Синдром Лаєлла

Синдром Лаєлла — токсичний епідермальний некроліз, який характеризується синдромом ‘"обпаленої” шкіри. Безпосередньою його причиною можуть бути антибіотики, сульфаніламідні препарати, барбітурати, похідні піразолону та деякі інші лікарські засоби.

Можливі два варіанти перебігу токсичного епідермального некролізу: блискавичний перебіг із летальним наслідком; менш тяжкий перебіг із розвитком гокси-ко-інфекційного синдрому’ й одужанням на 10—15-у добу, летальний наслідок також можливий. Процес нерідко починається як звичайна кропив’янка, але не піддається терапії антигісгаміниими засобами. На шкірі з’являються сверблячі пухирі. Потім стан хворих швидко погіршується: характерні тривала висока гарячка, виражені симптоми інтоксикації (головний біль, загальна слабість, біль у суглобах, нудота та ін.). На тлі болючості й печіння шкірних покривів на обличчі, тулубі, слизових оболонках з’являється еритематозний набряковий висип різного розміру, часто зливний. Незабаром утворюються численні великі в’ялі пухирці із серозним або серозно-геморагічним умістом, які зливаються між собою з утворенням великих ерозій, масивної ексудації, шо призводить до зневоднювання й погіршення стану хворого. Синдром ендогенної інтоксикації максимально виражений. Наростає головний біль, можлива втрата свідомості. Розвиваються токсична енцефалопатія, гостра печінкова недостатність, гостра ниркова недостат-

зо

УСКЛАДНЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ У ПРАКТИЦІ ІНФЕКЦІОНІСТА

ність (ГНН), токсичний міокардит. Часто приєднується сепсис. Летальність при синдромі Лаєлла сягає 50—80 %.

Лікування хворих погрібно проводити у реанімаційному відділенні й ідентично такому при опікових станах; сувора асептика є необхідною умовою. Здійснюють ретельний догляд за ураженою шкірою й слизовими оболонками. Ділянки некрозу обробляють антисептичними засобами (3 % розчином перекису водню та ін.), шипшиновою або обліпиховою олією. В очі закапують 0,01 % розчин декса-метазону по 1 краплі 3 рази на добу. За повіки закладають 1 % гідрокортизонову мазь. Проводять активні дезінтоксикаційні заходи. Основною метою інфузійної терапії є дезінтоксикація, нормалізація водно-електролітного балансу, корекція гіпопротеїнемії, профілактика й лікування ДВЗ-синдрому. Призначають ГКС у високих дозах внутрішньовенно краплинно. Для поліпшення реологічних властивостей крові вводять гепарин, пентоксифілін. У зв’язку з небезпекою приєднання вторинної інфекції використовують антибіотики широкого спектра дії. Сорбенти призначають усередину або вводять через назогастральний зонд 4—6 разів на добу. Широко використовують екстракорпоратьні методи детоксикації організму.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської.