21.6. ОТРУЄННЯ ДИХЛОРЕТАНОМ

Дихлоретан (С2Н4С12) використовують як органічний розчинник. Летальна доза — від 15 до 20 мл, летальність близько 55 %, у випадках розвитку екзотоксично-го шоку — перевищує 90 %. Шляхи надходження до організму: травний канал, дихальні шляхи, шкіра. Максимальна резорбція при пероральному надходженні триває впродовж 3—4 год, прискорюється алкоголем і жирами. Дихлоретан накопичується у тканинах, багатих на ліпіди (ЦНС, печінка, сальник, надниркові залози). У процесі метаболізму в печінці утворюються високотоксичні хлоретанол і монохлороцтова кислота. Дихлоретан і його метаболіти на 10—40% виводяться з видихуваним газом, 50 — 70% — із сечею і незначна частина — через кишки.

Патогенез. Дихлоретан і продукти «летального синтезу» ушкоджують мембрани клітин і внутрішньоклітинні структури, що викликає цитоліз, особливо в зірчастих макрофагоцнтах (клітинах Куп-фера) печінки та в ендотелії судин. Підвищена проникність судинної стінки призводить до зменшення ОЦК й гіповолемії. Виснаження глутатіопу печінки швидко порушує її функцію. У цитолізі беруть участь вільні радикали і продукти перок-

сидного окиснення ліпідів клітинних мембран, які утворюються у процесі метаболізму дихлоретану. Ці процеси поглиблюються метаболічним ацидозом.

Клініка. У клінічному перебігу гострого отруєння дихлоретаном розрізняють 5 синдромів: психоневрологічний, нирково-печінковий, розладу зовнішнього дихання, дисфункції серцево-судинної системи і травлення.

Легке отруєння. Запаморочення, нудота, загальмованість, ейфорія, непевна хода, тахікардія, артеріальна гіпертензія, легка гепатонатія.

Середньотяжке отруєння. Повторне блювання з домішкою жовчі, біль у надчеревній ділянці, діарея, протягом перших трьох годин — психомоторне збудження, галюцинації, атаксія. Психоневрологічні симптоми супроводжуються тахікардією (до 180 уд/хв), артеріальною гіпертензією 180/100—200/120 мм рт. ст.). Картина крові — ознаки гіпокоагуляції, метаболічний ацидоз. На ЕКГ — порушення передсердно-шлуночкової та внутріш-ньошлуиочкової провідності, ознаки дифузного ушкодження міокарда. На 2-гу —

5-ту добу визначаються збільшення і болючість печінки, жовтяниця шкіри та склер, підвищення у крові вмісту білірубіну, орга-носпецнфічних ферментів. З’являється геморагічний діатез: носові та шлунково-кишкові кровотечі, післяін’єкційні гематоми. Гепатопатія поєднується з альбумінурією, мікрогематурією, азотемією.

Тяжке отруєння. Тяжка токсична єн-цефалопатія, психомоторне збудження із клоніко-тонічними судомами, кома; зіниці розширені, зіничний і рогівковий рефлекси знижені, реакції на біль немає, м’язова гіпотонія, пригнічене дихання, підвищена салівація, бронхорея, западання язика й аспірація, що спричинює порушення прохідності дихальних шляхів. Розвивається тяжкий змішаний ацидоз. На цьому фоні знижується AT, що супроводжується акроціанозом, мармуровістю шкіри, олі-гоанурією, наростанням азотемії. Екзоток-сичний шок є наслідком гіповолемії та коагулопатії з геморагічним синдромом, з тяжкими шлунково-кишковими кровоте

Інтенсивна терапія при гострих екзогенних (токсикаціях 373

чами. ГепатопатІя має тяжкий перебіг: різке підвищення цитоплазматичних і мі-тохопдрійгшх ферментів, білірубіну, зменшення протромбіну та інших факторів згортання крові, гіпопротеїнемія.

Головними причинами смерті є екзоток-сичний шок, гостра недостатність нирок і печінки.

Лікування. 1. Промивання шлунка: 2—3 рази через 1 —2 год близько 10 л води з подальшим уведенням 150—200 мл вазелінового масла чи рицинової олії.

2. У випадках тяжкої інтоксикації та високої токсичної концентрації дихлоретану проводять гемодіаліз упродовж перших б год. За неможливості його проведення доцільно застосовувати перитоне-альиий діаліз протягом доби 20 —25 порціями діалізуючого розчину, до якого входять ліпіди. Особливо показаний цей метод у випадках екзотоксичного шоку й після фіксації дихлоретану у тканинах.

3. Форсований діурез.

4. Специфічна антидотиа терапія:

— токоферолу ацетат (1—2 мл 30% розчину 3—4 рази на добу);

— унітіол (5 мл 5 % розчину 3—4 рази на добу);

— ацетилцистеїн (500 мг/кг 5 % розчину першої доби і 300 мг/кг — другої).

5. Симптоматична терапія:

— корекція гіповолемії (реополіглю-кіи, рефортаи, альбумін, иеогемодез) І метаболічного ацидозу (за даними КОС), уведення глюкокортикоїдів і контрикалу (100000 -200000 ОД);

— забезпечення прохідності дихальних шляхів та ефективної вентиляції легень;

— гепарин: при легких отруєннях — 5000 ОД на добу підшкірно, середньої тяжкості — від 5000 до 10000 ОД на добу, тяжких — від 20 000 до 40 000 ОД на добу внутрішньовенно;

— гелатопротекгори: есенціале (1000— 2 000 мг на добу внутрішньовенно), лілое-ва кислота (20 — 30 мг/кг на добу), ко-карбоксил аза (100—150 мг), вітаміни групи В, концентровані розчини глюкози, глу-тамінова кислота;

— у разі збудження — діазепам (10— 20 мг).

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.