тезіологічної допомоги в лікувальних закладах, що не відповідають вимогам, зазначеним вище.

Відділення інтенсивної терапії загального профілю потужністю не більше 15 ліжок створюють у містах із населенням від 400 тис. чоловік і більше — в одній із багатопрофільних лікарень з кількістю ліжок не менше 500 для дорослих і не менше 300 для дітей; у дитячих міських лікарнях на 200 ліжок і більше.

Вузькоспеціалізовані відділення іитен-сивної терапії пшужніспо не більше 6 ліжок створюють: в інфекційних лікарнях на 300 ліжок і більше або в одній із інфекційних лікарень міста з кількістю ліжок у сумі не менше 300; у дитячих інфекційних лікарнях на 100 ліжок і більше або в одній із дитячих лікарень, що має інфекційне відділення за загальної потужності дитячого Інфекційного ліжкового фонду міста або адміністративного району 100 і більше; у лікарнях або пологових будинках, які мають у своєму складі відділення патології новонароджених, у центрах перинатально! патології; у кардіологічному, психоневрологічному, ендокринологічному та інших диспансерах, а також у психіатричних лікарнях; у лікарнях, які мають у своєму складі відділення гострої недостатності кровообігу мозку з ліжками для інтенсивної терапії або відділення інтенсивної терапії загального профілю; в лікарнях, де застосовують методи екстракорпоральної детоксикації для надання допомоги хворим з гострою патологією і першочергового надання допомоги хворим відділень анестезіології та інтенсивної терапії.

Головні завдання структурних підрозділів анестезіологічної служби:

— здійснення комплексу заходів підготовки і проведення загальної та регіоиар-ної анестезії під час операцій, пологів, діагностичних і лікувальних процедур;

— проведення комплексу заходів корекції функцій життєво важливих органів і систем, порушення яких сталися внаслідок захворювання, травми, оперативного втручання чи з інших причин;

— підвищення рівня теоретичних знань, навчання медичного персоналу та різних

груп населення з питань практичних навичок реанімації.

Відповідно до зазначених завдань обов’язки персоналу відділень такі:

1) визначення оптимального методу анестезії, здійснення медикаментозної передопераційної підготовки, проведення загальної і місцевої анестезії під час операцій, пологів, діагностичних та лікувальних процедур;

2) здійснення інтенсивного спостереження за станом хворих у післянаркозному періоді до відновлення свідомості, дихання і стабілізації кровообігу;

3) проведення за показанням реанімації та подальшої інтенсивної терапії хворим інших відділень; ■

4) проведення лікування хворих у палатах інтенсивної терапії спільно з лікарем певного профілю;

5) здійснення відбору хворих для лікування в палатах інтенсивної терапії;

6) забезпечення взаємозв’язку І послідовності співпраці з іншими відділеннями, переведення хворих до відповідних профільних відділень після стабілізації функцій життєво важливих органів і систем;

7) консультування лікарів інших відділень з питань практичної анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії;

8) ведення документації, забезпечення обліку і звітності за певними формами у терміни, затверджені МОЗ України.

Сьогодні анестезіологічна служба у своїй роботі використовує головним чином два документи: історію хвороби та анестезіологічну карту.

Лікування в палатах і відділеннях інтенсивної терапії призначає завідувач відділення або черговий лікар відділень анестезіології та інтенсивної терапії (BAIT). Госпіталізації до BAIT підлягають хворі з гострими порушеннями кровообігу різної етіології (гостра недостатність кровообігу, шок — гіповолемічний, анафілактичний тощо), гострими розладами дихання, функцій центральної нервової системи, паренхіматозних органів, гострим порушенням процесів обміну, хворі з післяреанімаційною хворобою після клінічної смерті, після оперативних втручань, із травматичними ураженнями, які призвели до порушення функ

Організація анестезіологічної служби в Україні 19

ції життєво важливих органів та систем або за наявності реальної загрози їх розвитку у хворих із тяжкими гострими отруєннями.

Госпіталізація до відділень анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії хворих без порушення життєво важливих систем забороняється.

Головним завданням BAIT е постійна готовність до надання Інтенсивної терапевтичної та реанімаційної допомоги у випадках гострих порушень життєво важливих функцій у хворих, що надходять як із приймального відділення, так і з інших відділень лікарні. Головний контингент хворих у BAIT багатопрофільного типу — хворі з гострою недостатністю кровообігу чи ди-хання. До спеціалізованих відділень інтенсивної терапії (післяопераційного, кардіологічного, неврологічного, токсикологічного та ін.) надходять хворі відповідного профілю.

Недоцільно направляти хворих до BAIT у термінальних стадіях: невиліковних злоякісних новоутворень або хронічних невиліковних захворювань.

Лікувальну зону BAIT планують, виходячи з розрахунку 10 м2 на одне ліжко в палаті на багато місць і 15 м1 — в одномісній палаті. Перевагу віддають змішаній системі розташування ліжок: частину з них розміщують у реанімаційному залі, де реанімаційну допомогу здійснюють у максимальному обсязі. Раціональною є також організація невеликої операційної, де проводять трахеостомію, обробляють рани, здійснюють доступ до магістральних судин. Із реанімаційного залу за відносної стабілізації життєвих функцій хворих переводять до окремих палат.

Така змішана система розташування ліжок допомагає поєднувати елементи ба-гатопрофільної інтенсивної допомоги з більш вузькою, спеціалізованою.

Наявність окремих палат допомагає вирішувати дуже складне завдання запобігання перехресній внутрІшньолікарняніЙ (госпітальній, нозокоміальній) інфекції. Оптимальним є створення боксів з відповідними санітарними шлюзами і зміною халатів біля входу до кожного боксу.

Останнім часом великої уваги падають профілактиці інфікування ВІЛ хворих і персоналу, з одного боку, і захисту інфікованого ВІЛ хворого від іншої інфекції (наприклад, вірусу гепатиту В) — з іншого.

Незважаючи на те ідо не зафіксовано жодного випадку передачі ВІЛ під час ШВЛ методом Із рота до рота, основні стратегічні принципи профілактики СНІД І гепатиту В полягають у таких заходах:

а) ШВЛ за можливості проводити ручними методами, для профілактики передачі інфекції через слину використовувати повітроводи, віддаючи перевагу іитубації трахеї як найбезпечнішому методу для реаніматора, а також для хворого;

б) під час проведення інтенсивної терапії та реанімації працювати у масках і гумових рукавичках;

в) під час проведения іитубації трахеї застосовувати захисні окуляри.

Для найбільш ефективної профілактики інфікування потрібно застосовувати одноразові шприци, катетери, зонди, Інтубаційиі трубки, трахеосгомічні кашолі, ларингоскопи.

Важливим заходом профілактики виут-рішньолікарняної інфекції е педантичне дотримування правил асептики й антисептики, обмежене використання глюкокортн-коїдів (пригнічують імунітет), призначення антибіотиків тільки за наявності показань, бажало після ідентифікації мікроорганізмів та їх чутливості.

У палатах потрібно мати достатню кількість приліжкових ширм для ізоляції пацієнтів, також джерело аварійного освітлення та електроживлення. Кожне ліжко забезпечується 6—8 розетками електроживлення, джерелами кисню, надійною клемою заземлення, підлога повинна мати антистатичне покриття. Апарати в палатах слід раціонально розташовувати уздовж стін, використовуючи полиці, телескопічні кронштейни тощо. Має бути передбачена можливість переходу на ручну вентиляцію легень у випадках виходу з ладу електромережі. У палатах розташовують мінімум необхідних апаратів; монітори, апарати для ШВЛ, дефібрилятори тощо. Основну й резервну апаратуру потрібно зберігати в апаратній у стані повної готовності. Відділен

20 ВСТУП

ня інтенсивної терапії бажано забезпечити кондиційованим повітрям з високою воло* гістіо і відносно невисокою температурою (21 —22 °С), щоб запобігти пересиханню слизової оболонки дихальних шляхів. У па* латах має здійснюватись 4—5-разовий обмін повітря упродовж години.

Велика кількість апаратів у відділенні інтенсивної терапії потребує постійного технічного нагляду та налагодження, що здійснюються спеціальним технічним персоналом.

Для допоміжних приміщень відділення Інтенсивної терапії (лабораторія, апаратна, аптека, кімната для білизни, кухня для підігрівання їжі, санітарні шлюзи) слід відводити таку саму площу, як і для ліжкового фонду.

Великого значення набуває експрес-лабораторія, яка працює цілодобово. Вона має бути обладнана апаратами для контролю за КОС, рівнем газів крові електролітів, системою згортання крові, для біохімічного дослідження крові, бажаними наборами реактивів і тестових проб для проведення експрес-аналізів.

У BAIT завжди мають бути вільними 25 — ЗО % місць для термінової госпіталізації тяжкохворих і підтримання санітарно-епідеміологічного режиму.

Персонал BAIT складається із завідуючого, лікарів-анестезіологів, лікарів-лаборантів, старшої медсестри, медсесгер-анес-тезистів, сестри-господарки, молодшого медичного персоналу.

На посаду лікаря-аиестезіолога призначають лікаря, що отримав спеціальну підготовку через інтернатуру, вищий навчальний заклад післядипломної освіти, де проходять цикл спеціалізації у разі зміни профілю спеціальності, через клінічну ординатуру чи аспірантуру. Лікар-анестезіолог безпосередньо підпорядковується завідувачеві BAIT, а в закладах, де немає такого відділення, — лікареві-аиестезіологу, на якого покладено керівництво анестезіологічною групою.

Лікар-анестезіолог несе відповід&якиість за:

— належний рівень обстеження хворого, проведення анестезії;

— належне ведення медичної документації як об’єктивного відображення зміни стану хворого, а також послідовності застосування засобів, методів лікування;

— забезпечення цілеспрямованості та послідовності в лікувальному процесі;

— суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм у лікувальному процесі;

— виконання норм професійної етики і деонтології.

До кола обов ’язків лікаря-анестезіоло-га входять такі:

— визначення виду анестезіологічної допомоги з урахуванням стану хворого, особливостей оперативного втручання та спеціальних методів обстеження;

— чергування по закладу,

Лікар-анестезіолог має право:

— призначати необхідні лікувально-діагностичні заходи, пов’язані з підготовкою хворого до загальної анестезії;

— контролювати роботу сестер-анесте-знстів;

— підвищувати свою кваліфікацію один раз на п’ять років.

На посаду сестри-анестезнста призначають медичну сестру, яка пройшла спеціальну підготовку з анестезіології та інтенсивної терапії. Сестра-анестезист безпосередньо підпорядковується лікареві-анесгезіологу і старшій медичній сестрі В АГГ.

До кола обов’язків сестри-анестезиста входять такі:

— готувати до роботи наркозну, дихальну апаратуру та інше спеціальне обладнання, слідкувати за його справністю;

— готувати системи для інфузійної терапії;

— готувати потрібні лікарські засоби й розчини для інфузії і вести їх облік ПІД час проведення загальної анестезії, а також інтенсивної терапії;

— спостерігати за змінами стану хворого і регулярно фіксувати їх у відповідній документації (наркозна карта, листок Інтенсивного спостереження і лікування тощо);

— суворо дотримувати у відділенні санітарно-гігієнічного режиму;

— систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію, проходити атестацію через кожні чотири роки.

Основні поняття загальної анестезіології та інтенсивне» терапії 21

«Положення про медичну сестру структурного підрозділу служби анестезіології* дає їй право проводити наркоз під контролем лікаря-анестезіолога, який несе відпо

відальність за його проведення; один раз на три роки підвищувати свою кваліфікацію на курсах удосконалення, брати участь у науково-практичних сестринських конференціях.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЗАГАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ТА ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

Анестезіологія (грец. an — заперечення, відсутність + aistesis — відчуття, почуття + logos — слово, наука) у сучасному уявленні — це галузь кіііііічіюї медицини не тільки про знеболювання та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, викликаних оперативним втручанням, а й про методи інтенсивної терапії при різних критичних патологічних станах. Заходи щодо захисту організму від хірургічної травми слід розпочинати до операції, продовжувати під час втручання і в ранньому післяопераційному періоді. Запобігання небажаному впливу хірургічної агресії може бути досягнуто за допомогою методів місцевої або загальної анестезії (наркозу).

Місцева анестезія (місцеве знеболювання) — це знеболювання певних частин тіла за повного збереження свідомості.

Загальна анестезія, або наркоз (грец. narcosis — ціпеніти), — це штучно викликана оборотна зміна функцій центральної нервової системи (ДНС), шо супроводжується вимкненням свідомості, втратою різних видів чутливості, пригніченням рефлекторної активності. Глибокий наркоз, як правило, супроводжується також розслабленням м’язів, блокад ою вегетативних і нейроендокринних реакцій, значним пригніченням життєво важливих функцій організму. Сучасна анестезіологічна допомога дає змогу цілеспрямовано впливати на певні ланки нервової системи. При цьому бажаного ефекту можна досягти без негативного впливу на організм. Це дає змогу вирішувати основні завдання анестезіологічного забезпечення оперативного втручання: усунення негативних емоцій, больових відчуттів, м’язового напруження, патологічних нейроендокринних та вегетативних реакцій; регуляцію основних життєво важливих функцій під час операції й у ранньому післяопераційному періоді, що створює сприятливі умо

ви для найменш травматичного виконання оперативного втручання.

Перше завдання анестезіологічного забезпечення — зменшення психічної травми і негативних емоцій — може бути досягнуто за допомогою засобів для наркозу (загальних анестетиків) і транквілізаторів (фр. tranguiliser — заспокоювати). Вимкнення больової чутливості {анальгезія) досягають за допомогою засобів для місцевої анестезії та наркозу, наркотичних і ненаркотичних анальгетиків. Засоби для наркозу мають анальгегичну дію різного ступеня.

Блокаду небажаних вегетативних і нев-роендокриннкх реакцій здійснюють не тільки засобами для наркозу, а й засобами інших фармакологічних груп вузькоспря-мованої дії. Найчастіше це аитихолінергічні (холінолітичні) та антиадренергічні (адре-нолітичні) засоби. За їх допомогою вдається зменшити негативний вплив не тільки операційної травми, а й деяких побічних явиш наркозу, запобігаючи надлишковій активації та наступному виснаженню вегетативних і невроендокринних механізмів.

Пригнічення захисних рухових реакцій і запобігання підвищенню м’язового тонусу у відповідь на больове подразнення досягають за рахунок засобів для наркозу і міорелаксантів. Останні, блокуючи передачу нервових імпульсів у нервово-м’язовому синапсі, викликають розслаблення (оборотний параліч) посмугованих (скелетних) м’язів. Оскільки м’язові релаксанти паралізують також дихальні м’язи, їх застосування потребує проведення ШВЛ.

Штучна вентиляція легень дає змогу усунути один із основних недоліків дії засобів для наркозу — пригнічення зовнішнього дихання. Її також застосовують як один із найважливіших методів інтенсивної терапії.

22 ВСТУП

Важливим завданням анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії при багатьох критичних станах є також підтримка адекватного кровообігу.

Серед методів, які поліпшують, підтримують або замінюють нагнітальну функцію серця, особливої уваги заслуговує штучний кровообіг, контрпульсація та електрокардіостимуляція. Перебіг без ускладнень післяопераційного періоду І багатьох захворювань забезпечує адекватна корекція водно-електролітного, білкового та інших видів обміну. Для зниження рівня процесів обміну і потреби організму в кисні, а також для боротьби з гіпертермією застосовують штучну гіпотермію.

Останнім часом усе більшого ЗЕїачення набуває застосування до і після операції у хворих з епдотоксикозом екстракорпо-ральних методів детоксикації.

Таким чином, сучасна анестезіологія має великий арсенал методів і засобів для підтримки адекватного знеболювання і регуляції основних життєвих функцій організму під час операції й у перші години після неї, а також для лікування хворих із порушеннями гомеостазу. У зв’язку з тим що анестезіологи володіють методами регуляції порушень основних життєвих функцій, вони проводять не тільки анестезію під час хірургічних втручань, а й інтенсивну терапію хворих різного профілю. Сьогодні лі-кар-апестезіолог фактично займається не тільки питаннями знеболювання, а й інтенсивною терапією і реанімацією. Отже, сучасна анестезіологія як наука охоплює проблеми анестезії, інтенсивної терапії та реанімації-

КЛІНІЧНОЇ

АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.