноцитоз і лімфоцитоз із тенденцією до зниження

ТВ-, ІТ-лімфоцити

Одужання

Нормалізація кількості лейкоцитів, нейтрофілів, лімфоцитів

Тенденція до нормалізації кількості Т-чімфоцитів, В-лімфоцитів, Т-хелперів, Т-супресорів; імуноглобуліни (особливо IgG)

614

рециркуляції в зв’язку з переміщенням їх у вогнище запалення. По-друге, зменшення відносної кількості Т-лімфоцитів за 1—2 доби до розвитку симптомів захворювання. У кінці продрому відзначають відносний лейкоцитоз.

Стадія розвитку клінічної картини захворювання. Динаміка лейко-грами й імунограми допомагає прогнозувати перебіг процесу. Розпал захворювання характеризується посиленим лейкоцитозом, що досить чітко корелює з розмірами і силою запального процесу. Збільшується відносна кількість нейтрофілів. У результаті збільшення кількості паличкоядерних і юних форм нейтрофілів з’являється зсув ядерної формули нейтрофілів вліво. У кількісному вираженні це, як правило, корелює з тяжкістю процесу. Відзначають подальше зниження відсоткового рівня еозинофілів, вмісту Т-лімфоцитів, зумовлене активним переходом їх у вогнище запалення. Спостерігають збільшення відносної кількості Т-хелперів і зниження рівня Т-цито-токсичних клітин.

На стадії розгорнутої клінічної картини захворювання:

— лейкоцитоз сягає максимальних значень;

— підвищується ШОЕ;

— наявний моноцитоз;

— зменшується відносна кількість нейтрофілів;

— підвищується відсотковий вміст лімфоцитів;

— наявний зсув формули вліво до появи метамієлоцитів, що характеризує інтенсивність процесу.

Важливим критерієм посилення інтоксикації є анеозинофіліи. Зниження адгезивної активності нейтрофілів корелює з патологічною нейтрофільною зернистістю, що свідчить про тяжкість інтоксикації Несприятлива ознака — лейкопенія, яка поєднується з різким зниженням рівня Т-лімфоцитів.

Криз. Найважливішою ознакою перелому, що почався в організмі, є нормалізація відносного вмісту еозинофілів, яку на початку XX ст. назвали “зіркою одужання”. Для лікаря ця ознака надзвичайно важлива, тому що проявляється вона за 1—2 доби до появи клінічних ознак перелому, після чого зменшується кількість лейкоцитів. Відзна чається збільшення відносної кількості В-лімфоцитів, іноді навіть дуже значне. Надалі збільшується кількість Т-цитотоксичних клітин відносно Т-хелперів. Відновлюється вміст Т-лімфоцитів, що звичайно співпадає з процесом одужання. Нормалізується кількість лейкоциті а, зникає зсув ядерної формули нейтрофілів. На цій стадії зберігається високий рівень лімфоцитів.

У гострий період синтезуються переважно прозапальні цитокіии 1Л-ір, ПНФ-а, Ш-6. Відбувається перебудова цитокінового каскаду

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік