Ротавірусна інфекція — це гостре вірусне захворювання, яке поширене в усьому світі і характеризується такими клінічними ознаками, як блювання, водяниста діарея, помірна інтоксикація, катар верхніх дихальних шляхів. Ротавірус групи А вважають найпоширенішим і відповідальним за більшість інфекційних діарей у дітей. Водночас інші ротавіруси (групи В і С) виділяються не так часто, але можуть спричинювати епідемії гастроентеритів у дорослих.

ВСТУП. У структурі дитячої захворюваності й смертності ротавірусна інфекція посідає особливе місце. Серед дітей раннього віку (1—3 роки) вона є найпоширенішою причиною тяжкої діареї. У країнах, шо розвиваються, ротавіруси зумовлюють більше 850 тис. летальних наслідків щорічно. В усьому світі ротавіруси

151

спричинюють понад 25 % летальних наслідків, асоційованих із діареєю, і 6 % усіх випадків смерті у дітей віком молодше 5 років. В Україні на ротавірусну інфекцію припадає від 35 до 75 % усіх випадків гострих кишкових інфекцій. Про значне поширення ротавірусів серед населення свідчить часте виявлення сироваткових антитіл до цих збудників. До кінця 3-го року життя у 90 % дітей виявляють антитіла до ротавірусів груші А і у 43 % населення яких районів — антитіла до ротавірусів групи С, що за поширеністю відповідає лише парагрипу і реегтіраторно-синцитіальній вірусній інфекції.

ЕТІОЛОГІЯ. Вірусологічні дослідження, шо проводяться у всьому світі, показали наявність кількох серологічних типів ротавірусів (А, В, С, D, Б та ін,), кожний з яких розділяється на кілька підвидів, і продемонстрували велику антигенну різноманітність збудників цієї інфекції. Типи А, В, С інфікують людину. Найпоширенішим серед людей вважається серологічний тип А. Зв’язок частоти виникнення інфекції, спричиненої тим або іншим серотипом, з імунним статусом макроорганізму невідомий. Усі типи ротавірусів патогенні також для багатьох ссавців і птахів різних видів.

Ротавірус — РНК-вмісний вірус роду Rotavirus, родини Reoviridae — при електронній мікроскопії нагадує колесо (від лат. rota — колесо). Наявність фраг-ментованого РНК-геному забезпечує існування феномену генетичної рекомбінації і необмежене утворення нових патогенних для людини штамів. Віруси достатньо стійкі — виживають у діапазоні pH від 3,0 до 9,0, витримують упродовж 1 міс. температуру близько 0 °С, нагрівання до 50 °С протягом 1,5 год, нечутливі до хлороформу та ефіру. Відзначається стійкість цих збудників до звичайних дезінфектантів.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Головним джерелом ротавірусної інфекції є хворий на гастроентерит, що виділяє з випорожненнями значну кількість вірусних частинок. Інфі-кувальна доза ротавірусів, що спричинює симптоми гастроентериту, становить

4—б10 вірусних тіл в 1 г випорожнень. Вірус виявляють у випорожненнях із перших днів розвитку клінічних симптомів; максимум його виділення припадає на перші 3—6 днів, а тривалість становить 20 днів від початку захворювання. Здорові вірусоносії також є епідеміологічно небезпечними. Рівень вірусоносійства у дітей раннього віку варіює від 1,5 до 9 %.

Основним механізмом передачі ротавірусної інфекції вважається фекально-оральний при побутових контактах. Нерідко зараження відбувається при вживанні інфікованої води і їжі. У деяких дослідженнях обов’язковість фекально-ораль-ного шляху ставиться під сумнів й обговорюється питання про можливість повітряно-краплинного механізму передачі ротавірусної інфекції.

Ротавірусна інфекція уражує всі вікові групи населення, але переважно дітей віком до 2 років. Ротавіруси — найчастіша причина внутрішньолікарняної інфекції, особливо для недоношених новонароджених і дітей раннього віку. Такому інфікуванню сприяють холодна пора року, тривале перебування дітей у стаціонарі і скупченість у палатах. Істотну роль у передачі ротавірусів відіграє медичний персонал; у 20 % співробітників у сироватці крові виявляють антитіла до ротавірусу, у випорожненнях — ротавірусний антиген. Ротавірус часто виділяють з таких предметів, як медичні меблі, білизна, побутова техніка, іграшки, ручки дверей і т. ін.

Ротавірусна інфекція має виражену сезонність із підвищенням захворюваності в осінній період і подальшим її наростанням узимку, шо пов’язують із кращим

152

ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ З ПЕРЕВАЖНИМ УРАЖЕННЯМ ТРАВНОГО КАНАЛУ

виживанням ротавірусу в навколишньому середовищі за низьких температур. Спорадичні випадки ротавірусної інфекції виникають і влітку, але, як правило, під час похолодання. Вважається, шо влітку циркулюють штами, відмінні від зимових. Виявлення різних серотипів вірусів залежить також від географічного регіону. Характерною ознакою ротавірусної інфекції є зниження частоти клінічних проявів у дітей старших 5 років і дорослих, що може зумовлюватися підвищенням імунітету, оскільки рівень нейтралізувальних антитіл збільшується з віком і внаслідок тривалої експозиції вірусу в організмі.

ПАТОГЕНЕЗ. Потрапляючи в організм людини через ротову порожнину, ро-тавіруси безперешкодно досягають тонкої кишки, активуються протеолітичними ферментами і починають розмножуватися. Наявність у ротавірусів двох білкових кансидів робить їх високорезистентними до дії кислого вмісту шлунка, жовчі, протеолітичних ферментів. Вважають, що ротавірусна інфекція не обмежується тонкою кишкою, а в спорадичних випадках має місце екстраінтес-тинальна локалізація (у легенях, печінці, селезінці, нирках, мозку та крові).

Ротавіруси реплікуються у ворсинчастих снтсроцитах. Унаслідок цього вже через 20 год після інфікування клітини руйнуються і злущуються в просвіт кишки. Верхівки ворсинок оголюються, змінюють форму, набрякають, збільшується глибина крипт. Здушені клітини разом із вірусом і рештками їжі накопичуються у верхній частині тонкої кишки, а потім просуваються в товсту кишку і виводяться назовні з випорожненнями. Втрата епітеліонитів і поява функціонально неповноцінних клітин зумовлюють виникнення ферментної дицукридної і лактазної недостатності, тобто мальабсорбтивиого компонента діареї. Мальабсорбнія призводить до транзиту неперетравлених осмотично активних моно- і лицукридів, вуглеводів, жирів і білків у товсту кишку7, яка не в змозі абсорбувати достатню кількість води, у результаті чого виникає осмотична діарея.

Інтенсивність запалення при ротавірусній інфекції незначна порівняно з тим, яке спричинюють інші інтестинальні натогени.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 виділяють лише ротавірусний ентерит під кодом AOS.O. Ротавірусна інфекція найчастіше (у 65—70 % хворих) розвивається як гастроентерит з усім комплексом клінічних симптомів. Захворювання починається гостро з появи підвищеної температури тіла (як правило, 38—38,5 °С), інтоксикації, діареї (зазвичай 5—10 разів на день), повторного блювання, болю в животі, здуття і бурчання кишок. Зазначені симптоми виникають майже одночасно у 1-й день хвороби. Лише у 10 % хворих діарея і блювання з’являються на

2—3-й день. Катаральні прояви на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, ротової частини горла і кон’юнктиві (сполучній оболонці ока) також виявляють з 1-го дня від початку хвороби; вони характеризуються поєднанням таких симптомів, як гіперемія слизової оболонки твердого і м’якого піднебіння, дужок, мигдаликів, розрихленість задньої стінки горла, риніт, кон’юнктивіт, незначний сухий кашель. У дітей ротавірусна інфекція часто перебігає у вигляді двох хвиль — респіраторної і кишкової, що змінюють одна одну.

Тривалість інтоксикації здебільшого не перевищує 3 днів, а загалом — 7— 10 днів. Температурну реакцію і симптоми гастроентериту спостерігають від 3 до 7 днів.

У тяжких випадках ротавірусної інфекції (переважно у дітей віком 1—2 років) може розвиватися дегідратаційний синдром із порушенням водно-електролітного балансу, що потребує госпіталізації й інтенсивної терапії.

153

УСКЛАДНЕННЯ. Можуть розвиватися гемолітико-уремічний синдром, синдром Рея, синдром Кавасакі, неонатальний некротичний коліт. Хронічний перебіг інфекції може виникати в осіб з імунодеф і питними станами і в імуносупресованих пацієнтів після трансплантації кісткового мозку. Летальний наслідок можливий через розвиток ДШ.

ДІАГНОСТИКА. Оскільки клінічна картина при ротавірусному ентериті не вирізняється специфічністю, діагноз потрібно підтверджувати лабораторними дослідженнями: виявлення в перші дні хвороби у випорожненнях ротавірусного антигену методами РН та ІФА; виявлення PH К ротавірусу методом ПЛР (ще й у слині); визначення в крові антиротавірусних антитіл (РЗК, ІФА).

ЛІКУВАННЯ. Методи етіотропної терапії не розроблено. Доцільність госпіталізації хворих у стаціонар визначається клініко-епідеміологічними показаннями. Лікування хворих грунтується на принципах патогенетичної терапії. Найбільш загрозливим проявом ротавірусної інфекції є зневоднювання організму різного ступеня вираженості й порушення електролітного балансу.

