РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА КОМПЛЕМЕНТУ

Система комплементу — одна з найважливіших захисних систем організму, які належать до неспецифічних факторів резистентності. Основною функцією системи комплементу є опсонізувальна, яка характеризується виділенням відразу після активації системи комплементу опсонізувальних компонентів, що вкривають патогенні організми чи імунні комплекси, посилюючи при цьому процес фагоцитозу.

Другою важливою функцією системи комплементу є участь у запальних реакціях. Доведено, наприклад, що деякі активовані компоненти комплементу призводять до виділення з тканинних базофілів (лаброцитів) і базофільних гранулоцитів крові біологічно активних речовин, у тому числі гістаміну, який стимулює запальну реакцію.

Третя важлива функція системи комплементу — цитотоксична, або літична. Відомо, що в кінцевій стадії активації системи комплементу утворюється із пізніх його компонентів так званий мембраноатакуючий комплекс (МАК), який атакує мембрану бактеріальної або будь-якої іншої клітини і руйнує її.

Перші дані про існування в сироватці крові всіх хребцевих термолабільного фактора, здатного спричинити лізис мембранних клітинних антигенів у присутності специфічних антитіл, було отримано ще наприкінці XIX ст. Надалі було виявлено й інші біологічні функції цього фактора, який пізніше назвали комплементом, зокрема активацію фагоцитозу за рахунок опсонізації, вивільнення з гранул тканинних базофілів (лаброцитів) таких біологічно активних амінів, як гістамін, серотонін, брадикінін, а також участь у розвитку запальних реакцій і, нарешті, індукція підвищення проникності клітинних мембран, зниження судинного тонусу, позитивний хемотаксис, імунне прилипання й інші феномени.

Таким чином, система комплементу — це комплекс білків сироватки крові, здатних до самоорганізації й опосередкування реакцій гуморального імунітету і фагоцитозу. На даний момент відомо, що систему комплементу утворюють 9 основних білків і З інгібітори. Ця система білків активується за типом ферментативно-каскадної реакції з утворенням розчинних і нерозчинних ферментів і комплексів, здатних спричинити різні біологічні феномени. Компоненти, що входять до складу системи комплементу, позначають прописною (великою) літерою С з порядковими номерами від 1 до

9. Субодиниці і фрагменти, які буде утворено в результаті розпаду компонентів комплементу, позначають порядковими номерами з малими латинськими літерами (наприклад С2а, СЗЬ тощо). Активовану форму комплементу з ферментолітичною активністю позначають штрихом над символом компонента комплементу з його субкомпонентами (наприклад, Cl, С142 тощо). Якщо активований фрагмент компонента комплементу втрачає свою активність, то для позначення цього додають літеру «і» (наприклад СЗЬі). Компоненти комплементу циркулюють у крові в неактивному стані. Активація системи комплементу може здійснюватися двома шляхами — класичним, або імунним, і альтернативним, або пропердиновим.

КЛАСИЧНИЙ ШЛЯХ
АКТИВАЦІЇ СИСТЕМИ КОМПЛЕМЕНТУ

Класичний шлях активації системи комплементу (схема 1) має такі відмінності від альтернативного:

32

1. Для активації системи комплементу класичним шляхом необхідне утворення специфічних імуноглобулінів (IgG або IgM) і імунних комплексів, що вимагає певного часу.

2. Класичний шлях активації системи комплементу починається з перших, так званих ранніх, компонентів комплементу: СІ, що складається з трьох субкомпонентів (Clq, С 1г, Cls), і далі С4, С2 і СЗ.

Для активації системи комплементу імунним комплексом необхідно, щоб у його складі було як мінімум дві молекули IgG; для IgM достатньо однієї молекули. Найбільшу активність при цьому мають IgM, IgG і три його субтипи: IgG,, IgG2, IgG3. Активація системи комплементу відбувається під час зв’язування Clq зі специфічним сайтом (ділянкою) в ділянці Fc-фрагмента імуноглобулінів. Для IgG — це СН2-домен, а для IgM — СН4-домен, що входить до складу Fc-фрагмента імуноглобулінів.

Як згадувалося, система комплементу активується за каскадним типом. Це означає, що під час активації попереднього компонента комплементу відбувається його розпад. Один із компонентів залишається на поверхні клітини, яка бере участь в утворенні імунного комплексу, а другий компонент є розчинним і переходить у рідку фазу, тобто в сироватку крові. Той компонент, що залишився на імунному

Схема 1. Класичний шлях активізації системи комплементу

СІ-Інгібітор

Імунний комплекс

/

(ІК): клітина-мішень+

Clq-Clr-Cls

IgG чи IgM

Са:

ІК + С1

С4а

ІК + П4ЇЇ

СЗЬ

маю

Фактор І

ІК + С14Ь2аЗЬ

С 6 7 8 9

ІК + С14Ь2аЗЬ5Ь6789

комплексі, набуває при цьому властивості ферменту і здатності впливати на наступні компоненти комплементу, активуючи їх.

Отже, активація комплементу класичним шляхом (див. схему 1) починається з першого субкомпонента комплементу (Clq), що фіксується до Fc-фрагментів імуноглобулінів. При цьому в молекулі Clq виникають конформаційні зміни, що дає можливість фіксуватися до нього Сіг, який у свою чергу набуває здатності фіксувати й активувати Cls. У результаті утвориться активний комплекс зі складових С1, що набуває здатності активувати С4.

Утворенню активного СІ перешкоджає СІ-інгібітор. Його роль дуже важлива для контролю за активністю, із якої активується комплемент класичним шляхом. При природженому дефіциті (кількості або функції) С1-інгібітора розвивається хвороба, що одержала назву ангіоневротичного набряку (див. відповідний розділ).

Утворення активованого СІ призводить до активації С4, що розпадається на два фрагменти — С4а, який переходить у розчинений стан, і С4Ь, що залишається на поверхні мембрани клітини, яка входить до складу імунного комплексу, і блокує властивості ферменту естерази, здатного активувати С2. Активований С4Ь, що утворився, у присутності іонів магнію розщеплює С2 на два фрагменти — С2а і С2Ь. При цьому С2а приєднується до С4Ь і утворюється нова речовина, що має властивості ферменту,— конвертаза 3-го компонента комплементу класичного шляху активації. СЗ-Конвертаза (С4Ь2а), що утворилася, розщеплює СЗ на СЗа і СЗЬ. СЗа переходить у розчинний стан, а СЗЬ є ключовим як для класичного, так і для альтернативного шляху активації комплементу, тобто в цьому місці обидва шляхи активації комплементу сходяться і далі процес відбувається єдиним шляхом. На цьому етапі також діє інактиватор (СЗЬ-інактиватор), який називають ще фактором І. Він перешкоджає надлишковій активації СЗ. При цьому СЗЬ розщеплюється на неактивні фрагменти — СЗс і C3d.

Активований СЗЬ, зв’язуючись із комплексом С4Ь і С2а, перетворюється на новий фермент — конвертазу 5-го компонента комплементу. З цього моменту починається збирання термінальних (кінцевих) компонентів системи комплементу С5—С9, які зрештою формуються в МАК. Під впливом С5-конвертази (С4Ь2аЗЬ) відбувається розпад С5 на С5а — дрібний фрагмент і С5Ь — більший фрагмент. С5а переходить у розчинний стан, а С5Ь є першим компонентом МАК, який має рецептори до С6 і СІ. Починаючи із С6, білки в системі комплементу далі не розщеплюються. Комплекс С5Ь67, що утворився, здатний прикріплюватися до мембрани клітини-мішені. До активованого комплексу С5Ь67, що прикріпився до мембрани,

З — 6-1765

34

приєднується С8. У цьому разі (тобто, навіть за відсутності С9) вже можливий початок лізису стінки клітини-мішені. Приєднання С9 до комплексу С5Ь678 значно посилює цитоліз стінки клітини-мішені. Комплекс С566789, що утворився, індукує появу в ліпідному білку мембрани клітини циліндричних пор завдовжки приблизно 15 мм і діаметром 8—12 мм, що дозволяє електролітам і воді проходити крізь порушену мембрану всередину клітини і спричинювати осмотичний лізис клітини.

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ШЛЯХ
АКТИВАЦІЇ СИСТЕМИ КОМПЛЕМЕНТУ

Альтернативний шлях активації системи комплементу має такі відмінності (схема 2) від класичного:

1. Для активації системи комплементу не потрібне утворення імунних комплексів, тому не витрачається час на продукцію імуно-глобулінів.

2. Альтернативний шлях не вимагає участі перших компонентів комплементу — Cl, С4 і С2.

3. Альтернативний шлях спрацьовує відразу ж після надходження антигенів, і активаторами його можуть виступати бактеріальні полісахариди, ліпополісахариди, віруси, вірусні частинки на поверхні клітинних мембран, пухлинні клітини, паразити, а також агреговані імуноглобуліни.

Таким чином, альтернативний шлях активації системи комплементу є свого роду «швидкою допомогою», яка реагує відразу ж після потрапляння чужорідних агентів до організму, що вимагає негайного

сзь

Схема 2. Альтернативний шлях активізації системи комплементу Ва

D

г 1 /

Ьг СЗЬВ— СЗЬВЬ Р

Г

СЗа

РСЗЬВЬ—СЗ.

С5а

/

ХСЗЬРСЗЬВЬ—С5

І

С5Ь

І

СЗЬРСЗЬВЬ

захисту до утворення специфічних імуноглобулінів і специфічних імунних комплексів.

Пропердинову систему, що бере участь в активації перших етапів альтернативного шляху, представлено в організмі групою білків, які мають буквене позначення, — фактори D і В. Фактор D міститься в сироватці крові у вигляді активного ферменту, субстратом для якого є фактор В. Розпад останнього під впливом фактора D супроводжується утворенням активного фрагмента — фактора ВЬ. Однак фактор D не впливає протеолітично на неактивний фактор Y, а здатний здійснювати його протеоліз тільки після зв’язування фактора В з активованим фрагментом комплементу СЗЬ. Останній утворюється в організмі в результаті перманентного повільного, але обов’язкового розпаду СЗ. Тільки після зв’язування активованого СЗЬ комплементу, наявного в організмі в невеликій кількості, із фактором В фактор D може впливати протеолітично на комплекс, що утворився. При цьому фактор В розщеплюється на Ва, який переходить у розчинний стан, і ВЬ, який у комплексі із СЗЬ набуває властивостей ферменту і отримав назву конвертази 3-го компонента комплементу альтернативного шляху активації (див. схему 2). Таким чином, в організмі існують дві СЗ-конвертази: одна для класичного шляху активації — С4Ь2а, інша для альтернативного шляху — СЗЬВЬ. Оскільки цей білок нестійкий, то білок пропердин (Р), з’єднуючись із СЗЬВЬ, стабілізує комплекс і забезпечує його тривале функціонування стосовно СЗ альтернативного шляху активації. РСЗЬВЬ активує СЗ із наступним утворенням С5-конвертази і далі утворюється МАК. Активація термінальних компонентів комплементу при цьому відбувається так само, як і за класичним шляхом активації комплементу.

Необхідно згадати про регуляторні механізми, наявні в системі комплементу, які контролюють механізми активації. Насамперед це СІ-інгібітор. Він належить до плазмових а2-глобулінів і здатний пригнічувати ферментативну активність активованого СІ комплементу шляхом дисоціації його на початкові субкомпоненти Clq, Clr і Cls. Крім того, Cl-інгібітор має здатність пригнічувати функцію плазміну, калікреїну, активованого фактора Хагемана і фактора XI. Відомо, що недостатність С1-інгібітора призводить до розвитку природженого ангіоневротичного набряку. До регуляторних компонентів комплементу належить також фактор І (або СЗЬ-інактиватор), який є інактиватором активованого СЗЬ комплементу. Це сироватковий фрагмент, що розщеплює СЗЬ на неактивні продукти — СЗс і C3d. Наступний інактиватор названо фактором Н. Це р,-глобулін, що функціонує разом із фактором

І. Дію його спрямовано на відщеплення а-ланцюга від СЗЬ, що призводить до втрати ферментативної активності СЗ і переводить його в неактивний стан СЗЬі. Існують ще так звані інактиватори анафілотоксинів. Це а-глобуліни, механізм дії яких зводиться до ферментативного руйнування біологічної активності СЗа, С4а і С5а.

БІОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ АКТИВАЦІЇ СИСТЕМИ
КОМПЛЕМЕНТУ

З наведених вище даних видно, що активація системи комплементу призводить до утворення великої кількості біологічно активних компонентів. На схемі 3 подано етапи активації комплементу класичним й альтернативним шляхами і наведено її основні біологічні наслідки. Насамперед варто згадати про біологічно активні компоненти, що утворюються в результаті розпаду СЗ і С5. Вони є анафілотоксинами і призводять до вивільнення вазоактивних амінів, насамперед гістаміну, із тканинних базофілів і базофільних гранулоцитів крові. Це супроводжується скороченням гладеньких м’язів і посиленням судинної проникності. Цікаво, що СЗа і С5а спричинює ці процеси безпосередньо без попереднього руйнування базофілів обох типів, тобто, в даній ситуації проявляється двоякий ефект дії СЗа і С5а — прямий та опосередкований через тканинні базофіли і базофільні гранулоцити. СЗа може функціонувати як імунорегуляторна молекула, демонструючи імунодепресивну активність як в антигенспецифічному, так і в мітогеніндукованому імуноглобуліновому синтезі. С5а здатний: 1) виступати в ролі хемотаксичного фактора, спричинюючи міграцію нейтрофілів у напрямку до місця його вивільнення; 2) індукувати прикріплення нейтрофілів до ендотелію судин і один до одного і, таким чином, призводити до нейтропенії; 3) активувати нейтрофіли, зумовлюючи розвиток дихального вибуху і дегрануляцію; 4) стимулювати продукування нейтрофілами лейкотрієнів. Незважаючи на втрату своєї анафілактичної активності під впливом інактиватора анафілотоксинів, С5а все ж продовжує зберігати хемотаксичну активність і здатність активувати нейтрофіли.

Утворення біологічно активного компонента СЗЬ і вкривання ним клітин-мішеней є одним із найважливіших етапів активації системи комплементу. Крім того, СЗЬ відіграє найважливішу роль в активації альтернативного шляху системи комплементу, а також у процесі опсонізації. Наявність на поверхні фагоцитувальних

Cx E енту ивнич її Б ………

С4а (анафіло-токсин)

С2 — С2Ь (поперед-^ ник кінінів)

СІ інгіб — Clq*Clr*Cls—- С4 —* С4Ь — С2а4Ь

Нейтралі-»- Конвертам

СЗ

ція вірусів

Класичний шлях (активатори: IgG, IgM)

класичного шляху

Біологічні наслідки активації комплементу

1) скорочення гладеньких м’язів (СЗа, С5а);

2) підвищення проникності судин (СЗа, С4а, С5а);

3) дегрануляція базофілів (СЗа, С5а);

4) агрегація тромбоцитів (СЗа, С5а);

5) опсонізація і фагоцитоз (СЗЬ);

6) активація хінінової системи (С2Ь); 7і МАК, лізис;

8) хемотаксис (С5а)

Фактор Р Кон вертай

альтернативного шляху Фактор D —

СЗа (анафілотоксин) Дегрануляція базофілів СЗЬімп (факторі)

■сзь

І

С5— С5а

(анафілотоксин, хемотаксичний фактор) Дегрануляція базофілів

Фактор В

Альтернативний шлях (активатори: продукти мембран бактеріальних клітин, агреговані імуноглобуліни

І

С5Ь

І

С6

І

С7

І

С8

І

С9

С=

м

А

ft#

W

< 7

О

Лізис

38

клітин (нейтрофілів, еозинофілів, моноцитів, В-клітин, базофілів, макрофагів і еритроцитів) рецептора до СЗЬ посилює їх прикріплення до опсонізованих бактерій і активує процес поглинання. Таке більш тісне прикріплення СЗЬ-зв’язаних клітин, або імунних комплексів, до фагоцитувальних клітин одержало назву феномена імунного прикріплення.

Фактор СЗе, що утворюється в результаті розпаду фактора СЗЬ, здатний спричинити міграцію нейтрофілів із кісткового мозку, що може призвести до розвитку лейкоцитозу.

Необхідно згадати про існування так званого СЗ-нефритичного фактора — антитіла до активованого СЗЬВЬ, тобто СЗ-естерази альтернативного шляху активації комплементу. Ці антитіла, зв’язуючись із СЗ-естеразою, зумовлюють розвиток гіпокомплементемії, особливо у хворих на ангіокапілярний гломерулонефрит.

До біологічно активних компонентів комплементу слід віднести комплекс С5Ь67, який має хемотаксичну активність. Однак в організмі він швидко руйнується, тому не можна стверджувати, що цей хемотаксичний ефект відіграє важливу роль.

Продукти розпаду компонента комплементу С4 виконують важливу біологічну функцію. Так, його субкомпонент С4Ь залишається на мембрані клітини-мішені, на якій відбувається активація системи комплементу, і відкладається біля активованого СІ. Ці два компоненти комплементу — СІ і С4 — здатні зв’язувати імунний комплекс, до складу якого входить вірус, і призводити до нейтралізації вірусної активності. Передбачено, що в такий спосіб молекула С4 (зокрема С4Ь) запобігає прикріпленню вірусної частинки до клітини-мішені. С4а — ще один фрагмент активації С4, що переходить у розчинний стан, а також, як СЗа і С5а, має анафілотоксичну активність, спричинюючи вивільнення гістаміну з базофілів обох типів.

Наступний компонент комплементу — С2. Відомо, що в результаті його розпаду С2Ь переходить у розчинний стан і тісно пов’язаний із продукцією кініноподібних молекул, які в свою чергу посилюють судинну проникність без скорочення гладеньких м’язів. Цей ефект зумовлює розвиток природженого ангіоневротичного набряку— захворювання, яке залежить від присутності в організмі інгібітора СІ.

Фактор В альтернативного шляху активації комплементу розщеплюється на два фрагменти: Ва і ВЬ. Фрагмент Ва, що переходить у розчинний стан, є хемотаксичним фактором для нейтрофілів. Фрагмент ВЬ активує макрофаги і сприяє їх прикріпленню і розпластуванню на поверхні клітин.

Кінцеві компоненти системи комплементу спричинюють бактеріоліз, цитоліз і віроліз, тобто руйнування клітин, що входять до складу імунних комплексів.

Важливу роль відіграє система комплементу в патогенезі хвороб імунних комплексів, сприяючи локалізації і якнайшвидшій елімінації антигену. Нагромадження дрібнодисперсних імунних комплексів на базальних мембранах мікроциркуляторного русла створює сприятливі умови для тривалої активації системи комплементу, призводить до відкладання імунних комплексів на мембранах і розвитку запалення.

У висновку до розділу про систему комплементу варто більш докладно схарактеризувати механізми опсонізації з огляду на винятково важливе значення цього процесу в захисних реакціях організму.

Опсонізація — це процес приєднання до мікроорганізму різних молекул, що виступають згодом у ролі лігандів (контррецепторів), до яких прикріплюються мононуклеарні клітини, що мають на своїй поверхні рецептор до цих лігандів. Уперше процес опсонізації було описано Райтом і Дугласом у 1903 р., однак протягом тривалого часу його молекулярні основи залишалися невідомими. На даний момент цей процес вважають досить складним, у ньому беруть участь щонайменше дві великі групи опсонінів: 1) молекули деяких імуноглобулінів; 2) 3-й компонент комплементу (СЗ).

На сьогодні описано декілька рецепторів на фагоцитувальних клітинах, які здатні зв’язуватися з Fc-фрагментами імуноглобулінів. Так, наприклад, Fc-y-Rl-рецептор на мононуклеарних клітинах зв’язується з IgGj, IgG2 і IgG3. Інший рецептор — Fc-y-R.2 із низькою афінністю є на багатьох типах клітин, включаючи нейтрофіли; він розпізнає IgG3 і IgG4, зв’язується з ними. Є також рецептор Fc-y-R.3. Він також характеризується низькою афінністю, його виявляють на нейтрофілах і макрофагах, взаємодіє з Fc-фрагментом IgG, і IgG3. Нещодавно було описано Fc-a-рецептор для IgA. За існуючими даними, цей рецептор може зв’язуватися з Fc-фрагментом IgA, і IgA2.

Таким чином, перша велика група опсонінів — це молекули імуноглобулінів, насамперед IgG і його ізотипів, а також IgA.

Іншу велику групу молекул опсонінів представлено СЗ-компо-нентом комплементу. На даний момент описано принаймні три рецептори до СЗ на мембрані різних клітин (табл. 1) — CR1, CR2 і CR3. Доведено, що CR1 зв’язується з активованим СЗ (СЗЬ); CR2 — із C3d, а CR3 — з інактивованим СЗ (СЗЬі). Але в усіх випадках таке зв’язування призводить до посилення фагоцитозу опсонізованих

40 _ЧАСТИНА І. ЗАГАЛЬНА ІМУНОЛОГІЯ

Таблиця і. Рецептори до СЗ на мембрані мікроорганізмів. Складні взаємодії різних типів клітин організму людини між усіма ЦИМИ опсонінами І

відповідними рецепторами на клітинах — головний захисний механізм, що відіграє важливу роль в антимікробному імунітеті. Антитіла і комплемент чинять як індивідуальний захист, так і діють синергічно, доповнюючи і в деяких випадках компенсуючи недостатність один одного.

