РОЗДІЛ 19. СИНДРОМ ПІДВИЩЕНОЇ ВТОМЛЮВАНОСТІ

З огляду на можливий комплексний вплив на організм людини психоемоційного стресу й екологічно несприятливих факторів навколишнього середовища в 1989 р., через три роки після чорнобильської катастрофи, було проведено клініко-імунологічне обстеження 1030 практично здорових осіб, які проживають у місті Києві й Київській області і які не залишали на тривалий час місця проживання протягом трьох років з моменту аварії.

Аналіз отриманих даних дав змогу встановити в обстежених підвищення частоти гострих респіраторних вірусних інфекцій, загострень хронічної супутньої патології ЛОР-органів, хронічних неспецифічних захворювань верхніх дихальних шляхів і серцево-судинної патології. У 70% обстежених було виявлено симпто-мокомплекс, названий синдромом підвищеної стомлюваності (СПВ), який виник через 2—3 роки після аварії на ЧАЕС. Клінічно синдром підвищеної стомлюваності характеризувався наступними ознаками: зниженням працездатності, сонливістю вдень, апатією, підвищеною стомлюваністю, невмотивованим відчуттям тривоги, погіршенням пам’яті, періодичним субфебрилітетом, дертям і болем у горлі, частими випадками герпесу тощо.

Аналіз імунограм осіб, що страждають на СПС, виявив у 30% із них зниження функціональної активності ПК-клітин. Крім того, було виявлено збільшення спонтанної активності моноцитів за НСТ-тестом і підвищення спонтанної продукції ІЛ-1. В іншої частини обстежених

шсбаланс імунологічних показників проявлявся зниженням рівня

I су і іресорів, активацією В-клітинної ланки імунітету і системи фагоцитозу.

Серед Т-клітинних показників імунітету виділяли зниження і мини Т-клітин; реєстрували чітко виражений дисбаланс основних субпопуляцій Т-лімфоцитів (Т-хелперів і Т-супресорів), у результаті чого імунорегуляторний індекс Т-хелпери/Т-супресори змінювався рі іноспрямовано. В осіб із СПВ підвищувалася концентрація імунних комплексів, що циркулюють, у сироватці крові, метаболічна ,ік цінність моноцитів (у 40% обстежених) і (або) знижувалася (у 20%). V них виявляли дисімуноглобулінемію.

Шляхом зіставлення клінічної картини і змін імунітету в обсте-м-них осіб було виділено три стадії СПВ, що характеризуються рі тими клініко-імунологічними особливостями: І — стадія компенсації (на імунограмі в динаміці визначали велику амплітуду коливань імунологічних показників, ознак клінічної патології не виявлено);

II стадія субкомпенсації (на імунограмі реєстрували зниження функціональної активності одних і активізацію інших популяцій імупокомпетентних клітин, регуляторний дисбаланс, клінічно — члаї епізоди гострих респіраторних вірусних інфекцій, загострення sпомічних вогнищ інфекції, підвищену стомлюваність); III — стадія іскомпенсації (на імунограмі в динаміці — депресія Т- і (або) И системи імунітету, клінічно — вторинна імунологічна недостатність і окреслена нозологічна патологія: бактеріальні і вірусні інфекції, іуіоімунні й онкологічні захворювання).

Відповідно до виділених стадій СПВ було рекомендовано наступні пкупально-профілактичні заходи: на І стадії — пролонгований імуномоніторинг, санація вогнищ хронічної інфекції, режим праці й відпочинку, елімінація факторів, які негативно впливають на імунну систему; на II стадії — усе перераховане вище, а також призначення рі тих рослинних адаптогенів, вітамінотерапія, лікування препа-р.нами, що стимулюють продукцію інтерферону (інтерфероногени); н і III стадії — етіопатогенетичне лікування основного захворювання І проведення корекції вторинного імунодефіциту за допомогою імупомодуляторів (тимоміметиків, інтерферонів, імунопептидів КІСІКОІЮМОЗКОВОГО походження тощо).

І огляду на тісний функціональний взаємозв’язок імунної, нервової й ендокринної систем, а також негативний вплив на них психоемоційних та екологічних стресів варто підкреслити важливу ріпи, динамічного імуномоніторингу за особами, які перебувають піл пролонгованою дією зазначених факторів, особливо за тими, у

ЧАСТИ A II. ІМУНОПАТОЛОГІЯ

222

яких є прояви СПВ, навіть якщо при цьому немає чітко окресленої патології. Ці особи потребують постійного спостереження клінічного імунолога й проведення імунореабілітаційних заходів.

СПВ значно поширений як у регіонах із високим рівнем хімічних забруднень навколишнього середовища, так і серед осіб, які зазнали впливу радіаційного фактора низької інтенсивності. З огляду на клініко-імунологічну картину СПС вважають, що його можна розглядати як передстадію синдрому хронічної втоми.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік