Стронгілоїдоз

Стронііто’ідоз (лат. strongyloidosis) — гельмінтоз, спричинюваний кишковими вугрицями, який характеризується хронічним перебігом із переважним алергій-ним ураженням шкіри і диспепсичними розладами органів травної системи.

ВСТУП. Стронгілоїдоз під назвою “кохінхінська діарея” вперше описав французький лікар Л.А. Норман у 1876 р. у солдатів, які поверталися до Франції з Кохінхіни (району дельти річки Меконг у південно-східній частині Індокитаю). У 1878 р. італійський паразитолог Д.Б. Грассі разом із лікарями, братами Е. і К. Па-рона представили грунтовні відомості при життєвий цикл паразита. Біологію збудника розшифрував німецький зоолог Р. Льойкарт у 1882 р. У 1902 р. бельгійський лікар П. ван Дюрм описав перкутанний шлях зараження при стронгілої-дозі. У 1914 р. німецький паразитолог Ф. Фюллеборн виявив феномен автоінвазії й показав на собаках, як він реалізується. Особливої уваги натепер ця інвазія потребує через те, що належить до ВІЛ-індикаторних захворювань (при СНІДі набуває тяжкого генералізованого характеру).

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник стронгілоїаозу Strongyloides stercoralis є представником роду Strongyloides, типу Nematoda. У цьому роді виділяють ще два види патогенних для людини стронгіліп (S. fuellebomi та S. fuelleborni kellyi), які в Україні не поширені; вони уражують невелику кількість осіб в Африці й Папуа-Новій Гвінеї. Термін “S. stercoralis” утворений поєднанням грецьких слів strongylos — круглий, eidos — форма, stercoralis — екскременти.

Розвиток паразитів перебігає зі зміною поколінь, які живуть вільно, і паразитичних. Статевозрілі самиці паразитичного покоління локалізуються в організмі людини в товщі слизової оболонки дванадцятипалої кишки, при інтенсивній інвазії можуть проникати у шлунок, слизову оболонку тонкої і товстої кишки, панкреатичні й жовчні ходи. Усі статевозрілі гельмінти є виключно самицями дуже малих розмірів; яйця їх прозорі, овальної форми. Самиця партогенетично відкладає до 50 яєць на добу, з яких уже в кишках людини виходять рабдитоподібні личинки. Ці личинки виділяються з випорожненнями в навколишнє середовище, де перетворюються на філярієподібні личинки або статевозрілих самців і самиць, які живуть вільно і здатні відкладати яйця.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерело інвазії — людина, шо хворіє на стронгілоїдоз і виділяє в навколишнє середовище живі личинки. Механізм зараження — перкутанний, інфікування відбувається в разі проникнення личинок через шкіру при контакті з контамінованим грунтом; вони здійснюють міграцію подібно личинкам аскарид і досягають кишок через дихальні шляхи, горло, стравохід. Іноді реалізується ораль-ний механізм — у разі ковтання філярієподібних личинок (уживання заражених ними ягід, овочів, фруктів, води). Інвазовані особи за відсутності гігієнічних навичок можуть бути безпосередньо заразними для оточення. Тривалий перебіг захворювання, імовірно, .зумовлений можливістю реалізації внутрішньокиїїгкового типу розвитку паразита, коли при уповільненій евакуації кишкового вмісту рабдитоподібні личинки перетворюються на філярієподібні в кишках хворої людини. Іноді автоінвазія може бути зовнішньокишковою, коли рабдитоподібні личинки перетворюються на філярієподібні в промежині у неохайних осіб, після чого повертаються знову в кишки. Імунітет не з’ясований.

ПАТОГЕНЕЗ. Гельмінт потрапляє через шкірний покрив чи рот. У ранню міграційну фазу гельмінтозу основне значення мають сенсибілізувальна дія антигенів

У$5Г

личинок і запальні реакції слизової оболонки кишок у місцях паразитування дорослих червів. При хронічному перебігу стронгідоїдозу розвиваються атрофічні зміни слизової оболонки кишок, порушується всмоктування поживних речовин, що призводить до аліментарної недостатності, виснаження, кахексії.

Автоінвазійний процес пригнічується нормальною імунною відповіддю. У пацієнтів із порушеннями клітинного імунітету автоінвазія може призвести до виникнення гінерінфекційного синдрому, який проявляється пришвидшенням нормального життєвого циклу S. stercoral is, що спричинює значне збільшення кількості збудників без поширення личинок за межі звичайної схеми міграції, тобто з локалізацією в травному каналі, легенях. А от за наявності у хворого імунодефіциту відбувається генералізація стронгідоїдозу — спостерігають дифузне ураження всіх відділів кишок, гематогенну дисемінацію личинок з ураженням легень, підшлункової залози, ЦНС. У цих тяжких винадках через ушкодження кишок, спричинених великою кількістю стронгілід, здійснюється і транслокація кишкових бактерій, що призволить до полімікробної бактеріемії та менінгіту.

клінічні прояви. Згідно з МКХ-10 виділяють;

В78 Стронгілоїдоз

В78.0 Стронгілоїдоз кишковий В78.1 Стронгілоїдоз шкіри В78.7 Дисемінований стронгілоїдоз В78.9 Стронгілоїдоз, неуточнений

Тривалість інкубаційного періоду точно невідома. Рання міграційна фаза стронгілоїдозу, яка відбувається при перкутанному зараженні, триває до 10 днів. У ню фазу з’являються гарячка, кропив’янка або папульозний висип, шо супроводжуються свербежем, кашель, іноді з домішкою крові в мокротинні, задишка. У пізній фазі інвазії, коли гельмінти досягають статевої зрілості і паразитують у кишках, клінічні прояви захворювання пов’язані з ураженням травного каналу.

У разі легкого перебігу стронгілоїдозу виникають нудота, періодичний біль у надчеревній ділянці. Характер випорожнень, як правило, не змінений; можуть спостерігатися закрепи або чергування закрепів і проносів. При виражених проявах нудота нерідко супроводжуються блюванням, виникає гострий нападоподіб-ний біль у надчеревній ділянці або в усіх ділянках живота, періодично рідкі випорожнення до 5—7 разів на добу. Печінка у деяких хворих збільшена й ущільнена. У разі тяжкого перебігу проноси стають постійними, випорожнення набувають гнильпого запаху і містять рештки неперетравленої їжі. Розвиваються зневоднювання, тяжка вторинна анемія, кахексія. З боку нервової системи відзначають головний біль, запаморочення, підвищену розумову стомлюваність, неврастенічні і психастенічні синдроми. За відсутності лікування гельмінтоз набуває, тривалого хронічного перебігу.

УСКЛАДНЕННЯ. Нерідко виявляють виразкові ураження кишок; можуть розвиватися перфоративний перитоніт, кишкова непрохідність, панкреатит.

ДІАГНОСТИКА. У периферичній крові дія більшості хворих у ранній фазі характерна еозинофілія до 70—80 %, при тривалих інвазіях виникають помірна вторинна анемія, гіпопротеїнемія, іноді еозинофілія. У разі тяжкого перебігу стронгілоїдозу еозинофілія може бути слабковиражена або відсутня (анеозинофілія). Обстеженню на стронгілоїдоз підлягають усі хворі з високою еозинофілією. Надзвичай утрудпена діагностика стронгілоїдозу в разі відхилення від звичайного міграцій

ній;

ного шляху Strongyloides stercoralis. Незалежно віл особливостей початкових ознак, у пізній стадії захворювання збудник може локалізуватися поза кишками. Ураховуючи не, на стронгілоїдоз слід обстежувати всіх хворих із хронічними рецидивними захворюваннями травного каналу і жовчних шляхів.

Специфічна діагностика полягає у виявленні личинок у дуоденальному вмісті і випорожненнях (за методом Шульмана, Бермана тощо); у міграційній фазі іноді вдається знайти їх у мокротинні. Використовують ІФА крові. Зменшення кількісного титру класів lg у процесі лікування є показником адекватності терапії. При стронгілоїдозній міграції іноді при посіві мокротиння ріст бактерій відбувається у вигляді “смужкових” колоній; “смужки”, що відходять від округлої основної колонії, виникають через розповзання личинок гельмінта.

ЛІКУВАННЯ хворих на стронгілоїдоз здійснюють відповідно до загальних принципів терапії інфекційних захворювань. ЕтІотропна терапія показана всім хворим. Застосовують мебендазол або альбендазол, як при аскаридозі. Через тиждень рекомендується повторити цикл лікування тими само дозами. У разі тяжкого перебігу інвазії у пацієнтів з імунодефіцитними станами можна проводити повторні курси протигельмінтної терапії зі зміною препаратів. Характер і обсяг патогенетичної і симптоматичної терапії визначають за тяжкістю захворювання і наявністю порушень функцій органів і систем.

ПРОФІЛАКТИКА стронгілощозу включає санітарно-епідеміологічні заходи, спрямовані на охорону грунту від фекального забруднення, санітарну освіту населення, обстеження населення на гельмінти і проведення дегельмінтизації.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської