6.3.S.2. СПИННОМОЗКОВА АНЕСТЕЗІЯ

Розчин місцевого анестетика (тримекаїи, лідокаїиу гідрохлорид, бупівакаїїіу гідро-хлорид) вводять у субарахноїдальиий простір. Анестетик швидко досягає корінців спинномозкових нервів і викликає анестезію всієї ділянки тіла, що розміщена нижче від місця пункції. Якщо відносна густина введеного розчину менша за відносну густину цереброспінальиої рід ини, вона дифундує у відділи, розташовані вище. Як правило, для спинномозкової анестезії використовують б % розчин лідокаїиу гідрохлориду (1,5—2 мл) або 0,5—0,75 % булівакаї-ну гідрохлориду (1,0—1,5 мл). Тривалість анестезії відповідно 1 і 1,5—2 год.

Спинномозкову анестезію застосовують головним чином при операціях на органах черевної порожнини, малого таза і на нижніх кінцівках. Уведення місцевого анестетика вище хребця Т XII може викликати порушення діяльності судинорухового і дихального центрів. Навіть за нижчого рівня анестезії, як правило, знижується AT внаслідок впливу анестетика на rami com-

Місцева анестезія 125

muoicantes, які проводять судинозвужувальні імпульси від судинорухового центру до периферичних судин, що призводить до паралічу судинорухових нервів (вісцеральних і соматичних).

Методика спинномозкової анестезії простіша, ніж епідуральної, оскільки витікання рідини з голки є чітким показником потрапляння у хребцевий канал. Найчастіше проводять пункцію між хребцями LI —L II або L II—L III (див. мал. 46). Положення хворого на операційному столі залежить від виду застосовуваного місцевого анестетика. Якщо відносна густина його менша за відносну густину церебро-спінальної рідини, після виконання спинномозкової пункції в положенні хворого сидячи його слід покласти на спину, щоб розчин не встиг переміститися догори. Якщо пункція виконана в положенні хворого лежачи, то рівень анестезії регулюють зміною положення операційного стола.

Позитивні властивості: швидший розвиток анестезії і розслаблення м’язів живота, ніж при енідуральній анестезії.

Недоліки: 1) можливість значної артеріальної гіпотензії; 2) пригнічення дихання; 3) головний біль; 4) затримка сечовиділення; 5) ознаки менінгізму; 6) внаслідок ушкодження голкою корінців СПИННОМОЗКОВИХ нервів — травматичний радикуліт.

Використання тонких загострених спинномозкових голок (калібр 24—26) значно знижує частоту післяопераційного головного болю.

Для досвідченого анестезіолога навіть таке ускладнення, як зупинка дихання хворого, не е загрозливим. Слід провести іи-тубацію трахеї та розпочати ШВЛ. У разі виникнення значної артеріальної гіпотензії потрібно розпочати інфузію плазмозамін-ників, за неефективності — ввести адреио-міметичні засоби (ефедрину гідрохлорид, мезатон).

Подовжену спинномозкову анестезію

застосовують при оперативних втручаннях будь-якої тривалості у зоні іннервації Т IV—S V. Для її виконання проводять

катетеризацію субарахиоїдального простору. Як анестетик використовують 0,5 % розчин бупівакаїиу гідрохлориду. Початкова доза препарату 3 —4 мл (15—20 мг), повторна — від 1,5 до 3 мл (7,5—15 мг). Повторну дозу вводять через 3—3,5 год. Для післяопераційного знеболювання використовують 0,125 % розчин булівака!-иу гідрохлориду в дозі 3—4 мл (3,75 — 4,0 мг), інколи феитаніл (50 мг) чи морфіну гідрохлорид (0,05 мг).

Анестезіологія та інтенсивна терапія. Чепкий Л.П., Новицька-Усенко Л.В., Ткаченко Р.О.