Альфа- і бета-рецептори

Адреналін і норадреналін діють, відповідно, на а- і |3-рецептори, оскільки норадреналін більше споріднений з а-адренергічними рецепторами, а адреналін — з (3-адре-нергічними. Як зазначено вище, а- і Р-рецептори є типовими серпентиновими рецепторами, зв’язаними з G-білками, й існують у вигляді різних складних форм. Вони тісно пов’язані з клонованими рецепторами дофаміну і серотоніну, а також з мускариноподібними холінорецепторами.

                                                                                                                                                                  

Дофамін

У малих інтенсивно флуоресцентних (SIF — від англ. small intensely fluorescent) клітинах автономних вузлів (див. Розділ 13) і в деяких ділянках головного мозку (див. Розділ 15) синтез катехоламінів припиняється на утворенні дофаміну (див. рис. 4-19), і цей катехоламін слугує си-наптичним трансмітером. Дофамін підлягає активному зворотному поглинанню за допомогою Na+— і СГ-залеж-ного транспортера (див. вище). Його метаболізують МАО і КОМТ з утворенням неактивних компонентів (рис. 4-22), і відбувається це таким самим способом, як інактивація норадреналіну. ДОФОК і ГВК теж кон’югуються переважно із сульфатами.

Клоновано п’ять різних дофамінових рецепторів, окремі з них існують у вигляді складних форм. Усі вони зв’язані за допомогою G-білків з сімома трансмембранними доменами. Рецептори D, та D5 зумовлюють збільшення концентрації цАМФ (див. табл. 4-2), проте вони по-різному розміщені в головному мозку. Рецептори D2, D3 та D5 зумовлюють зниження рівня цАМФ, і теж дещо відрізняються за розміщенням. Рецептор D4 більше, ніж інші дофамінові рецептори, споріднений з “атиповим” анти-психотичним засобом — клозапіном, який ефективний у разі шизофренії, однак має декілька екстрапірамідальних ефектів, як і більшість інших транквілізаторів. Крім того, як зазначено, кількість Б4-рецепторів у головному мозку у випадку шизофренії збільшується в шість разів.

                                                                                                                                                                  

Серотонін

Серотонін (5-гідрокситриптамін, 5-НТ — від англ. 5-hydroxytryptamune) у високих концентраціях є в тромбоцитах і шлунково-кишковому тракті, де міститься в ентеро-хромафінних клітинах і м’язово-кишковому сплетенні (див. Розділ 26). Менші кількості серотоніну виявлено в головному мозку і сітківці.

Утворюється серотонін в організмі шляхом гідро- і декарбоксилювання незамінної амінокислоти триптофану (рис. 4-23 та 4-24). У нормі гідроксил аза не насичується, і, відповідно, збільшення рівня надходження триптофану з їжею може призвести до збільшення вмісту серотоніну в головному мозку. Після виділення з серотонінергічних нейронів більша частина серотоніну повертається внаслідок активного зворотного поглинання (див. рис. 4-24), а також його інактивує МАО (див. рис. 4-23) з утворенням

5- гідроксііндолацетатної кислоти (5-ГІАК). Ця речовина

СИНАПТИЧНЕ І КОНТАКТНЕ ПЕРЕДАВАННЯ / 95

HNCI-L

ОН

Адреналін

Невідомі

метаболіти

NH2

І

СН2

І

неон

HNCH3

І

сн2

І

неон

комт

Н2СОН

І

неон

Кон’югати

СН30

ОН

З-Метокси-4-гідрокси-

фенілгліколь

(МГФГ)

КОМТ

СНзО

ОН

З-Метокси-4-гідрокси-манделовий альдегід

СНзО

ОН

З-Метокси-4-гідрокси-манделова кислота (МГМК)

Кон’югати

ОН

Норадреналін

СНзО

ОН

Норадреналін

(З-Метоксінорепінефрин)

ОН

Норадреналін

ОН

3,4-Дигідрокси-манделовий альдегід

ОН

3,4-Дигідрокси-

фенілгліколь

(ДГФГ)

КОМТ

МГМК

ОН

3,4-Дигідрокси-манделова кислота (ДГМК)

КОМТ

МГФГ

Рис. 4-20. Угорі: катаболізм зовнішньоклітинних адреналіну і норадреналіну. Катаболізм відбувається головно в печінці. Продукти катаболізму зв’язуються переважно з глюкуронідами і сульфатами (кон’югати). З-метокси-4-гідроксифунілгліколь (МГФГ) теж зв’язується. Внизу: катаболізм норадреналіну в норадренергічних нервових закінченнях. Кислота і гліколь, що утворюються за допомогою МАО, проникають у позаклітинну рідину і далі підлягають О-метилюванню з утворенням 3-метокси-

4-гідроксимонделової кислоти (МГМК) та МГФГ. Адреналін у нервових закінченнях, очевидно, катаболізується тим самим шляхом.

96 / РОЗДІЛ 4

Тирозин

Деаміновані

похідні

Норметанефрин

Рис. 4-21. Біохімічні перетворення в ділянці норадренергічних закінчень. НА-норадреналін; КОМТ — катехол-О-метилтранс-фераза; МАО — моноамінооксидаза; X — рецептор. Для спрощення схеми не зображено пресинаптичних рецепторів. Зверніть увагу, що МАО розміщується внутрішньоклітинно, тому норадреналін постійно деамінується в нервових закінченнях. КОМТ діє головно на продукований норадреналін. Порівняйте з рис. 4-17 та 4-24.

NH2

і

Дигідроксифеніл-

етиламін

(дофамін)

3,4-Дигідроксифеніл-ацетатна кислота

(ДОФОК)

| КОМТ

NH2

і

КОМТ

сн2

І

сн2

соон

І

СН2

%

ско

МАО

ско

он

З-Метокситирамін

(МТА)

ОН

Гомованілова кислота (ГВК)

Рис. 4-22. Катаболізм дофаміну. Як і в інших реакціях окисного деамінування, що їх каталізує МАО, спочатку утворюються альдегіди, далі вони окиснюються в присутності альдегідде-гідрогенази з утворенням відповідних кислот (ДОФОК і ГВК). Альдегіди теж відновлюються до 3,4-дигідроксифенілетанолу і З-метокси-4-гідроксифенілетанолу. ДОФОК і ГВК утворюють сульфатні кон’югати.

становить головний метаболіт серотоніну, який виділяється з сечею, тому визначення його кількості в сечі є показником швидкості метаболізму серотоніну в організмі. В шишкоподібній залозі серотонін перетворюється на мелатонін (див. Розділ 24).

Кількість клонованих і характеризованих серотонінових рецепторів постійно збільшується. Відомі 5-HTj-, 5-HTV, 5-НТ3-, 5-НТ4-, 5-НТ5-, 5-НТ6— і 5-НТ?-рецептори. В межах 5-НТггрупи розрізняють 5-НТ-, 5-НТ-, 5-НТ)0-, 5-НТ-,

5-НТ-підтипи. У 5-НТ2-групі виділяють 5-НТ,А-, 5-НТ,в-і 5-НТ (раніше відома як 5-НТ)-підтипи. Є два 5-НТ5-підтипи: 5-НТ та 5-НТ. Більша частина цих рецепторів зв’язана з G-білками і діє на аденілатциклазу і фосфоліпазу С (див. табл. 4-2). Рецептори 5-НТ3, як і нікотиноподібні холінорецептори, є йонними каналами. Деякі серотонінові рецептори пресинаптичні, а інші — постсинаптичні.

Рецептори 5-НТ опосередковують аґреґування тромбоцитів і скорочення гладких м’язів. Миші з нокаутом гена 5-НТ-рецепторів набирають масу внаслідок збільшення кількості споживання їжі, незважаючи на адекватне реагування на лептин (див. Розділ 14), і досягають дивовижних розмірів. Рецептори 5-НТ3 містяться в шлунково-кишковому тракті, а також задньому полі і пов’язані з актом блювання (див. Розділ 14). Рецептори 5-НТ4 теж є в шлунково-кишковому тракті, де вони зумовлюють посилення секреції і перистальтики, і, крім того, у головному мозку. Рецептори 5-НТ6 та 5-НТ? головного мозку містяться в межах лімбіч-

ної системи, а 5-НТ6 — виявляють високу афінність до антидепресантів.

                                                                                                                                                                  

Гістамін

Тіла гістамінергічних нейронів містяться в горбо-сосоч-кових ядрах задньої гіпоталамічної ділянки (див. рис. 15-6), а їхні аксони прямують до всіх відділів головного мозку, у тім числі до кори великого мозку і спинного мозку. Отже, гістамінергічна система подібна до норадренергічної, адренергічної, дофамінергічної і серотонінергічної в тому, що порівняно невелика кількість клітин цієї системи налагоджує зв’язки з усіма відділами ЦНС.

Гістамін міститься також у клітинах слизової оболонки шлунка (див. Розділ 6) та в гепариновмісних клітинах, які називають повними клітинами, і яких особливо багато в передній та задній частках гіпофіза.

Утворюється гістамін шляхом декарбоксилювання амінокислоти гістидину (рис. 4-25). Ензим, що каталізує цю стадію, відрізняється від декарбоксилаз L-ароматичних кислот, що декарбоксилюють 5-гідрокситриптофан і L-ДОФА. Гістамін перетворюється на метилгістамін або, альтернативно, на імідазолацетатну кислоту. Остання реакція в людини кількісно менш значна. Для неї більше придатний ензим діамінооксидаза (гістаміназа), ніж МАО, хоча МАО каталізує окиснення метилгістаміну до метилімід-азолацетатної кислоти.

СИНАПТИЧНЕ І КОНТАКТНЕ ПЕРЕДАВАННЯ / 97

Н

Триптофан

Триптофан-

гідроксилаза

NH2

Н

5-Гідрокситриптофан

і

X X X

Постсинаптична

тканина

5-Гідрокситриптофан-

декарбоксилаза

Мелатонін

Кон’югати

Серотонін

Моноамінооксидаза + альдегіддегідрогеназа

НО

СН2СООН

5-Гідроксііндолацетатна кислота (5-ГІАК)

Рис. 4-23. Біосинтез і катаболізм серотоніну (5-гідрокситрип-таміну). Ензим, що каталізує декарбоксилювання 5-гідро-кситриптофану, дуже подібний, проте, очевидно, не ідентичний до екзиму, який каталізує декарбоксилювання ДОФА. Кофактором триптофангідроксилази є тетрагідробіоптерин. Утворення мелатоніну показано детально на рис. 24-11.

Відомі три типи гістамінових рецепторів: Нр Н0 та Н3 (від англ. histamine), усі вони містяться як у периферійних тканинах, так і в головному мозку. Більшість, якщо не всі, Н3-рецептори пресинаптичні і зумовлюють гальмування виділення гістаміну та інших трансмітерів, діючи через

Рис. 4-24. Біохімічні перетворення в серотонінергічних си-напсах. Порівняйте з рис. 4-17 та 4-21. 5-НТР — 5-гідрокси-триптофан; 5-НТ — 5-гідрокситриптамін (серотонін); 5-ГІАК -5-гідроксііндолацетатна кислота; X — серотоніновий рецептор. З метою спрощення на схемі не зображено пресинаптич-них рецепторів.

G-білки. Рецептори Hj активують фосфоліпазу С, а Н2 -підвищують внутрішньоклітинну концентрацію цАМФ. Функція гістамінергічних систем головного мозку не з’ясована, проте відомо, що гістамін бере участь у процесах, пов’язаних зі спонуканням, мотивацією, статевою поведінкою, у регулюванні секреції окремих гормонів передньої частини гіпофіза, кров’яного тиску, приймання рідин і порога болю.

                                                                                                                                                                  

Збуджувальні амінокислоти: глютамат і аспартат

Глютамат і аспартат деполяризують багато різних нейронів ссавців, безпосередньо впливаючи на їхні клітинні мембрани шляхом йонофорезу. Глютамат є головним збуджувальним трансмітером у головному і спинному мозку. Підраховано, що глютамат забезпечує 75% передавань збуджувального типу в межах головного мозку. Аспартат, ймовірно, є трансмітером у пірамідних і шипуватих зірчастих клітинах зорової кори, проте це детально не досліджено. Глютамат утворюється внаслідок відновного амінування проміжного продукту циклу Кребса — а-кетоглюта-рату (рис. 4-26), а аспартат — трансамінування проміжного продукту циклу Кребса — оксалоацетату (див. Розділ 17). Обидві реакції зворотні, і подальший метаболізм відбувається в циклі лимонної кислоти. Як зазначено вище, гліаль-ні клітини і пресинаптичні нейрони знову поглинають глютамат за допомогою принаймні трьох різних транспортерів.

Є два типи глютамінових рецепторів: метаболотропні та йонотропні. Метаболотропні рецептори — це зв’язані з G-білками серпантинові рецептори, які зумовлюють збіль

98/РОЗДІЛ 4

шення кількості внутрішньоклітинних ІФ3 та ДАГ, або зменшення кількості внутрішньоклітинного цАМФ. Ідентифіковано 11 різних субодиниць цих рецепторів (див. табл. 4-2). Вони поширені в головному мозку і, очевидно, беруть участь у забезпеченні синаптичної пластичності, зокрема в морському конику і мозочку. Нокаут гена одного з цих рецепторів (однієї з форм mGluRl), спричинює значні порушення координації рухів і просторового навчання.

Ионотропні рецептори — це лігандозалежні йонні канали, близькі до нікотиноподібних холінорецепторів (див. вище), а також до ГАМК і гліцинових рецепторів (див. нижче). Є три головні типи йонотропних рецепторів, назви яких подібні до назв споріднених з глютаматом сполук: каїнатні рецептори (каїнат — кислота, виділена з морських водоростей), АМПА-рецептори (рецептори для ос-аміно-

3-гідрокси-5-метил-4-ізоксазолпропріонату) і NMDA-pe-цептори (рецептори для N-Memii-D-аспартату). Як і нікотинові, ГАМК та гліцинові йонотропні рецептори утворені багатьма субодиницями. Ідентифіковано чотири субоди-ниці АМПА-рецепторів, п’ять субодиниць каїнатних рецепторів і шість субодиниць NMDA-рецепторів; усіх їх кодують різні гени. Вважають, що ці рецептори мають пен-тамерну структуру, проте окремі з них можуть бути тетра-мерами, наразі ж їхня стехіометрія не з’ясована.

Каїнатні і АМПА-рецептори — це прості йонні канали, які в разі відкривання забезпечують надходження Na+ і зменшення К+. NMDA-рецептор теж є катіонним каналом. Він забезпечує проходження порівняно великих кількостей Са2+ і є унікальним у такому. По-перше, гліцин, що зв’я

зується з ним, підсилює його функцію. Вірогідно, що гліцин необхідний для нормального реагування рецептора на глю-тамат (рис. 4-27). По-друге, зв’язування з глютаматом зумовлює відкривання каналу, проте в разі нормального мембранного потенціалу канал блокують йони Mg2\ Це блокування усувається лише у випадку, коли нейрон, що містить рецептор, частково деполяризується шляхом активування АМПА або інших каналів, які зумовлюють швидку деполяризацію іншими синаптичними ланцюгами. По-третє, фенциклідин і кетамін — засоби, що спричинюють амнезію і відчуття дисоціації з довкіллям, — зв’язуються з іншими сайтами каналу. Більшість глютамінергічних нейронів забезпечені АМПА- і NMDA-рецепторами. Каїнатні рецептори розміщені пресинаптично на ГАМК-продуку-вальних нервових закінченнях і постсинаптично — в різних точках у межах головного мозку. Каїнатні і АМПА-рецептори містяться як у глії, так і в нейронах, а NMDA-рецеп-тори, — ймовірно, лише в нейронах.

Висока концентрація NMDA-рецепторів виявлена в морському конику. Блокування цих рецепторів запобігає довготривалій потенціації — тривалому збудженню в нервових шляхах, що виникає після короткого періоду високочастотного подразнення (див. нижче). Отже, ці рецептори можуть мати важливе значення для процесів, пов’язаних з пам’яттю і навчанням.

Особливістю глютамату і деяких його синтетичних аналогів є те, що, діючи на тіла нервових клітин, вони можуть проводити в клітину таку велику кількість Са2+, яка спричинить загибель клітини. Це дає змогу використовувати ці

NH2

І

НС = С-СН2СН-СООН

І І

HN\ r

Гістидин

H

Гістидин-

декарбоксилаза

HC = C-CH2CH2NH2

і і

HN\ г- ■

Гістамін

н

Діаміноксидаза

(гістаміназа)

Гістамін-Л/-

метил-

трансфераза

HC=^=C-CH2CH2NH2

і і

CH3N sN

Метилгістамін

Н

Моноамін-

оксидаза

НС = С-СН2-СООН

HN

X

Імідазолацетатна

кислота

НС^=С-СН2СООН

і і

CH3N .N

Метилімідазол-Н ацетатна кислота

Рибозний кон’югат

Рис. 4-25. Синтез і катаболізм гістаміну.

СИНАПТИЧНЕ І КОНТАКТНЕ ПЕРЕДАВАННЯ / 99

Ізоцитат

Оксалосукцинат

і

а-кетоглютарат

Цикл лимонної кислоти

Сукцинат

Фумарат

Малат

Глютаматдекарбоксилаза (GAD)

£І_І Гамма-амінобутилат 2 (Гамма-аміномасляна кислота, ГАМК)

ГАМК трансаміназа (ГАМК-Т)

СОСГ

Бурштиновий

напівальдегід

Рис. 4-26. Утворення і метаболізм глютамату і ГАМК.

збуджувальні речовини шляхом мікроін’єкцій для дискретного руйнування тіл нервових клітин, уникаючи ушкодження суміжних аксонів.

Є багато доказів того, що збуджувальні речовини відіграють важливу роль в ушкодженні головного мозку у разі апоплексії (див. Розділ 32). Усування глютамату з позаклітинної рідини головного мозку відбувається переважно за допомогою №+-залежних поглинальних систем нейронів і глії. У випадку закупорення мозкової артерії клітини гостро ішемізованої ділянки гинуть, а клітини навколишньої частково ішемізованої ділянки можуть виживати, проте втрачають здатність утримували трансмембранний градієнт Na», завдяки якому відбувається поглинання глютамату. Внаслідок цього глютамат накопичується в ПКР до рівня, що спричинює збуджувальне ушкодження і загибель клітин у ділянці навколо інфаркту (ішемічна півтінь). Вплив цих змін у процесі лікування наслідків апоплексії розглянуто в Розділі 33.

                                                                                                                                                                  

Гальмівні амінокислоти: гамма-аміномасляна кислота

Гамма-аміномасляна кислота (ГАМК, гамма-амінобу-тират) є головним гальмівним трансмітером у головному мозку, де забезпечує проведення приблизно в 20% синапсів ЦНС. ГАМК теж міститься в сітківці і є трансмітером, причетним до пресинаптичного гальмування (див. вище).

ГАМК, що в рідинах організму перебуває у вигляді у-амінобутирату, утворюється шляхом декарбоксилювання глютамату (див. рис. 4-26). Цю реакцію каталізує глюта-матдекарбоксилаза (GAD — від англ. glutamate decarboxylase) — ензим, що, як виявлено за допомогою імуноцитохі-мічних методів, міститься в нервових закінченнях у багатьох частинах головного мозку. (ГАМК метаболізує переважно трансамінуванням до сукцинатного півальдегіду і

далі перетворюється в циклі лимонної кислоти на сукцинат (див. Розділ 17). Трансамінування каталізує ГАМК-транс-аміназа (ГАМК-Т). Кофактором GAD і ГАМК-Т слугує піридоксаль фосфат — похідне піридоксину (вітамін В6). ГАМК активно поглинається за допомогою ГАМК-транс-

Са2+ Na+

Закритий йонний канал

Блокатор каналу

Відкритий йонний канал

Рис. 4-27. Схематичне зображення NMDA-рецептора. У випадку зв’язування з рецептором гліцину і глютамату йонний канал, що був закритий (ліворуч), відкривається, проте в умовах мембранного потенціалу спокою канал блокований Мд2+ (праворуч). Цей блок усувається у разі часткової деполяризації, зумовленої іншим впливом на нейрон, що містить рецептор, і Са2+ та Na2+ надходять до нейрона. Блокування може зумовити також і дизоцилпін малеат (МК-801).

і 00 і РОЗДІЛ 4

портера (див. вище). Пухирцевий транспортер ГАМК забезпечує проникнення ГАМК усередину секреторних пухирців. Цей транспортер має 10 трансмембранних доменів, тоді як пухирцевий моноаміновий — 12 (див. вище).

Автоімунна реакція до GAD і, як наслідок, нестача ГАМК, спричинюють синдром ригідності (SMS — від англ. stiff-man syndrome), що супроводжується нестійкою, але прогресуючою м’язовою ригідністю і болісними м’язовими спазмами.

Цікаво, що GAD міститься теж у подібних до синап-тичних пухирців структурах інсулінопродукувальних В-клітин підшлункової залози, і ГАМК може відігравати роль паракринового трансмітера в острівцях (див. Розділ 19). Інсулінозалежний цукровий діабет (тип 1 діабету) — це автоімунне захворювання, яке характеризує деструкція В-клітин, а більша частина автоантитіл є антитілами до GAD. Однак SMS є рідкісним захворюванням, тоді як діабет типу 1 досить поширений, і не всі хворі SMS мають діабет типу 1. Отже, співвідношення цих двох захворювань не з’ясоване.

Описано три типи ГАМК-рецепторів: ГАМКД, ГАМКВ та ГАМКС. Рецептори ГАМКД і ГАМКВ поширені в ЦНС, тоді як у дорослих організмах хребетних ГАМКс-ре-цептори містяться майже винятково в сітківці; ГАМКД— і ГАМКс-рецептори — це йонні канали, утворені п’ятьма суб-одиницями, які оточують отвір, що характерно для будови нікотиноподібних холінорецепторів, а також багатьох глютамінових рецепторів. У конкретному випадку йоном, що проходить, є СГ(рис. 4-28).

Рецептори ГАМКВ — це метаболотропні рецептори, які зв’язані з гетеродимерними G-білками, що підвищують провідність К+-каналів, гальмують активність аденілат-циклази і надходження Са2\ Збільшення надходжень СГ, виходу К~ і зменшення надходжень Са2» зумовлюють гіпер-поляризацію в нейронах з виникненням ГПСП. Характер опосередковування дії ГАМКв-рецептора G-білками в конкретному випадку унікальний, оскільки в цьому процесі переважно бере участь гетеродимер G-білка, а не його поодинока молекула.

Рецептори ГАМКС мають порівняно просту будову. Це пентамери, утворені трьома р-субодиницями, які поєднуються в різних комбінаціях. Рецептори ГАМКД теж є пента-мерами, проте утворюються шляхом різного комбінування шести ос-, чотирьох (3-, чотирьох у-, однієї 5- та однієї є-субодиниць. Цим зумовлена значна різноманітність їхніх властивостей у різних точках розташування.

Надходження СГ, зумовлене ГАМКД, стимулюють бен-зодіазепіни — речовини, що мають помітну заспокійливу дію, а також є ефективними міорелаксантами й антисудом-ними засобами. Бензодіазепіни зв’язуються з ос-субоди-ницями. Діазепам та інші бензодіазепіни широко застосовують в усьому світі. Барбітурати й алкоголь, принаймні частково, теж стимулюють проходження СГ через СІ -канали. Метаболіти стероїдних гормонів — прогестерону і деоксикортикостерону — зв’язуються з ГАМК^-рецепто-рами і посилюють провідність СГ. Упродовж багатьох років відомо, що прогестерон і деоксикортикостерон у великих дозах виявляють снодійну і знеболювальну дію; такі ефекти зумовлені впливом цих гормонів на ГАМКД-рецептори.

Іншого класу бензодіазепінові рецептори виявлено в стероїдопродукувальних ендокринних залозах та інших периферійних тканинах, тому їх названо периферійними бензодіазепіновими рецепторами. Вони, ймовірно, беруть участь у біосинтезі стероїдів, виконуючи функцію, подібну до функції StAR-білка (див. Розділ 20), тобто забезпечують проникнення стероїдів у мітохондрії. Інша можлива роль периферійних бензодіазепінових рецепторів полягає у регулюванні клітинної проліферації. Периферійні бензодіазепінові рецептори виявлені також в астроцитах та пухлинах головного мозку.

                                                                                                                                                                  

Гліцин

Впливом на NDMA-рецептори гліцин виявляє збуджувальний ефект у головному мозку. Втім, він теж бере участь у прямому гальмуванні, здебільшого у стовбурі головного і спинному мозку. Як і ГАМК, гліцин діє шляхом посилення провідності СГ. Його антагоністом щодо цього є стрихнін. Клінічна картина конвульсій і м’язової гіперактивності, спричинених стрихніном, свідчить про важливість постси-наптичного гальмування для нормального функціонування нервової системи. Гліцинові рецептори, що зумовлюють гальмування — це СГ-канали. Вони є пентамерами, що утворені двома субодиницями: ліґандозв’язувальною ос-субодиницею і структуральною (3-субодиницею. Нещодавно наведено вагомі докази стосовно наявності трьох видів нейронів, які беруть участь у прямому гальмуванні в спинному мозку: це нейрони, що виробляють гліцин; нейрони, що виробляють ГАМК; нейрони, що виробляють і гліцин, і ГАМК. Вірогідно, що нейрони, які виробляють лише гліцин, містять гліциновий транспортер GLYT2; нейрони, які виробляють лише ГАМК, містять GAD; а нейрони, які виробляють і гліцин, і ГАМК, містять обидві ці речовини. Третій вид нейрона становить особливий інтерес, оскільки в нейронах, очевидно, гліцин і ГАМК містяться в одних і тих самих пухирцях.

У деяких осіб простежуються надмірно активні рефлекси переляку (гіперексплексія), і, принаймні в окремих випадках, у цьому разі виявлено заміни поодиноких амінокислот у складі гліцинових рецепторів.

                                                                                                                                                                  

Анестезія

Механізм дії головних анестетиків донедавна був таємницею. Однак нові дані свідчать, що не тільки алкоголь і барбітурати, а й інгаляційні анестетики діють на йонні канали, зокрема на ГАМКВ— і гліцинові рецептори, зумовлюючи посилення провідності СГ.

                                                                                                                                                                  

Речовина Р та інші тахікініни

Речовина Р — це поліпептид, який складається з 11 амінокислотних залишків і міститься в кишці, різних периферійних нервах і багатьох відділах ЦНС. Його структура наведена в табл. 26-2. Речовина Р є одним з шести представників родини поліпептидів ссавців, які називають тахі-кінінами. Ці сполуки відрізняються ГШ7-кінцями, проте мають спільну карбоксильну кінцеву послідовність Phe-X-Gly-Leu-Met-NH2, де X — Val, His, Lys або Phe. Представники цієї родини перелічені в табл. 4-3. Багато подібних тахікінінів є в організмах інших хребетних та безхребетних.

СИНАПТИЧНЕ І КОНТАКТНЕ ПЕРЕДАВАННЯ /101

ГАМК.

ГАМКо

Внутрішньоклітинна

частина

Вільям Ф. Ґанонґ. Фізіологія людини