Слід зазначити, шо анатомо-фізіологічні особливості немовлят (переважання об’єму позаклітинної рідини, розвинена судинна система травного каналу, знижена концентраційна здатність нирок) при ротавірусному ентериті зумовлюють надзвичайно швидке виведення рідини з організму і розвиток ексикозу. Ступінь зневоднювання у дітей визначає тяжкість перебігу захворювання. За відсутності або невчасного проведення регідратаційної терапії захворювання може мати летальний наслідок.

При тяжкій дегідратації (втрата рідини — 10 %) необхідне внутрішньовенне введення рідини. Нині частот)- використання інфузійної терапії можна знизити на 90 % за рахунок своєчасного і правильного застосування розчинів для перораль-ної регідратанії.

При ротавірусній інфекції пероральну регідратацію використовують у лікуванні захворювань легкого і середнього ступеня тяжкості, що має перевагу над парентеральним уведенням і скорочує тривалість лікування. Для лікування дітей ВООЗ рекомендує застосовувати ОРС зі зніженою осмолярністю, наявністю в їх складі компонентів злаків (рису, ячменю та ін.) і препаратів цинку.

Розчини для пероральної регідратації призначають залежно від ступеня дегідратації. Дітям першого року життя — по 50—100 мл/кг маси тіла в перші 4—6 гол лікування, потім після кожного рідкого випорожнення — близько 10 мл на І кг маси тіла. Дітям віком від 1 до 3 років — по 50 мл на 1 кг маси тіла впродовж перших 4 год, потім по 10 мл на 1 кг маси тіла після кожного рідкого випорожнення. Дітям старшої вікової групи і дорослим у перші 4 год лікування потрібно вжита 500 мл розчину (до зменшення відчуття спраги), потілі приймати близько 100—200 мл після кожного рідкого випорожнення.

Як правило, у дорослих також необхідно проводити пероральну регідратацію ОРС, але в меншій кількості; не вважається за потрібне зниження їх осмоляр-ності, застосування препаратів цинку.

При тяжкому перебігу ротавірусної інфекції регідратацію проводять парентерально. Для дезінтоксикації і поліпшення гемодииаміки використовують сбазан-совані інфузійні сольові розчини: “Ацесоль”, “Хлосоль”, “Трисоль”, "Дисоль” та ін. Після припинення блювання або за можливості перорального лікування регід-ратація може бути комбінованою.

154

ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ З ПЕРЕВАЖНИМ УРАЖЕННЯМ ТРАВНОГО КАНАЛУ

Важливою ланкою в комплексному лікуванні ротавірусної інфекції у дітей є дієтотерапія. У деяких випадках доцільне призначення спеціальних ферментів, що розщеплюють лактозу. Поширена практика годування таких дітей лише рисовим відваром не виправдана. Як прикорм використовують безмолочні каші, овочеве пюре. Дітям, шо знаходяться на штучному вигодовуванні, рекомендують обмеження або відміну молочних сумішей і призначення безлактозних або низько-лактозних сумішей. Тривалість такої дієти встановлюють індивідуально.

Останніми роками ВООЗ наполегливо рекомендує застосування ентеросор-бентів при цій патології. За дономогою ентеросорбції відбуваються фіксація І виведення із травного Канаду вірусів, бактерій, ентеротоксинів і низки біологічно активних речовин, досягається не лише дезінтоксикація, а й різнобічна біологічна дія. Перевагу надають кремнієвим сорбентам.

ПРОФІЛАКТИКА. Неспецифічна профілактика така сама, як при інших кишкових інфекціях. У профілактиці внутрішньолікарняного поширення ротавірусної інфекції велике значення має виявлення можливих носіїв серед медичного персоналу. Нині в скітї для специфічної профілактики ротавірусного ентеритуг використовують оральну живу і рскомбінатну вакцини.

Основні положення

• Ротавірусний гастроентерит переносить кожна дитина молодшого віку. Перебіг хвороби у дітей перших років життя найчастіше ускладнюється розвитком дегідратації, шо потребує інтенсивного лікування.

• У дорослих із імунокомпрометованим статусом і після трансплантації кісткового мозку’ ротавірусний гастроентерит може мати тяжкий перебіг і супроводжуватися розвитком ускладнень.

• Стандартом лікування є проведення пероральної регідратації, яка в більшості випадків сприяє швидкому поліпшенню стану дітей.

• Згідно з визначенням експертів ВООЗ, найефективнішим для запобігання тяжкій ро-тавірусній діареї може стати ротавірусна вакцина.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику інфекційних хвороб вірусної етіології із фекально-оральним механізмом передачі.

2. Які особливості має клінічний перебіг ротавірусного гастроентериту’?

3. Назвіть методи лабораторної діагностики ротавірусного гастроентериту.

4. Перерахуйте ускладнення ротавірусної інфекції.

5. Які принципи лікування і профілактики ротавірусної інфекції?

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської