9.2 2.4. ПОРУШЕННЯ ОБМІНУ ХЛОРУ

Хлор е найважливішим позаклітинним аніоном. Він відіграє важливу роль у підтриманні водно-сольової та кислотно-оснбвної рівноваги. Його концентрація у плазмі крові в нормі становить 100 — 110 ммоль/л.

У людини масою тіла 70 кг загальна кількість хлору в організмі становить 2 300 ммоль, 70 % цієї кількості міститься у позаклітинній рідині, ЗО % — внутрішньоклітинно. Середня концентрація хлору у плазмі крові становить 103 ммоль/л, добова потреба від 70 до 260 ммоль. Із сечею за добу виводиться в середньому близько 170 ммоль, з потом — до 50 ммоль хлору. Значна його кількість іде на утворення у шлунку хлороводневої кислоти, а також витрачається у випадках тривалого блювання.

Обмін хлору тісно пов’язаний з обміном натрію, водночас Na+ і СГ можуть незалежно реабсорбуватися і виділятися у ниркових канальцях. Гомеостаз СҐ у позаклітинній рідині регулює альдостерон.

Порушення обміну хлору проявляється lino- або гіперхлоремією.

Гіаохлоремія — зниження рівня хлору у плазмі крові до 95 ммоль/л і менше.

Причини:

1. Значна втрата хлоридів зі шлунковим вмістом (тривале блювання, дреиуван-

168

ня шлунка зондом і надмірно енергійне промивання його.

2. Втрата хлоридів із сечею (форсований діурез, особливо викликаний салуре-тиками).

3. Переміщення хлоридів до зони запального процесу (перитоніт, панкреатит, непрохідність кишок).

4. Тривале голодування.

5. Компенсація дихального ацидозу.

Клініка. Специфічних клінічних ознак гіпохлоремії немає. Діагностується лише лабораторним дослідженням. Оскільки гіпохлоремія призводить до розвитку метаболічного алкалозу, то його наявність також є свідченням гіпохлоремії.

Лікування здійснюють з урахуванням рівня хлору у плазмі крові. Визначити його кількість для введення можна за формулою

Де, = (101 — СІ" ) 0,2 • т,

де ДСі — дефіцит хлору в організмі хворого, ммоль; 101 — вміст СІ’ у плазмі крові в нормі, ммоль/л; СІ*, — вміст хлору у плазмі крові хворого, ммоль/л; 0,2 — обчислювальний коефіцієнт (20 % позаклітинного простору); т — маса тіла хворого, кг.

Для корекції гіпохлоремії вводять розчини: натрію хлориду — 0,9 і 10 % за визначеними дозами; магнію хлориду — 10; аргінін хлориду — 5; кальцію хлориду — 10 %; Інші хлорвмісні розчини.

У тяжких випадках для корекції гіпохлоремії призначають 0,4 % розчин хло-роводпевої кислоти, максимальна доза якої не повинна перевищувати 1 000 мл на добу. Швидкість уведення — 2,5 мл/кг на годину. Інфузію слід проводити ТІЛЬКИ у великі вени, постійно контролюючи параметри КОС. Для зменшення подразнювального впливу кислоти на інтиму судин препарат потрібно розводити з 5 % розчином глюкози (1 : 1).

Гіперхлоремія — вміст хлору у плазмі крові перевищує 110 ммоль/л. Гіпер-хлоремія може розвиватись у разі надлишкового введення хлорвмісних розчинів для корекції гіпохлоремії, а також внаслідок порушення функції нирок.

Ознаки: збільщеиня вмісту хлору у плазмі крові, наявність метаболічного ацидозу.

Лікування: форсування діурезу введенням салуретиків.

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.