Крім описаних вище механізмів опсонізації за останні роки відкрито ще один, що сприяє цьому процесу. Він стосується манозозв’язувального білка. Встановлено, що манозозв’я-зувальний білок — кальційзалежний пектин, що секретується печінкою людини та деяких видів тварин. Під час полімеризації структурою він починає нагадувати перший субкомпонент системи комплементу — Clq. Подібно до Clq, манозозв’язувальний білок здатний взаємодіяти з Сіг і Cls комплементу й активувати класичний шлях його активації, незалежно від присутності антитіл. Відбувається це в такий спосіб: на мембрані перебуває досить велика кількість різних інфекційних агентів, у тому числі грамнегативних бактерій, мікобактерій, грибів, а також маноза і М-ацетилглюкозо-аміно-глікани, до яких манозозв’язувальний білок може приєднуватися за рахунок своєї вуглецевої групи. Крім того, він може приєднуватися і до сальмонел, на поверхні яких також є маноза. Після цього манозозв’язувальний білок, який, як зазначено вище, за структурою подібний до Clq, приєднує Сіг і Cls і в такий спосіб активує класичний шлях активації комплементу, що зрештою призводить до опсонізації тих бактерій, до яких він приєднався.

На сьогодні вважають, що активація класичного шляху комплементу за рахунок манозозв’язувального білка — яскравий приклад неспецифічних факторів захисту імунної системи, відсутність яких може зумовити порушення захисних реакцій організму. Наприклад, у ранній післяпологовий період після того, як кількість материнських імуноглобулінів в організмі дитини починає знижуватися, він стає схильним до розвитку різних інфекційних процесів. В організмі дитини недостатній репертуар (набір) антитіл і порівняно низький

Тип клітин

Рецептор

CR1

CR2

CR3

Еритроцити

+

Моноцити

+

+

Еозинофіли

+

Нейтрофіли

+

+

Епітеліальні

клітини

клубочків

ниркового

тільця

+

В-Лімфоцити

+

+

+

рівень IgG, який є, як відомо, опсоніном і тим імуноглобуліном, що здатний активувати систему комплементу і посилити опсонічний ефект. Якщо в цей період у дитини буде ще й знижений рівень манозозв’язувального білка, що виявиться додатковим фактором ризику, то можливий розвиток різних інфекційних ускладнень (середній отит, запалення верхніх дихальних шляхів тощо), особливо у віці від 6 міс до 2 років. Цілком можливо, що після цього транзиторного періоду підвищеної чутливості до інфекційних агентів в організмі дитини набереться достатньо зрілих антитіл, які виявляться здатними до опсонічного ефекту. Тоді ефективність цих опсонічних механізмів настільки збільшиться, що частота інфекційних ускладнень у цієї конкретної дитини буде знижуватися.

Існує ще один первинний дефект в імунній системі (конкретно в системі комплементу), який, навіть незважаючи на наявність у достатній кількості молекул опсонізувальних імуноглобулінів і манозозв’язувального білка, буде проявлятися в дітей більшою частотою інфекційних ускладнень. Такий дефект виявлено приблизно у 8% людей білої раси у вигляді недостатності двох із чотирьох можливих функціональних генів С4 комплементу, а отже, недостатності класичного шляху активації комплементу. Встановлено, що продукти генного локусу С4Ь функціонально працюють у чотири рази активніше, ніж білки, що асоціюються з генним локусом С4а. Виходячи з цього, гомозиготний дефіцит білкових продуктів С4Ь локусів буде реалізовано в дітей у вигляді різних інфекційних ускладнень, насамперед бактеріального менінгіту.

Існує дві гіпотези, що пояснюють причини низької сироваткової концентрації манозозв’язувального білка. Відповідно до однієї з них, нормальний білок синтезується, однак у низьких кількостях, що пов’язано з ненормальним контролем експресії гена манозозв’язувального білка. Згідно з другою гіпотезою ген манозозв’язувального білка хворих кодує дефективний білок.

Останнім часом на основі вивчення структури гена манозозв’язувального білка зроблено висновок, що він є білком гострої фази і, цілком імовірно, продукується у відповідь на такі цитокіни, як ІЛ-1 і ІЛ-6.

42

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік