Синдром зригування і блювання

Зригування — характерне явище періоду новонародженості, коли споживана їжа виділяється через рот без зусиль і виразних скорочень мускулатури черевної стінки. Схильність до зригувань у новонароджених дітей обумовлена слабістю кардіаль-ного сфінктера при доброму розвитку пілоричного сфінктера, горизонтальним розташуванням шлунка і його формою у вигляді мішка, високим тиском у черевній порожнині, горизонта

льним положенням самої дитини. Причинами зригування у здорових дітей є перегодовування й аерофагія.

Перегодовування спостерігається при активному ссанні і надлишковій лактації в матері. Зригування при цьому виникають безпосередньо або незабаром після годування незвурдже-ним або частково звурдженим молоком. Об’єм виділених мас звичайно невеличкий. Контрольне годування виявляє, гцо кількість з’їденого молока перевищує норму. Зригування припиняються, якщо зменшити тривалість годування і/або зціджувати частину молока перед годуванням.

Аерофагія — це заковтування повітря під час годування. Причинами аерофагії є гіперзбудливість дитини, відсутність або недостатня лактація у матері, порушення техніки годування: дитина не захоплює ареолу соска, великий отвір у ріжку, горизонтальне положення пляшечки, загальна м’язова гіпотонія у незрілих дітей. Після годування у дитини з’являється занепокоєння, вибухання епігастральної ділянки живота. Зригування спостерігається через 5-10 хв після годування і супроводжується голосним звуком повітря, що відходить. Щоб уникнути аерофагії, потрібно нормалізувати техніку вигодовування і рекомендувати матері тримати дитину вертикально протягом 15-20 хв після кожного годування (до відходження повітря), користуватися ліжком з піднятим головним кінцем.

Блювання — це мимовільне, стрімке викидання вмісту травного тракту (переважно шлунка) через рот (іноді і через ніс), що відбувається при участі м’язів черевного преса і закінчується низьким звуком, начебто дитина давиться. Це складний рефлекторний акт, у виникненні якого бере участь блювотний центр, розміщений у ретикулярній формації довгастого мозку. Порушення цього центру відбувається при підвищенні внутрішньочерепного тиску, впливі імпульсів із лабіринту, подразненні рефлексогенних зон (глотка, коронарні судини, очеревина, жовчні протоки). Блювання також виникає при підвищенні тиску в різних відділах шлунково-кишкового тракту, хімічному і токсичному впливі на хеморецептори. Зригування і блювання можуть бути важливими симптомами при багатьох захворюваннях.

Причини блювання:

— первинні (патологічна причина міститься в шлунково-кишковому тракті): функціональні (при захворюваннях шлунково-кишкового тракту порушується моторна функція внаслідок

зміни її регуляції) і органічні форми блювання (пов’язані з вадами розвитку шлунково-кишкового тракту);

— вторинні (причина міститься поза травним трактом): інфекції, патологія ЦНС, порушення обміну.

При вираженому синдромі блювання будь-якого генезу у новонародженої дитини можуть розвинутися ускладнення: аспірація, дегідратація, електролітні порушення, зміни кислотно-основного стану.

Первинні (шлунково-кишкові) форми блювання.

Функціональні форми блювання

Халазія стравоходу (недостатність нижнього сфінктера стравоходу) може бути пов’язана з формою і положенням шлунка, розташуванням внутрішніх органів, порушенням іннервації нижньої частини стравоходу (при перинатальній енцефало-патії), дисбалансом гастроінтестинальних гормонів (гастрину, секретину, холецистокініну, мотиліну), підвищенням внутрішньочеревного і внутрішньошлункового тиску. Зригування виникають після годування дитини в горизонтальному положенні, незначні за об’ємом. Рефлекторно може розвинутися серцево-судинна недостатність: слабість, адинамія, ціаноз, тахікардія, приглушеність серцевих тонів, задишка, набряклість, збільшення печінки, олігурія.

Діагностика. Контрастне рентгеноскопічне дослідження виявляє закидання вмісту шлунка в стравохід. При ендоскопії визначаються зяюча кардія й езофагіт.

Лікування. Дробне годування по 40-50 мл зі зберіганням добового об’єму. Між годуваннями дитина повинна лежати на животі з піднятим головним кінцем. Для підвищення тонусу кардії призначають холіноміметики — бетанехол 0,2 мг/кг 3 рази на день, блокатори дофамінових рецепторів домперидон (мотиліум) 1 мг/(кг-добу) або метоклопрамід (церукал, реглан) 1 мг/(кг-добу) на 3 прийоми за ЗО хв до годування.

Ахалазія стравоходу (кардіоспазм) — звуження кар діяльного відділу стравоходу, пов’язане з порушенням його інтра-муральної іннервації природженого генезу або при загибелі нейронів під дією зовнішніх або внутрішніх факторів.

Клініка виявляється до кінця періоду новонародженості: блюванням під час годування молоком, утруднене ковтання. Можлива аспірація.

Діагностика. Рентгеноконтрастне дослідження виявляє розширення стравоходу, його конусоподібне звуження нижче діафрагми («хвіст редиски», «мишачий хвіст»), затримку евакуації зі стравоходу їжі, некоординовану перистальтику і «провалювання» контрастної речовини в шлунок. При ендоскопії визначається розширений стравохід із явищами езофагіту, лійкоподібний вхід у кардію без явищ ригідності.

Лікування. Дробне годування. Вітамін В5 по 0,5-1,0 мл 2,5%-го розчину внутрішньом’язово щодня, спазмолітики, седативні препарати. «Спазмолітичний коктейль»: 2,5%-ні розчини аміназину і піпольфену по 1 мл, 0,25%-й розчин дроперидо-лу 1 мл, 0,25%-й розчин новокаїну 100 мл по 1 чайній ложці З рази на день. При відсутності ефекту від консервативного лікування — кардіодилатація або оперативне лікування.

Пілороспазм — спазм мускулатури воротаря, обумовлений гіпертонусом симпатичного відділу нервової системи. Спостерігається у дітей із перинатальною енцефалопатією у вигляді синдрому збудження. Зригування виявляються з перших днів життя і в міру наростання об’єму їжі перетворюються на блювання. Об’єм звурджених блювотних мас перевищує об’єм годування, частіше відзначається перед наступним прийомом їжі.

Діагностика. На серії рентгенограм із контрастною речовиною (барій) виявляється розтягнутий шлунок і затримка евакуації з нього контрастної речовини. При ендоскопії — зімкнутий воротар у вигляді щілини, прохідний для ендоскопа.

Лікування. Дробне годування. На початку можна давати по 1 чайній ложці 10%-ї манної каші. Спазмолітична і седативна терапія. Можливе парентеральне застосування нейролептиків: по 0,4 мл аміназину і піпольфену розводять 9,2 мл фізіологічного розчину натрію хлориду, вводять внутрішньом’язово по 0,3 мл/кг 2-4 рази на день за 30 хв до годування.

Гострий гастрит — захворювання аліментарного або інфекційного походження. Зригування і блювання багаторазові, безладні, можлива діарея. При інфекційному генезі виражена інтоксикація (млявість, порушення мікроциркуляції, підвищення температури й ін.).

Діагностика грунтується на даних анамнезу, клініки, ознаках запального процесу, результатах бактеріологічного дослідження блювотних і калових мас, запальних змінах слизової оболонки шлунка при ендоскопії.

Лікування. Дробне годування з обмеженням кількості їжі, оральна регідратація. При інфекційному генезі — антибактеріальна й інфузійна терапія.

Некротизуючий ентероколіт. Виникнення захворювання пов’язують із бактеріальною інвазією кишечнику (грамнегатив-на й анаеробна флора) на фоні місцевої ішемії внаслідок цирку-ляторної недостатності мезентеріальних судин в умовах гіпо-ксичного стресу (викид катехоламінів, централізація кровообігу, мікротромбози). Захворювання розвивається у недоношених і дітей з малою масою на фоні асфіксії, СРР, пологової травми, природжених вад серця, гіповолемічних станів при ентераль-ному харчуванні. У новонародженого з’являється застій у шлунку або блювання, метеоризм, розріджений кал, у якому в 80 % хворих визначається кров, наростають симптоми інтоксикації, розвивається динамічна кишкова непрохідність.

Діагностика. У аналізі крові визначаються лейкоцитоз (можлива лейкопенія), тромбоцитопенія, ацидоз. На рентгенограмі в двох проекціях виявляється пневматоз кишечнику (піноподібний вигляд петель кишечнику), подовження і розширення кишкових петель. У задавнених випадках відмічаються множинні горизонтальні рівні рідини. При перфорації під діафрагмою є «серп» вільного газу.

Лікування. Парентеральне харчування. Відміна використовуваних раніше антибіотиків і перехід на ванкоміцин 40 мг/ (кг-добу) на 4 прийоми або на метронідазол 15 мг/(кг-добу) на 4 прийоми. Корекція гіповолемії, порушень згортання крові, метаболічних порушень, респіраторна терапія. У 30-40 % випадків потрібне хірургічне лікування з приводу пневмоперито-неуму.

Органічні, обумовлені вадами розвитку форми блювання

Здебільшого ранні зригування та блювання виявляються при кишковій непрохідності. Причинами кишкової непрохідності в перинатальному періоді є вади розвитку самої кишкової трубки (атрезії, стенози, мембрани), аномалії ротації і фіксації «середньої кишки», вади інших органів, що стискають кишечник (кільцеподібна підшлункова залоза, пухлини й ін.), меконіаль-ний ілеус.

Висока кишкова непрохідність. Блювання з’являється в перші часи життя, рясне, нечасте, у деяких випадках із домішкою жовчі. Для вад ротації та фіксації «середньої кишки» характерне блювання не тільки з домішкою жовчі, але і кишкового вмісту («застійне»). Якщо дитину починають годувати, блювання виникає після годування. При огляді відзначається здуття живота в епігастральній ділянці, що зникає після блювання, і запалі інші відділи живота («човноподібний живіт»), Відхо-дження меконія затягується на кілька днів.

Діагностика. Рентгенологічне обстеження: оглядова рентгенографія грудної клітки і черевної порожнини у вертикальному положенні дитини, із спорожненим через зонд шлунком, після очисної клізми, бажано в двох проекціях; рентгеноконтрастне дослідження кишечнику з використанням йодоліполу для дослідження пасажу по кишечнику. Виявляється розширення шлунка, 1-2 горизонтальних рівні рідини, зниження газонапов-нення кишечнику.

Лікування хірургічне.

Низька кишкова непрохідність (див. далі).

Вторинні (симптоматичні) форми блювання

Блювання, пов’язані з інфекційними захворюваннями. Зригування і блювання можуть виникнути в новонароджених дітей при будь-якому інфекційному захворюванні, є наслідком інфекційного токсикозу. Наявність домішки жовчі свідчить про розвиток динамічної кишкової непрохідності. У новонародженої дитини виражені симптоми основного захворювання й інші ознаки інфекційного токсикозу.

Діагностика і лікування основного захворювання.

Блювання, пов ’язане з патологією центральної нервової системи. При ураженні центральної нервової системи гіпоксично-го, травматичного, інфекційного генезу блювання і зригування спостерігаються дуже часто, що пов’язано з підвищенням внутрішньочерепного тиску, набряком мозку, безпосереднім впливом на блювотний центр, порушенням вегетативної нервової системи. Характер блювання і зригувань може бути різноманітним: від помірного зригування до блювання «фонтаном». В міру зменшення неврологічних порушень зникають блювання і зригування.

Діагностика і лікування основного захворювання.

Блювання, пов’язане з порушенням обміну речовин. Синдром зригування і блювання спостерігається при деяких порушеннях обміну речовин: адреногенітальний синдром, дисахаридазна недостатність, галактоземія, фруктоземія, аміноацидурія й ін.

При солевтрачальній формі адреногенітального синдрому спостерігається стійке, наростаюче з перших днів життя блювання. У дівчаток відзначається гіперандрогенія (гіпертрофія клітора, мошонкоподібні великі статеві губи), у хлопчиків -макрогенітосомія. Швидко збільшується дегідратація, але при цьому у дитини відзначається поліурія внаслідок натрійурії.

Діагностика. Гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня 17-кетостероїдів у сечі (2-3 мг/добу).

Перинатологія, В. М. Запорожан М. Л. Аряєв, 2000