Теніози

Під такою назвою і шифром В68 у МКХ-10 поєднують дві паразитарні інвазії: зумовлені бичачим ціп’яком (теніариихоз) і свинячим ціп’яком (теніоз). Зазвичай зараження людини відбувається під час вживання сирого м’яса або м’ясних продуктів, інвазованих фінами, при цьому людина є остаточним хазяїном цих інвазій. Ураження людини проміжними формами — цистиперками, яке можливе при інвазії, спричиненій свинячим ціп’яком, вирізняють окремо як цисти-церкоз під шифром В69.

Інвазія, спричинена бичачим ціп’яком (теиіаринхоз)

Теніариихоз (лат. taeniarhynchosis або taeniasis saginata, англ. beef tapeworm infection) — пероральний біогсльмштоз, спричинюваний бичачим (воловим, неозброєним) ціп’яком, який характеризується самостійним виходом ироглотид із кишок і розладами з боку травного каналу.

ВСТУП. Перші медично-біологічні описи стрічкових гельмінтів зробив англійський лікар Е. Тісон у 1683 р. Систематичне положення й основні елементи життєвого циклу збудника були описані німецьким ученим, пастором И. Гьозе (1762) і зоологом Д.Ф. Всйнландом (1858). У 1850 р. бельгійський лікар П.-Й. ван Бене-ден увів до медичного вжитку поняття “сколекс” (головка), ‘‘стробіла” (тіло), “проглотида” (сегмент стробіли, або членик). Детальне ґрунтовне вивчення біології паразита проведено німецьким лікарем Ф. Кюхенмейстером у 1855—1861 рр. У 1877 р. італійський ветеринар Е. Перрончіто підтвердив, що інфекція передається людям через заражену яловичину.

Теніариихоз поширений повсюдно, особливо широко — у країнах Африки, Близького Сходу, Південної Азії, Південної Америки. В Україні трапляється нечасто.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник Taenia saginata (Taeniarhynchus saginatus) належить до роду Taenia, класу Cestoidea, типу Plathelminthes і є великим стрічковим гельмінтом завдовжки до 6—10 м. Це іде один із трьох гельмінтів людини в Україні, який може бути помічений самим інвазованим. Назва Т. saginatus складається із комбінації грецьких слів tainia — стрічка, rhynchus — морда, saginatis — провислий. Сколекс гельмінта має 4 присоски (неозброєний ціп’як), стробіла складається з

великої кількості (1000 і більше) проглотил. Зрілі проглотиди за забарвленістю і формою нагадують домашню локшину, завдовжки до 2 см, завширшки до 0,5 см, містять понад 140 тис. яєнь, Яйця кругло-овальної форми, усередині знаходиться зародок (онкосфера).

Розвиток бичачого ціп’яка відбувається зі зміною хазяїв. Остаточний хазяїн — людина, проміжний — велика рогата худоба. При паразитуванні дорослих особин гельмінта у кишках людини проглотиди, шо відокремилися від стробіли ціп’яка, активно виповзають у зовнішнє середовише, здатні там рухатися на великі відстані, при висиханні вони виділяють яйця і контамінують ними рослини. Така активність проглотид необхідна гельмінту7, тому що подальший розвиток проходить в організмі травоїдних тварин. Виділення проглотид із кишок людини відбувається вже через 2,5—4 міс. від моменту її зараження. У яйцях за цей період дозріває зародок. Разом із травою проглотиди або вже їх яйця заковтуються і потрапляють у травний канал великої рогатої худоби, де внаслідок дії ірубої травної поверхні трикамерного шлунка та його соку вони, урешті-решт, розкриваються, а з них виходять зародки, які за допомогою гачків проникають у капіляри стінки дванадцятипалої кишки і течією крові розносяться по організму. Більшість зародків осідає в міжм’язовій сполучній тканині, де вони перетворюються на фіни (цисгицерк) — личинку, що містить лише 1 сколекс. Фіни зберігають інвазійність у тканинах великої рогатої худоби протягом 6—9 міс.

У разі потрапляння фін у травний канал людини паразит прикріплюється за допомогою присосок до слизової оболонки проксимального відділу тонкої кишки, і починається формування проглотид. Бичачий ціп’як може паразитувати в організмі людини кілька десятків років.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерело інфекції — людина, яка є єдиним остаточним хазяїном. Від нього опосередковано відбувається зараження проміжного хазяїна — великої рогатої худоби. Безпосереднє зараження здорових людей від їнвазованої людини не описано.

Механізм зараження — гтероральний, шлях передачі — харчовий. Зараження людини відбувається при вживанні інвазованої фінами сирої яловичини або м’ясних продуктів, приготованих із порушеннями технології кулінарної обробки.

Максимум зараження в Україні припадає на осінні й зимові місяні, коли відбувається традиційний масовий забій скота. Захворюваність сільського населення в 3 рази вища, ніж міського, понад 80 % хворих становлять дорослі. Стан імунітету після дегельмінтизації або природного звільнення віл гельмінта не вивчений.

ПАТОГЕНЕЗ. Розвиток патологічних проявів при інвазії бичачим ціп’яком зумовлений комплексним впливом паразита на організм хворого. Присоски сколекса неозброєного ціп’яка пошкоджують слизову оболонку кишок і порушують кровообіг. Зрідка сколекс може змінювати місце своєї первинної локалізації в кишках. Активні скорочення м’язів тіла ціп’яка подразнюють механорсцептори кишкової стінки, що призводить до тонічних скорочень її м’язів і, як наслідок, виникає нападоподібний біль у різних ділянках живота. Додатковим фактором механічного впливу є активність проглотид, які відділилися і можуть спричиняти больовий синдром. Комплексне хіміко-механічне подразнення паразитом і продуктами його обміну рецепторів спричинює відповідні реакції з боку різних органів і систем: кишкової стінки, печінки, слизової оболонки шлунка, кровотворних органів.

Інтенсивне споживання паразитом харчових речовин у процесі росту і розвитку призводить до булімії, дефіциту цінних харчових компонентів, схуднення. Про-дукти метаболізму гельмінта справляють сенсибілізувальну дію на організм хворого. При зворотному випадковому потраплянні проглотид у шлунок людини яйця не вивільняються через недостатню кількість факторів травлення для порушення цілості стінки проглотиди. З цієї само причини із яєць бичачого ціп’яка, заковтнутих випадково, не можуть вивільнитися онкосфери. Через це випадки паразитування проміжних форм бичачого ціп’яка у людей не описані.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. У МКХ-ІО виділяють інвазію, спричинену Taenia saginata, під шифром В68.1. Досить часто вона може проявлятися лише виділенням проглотид гельмінта під час дефекації або самостійним активним виходом їх із ануса. Співвідношення проглотид, шо активно й пасивно виділяються, у різних хворих становить від 1:3 до 1:8. Активний вихід проглотид іноді не супроводжується об’єктивними проявами, хоча частіше інвазовані відчувають свербіж, відчуття повзання у періанальній ділянці. Часто це відбувається вночі або вранці, тому інколи хворі виявляють проглотиди, які активно розповзаються по постільній білизні, ліжку, кімнаті, що створює ше й психологічні проблеми у пацієнтів. Проглотиди можуть виповзати в разі посилення перистальтики кишок із будь-яких причин, у тому числі й під час ходіння, заняття фізичною діяльністю тощо.

У клінічно виражених випадках на початку інвазії хворого може турбувати булімія, яка супроводжується певним схудненням. Згодом з’являються загальна слабість, печія, нудота, важкість у надчеревній ділянці, біль у животі різної інтенсивності, рідше — збільшення язика, поява на ньому тріщин, іноді спостерігають шкірні алергій ні. прояви. У частини хворих розвивається астеноневротичний синдром — запаморочення, головний біль, розлади снує При тривалій інвазії може виникати нормохромна анемія з відповідними клінічними симптомами (серцебиття, задишка, запаморочення, шум у вухах тощо).

УСКЛАДНЕННЯ. При закручуванні протяжної стробіли у кишках можливий розвиток механічної кишкової непрохідності, у місці прикріплення сколекса — прорив кишкової стійкії, виникнення перитоніту’. Активне повзання проглотид усередині кишок може призвести до апендициту, холангіту’, панкреатиту.

ДІАГНОСТИКА. У загальному аналізі крові не завжди виявляють помірну еози-нофідію, анемію. Нерідко дорослого бичачого ціп’яка можна виявити під час рентгенологічного дослідження із проходженням барію по кишках людини. Виявлення факту активного виповзання великих проглотид є характерною ознакою теніаринхозу.

Специфічна діагностика грунтується на результатах морфологічного дослідження проглотид. Особливо це потрібно в разі пасивного виділення проглотид із випорожненнями, тому шо таке може відбуватися при інвазії різними ціп’яками. Яйця бичачого ціп’яка морфологічно не відрізняються від яєць свинячого ціп’яка, тому виявлення лише яєць теніїд в калі потребує подальшого пошуку проглотид та їх ідентифікації.

ЛІКУВАННЯ. Дегельмінтизацію проводять у стаціонарі. Препаратом вибору є празиквантел, який призначають після добового обмеження кількості грубої їжі, багатої на клітковину. Дозу визначають із розрахунку 0,025—0,04 г/кг маси тіла, її поділяють на 2 вживання з інтервалом 4—6 год. Контролюють ефективність проведеного лікування через 5 і 6 міс. Інші антигельмінтні засоби (паромоміцин,

ніклозамід), що їх використовують у розвинених країнах, на сьогодні в Україні не зареєстровані.

ПРОФІЛАКТИКА включає проведення медико-санітарних (виявлення осіб, інва-зованих бичачим ціп’яком, їх дегельмінтизація, проведення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього середовища випорожненнями хворих на теніаринхоз) і ветеринарних заходів (проведення ветеринарної експертизи на м’ясокомбінатах, продовольчих ринках). У разі виявлення великої кількості фін у зрізах яловичини м’ясо утилізують, при невеликій кількості — знешкоджують шляхом заморожування. Дотримання технології приготування м’ясних продуктів запобігає зараженню Т. saginata. Знешкодження фін (загибель цистицерків) у м’ясі настає за температури 56 °С протягом 5 хв. Охолодження й соління впродовж тривалого часу або заморожування за температури — 10 °С протягом 9 днів також призводять до загибелі цистицерків.

Інвазія, спричинена свинячим ціп’яком (теніоз)

Теніоз (лат. taeniosis, англ. taeniasis, pig tapeworm infection) — біогельмінтоз, спричинюваний паразитуванням у тонкій кишці людини статевозрілої стадії свинячого (озброєного) ціп’яка, який проявляється кишковими розладами. У людини можуть паразитувати проміжні форми цього гельмінта, які спричинюють цис-тицеркоз; це захворювання описано в окремому розділі.

ВСТУП. Перші письмові згадки про теніоз датовані XVI ст. до н. е. (папіруси часів фараона Аменхотена І). Відмінності цього гельмінта від бичачого ціп’яка навів у 1784 р. німецький дослідник Й. Гьозе. У 1845 р. французький біолог Ф. Дюжардін продемонстрував, як із цистицерків утворюються зрілі гельмінти. Пріоритет v розшифровці біологічного циклу збудника належить Г. Кюхенмейс-теру (1851-1857).

Поширений теніоз повсюдно, окрім Австралії та деяких островів Океанії. Найбільшу захворюваність реєструють в Індії, Північному Китаї, Африці й Південній Америці, що певним чином відображає відповідні харчові вподобання і релігійні заборони. В Україні гельмінтоз нечасто трапляється в різних регіонах.

ЕТІОЛОГІЯ. Збудник Taenia solium належить до роду Taenia, родини Taeniidae, класу Cestoidea, типу Plathelminthes. Назва гельмінта утворена комбінацією латинських слів taenia — стрічка, solium — сидіння (застаріла назва “солітер”). Гельмінт завдовжки 1,5—2 м складається із великої кількості проглотид (від 800 до 1000). Невеликий сколекс має 4 хрестоподібно розташовані присоски і хоботок, на якому знаходиться подвійна “корона” із 22—32 гачків. Зріла проглотида не має активної рухливості, заповнена маткою, що містить до 50 000 яєць. Яйця практично не відрізняються від яєць бичачого ціп’яка і містять цілком сформований інвазійний зародок (онкосферу).

Розвиток свинячого ціп’яка відбувається зі зміною хазяїв. Основний хазяїн — людина, у тонкій кишці якої паразитує статевозріла форма гельмінта. В організмі проміжного хазяїна (свині, рідше собаки, кішки, вівці, людина) зародки виходять із яєць, проникають у кишкову стінку і гематогенним шляхом розносяться по всьому організму. Через 24—72 год онкосфери осідають переважно в міжм’язовій сполучній тканині, де через 2 міс. перетворюються на фіни (цистицерки). Цисти -церки зберігають життєздатність до 5 років.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерело інвазії — хвора людина, що виділяє із випорожненнями проглотиди та яйця гельмінта. Забруднення ними навколишнього середовища призводить до зараження проміжних хазяїв. Свині заражаються внаслідок копро-фагії та всеїдності.

Механізм зараження — пероральнмй, шлях передачі — харчовий. Люди інфікуються при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса свиней, рідше — диких кабанів. Найбільшу небезпеку становить свинина, що не пройшла ветеринарний контроль.

Сприйнятливість дуже висока, сільські жителі хворіють частіше. В Україні підвищення рівня захворюваності відбувається, як і при теніаринхозі, в осінньо-зимовий період. Імунітет не з’ясований.

ПАТОГЕНЕЗ. Після вживання фінозної свинини цистицерки перетворюються на дорослих паразитів у кишках людини. Під дією травного соку й жовчі відбувається розплавлення оболонок, сколекс ціп’яка за допомогою присосок і гачків досить міцно прикріплюється до слизової оболонки кишок. Зміна його локалізації, як при теніаринхозі, не відбувається. Паразит починає рости, формуючи стробілу із проглотидами, і через 2—2,5 місяця досягає своєї зрілості і виділяє із випорожненнями окремі проглотиди, але частіше шматки стробіли (часто по 5—6 прогло-тид одразу) і яйця. Провідну роль у патологічному процесі відіграють токсико-алергійні реакції, механічне подразнення слизової оболонки присосками й гачками, поглинання гельмінтами поживних речовин хазяїна.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 виділяють інвазію, спричинену Taenia solium, під шифром В68.0. При теніозі клінічні прояви нерідко відсутні, а інвазія проявляється лише там, шо хворі періодично спостерігають у випорожненнях шматки стробіли або окремі проглотиди. Активне виповзання проглотид із кишок, як при теніаринхозі, не відбувається. У клінічно виражених випадках з’являються порушення функції кишок, нудота, блювання, біль у животі, слабість, запаморочення, періодичний головний біль, розлади сну, зменшення маси тіла. Іноді теніоз супроводжується ознаками гіпохромної анемії.

УСКЛАДНЕННЯ. Зрідка можуть розвиватися механічна кишкова непрохідність, про-бодіння кишок, перитоніт. Одним із головних ускладнень вважають цистицеркоз.

ДІАГНОСТИКА. Зміни в загальному аналізі крові можуть бути такими ж, як при теніаринхозі. Так само під час рентгенологічного дослідження кишок можна виявити свинячий ціп’як. Головним для діагностики є виявлення у випорожненнях і подальше мікроскопічне дослідження проглотид.

ЛІКУВАННЯ нині проводять так само, як і при теніаринхозі. Під час лікування потрібно призначати протиблювотні засоби, щоб запобігти можливому розвитку цистицеркозу через антиперистальтичне потрапляння яєць до шлунка внаслідок можливої побічної дії препаратів.

ПРОФІЛАКТИКА така сама, як і при теніаринхозі. Ветеринарні заходи направлені на виявлення фінозної свинини.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської