Парагрип

Парагрип (paragrippe, parainfluenza) — хвороба із групи ГРВІ із переважним ураженням у дорослих гортані і бронхів, а у дітей — з частим виникненням несправжнього крупу.

ВСТУП. Взагалі параміксовіруси виділено від багатьох ссавців, птахів, плазунів тощо. Перший HPIV від померлих новонароджених виділив японський вірусолог X. Курода в 1952 р. в м. Сендаї (вірус Сендай, HPIV-1). У 1955 р. американський педіатр і вірусолог Р. Чснок виділив від хворої на несправжній круп дитини вірус HPIV-2, названий ним “croupassociated” (пов’язаний із крупом), і описав його властивості. У наступні роки було описано інші збудники, що спричиняли захворювання, подібні до грипу: у 1960 р. у дітей із легкими проявами респіраторного синдрому виділили HP1V-4, який складається з підтипів А і В, а в 1985 р. у дітей

із бронхіолітом і пневмонією — HPIV-3. У 1959 р. ці віруси було виокремлено Б самостійну групу і названо парагрипозними. Вважається, що в дітей молодшого віку вони найчастіше спричиняють ГРВІ, поступаючись лише респіраторно-сннцитіальній інфекції.

ЕТІОЛОГІЯ. Віруси парагрипу людини належать до родини Paramyxoviridae. За останні десять років як номенклатура, так і таксономічні особливості парамік-совірусів зазнали значних змін. Віруси парагрипу, що спричиняють захворювання у людини, натепер віднесені до двох родів: Respirovirus (HPTV-1, НРГут-3) і Rubulavirus (HPTV-2, HPIV-4A і HPIV-4B).

Геном вірусів представлений однонитковою лінійною нефрагментованою РНК, що кодує білки полімеразного комплексу, матриксу, суперкатісидної оболонки, нуклсокапсиду. Саме за антигенними властивостями білків суперкапсид-ної оболонки і нуклеокапсиду розрізняють чотири основних серотипи вірусу. Усі вони мають гемаглютинін—нейрамінідазну активність.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерелом парагрипозної інфекції є хвора людина або носій. Вірус продовжую виділятися протягом 3—16 днів після первинної інфекції.

Основний механізм передачі — повітряно-краплинний. Тривале виживання вірусів парагрипу на об’єктах довкілля створює можливість механічної побутової передачі і внутрішньолікарняного поширення. Інфікувальна доза є дуже малою.

Інфекція, спричинена HPIV-1 і HPIV-2, мас осінньо-зимову сезонність. Спалахи HPTV-3 відбуваються протягом усього року із незначним підвищенням у весняний період. Епідеміологічні особливості поширення HPJV-4 ще вивчаються. Найбільший епідемічний потенціал має НР1V-1. Летальний наслідок трапляється виключно у маленьких дітей і осіб з ослабленим імунітетом.

ПАТОГЕНЕЗ. Віруси за допомогою гемаглютиніну прикріплюються до епітелію дихальних шляхів і надалі поширюються з течією крові. У дихальних шляхах підвищується секреція запальних цитокінів. Також доведена роль вірусспепифіч-них IgE, які посилюють вивільнення гістаміну в гортані й трахеї, що стимулює розвиток несправжнього крупу.

Патоморфологічні зміни включають запалення дихальних шляхів, некроз і відторгнення епітелію, набряк, надлишкову секрецію слизу та інтерстиційну інфільтрацію легень. Усе це зумовлює, обструкцію дихальних шляхів, у дітей переважно доводячи до стану крупу.

клінічні ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 у блоках “Інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів” і “Грип та пневмонія” виділяють:

J20.4 Гострий бронхіт, спричинений вірусом парагрипу

Л2.2 Пневмонія, спричинена вірусом парагрипу.

Парагрип розвивається поступово або гостро. До найчастіших симптомів належать нежить, грубий сухий кашель (гавкаючий), біль у горлі, сиплість голосу. Головний біль, загальна слабість, розбитість, ломота виникають не у всіх хворих і виражені помірно. Тяжкого токсикозу, як при грипі, немає. Температура тіла частіше субфебрильна.

При парагрипі можуть уражуватися всі відділи дихальних шляхів, але найчастіше — гортань і бронхи. Набухання слизової оболонки носа супроводжується утрудненням дихання і серозними виділеннями, які стають густими, слизисто-гнійними в разі бактерійного ускладнення. Помірна гіперемія слизової оболонки

ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

глотки відрізняється від різкої гіперемії при грипі. У 50 % хворих виникає двобічний кон’юнктивіт. Парагрип триває довше, ніж грип.

УСКЛАДНЕННЯ. Стан хворого погіршується при розвитку вірусно-бактерійної пневмонії. У дітей може виникнути несправжній круп. Останній характеризується нападами сухого кашлю, які переходять у шумне стенотичне дихання із втягненням міжреберних проміжків і ціанозом. Можуть розвиватися бронхіоліт і пневмонія.

ДІАГНОСТИКА. При неускладненому перебігу в загальному аналізі крові виникають такі ж зміни, як і при інших ГРВІ, а саме: нормопитоз або незначна лейкопенія, лімфомоноцитоз і нормальні показники ШОЕ. У разі приєднання бактеріальних ускладнень можлива схильність до лейкоцитозу і нейтрофільозу, ШОЕ має тенденцію до збільшення.

Специфічна діагностика. Діагноз підтверджується виявленням РНК вірусів у ПЛР. Матеріал із верхніх дихальних шляхів потрібно транспортувати у спеціальних контейнерах за температури не вище 4 °С; якщо очікується затримка транспортування на 24 год і більше — зразки необхідно заморозити. НРІФ унаслідок низької чутливості не можна використовувати як єдиний діагностичний критерій. Також застосовують серологічні методи (РГГА), діагностичним є 4-кратне наростання титрів антитіл.

ЛІКУВАННЯ. Специфічного противірусного лікування не існує. Застосовують симптоматичну терапію. Хворих із тяжким перебігом, значно зниженим імунним статусом й ознаками крупу слід негайно госпіталізувати.

Лікування несправжнього крупу проводять залежно від ступеня стенозу. При І ступені призначають відволікальні та заспокійливі засоби, теплі парові інгаляції тривалістю 10—15 хв, кратність — 4—6 разів на добу. Рясне пиття (лужні мінеральні води, молоко, чай).

При 11 ступені додатково вводять літичну суміш (2,5 % розчин аміназину в поєднанні з 1 % розчином димедролу і 0,5 % розчином новокаїну — у вікових дозах внутрішньом’язово). В інгаляційні суміші можна додавати гідрокортизон, муколітики, еуфілін. У 1-у добу всередину призначають преднізолон (5 мг/кг на добу) із поступовим зменшенням дози (курс — 5—7 днів).

При Ш ступені хворих переводять у реанімаційне відділення, де поміщають у кисневий намет із постійною температурою, 100 % вологістю, періодичним розпилюванням ГКС, проти набрякових препаратів, бронхолітиків, відхаркувапьних засобів. Призначають антибіотики широкого спектра дії, нейролептики, серцеві глікозиди. За відсутності ефекту показана короткочасна оротрахеальна інтубація, санація трахеобронхового дерева. При збереженні ознак стенозу III ступеня проводять інтубацію трахеї.

При IV ступені показані інтубація трахеї, ШВЛ, постійна санація трахеобронхового дерева.

ПРОФІЛАКТИКА неспецифічна, така само, як і при інших ГРВІ.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської