РОЗДІЛ 32. ІМУНОТРОПНІ ПРЕПАРАТИ

щодо спрямованості імунної відповіді за Thl-типом (з переважним синтезом у-ІФН і ІЛ-2) при вірусних і грибкових інфекціях, за Th2-ішюм (синтез ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-10) — при бактеріальних інфекціях. Иисокий відсоток Т-цитотоксичних і В-лімфоцитів свідчить про реконвалесценцію.

Розвиток фундаментальної і прикладної імунології показав, що функції імунної системи можуть істотно змінюватися (и бік посилення або пригнічення) під впливом найрізноманітніїних е ндогенних і екзогенних факторів. Як наслідок з’явився новий клас фармакологічних засобів — імунотропні препарати. Це синтетичні, оіотехнологічні або природні речовини, здатні впливати на різні панки імунної системи і внаслідок цього змінювати силу, характер і спрямованість імунних реакцій.

Імунотропну терапію як спосіб впливу на імунну систему залежно від діючого ефекту принципово поділяють на: 1) імуностимулю-пальну; 2) імуносупресивну; 3) імуномодулівну.

Імуностимуляція — спосіб активації імунітету. Розрізняють специфічні й неспецифічні види імуностимуляції, що відповідають або активації певного клону імунокомпетентних клітин, або загальному посиленню імунного захисту. Застосування імуностимулювальних іасобів у практичній медицині визнається доцільним при первинних і вторинних імунодефіцитах, що супроводжуються рецидивними оактеріальними і вірусними інфекціями, які уражують дихальні шляхи, травний тракт, сечостатеві органи, шкіру тощо, а також у комплексному лікуванні хворих з онкопатологією.

Імуносупресія — вплив на імунну систему, спрямований на пригнічення або видалення антитіл і (або) лімфоцитів, що специфічно реагують на ало- або аутоантигени. Застосовують у клініці під час лікування аутоімунних і лімфопроліферативних захворювань, у ра іі трансплантації органів і тканин.

Імуномодуляція — система заходів для повернення імунного еіатусу до вихідного, збалансованого стану. Така терапія показана ідоровим особам, які перенесли психоемоційне напруження або максимальні фізичні навантаження. Імуномодуляції підлягають особи і синдромом підвищеної стомлюваності, які перебувають у зоні ри іику розвитку імунодефіцитного або аутоімунного стану. Сюди можна віднести і комплекс заходів щодо оптимізації імунних реакцій

616

організму під час зміни геокліматичних, екологічних, світлових умов проживання людини.

Останніми роками активно розвивається новий напрям у клінічній імунології — імунореабілітація, що по праву пов’язують з ім’ям акад. Р.І. Сепіашвілі.

Імунореабілітація — комплекс лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій імунної системи. Ефект імунореабілітації може бути отриманий без безпосереднього впливу на імунну систему, за рахунок лікування патологічних станів, що безпосередньо сприяють розвиткові імунного дисбалансу.

Існує декілька класифікацій імунотропних препаратів. У клінічній практиці найчастіше застосовують наступну класифікацію:

I. Препарати фізіологічного (біологічного) походження: тактивін, тимостимулін, тималін, тим-увокал, тимомодулін, тимактид, тимоптин, вілозен, мієлопід, спленін, лаферон, реаферон, роферон-А, інтрон-А, фрон, берофор, імукін, лейкінферон, лейкомакс, граноцит, прсшейкін, імуноглобуліни, алкімер, полібісшін тощо.

II. Препарати мікробного походження:

1) живі бактерії — БЦЖ;

2) екстракти — біостим, піцибаніл, уроваксом;

3) лізати — бронхомунал, IRS-19, поспат, імудон, бронхо-ваксом, дирибіотин, риновак, респівакс, уростим;

4) ліпополісахариди — пірогенал, продигіозан;

5) дріжджові полісахариди — зимозан, натрію нуклеїнат;

6) грибкові полісахариди — кестин, бестатин, лентинан, глюкан;

7) рибосоми та протеоглікан — рибомуніл;

8) пробіотики — бластен, біоспорин, лінекс.

III. Синтетичні препарати: тимоген, лікопід, діуцифон, лева мізол (декарис), кемантан, леакадин, поліоксидоній, гропринозин. ізопринозин, неовір, циклоферон, кополімер 1 (копаксон).

IV. Вітаміни й антиоксидантні комплекси.

V. Рослинні препарати: імунофлам, дифур, бластофаг, манакс, імунал.

VI. Ентеросорбенти: білосорб, енсорал, мікотон, силард, ані рален.

VII. Імуносупресори: глюкокортикоїди, азатіоприн (імуран), Санді мун Неорал, програф, селсепт, рапаміцин, мізорибін, бреквінар. деоксиспергуалін, лефлюномід, тимоглобін, лімфоглобін, ОКТ-І, тимоглобулін, симулекг.

VIII. Комплексні ферментні препарати: вобензим, флогеніим, вобемугос.

Наведемо коротку характеристику деяких препаратів.

ПРЕПАРАТИ ФІЗІОЛОГІЧНОГО (БІОЛОГІЧНОГО) ПОХОДЖЕННЯ

Препарати, отримані із загруднинної залози. До імуно-іропних препаратів центральної регуляції імуногенезу належать препарати загруднинної залози. На сьогодні із неї виділено декілька фракцій, що містять різні біологічно активні продукти. Інтегральна біологічна роль цих факторів в організмі полягає в посиленні лімфо-моезу, індукції диференціації Т-клітин, відповіді на мітогени, реакції імішаної культури лімфоцитів, генерації Т-клітин із супресорними і кілерними функціями, продукції різних цитокінів.

Тимоптин містить нативні поліпептиди загруднинної залози. І Ірепарат сприяє відновленню вихідно-знижених показників клітинного імунітету, підвищенню активності нейтрофілів і фагоцитозу, усуненню вогнищ хронічної інфекції.

Показання. Тимоптин можна застосовувати при вторинних імунодефіцитних станах (тяжкі вірусні й бактеріальні інфекції, ХОЗЛ), v разі недостатності або аплазії загруднинної залози (акцидентальної інволюції), імунодефіцитів, зумовлених лікарськими препаратами. Застосування в хірургічній практиці сприяє зниженню ступеня мпального процесу і зменшенню кількості ускладнень.

В онкологічній практиці застосовують на тлі специфічної протипухлинної терапії після радикального лікування, тому що препарат сприяє підвищенню усталеності систем лейкопоезу і клітинного імунітету, підвищує фагоцитарну активність нейтрофілів крові.

Випускають у флаконах по 100 мкг.

Вміст флакона розчиняють у 0,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять підшкірно. Ін’єкції проводять 1 раз у 5 днів. Курсова доза — 400—500 мкг.

Протипоказання. Алергійні захворювання; вагітність; індивідуальна непереносимість.

Вілозен — низькомолекулярний екстракт загруднинної залози і мітогенною дією на Т-лімфоцити і здатністю впливати на деякі імунорегуляторні функції, активуючи Т-супресори. Препарат пригнічує продукцію IgE й стимулює продукцію IgM і IgG. Є дані, що вілозен справляє мембраностабілізувальну дію на базофіли обох

ІИІІІВ.

Показання. Застосовують для профілактики полінозу за 15—20 днів до передбачуваного загострення.

Випускають у вигляді ліофілізованого порошку в ампулах по 10 мкг.

618

Застосовують 1% розчин інтраназально 4—5 разів на день. Курс лікування — 14—20 днів.

Тактивін — комплекс пептидів із загруднинної залози різних видів ссавців. Стимулює дозрівання, диференціювання, функціональну активність і вихід у циркуляцію Т-лімфоцитів, а також синтез а- і у-ІНФ. Підвищує активність тимічного сироваткового фактора.

Показання. При хірургічних втручаннях препарат сприяє швидкому загоєнню післяопераційних ран, зменшенню кількості ускладнень.

В онкологічних хворих за допомогою тактивіну вдається зняти резистентність до протипухлинної терапії і підвищити її ефективність.

Хірургічним хворим тактивін уводять протягом 2 днів перед операцією і 3 днів після неї.

Препарат випускають у вигляді 0,01 % розчину у флаконах по 1 мл (100 мкг) або в ампулах.

Застосовують підшкірно по 1 мл (1—2 мкг/кг) на ніч щодня протягом 5—14 днів. У разі стійких порушень імунітету тактивін призначають із замісною метою щодня протягом 5—6 днів іт наступним уведенням препарату 1 раз у 7—10 днів. За необхідносп курс повторюють.

Тималін — комплекс поліпептидів, за амінокислотним складом подібний до тимозину. Посилює реакції клітинного імунітету, в тому числі Т-залежної імунної відповіді, відновлює низку фізіологічних функцій організму: гемопоез, нейроендокринну регуляцію тощо.

Показання. Застосовують для лікування хворих із пригніченим клітинним імунітетом при гнійно-запальних захворюваннях (пери тоніт, травми, обмороження, опіки). Сприяє відновленню показники! імунітету і гомеостазу, поліпшенню клінічного стану хворих. При виразковій хворобі шлунка препарат прискорює репаративну регент рацію і загоєння виразки.

Випускають у флаконах по 10 мг.

Перед ін’єкцією порошок розчиняють в 1—2 мл ІЗОТОНІЧНІЇ) розчину натрію хлориду і вводять внутрішньом’язово щодня проти гом 3—10 днів дорослим по 5—20 мг, дітям — по 1—0,5 мг. Курі лікування: дорослим — 30—100 мг, дітям віком до 1 року — І мі 1—3 роки — 1—2 мг, 4—6 років — 2—3 мг, 7—14 років — 3—5 мг. Чи необхідності повторний курс призначають через 1—6 міс.

Тимостимулін (ТР-1; Італія) — поліпептидний гормональнії її комплекс загруднинної залози з імуномодулівною та імуностимуит вальною дією.

О Д 31. ОНТОГЕНЕЗ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

619

Показання. Застосовують при вторинних імунодефіцитних станах унаслідок вірусних інфекцій, загостреннях хронічних бактеріальних процесів, синдромі підвищеної стомлюваності, в післяопераційний період, а також при імунодефіцитах в осіб літнього віку, в тому числі при онкологічних процесах під час хіміотерапії і після радикального лікування. Стимулює синтез ІЛ-2 й інтерферону.

Випускають в ампулах по 10, 25 і 50 мг.

Застосовують по 0,5—1,5 мг/кг внутрішньом’язово щодня протягом тижня, потім тричі на тиждень (1 курс). Курси повторюють

2—3 рази протягом 5—6 міс.

Крім зазначених для стимуляції системного імунітету в процесі імунореабілітації хворого застосовують такі препарати, як тим-увокал, тимомодулін, тимактид.

Імуномодулятори кістково-мозкового походження (мієлопептцди) —

виділені з кісткового мозку імунорегуляторні пептиди, що мають широкий спектр біологічної активності: стимулюють різні імунні реакції, відновлюють порушення в процесах гемопоезу, проліферації і диференціювання клітин імунної системи, беруть участь у реалізації функцій різних субпопуляцій лімфоцитів.

Препарати цієї групи сприяють прискоренню дозрівання В-лімфоцитів у кістковому мозку; в продуктивну фазу імунної відповіді збільшують кількість клітин, що виробляють антитіла; підвищують загальну резистентність організму. Важливою властивістю мієлопептидів є здатність купірувати біль, впливаючи на процеси передавання сенсорних сигналів у нервовій системі. Вони справляють аитистресорну дію, стимулюють В-систему імунітету на рівні вторинної імунної відповіді й діють на червоний росток кровотворення, що дає імогу використовувати їх при анеміях. Для клінічного застосування і цієї групи препаратів дозволений мієлопід.

Міелопід — препарат, виділений із культури клітин кісткового мозку і нині. Він діє переважно на плазматичні клітини, стимулюючи синтез антитіл (особливо противірусних), регулює надлишкову активність Г-кілерів, К- і ПК-клітин, посилює функцію Т-хелперів.

Показання. Як профілактичний засіб застосовують для іаиобігання розвитку загальних і місцевих інфекційних ускладнень після хірургічних операцій, переломів, термічних і хімічних опіків і а інших видів травм. Як лікувальний засіб використовують у комплексній терапії при хронічних неспецифічних захворюваннях ісіснів, гнійно-септичних станах і сепсисі, а також при імуно-ісфіцитних станах, що розвиваються після травм, великих і важких хірургічних операцій.

620

Випускають у вигляді ліофілізованого порошку в ампулах гіо 0,003 г.

Призначають по 1—2 ампули, вміст яких розчиняють в 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду для одержання 0,3 або 0,6 % розчину. Вводять підшкірно щодня або через день, 3—5 ін’єкцій на курс до одержання позитивної динаміки в клінічних й імунологічних показниках.

Побічні явища. Можливі болючість та ущільнення тканини в місці введення препарату. У дуже ослаблених пацієнтів у перші дні доби може підвищуватися температура тіла.

Протипоказання. Вагітність із наявністю резус-конф лікту.

Препарати селезінки. Спленін — безбілковий біологічний препарат, що виділяють із селезінки великої рогатої худоби. Спочатку застосовували для поліпшення стану неоперабельних онкологічних хворих. Згодом було встановлено, що він має здатність поліпшувати функцію печінки, азотистий обмін, синтез білка, підвищувати секрецію жовчі. Крім розсмоктувальної дії стимулює функцію залозистих тканин.

Виявлено імуномодулівні властивості спленіну. Він здатний нормалізувати клітинну систему імунітету, підвищуючи утримуваним Т-лімфоцитів, посилюючи їхню здатність до відповіді на мітогени і глюкокортикоїци. Препарат знижує вміст ЦІК, індукує продукцію тимічного сироваткового фактора.

Показання. Застосовують при імунодефіцитних станах, н онкологічній практиці.

Випускають в ампулах по 1 мл.

Курс лікування — 2 мл препарату внутрішньом’язово 1 раз на добу протягом 20 днів.

Рекомбінантні ростові фактори. Лейкомакс (Novartis). Активна речовина — молграмостим, що є рекомбінантним людським ГМ КСФ. Складається зі 124 амінокислот із молекулярною масою 14 477 D. Виробляється штамом Е. соїі, що несе плазміду з геном ГМ-КСФ.

Препарат посилює експресію HLA II на моноцитах людини і збільшує синтез антитіл. Підвищує фагоцитарну активнісп, зрілих нейтрофілів. Призводить до значного збільшення кількосп нейтрофільних лейкоцитів у периферійній крові. Ефект залежить НІН розміру дози. В разі підшкірного введення максимальна концентрати в сироватці досягалася через 3—4 год.

Випускають у флаконах для ін’єкцій, що містять 150 мм молграмостиму у вигляді ліофілізованої речовини. Максимальнії добова доза — 10 мкг/кг.

ОД 31. ОНТОГЕНЕЗ ІМУННОЇ СИСТЕМИ

621

Показання. Застосовують під час протипухлинної хіміотерапії для зменшення тяжкості нейтропенії, що знижує ризик розвитку інфекції; при мієлодиспластичних синдромах і апластичній анемії — для зменшення ризику розвитку інфекції внаслідок нейтропенії; під час пересадження кісткового мозку — для прискорення відновлення мієлопоезу; з тією самою метою — при лейко-нсніях інфекційного генезу (включаючи ВІЛ-інфекцію); у процесі і і кування цитомегаловірусної інфекції ганцикловіром — для зменшення тяжкості нейтропенії, спричиненої ганцикловіром.

На тлі протипухлинної хіміотерапії застосовують підшкірно по 5—10 мкг/кг на добу. Лікування починають через 24 год після останнього курсу хіміотерапії і продовжують протягом 7—10 днів.

При мієлодиспластичних синдромах і апластичній анемії вводять І раз на добу 3 мкг/кг підшкірно. Звичайно для появи перших ознак збільшення кількості лейкоцитів унаслідок терапії потрібно 2—4 дні.

У разі лейкопенії, зумовленої інфекціями (включаючи ВІЛ),— по І -5 мкг/кг підшкірно 1 раз на добу. Після появи перших ознак ібільшення кількості лейкоцитів добову дозу коригують кожні 1 -5 днів для підтримання кількості лейкоцитів на бажаному рівні (звичайно до 10 000 клітин в 1 мм3).

Першу дозу лейкомаксу варто вводити під ретельним медичним наглядом.

Побічні явища: гарячка, нудота, задишка, діарея, висипка, (иіювання, біль у м’язах і кістках, головний біль, астенія, анорексія, і ромбоцитопенія, анемія.

Протипоказання. Мієлолейкоз, підвищена чутливість до молірамостиму.

Граноцит (Шюпе-Роиіепс Rorer). Активна речовина — ленограстим, і’скомбінантний глікопротещ, що відповідає людському Г-КСФ.

Є цитокіном і стимулює клітини — попередники лейкопоезу. Ібільшує кількість гранулоцитів у периферійній крові. Стимулюваль-пл доза препарату — 1—10 мкг/кг на добу.

Показання. Нейтропенія, що розвивається під впливом чіміотерапії в хворих, а також у реципієнтів алогенного кісткового чи мку. Препарат застосовують наступною дня після завершення курсу чіміотерапії, розчинивши у воді для ін’єкцій. Курс — до 28 днів.

У разі трансплантації кісткового вводять внутрішньовенно мо іку наступного дня після пересадження; тривалість інфузії— 1(1 чи. Курс — до досягнення нормальної кількості гранулоцитів у периферійній крові.

622

Протипоказання. Підвищена чутливість до ленограстиму, гострий і хронічний мієлолейкоз, одночасне проведення хіміотерапії.

Не рекомендується вагітним і жінкам, які годують груддю. Обережно застосовують у разі мієлодисплазії і всіх передпухлинних станів мієлоїдного кровотворення.

Побічні явища. Лейкоцитоз, тромбоцитопенія, болючість у м’язах і кістках, а також у місці ін’єкції. Варто пам’ятати, що лікування граноцитом треба проводити лише в умовах спеціалізованого стаціонару.

В останнє десятиріччя серед імунотропних препаратів фізіологічного (біологічного) походження поширення набули так звані цитомедини.

Цитомедини — низькомолекулярні пептиди з функцією тканинно-специфічних внутрішньоклітинних і міжклітинних месенджерів. Вважають, що вони відновлюють змінені внаслідок захворювання або старіння функції тих органів, із яких були отримані.

Найвідомішим із них є простатилен (Росія, Санкт-Петербург), який застосовують в урології (андрології) при запальних захворюваннях передміхурової залози, у тому числі ускладнених безплідністю. Крім органоспецифічної справляє лімфоцитактивуючу дію, унаслідок чого в хворих спостерігають позитивні зміни як у клінічній картині, так і в показниках імунограми. Сприяє підвищенню рівня Т-хелперів, ІРІ, збільшенню кількості В-лімфоцитів на тлі знижен ня вихідного рівня, що розцінюється як компенсаторний механізм для посилення продукції специфічних антибактеріальних антитіл Важливою властивістю препарату є здатність істотно підвищувати утримування секреторного IgA в секреті передміхурової залози.

Випускають у флаконах по 10 мг активної речовини, що розчиняють у 2 мл 0,5 % розчину новокаїну.

Вводять внутрішньом’язово з 15—16-го дня загального курсу лікування щодня протягом 6 днів, а потім ще 4 ін’єкції через день

У разі порушення ендокринно-імунних взаємозв’язків добре себе зарекомендував препарат епіталамін (Росія, Санкт-Петербург), яким одержують із епіталамусу великої рогатої худоби. Препарат сприиі відновленню регуляторних механізмів, що зв’язують ендокринну й імунну системи.

Препарат є імуномодулятором, оскільки регулює синтез стероїдів завдяки стимулювальному впливу на кіркову речовину надниркових залоз. Не маючи властивостей гормональних препаратів, активу функціональну активність залозистих тканин.

Показання. Застосовують при захворюваннях, що супровод-куються ендокринно-імунними синдромами, у тому числі в акушерській і гінекологічній практиці. Активуючи надниркові залози і а яєчники, усуває дисбаланс естрогени/гестагени, підвищує рівень гіідогенних стероїдів, завдяки чому нормалізує показники імунограми.

фективний під час лікування хронічного простатиту, дисфункції не чників, усунення станів, що супроводжуються порушенням нейро-імуноендокринних зв’язків, наприклад клімактеричний синдром, іюгетосудинна дистонія тощо.

Випускають у флаконах по 1 мл.

Уводять щодня внутрішньом’язово протягом 5 днів; через тиждень курс повторюють.

У порівняльній оцінці ефективності епіталаміну, простатилену б тимогену саме епіталамін виявився найактивнішим імуномодуля-гором у хворих на хронічний простатит.

Останніми роками в клінічній практиці активно розвивається новий напрямок, що одержав назву системної ензимотерапії.

Системна ензимотерапія — це сучасний лікувальний метод, і по грунтується на комплексній дії сумішей гідролітичних ензимів природного походження. В Україні сьогодні зареєстровано наступні ‘•изимопрепарати:

— вобензим, що містить панкреатин, папаїн, бромелаїн, трипсин, кімотрипсин, ліпазу, амілазу і рутин;

— флогензим, що містить бромелаїн, трипсин, рутин;

— вобемугос, що містить хімотрипсин, трипсин і папаїн.

Системна ензимотерапія добре себе зарекомендувала при деяких

нутоімунних захворюваннях — РА; СЧВ; псоріаз; гломерулонефрит; і іеспецифічний виразковий коліт; хвороба Крона тощо. Ензимотерапію ілстосовують для лікування захворювань, що супроводжуються шиженням функції імунітету — синуїти, гострі й хронічні захворювання бронхо-легеневого тракту, пієлонефрит, аднексит, простатит ницо. Високу ефективність системна ензимотерапія отримала як складова радикальної і консервативної терапії в хірургії, травматології h у спортивній медицині. Є дані про ефективність системної сіпимотерапії в лікуванні онкопатології.

Механізми імунотропної дії системної ензимотерапії включають:

1) стимуляцію фагоцитозу;

2) посилення цитотоксичної активності макрофагів;

3) руйнування ЦІК, а також тих імунних комплексів, що відклалися в тканинах за рахунок: а) посилення фагоцитозу; б) підвищення іллтності Рс-рецепторів до міжклітинних контактів; в) стимуляції клітин системи мононуклеарних фагоцитів і нейтрофілів;

624

4) зменшення ушкоджень, індукованих комплементом, за рахунок зниження активності останнього;

5) нормалізацію продукції цитокінів, зокрема цитокінів, що чинять протизапальний ефект;

6) регуляцію експресії адгезивних молекул, що позначається на зниженні інтенсивності запальної реакції;

7) зниження рівня білків у гостру фазу.

Крім того, в умовах застосування системної ензимотерапії:

1) поліпшується фібриноліз і розсмоктуються гематоми;

2) поліпшується мікроциркуляція;

3) поліпшується постачання тканин киснем і поживними речовинами;

4) прискорюється розсмоктування набряків;

5) прискорюється елімінація токсичних продуктів метаболізму;

6) прискорюється загоєння післяопераційних ран;

7) прискорюється відновлення рухової здатності;

8) підвищується локальна концентрація антибіотиків у тка нинах.

Ензимопрепарати призначають залежно від патологічного процесу й активності захворювання: короткий курс у середніх дозах або довгостроково у високих дозах (наприклад при РА — по 10 драже 3 рази на день до 1 року і більше).

Протипоказання. Схильність до кровотеч, зниження швидкості згортання крові, схильність до діареї.

Препарати імуноглобулінів для внутрішньовенного введення Останніми роками в клінічній імунології значного поширення набули препарати імуноглобулінів для внутрішньовенного введення, так звані внутрішньовенні імуноглобуліни (ВВІГ).

їх застосування показане або як замісна терапія при первинних і вторинних імунодефіцитах, або для імуномодулівного лікування цих захворювань.

Замісна терапія. Ефективність замісної терапії за допомогою ВВІГ виявлено при наступних захворюваннях:

1. Природжена агамма- і гіпогаммаглобулінемія.

2. Некласифікований варіабельний імунодефіцит.

3. Тяжкі комбіновані імунодефіцити.

4. Синдром Віскотта—Оддріча.

5. Вторинна гіпогаммаглобулінемія у хворих із хронічним лімфо лейкозом і мієломною хворобою, що супроводжуються повторними інфекціями.

6. Вторинні імунодефіцити на фоні бактеріальних інфекцій, шо супроводжуються сепсисом.

Під час проведення замісної терапії ВВІГ уводять: дітям — до 10 г препарату, дорослим — по 20—30 г з інтервалом у 3—4 тиж.

ВІЛ-інфекція в дорослих, як і інші дефіцити Т-клітинного імунітету, не є показанням до замісної терапії ВВІГ, однак у літературі існують численні відомості про їх ефективне застосування (табл. 59).

Гоблиц» 59. Ефективність імуномодулівної терапії, за даними літератури

Захворювання

Дозування

Синдром Гієна—Барре (гострий ідіопатичний поліневрит)

400 мг/кг на день протягом 5 днів поспіль

Множинний (розсіяний) склероз

Те саме

Мультивогнищева моторна невропатія

Те саме

Аугоімунна нейтропенія

Те саме

Гемофілія (аугоантитіла до Fy,,,)

Те саме

Хронічна запальна демієлінізувальна иоліневропатія

2 г/кг на день протягом 2 днів, потім — 500 мг/кг

Кортикостероїдзалежна астма

2 г/кг кожні 4 тиж протягом 6 міс

Імуномодулівна терапія. У контрольованих дослідженнях доведено ефективність ВВІГ (табл. 60).

Таблиця 60. Ефективність імуномодулівної терапії за результатами контрольованих досліджень

Іахворювання

Дозування

Аутоімунна тромбоцитопенія

Синдром Кавасакі Гяжка міастенія (gravis)

400 мг/кг на день протягом 5 днів поспіль або 1 г/кг за 2 дні

2 г/кг одноразово

400 мг/кг на день протягом 5 днів поспіль

Крім того, є дані про ефективність застосування ВВІГ при:

1) СЧВ;

2) РА;

3) хворобі Крона;

4) виразковому коліті;

5) аутоімунному тиреоідиті;

6) васкуліті;

7) міозиті;

40 8-17*5

626

8) ювенільному діабеті;

9) гемолітично-уремічному синдромі.

Механізм дії ВВІГ при аутоімунних захворюваннях остаточно не з’ясовано. Відповідно до однієї з гіпотез, ефективність їх зумовлена пригніченням продукції аутоантитіл за механізмами зворотного зв’язку. Відповідно до інших антиідіотипічні антитіла в складі ВВІГ зв’язуються з антигенрозпізнавальним рецептором і рецептором до Fc-фрагмента імуноглобулінів на поверхні В-лімфоцитів, призводячи до пригнічення функції останніх.

Протипоказанням до призначення ВВІГ є підвищена чутливість до гомологічних імуноглобулінів, особливо в сенсибілізованих пацієнтів із вибірковим дефіцитом IgA й антитілами до IgA.

Тяжкі анафілактичні реакції на ВВІГ спостерігалися за наявності природженого селективного дефіциту IgA в разі сенсибілізації до цього імуноглобуліну і були зумовлені синтезом антитіл до IgA, що містяться в препаратах у слідових кількостях. Через це в сучасних препаратах ВВІГ рівень IgA і IgM повинен становити менше ніж 100 мг/мл. У ВВІГ попередніх поколінь їхній рівень був високим.

До найчастіших ускладнень застосування ВВІГ відносять:

1) біль у м’язах;

2) підвищення температури тіла і (або) гарячку;

3) загальну слабкість, шкірні реакції;

4) нудоту, запаморочення, блювання.

Доведено, що частота ускладнень може бути мінімальною, якщо дотримувати рекомендованої швидкості введення та температури розчину: 2,5—3 мл/хв з температурою, що відповідає температурі тіла.

Описано феномен індивідуальної непереносимості препарату. У цьому разі варто застосовувати інші ВВІГ, поки не буде знайдено максимально переносимий. Особливо актуально це для хворих 11 первинним імунодефіцитом гуморальної ланки імунітету, для яких замісна терапія ВВІГ стає довічною.

Тепер ВВІГ застосовують у значних кількостях. Наприклад, у Германії протягом року внутрішньовенно вводять понад 3000 кі імуноглобулінів.

Виробництво ВВІГ поки не стандартизовано. Однак існуюи. критерії якості виробництва, мета яких — забезпечити переноси мість, безпеку й ефективність препаратів.

Для ефективності ВВІГ важливе значення має збереження І і функції молекули імуноглобулінів.

Крім того, дуже актуальні питання, пов’язані з очищенням ВВІ І та їх безпекою з погляду можливого перенесення вірусів.

Тепер для цього застосовують сольвентно-детергентний метод очищення, що гарантує безпеку ВВІГ відносно вірусів гепатиту В, С і ВІЛ-інфекції.

Препарати, що належать до так званих гіперімуноглобулінів, можна отримати проти вірусу цитомегалії, гепатиту В, Varicella zoster, Pseudomonas aeruginosa тощо шляхом добору донорів з особливо високими титрами антитіл до цих антигенів, а не за рахунок штучного збагачення препаратів відповідними антитілами.

Загальною умовою для ВВІГ, що забезпечує утримування високих титрів антитіл до зазначених збудників, є пулювання плазми від багатьох донорів, як мінімум 1000 осіб.

Сьогодні існує декілька препаратів ВВІГ, які використовують у Європі й Америці.

Сандоглобулін (Sandoglobulin, Novartis, Швейцарія). Містить IgG (до 95 %). Отриманий з пулу плазми 16 000 донорів, містить антитіла до цитомегаловірусу в титрі 1:2560. Широко застосовують у комплексі і антибіотиками в клініках неонатології Західної Європи й Америки.

Показання. При тяжких інфекціях, сепсисі новонароджених. Імовірно (у 3 рази) знижувався рівень смертності в разі внутрішньовенного введення 1 г препарату. У групі недоношених дітей рівень смертності знижувався в 4—5 разів. Відхилення в розвитку в дітей, які одержували сандоглобулін, не виявлено.

Ефективний також при септичному шоку і хронічних інфекціях у дорослих.

Так, на 30 % підвищувалася виживаність дорослих хворих із септичними станами, спостерігався широкий спектр активності проти грамнегативних і грампозитивних патогенів.

Під час лікування аутоімунних захворювань сандоглобулін виявився найефективнішим у хворих з ідіопатичною тромбоцитарною пурпурою. Найбільш виражене збільшення кількості тромбоцитів відзначено в разі введення препарату в дозі 400 мг/кг протягом 5 днів поспіль.

При інших аутоімунних захворюваннях схема застосування сандоглобуліну наступна: 1 г/кг 3 дні поспіль із наступним уведенням 500 мг/кг 1 раз у 3—4 тиж постійно.

Висока ефективність сандоглобуліну зумовлена тим, що препарат містить інтактну молекулу імуноглобуліну, яка не активує систему комплементу й прекалікреїну.

Останніми роками отримано дані про ефективність застосування сандоглобуліну в комплексному лікуванні жінок із високим ризиком розвитку мимовільних абортів.

628

Випускають в ампулах по 10 і 20 мл, а також у флаконах по 50 і 100 мл. Серед інших ефективних препаратів ВВІГ можна назвати цитотек, інтраглобін Р, октагам, пентаглобін N.

Імуноглобулін нормальний людський для внутрішньовенного введення (Росія). Очищений і концентрований методом фракціонування етиловим спиртом. Активним компонентом є імуноглобулін з активністю антитіл різної специфічності. Неспецифічна активність препарату полягає в підвищенні резистентності організму.

Показання. Тяжкі бактеріальні й вірусні інфекції, післяопераційні ускладнення, що супроводжуються септицемією.

Випускають у флаконах по 10, 25 і 50 мл.

Для дітей разова доза — 3—4 мл/кг (у цілому не більше ніж 25 мл) протягом 3—5 діб. Розводять ізотонічним розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози з розрахунку 1:4. Швидкість уведення — 8—10 крапель/хв.

Для дорослих разова доза — 25—50 мл, вводять без додаткового розведення внутрішньовенно зі швидкістю не більше ніж ЗО— 40 крапель/хв. Курс — 3—10 трансфузій, через 1—3 доби. Застосовують тільки в умовах стаціонару. Перед уведенням препарат варто витримати за температури 20 °С не менше ніж 2 год.

Побічні явища. В окремих осіб можуть спостерігатися алергій ні реакції різного типу, в окремих випадках — анафілактичний шок.

Протипоказання. Алергійні реакції на препарати крові; при тяжкому сепсисі єдиним протипоказанням є анафілактичний шок на препарати крові.

Даних про використання препарату для лікування аутоімуннин захворювань немає.

Для пасивної специфічної імунотерапії традиційно викорис товують специфічний імуноглобулін або його фракцію у-глобу лін для внутрішньом’язового введення: антистафілококовий, антистрептококовий, антидифтерійний, проти Pseudomonas aeruginosa.

Імуноглобулін антистафілококовий людський містить антитоксичні імуноглобуліни в концентрації не менше ніж 20 МО/мл, що в З 10 разів перевищує їхній вміст у сироватці крові в нормі.

Показання. Гнійно-септичні процеси, захворювання опорно рухового апарату (остеомієліт) та інших органів і систем.

Випускають в ампулах по 5 мл.

Вводять внутрішньом’язово дітям віком до 1 року по 3—5 ми щодня або через день (усього 7—10 ін’єкцій). За необхідності курс варто повторити, але не раніше ніж через 2 міс. За рекомендації ю

ІЮОЗ, мінімальна ефективна доза імуноглобуліну — 25 мг/кг 1 раз на тиждень. Однак у разі стійких симптомів необхідно збільшити дозу, щоб перевищити нормальний рівень IgG у сироватці крові, що и середньому становить 10 г/л.

у-Глобулін нормальний застосовують для запобігання в дітей розвитку рецидивних респіраторних вірусних інфекцій, гепатиту А, епідемічного паротиту, краснухи, кору, вітряної віспи.

Комплексний імуноглобуліновий препарат (КІП) для перорального введення (Росія). Препарат містить імунологічно активні фракції білків сироватки крові людини (IgG, IgM, IgA) з підвищеною концентрацією антитіл до ентеробактерій (шигели, сальмонели, ешерихії тощо); одна доза КІП — 300 мг білка.

Показання. Гострі кишкові інфекції; дисбактеріози після приймання антибіотиків, хіміотерапії, променевої терапії тощо; профілактика інфекційних процесів в осіб із вторинним імунодефіцитом; імунокорекція в неонатології і геронтології/педіатрії.

Випускають у флаконах, що містять одну дозу.

Приймають per os після розведення перевареною водою кімнатної температури (половина флакону води), випивають за ЗО хв до їди.

Протипоказання. Наявність в анамнезі алергійних реакцій на препарати імуноглобулінів.

Клінічна імунологія та алергологія: Підручник Г.М. Драннік