ХВОРОБА БЕХЧЕТА

Хвороба Бехчета (ХБ) — хронічне запальне захворювання іу іоімунної природи з полісистемним ураженням невідомої етіології.

11.11 ологія відома ще з часів Гіппократа, але детальний опис було іроблсно турецьким дерматологом Бехчетом у 1937 р. Поширеність «пороби варіює залежно від географічної зони. Максимальну і.ікиорюїіаність спостерігають у Китаї, Японії, Кореї, Ірані та Туреч-‘миїї — 1 випадок на 10 000 населення, тоді як у країнах Європи

1.1 Америки вона у 100 разів менша. Співвідношення чоловіків та кіпок також залежить від регіону, найтяжчий перебіг — у чоловіків-і ч ркін. Спеціально створена міжнародна група запропонувала ■і.її гумні діагностичні критерії ХБ (1990): рецидивні виразки ротової порожнини; рецидивні виразки статевих органів; ушкодження ■ ■■іі.’іі (увеїт, ретинальний васкуліт); різноманітні ураження шкіри; і її і їм гииний тест патергії (своєрідна пустульозна реакція на укол, що нроііііияється протягом 24—48 год). Значну увагу привертають також форми хвороби із залученням нервової системи (нейро-Бехчет) та кишечнику.

/міологія та імунопатогенез. Серед етіологічних гіпотез є дані про трусну та бактеріальну природу захворювання. Деякі дослідники п ЦІК-хворих з ХБ знайшли антиген MSV-1 вірусу простого ірршчу, а в лімфоцитах хворих виявлено HSV-1, який, на їхню

488

думку, не є прямою причиною хвороби, але може сприяти патоло гічній проліферації лімфоцитів. Значну увагу приділяють різним видам та серотипам стрептокока: S. salivarius, sanguinis. Доведено, що в хворих стрептокок (меншою мірою Е.соїі) може модулювати зв’язування, але не процесинг антигену моноцитами, впливаючи п.і їхню подальшу взаємодію з Т-лімфоцитами, посилюючи продукцію у-ІНФ. Для ХБ характерна аномальна відповідь Т-клітин на бактеріальні суперантигени стафілокока: значне посилення ІНФ продукції за наявності аномальної передачі сигналу від моноцитів до лімфоцитів за рахунок можливого порушення зв’язку CD3′ рецептора з костимулюючими молекулами. Додаткові підтвердження отримала гіпотеза антигенної мімікрії. Встановлено, що пептиди деяких серотипів S. sanguinis перехресно реагують з білками теплового шоку 65kD мітохондрій людини, бо мають з ним 4 повністю подіб них епітопи. Т. Lehner (1997) вважає можливим використання про ліферативної відповіді у5+-Т-клітин на ці пептиди як специфічного лабораторного тесту в діагностиці ХБ, оскільки цей зв’язок було переконливо експериментально підтверджено.

ХБ тісно асоційована з визначеними антигенами ГКС—HLA В5 та HLA-B51. Дані щодо зв’язку з антигенами класу II є більш суперечливими. Різні дослідники вказують на DRw52, інші заперечу ють подібний зв’язок. Несприятливими є комбінації HLA-B5 ( DR7 або DRw52, при яких ризик розвитку захворювання різко підвищується. Додатково про генетичну детермінованість хвороби свідчать сімейні випадки захворювання.

Найважливішу роль в імунопатогенезі ХБ відіграють порушення клітинної імунної відповіді (З.Алекберова, 1997). У периферійному кровообігу зареєстровано значне підвищення рівня циркулюючих уй’ Т-клітин, які належали до субпопуляцій цитотоксиків (CD8+) та ПК клітин (CD56+), зменшення значення CD4+/CD8+ у цілому клітиннії відповідь демонструє дисбаланс Thl/Th2 з домінуванням Th2 (сипте і переважно ІЛ-4, -10, -13), але ця диспропорція легко усувається додаванням у-ІНФ, рівень якого підвищується в неактивну фазу, що також свідчить на користь вірусної природи захворювання. Як маркер активності хвороби також пропонують визначення рецепторі я до ПНФ-(ПНФД-75). Аналогічно для уражень шкіри характерна наявність великої кількості CD4+, менше CD8+, які у відповіді, на антигени стрептокока презентують а(3+рецептори, виробляюи. значну кількість ІЛ-8, ПНФ-а та перфорину. Патогномонічні для ХБ вогнища патергічної реакції шкіри також містять Т-клітини (CD4+, CD45R0) та моноцити/макрофаги, з них близько 5<)’ї

І’ ІДІЛ 25. АУТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

489

ік мінованих клітин, а в самому місці уколу — невелику кількість її і інших нейтрофілів. Серйозними наслідками ХБ, які призводять до інвалідності, є ушкодження очей та нервової системи. Імунологічна ш нова ретинального васкуліту — місцева відповідь активованих (( l)4’CD25+) Т-клітин на специфічні ретинальні антигени (S ang, Вві о похідне — М-пептид та IRBP на першому, доклінічному, етапі уражень), інфільтрація плазматичними та В-клітинами, але можуть маш значення також антикардіоліпінові антитіла (АКА). Останні і переважно М-класу) було виявлено в спинномозковій рідині щирих з нейро-Бехчетом і асоціювалися з підвищеним рівнем IJI-6 ні експресії його гена, що нормалізувалися після ліквідації клінічно м.шіфестного загострення. При ХБ спостерігається переважне

ііі.’іиишення рівня IgA в крові, а в слині рівень його дуже низький, що може бути однією з причин появи виразок. Крім цього, IgA у своїй іпііпмерній, секреторній формі в крові більшою мірою пов’язана з ІцЛ І с-рецепторами CD4+— та CD8+— клітин, що супроводжується відносним підвищенням вмісту IgA-B-клітин. Таким чином, виникнення виразок є не лише наслідком абсолютної недостатності ІцЛ в секретах, але і результатом порушеної імунної відповіді IgA-іімісних Т-цитотоксиків з формуванням імунопатологічних реакцій, і появою виразок слизових оболонок. Для ХБ характерна II типу висока активність нейтрофілів: посилений фагоцитоз, хемотаксична І к і ииність і високий рівень ферментів клітинної мембрани, ймовірно, ІШІІСЛІДОК великої кількості ЦІК у крові.

Імунодіагностика. Специфічних маркерів на виявлено. Вшцеопи-и н маркери пропонуються окремими дослідниками і значного ііиімирення ще не набули.

Лікування. В активну фазу хвороби використовують ГКС (пред-ні юлон по 10—15 мг на добу). Основне місце посідають цитотоксичні препарати: циклофосфан (5 мг/кг на добу), хлорамбуцил (0,1 0,2 мг/кг), імуран (2—2,5 мг/кг), які призначають протягом рику з наступним переходом на підтримувальні дози. При тяжких рі-1 нпальних васкулітах, нейро-Бехчеті є досвід застосування миклоспорину А (5 мг/кг на добу), але з помірною ефективністю

1.1 кращими результатами при його одночасному використанні з І М’ Існують повідомлення про позитивні результати застосування пршрафу (такролімусу, або FK-506), механізм дії якого подібний їм і а кого в циклоспорину А. Враховуючи можливий вірусний і чіп хвороби, роблять спроби відповідної терапії ацикловіром з ніш ілі.ніим призначенням у-ІНФ. Для профілактики тромботичних • к іалнень (особливо при ураженні очей) використовують варфарин, ми и.комолекулярні гепарини.

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік