Інфекція, спричинена герлесвірусом людини 8-го типу

ГВЛ-8 (HHV-8, СКАГВ — асоційований із саркомою Капоші герпесвірус) часто зумовлює безсимптомну персистенцію, іноді спричиняє саркому Капоші, рідше первинну лімфому порожнин тіла і деякі варіанти хвороби Кастлемана.

ВСТУП. У 1872 р. дерматолог М. Капоші (Австро-Угорська імперія) вперше описав агресивну пігментовану ідіопатичну саркому шкіри, яка зараз відома як саркома Капоші. Тривалий час її вважали незвичайною пухлиною, яка виникає в жителів країн Середземномор’я й осіб східноєвропейського походження, поки не стало зрозуміло, що насправді вона досить поширена по всій Африці на південь від Сахари. Це дало змогу припустити вірусну етіологію пухлини. З початком епідемії ВІЛ-інфекції на початку 1980-х років сталося раптове вибухоподібне підвищення захворюваності на саркому Капоші у геїв і бісексуалїв, хворих на ВІЛ-ін-фекцію. Ретельний аналіз епідеміологічних даних дав можливість групі американських епідеміологів — лікарям із CDC на чолі з В. Берал — зробити припущення, шо саркома Капоші зумовлена невідомим вірусом, який передається статевим шляхом. Він рідко спричиняє пухлину в імунокомнетентних осіб, але з появою імунодефіциту саркоматоз швидко проявляється. У 1994 р. американка тайванського походження, вірусолог і патолог Ю. Чжан, разом зі своїм чоловіком, епідеміологом і вірусологом П. Муром, підтвердили це припущення, відкривши невідомий до цього герпесвірус, чітко пов’язаний із саркомою Капоші. Вони ідентифікували два нових фрагмента ДНК, отриманих із пухлинної тканини, які були гомологічні у-герпесвірусу, який нині класифікований як ГВЛ-8. У 1954—1956 рр. американський патолог Б. Кастлеман описав гігантську гіперплазію лімфатичних вузлів, яку потім назвали хворобою Кастлемана. Після відкриття ГВЛ-8 виявилося, що окремі її форми спричиняє саме цей вірус. У 1995 р. також було доведено, що одним із чинників виникнення так званих лімфом порожнин тіла є ГВЛ-8.

ЕТІОЛОГІЯ. ГВЛ-8 належить до роду Rliadinovirus, підродини Ganunaherpesvirinae, родини Herpesviridae. Він є одним із семи нині відомих онковірусів.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерелом хвороби є людина. Передача ГВЛ-8 може відбуватися різними шляхами, але переважає контактний (під час статевих зносин, а також через слину). Це підтверджується виявленням вірусу у відповідних секретах, а також у лімфоцитах периферичної крові. В Африці, де існує ендемічна форма саркоми Капоші, інфікування зазвичай відбувається в дитинстві нестатевим шляхом; відносно високим є рівень інфікування в період становлення сексуальної активності. Перинатальний шлях передачі зареєстрований у країнах Африки, на острові Сардинія.

Виявлено варіації ГВЛ-8-інфекції, пов’язані з географічними і соціально-економічними чинниками. Сероепідеміологічні дослідження показують високі рівні захворюваності на саркому Капоші в країнах Африки, особливо Центральної, низькі — у США, Японії та деяких північних європейських країнах, середні — у більшості середземноморських країн. Раніше саркома Капоші була рідкісною па

ГСРПЕСВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

тологією, її частота становила менше 0,06 на 100 тис. осіб, переважно похилого віку, поки не виникла епідемія ВІЛ-інфекції. Натепер частота саркоми Капоші у ВіЛ-інфікованих гомосексуальних чоловіків сягає 15—20 %.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. У МКХ-10 немає окремого коду для шифрування цієї хвороби. Можливе включення ГВЛ-8-інфекції до таких класів:

ВЗЗ Інші вірусні хвороби, не класифіковані в інших рубриках.

У розділі II “Неоплазми" виділяють блок С46 Саркома Капоші, в якому вирізняють додатково різні її локалізації. Також вирізняють:

С83.8 Інші нефолікулярні лімфоми (у тому числі первинна лімфома порожнин тіла).

R59.9 Неуточнене збільшення лімфатичних вузлів (у тому числі хвороба Кастлемана).

Первинна інфекція в імунокомпетентних дітей рідко трапляється в регіонах із низькою поширеністю ГВЛ-8 серед дорослих. У здорових дітей вона перебігає у вигляді гострого захворювання з гарячкою, макулопапульозним висипом, фарингітом або безсимптомно.

До клінічних проявів маніфестації перш за все належить саркома Капоші, яка розвивається в результаті реактивації інфекції на тлі імуносупресії і проявляється характерними судинними вузликами темно-червоного кольору, які можуть з’явитися на шкірі або в ротовій порожнині; також хвороба уражує легені, жовчні шляхи, інші органи. Нині виділяють кілька варіантів її перебігу.

Класична саркома Капоші була описана у чоловіків похилого віку із Середземноморського або Східноєвропейського регіону.

Ендемічна саркома Капоші, виявлена переважно у жителів Африки молодого віку (на південь від Сахари), є більш тяжкою, із глибоким проникненням у шкіру, і локалізується на нижніх кінцівках. Вважають, що ці варіанти не пов’язані з BIJI-інфекцією і реалізуються іншими шляхами передачі.

Саркома Капоші, зумовлена трансплантацією, поширена в усьому світі. Передача вірусу відбувається через трансплантат. Через призначення таким хворим циклоспорину, який є інгібітором функції Т-клітин, частота цього варіанта швидко зростає.

Епідемічний варіант саркоми Капоші був описаний у і980-х роках як тяжке захворювання у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. У пій групі хворих вона трапляється у 300 разів частіше, ніж у реципієнтів ниркового трансплантата. У цьому випадку ГВЛ-8 передається статевим шляхом через слизову оболонку прямої кишки, особливо у пасивних геїв.

При лімфомах порожнин тіла лімфатична пухлина розвивається з В-лімфо-цитів у плевральній або осередній порожнині. Ці лімфоми надзвичайно нечутливі до хіміотерапії і призводять до летального наслідку. Окрім ГВЛ-8 у таких хворих часто виділяють BE Б і ВІЛ.

В основі хвороби Кастлемана лежить порушення виробляння інтерлейкіну-6, спричинене ГВЛ-8, після чого формується ангіофолікулярна гіперплазія лімфатичних вузлів (лімфоїдна гамартома).

Ця інфекція також асоціюється з іншими захворюваннями, хоча у більшості з них причинний зв’язок із ГВЛ-8, поки не підтверджений. Одне з таких захворювань — множинна мієлома, так як ГВЛ-8 спричиняє розмноження заражених плазматичних клітин. Інші асоціації включають саркоїдоз, шкірну Т-клітинну

лімфому, базальну і сквамозноклітинну карциному. Є повідомлення про те, хцо ГВЛ-8 може зумовлювати афебрильяі захворювання, які супроводжуються лімф-аденопатією, анемією, тромбоцитопенією, гепатитом в імуноскомгтромегованих хворих.

УСКЛАДНЕННЯ до кінця не з’ясовані, часто такі, як і при ВЕБ-інфекції. У разі виникнення сакроми Калоші — кахексія, кровотечі.

ДІАГНОСТИКА. Для діагностики переважно використовують серологічні дослідження і ПЛР. ДНК вірусу можна виявити в тканині саркоми Калоші, у мононук-леарах периферичної крові. Для виявлення антитіл до антигенів ГВЛ-8 розроблено різні серологічні методи, перш за все ІФА, імуноблотинг. Деякі сироватки від здорових людей містять антитіла, які перехресно реагують з антигенами ГВЛ-8 і можуть спричинити хибнопозитивні результати.

ЛІКУВАННЯ. Саркому Капоші видаляють хірургічним шляхом чи піддають рентгенівському опроміненню. При інфільтративному рості використовують хіміотерапію. Призначення ганцикдовїру чи інших антигерлесвірусних препаратів неефективне. APT проводять за наявності ВІЛ-шфекції.

ПРОФІЛАКТИКА. Для запобігання виникненню саркоми Капоші в імуноскомп-рометованих осіб слід використовувати антигерпесвірусні препарати. У ВІЛ-інфї-кованих призначення APT різко зменшує ризик розвитку цієї пухлини, як і лім-фом. Неспецифічна профілактика така сама, як і при ВІЛ- і ВЕБ-інфекції.

                                                                                                                

Основні положення

• За біологічними властивостями герпесвіруси поділяють на три підродини: 1) а-герпес-віруси — герпесвіруси людини 1-го і 2-го типів (ГВЛ-1 і ГВЛ-2, вони ж віруси простого герпесу 1-го і 2-го типів), герпесвірус людини 3-го типу (ГВЛ-3 — вірус вігряної віспи та оперізувавьного герпесу); 2) (3-герпесвіруси — герпесвірус людини 5-го тилу (ГВЛ-5, ЦМВ), герпесвіруси людини 6-го і 7-го типів (ГВЛ-6 і ГВЛ-7); 3) у-герпес віруси — герпесвірус людини 4-ю типу (ГВЛ-4, ВЕБ), герпесвірус людини 8-го типу (ГВЛ-8).

• Простий герпес — хронічна рецидивна антропонозна патологія, спричинювана вірусами простого герпесу 1-го і 2-го типів (ВПГ-І і ВПГ-2), яка перебігає локалізовано з везикул ьозпим висипом на шкірі і слизових оболонках і/або генералізовано з поліор-ганнимм уражен нями.

• Механізми передачі ВПГ різноманітні: повітряно-краплинний, контактний (у тому числі й статевий), фекально-оральний, рідше вертикальний, гемоконтактний (у тому числі й при трансплантації).

• Найчастішими клінічними формами герпетичної інфекції є герметичний везикульоз-пий дерматит, герметична екзема, герпетичний іінгівосгоматит і фаринготонзшііт, гер-петичний менінгіт та енцефаліт, герметична хвороба очей, диссмінована герметична хвороба, герпетичні інфекції статевих органів і сечових шляхів, герпетичні інфекції навколовідхідникової ділянки і прямої кишки.

• Лікування клінічних проявів простого герпесу полягає в призначенні протигерпетич-них хіміопрепаратів (ацикловіру, валапикловіру, фамцикловіру). Профілактика рецидивів герпесу включає іривалу терапію ацик;ювіром і його похідними.

• Вітряна віспа — контагіозне вірусне захворювання, яке здебільшого спостерігається у дітей і характеризується помірною загальною інтоксикацією, поліморфною екзантемою з переважанням везикул, тривалою нерсистенцією вірусу у вигляді латентної інфекції, при активізації якої перебігає у вигляді оперізувавшого герпесу. Оперізувальний герпес — спорадичне захворювання, яке виникає в результаті активізації латентною віру

су VHZ і характеризується запаленням задніх коріиців спинного мозку й міжхребцевих гангліїв, а також симптомами загальної інтоксикації і появою везикульозної екзантеми за ходом залучених у процес чутливих нервів.

• Джерелом інфекції при вітряній віспі є хворий, який стає небезпечним для оточення наприкінці інкубаційною періоду і до 5-ї доби з моменту появи останніх елементів висипу. Особливо небезпечні хворі з наявністю везикул па слизовій оболонці рогової порожнини, які виділяють вірус зі слиною. Додатковим джерелом інфекції може бути хворий на one різу вальний герпес. Механізм передачі збудника — повітряно-краплинний.

• Для лікування вітряної віспи використовують переважно симптоматичні засоби, опері-зувального герпесу — протигерпесвірусні і знеболювальні препарати, мазі з капсаїпи-ном, іабапеитин, амітриптилін.

• ВЕБ-інфекція — поширене гсрпссвіруспе захворювання, шо найчастіше перебігає у вигляді інфекційного мононуклеозу, але може супроводжуватися іншими проявами внаслідок пригнічення імунної системи (хронічний перебіг), асоціюється з низкою онкологічних (назофарингеальна карцинома), переважно лімфопроліферативних захворювань (лімфома Беркітта), а також з автоімунною патологією.

■ Джерелом ВЕБ-інфекції є хворі, у тому числі зі стертим перебігом. Вірус виділяється з носоглотковим слизом, слиною, іноді протягом 18 міс. від початку хвороби. Механізм передачі інфекції — повітря но-краплинний, дія зараження потрібний тривалий контакт.

• Характерним синдромом гострої ВЕБ-інфекиії е інфекційний мононуклеоз (гарячка, помірна інтоксикація, тонзиліт, генералізована лімфаденопатія, гепатоспленомегалія, зміни у гемограмі — лейкоцитоз, лімфомоноцитоз, поява великої кількості атипових мононуклеарів).

• Для лікування хронічної активної ВЕБ-інфекції в стадії реактивації застосовують ацик-ловір, ганцикловір, препарати «-інтерферону, імуноглобулін нормальний людини для внутрішньо вен мого введення. Лімфома Беркітта високочутлива до циклофосфану і ме-тотрексату.

• Цитомегаловірусна інфекція характеризується різноманітними проявами — від безсимп-томного перебігу до тяжких генералізованих форм з ураженням внутрішніх органів і ІІНС, особливо за наявності імунодефіциту. ЦМВ {як й інші р-гсрпесвіруси) здатний спричиняти характерний феномен цитомегалії — збільшення розмірів клітин із включенням самих вірусів у вигляді ока сови.

• Резервуаром ЦМВ у природі є виключно людина, хвора або вірусоносій. Вірус виявляють у крові, сечі, випорожненнях, секретах і біоптатах майже всіх тканин організму. Для зараження в природних умовах потрібний тісний контакт із джерелом інфекції. Механізми передачі — повітряно-краплинний (зі слиною, контактно-побутовий шлях), гемоконтактний. контактний (статевий шлях), вертикальний (трансплацентарно, від хворої матері до дитини під час пологів і [ рудного вигодовування). До категорій ризику зараження ЦМВ належать немовлята; люди, що працюють у дитячих закладах; особи, які мають велику кількість статевих партнерів; реципієнти різних тканин, крові; хворі з імунодефіцитними станами.

• Цитомегаловірусну хворобу розглядають як класичну “опортуністичну” інфекцію. Ця патологія є ВІЛ-асоційованою. Реактивація ЦМВ також може бути свідченням й іїшіих виражених імунодефіцит них станів — як первинних, так і вторинних. В імунокомпетен-тних дорослих осіб інфекція, як правило, має безсимптомний перебіг, в окремих випадках нагадує інфекційний мононуклеоз (цитомегаловірусний мононуклеоз). На цьому тлі часто можуть виникати грапульоматозний цитомегаловірусний гепатит, панкреатит, їн-терс.тиційна пневмонія, міокардит, які перебігають нстяжко. Після активного процесу розвивається латентна фаза. В імуноскомпрометовапих осіб ЦМВ-інфекція завжди має генералізований характер і може уражувати різні органи й системи. Найчастішим її проявом при ВІЛ-іифекції є ретиніт, рідше — езофагіт, коліт, полірадикулопатія, енцефаліт.

• Для специфічної діагностики ЦМВ-інфскції необхідно використовувати не менше 2—3 лабораторних тестів. Досліджують слину, бронхові змиви, сечу, спинномозкову рідину,

кров, грудне молоко, секційний матеріал, біоптати. Для дослідження використовують вірусологічний, цитологічний і серологічний методи, ПЛР. При виявленні IgG аналіз рівня їхньої звідності може допомогти в диференціації між активною і персистшшою інфекцією.

• Ефективне лікування ІІМВ-інфекції можливе лише за умови одночасною застосування противірусних засобів і корекції клітинної ланки імунної відповіді. Застосовують ган-цикловір, валациклонір, валганцикловір, лефлуномід. Специфічні анти-11 MB імуно-глобуліни призначають, як правило, при виражених імунодефіцити їх станах (у ВІЛ-інфікованих — іюєднаио Із APT) чи в разі неможливості проведення етіотропної та імуностимулювальної терапії (у вагітних).

• ГВЛ-6 є причиною раптової екзантеми, уражень нервової системи та інших численних проявів у дорослих. ГВЛ-7 також вважають причиною раптової екзантеми у немовлят, ией вірус майже завжди інфікує людей разом із ГВЛ-6. ГВЛ-8 часто зумовлює безсимито мну персистенцію, іноді спричиняє саркому Капоті, рідше первинну лімфому порожнин тіла і деякі форми хвороби Кастлемана.

                                                                                                                

Питання для самоконтролю

1. Наведіть загальну характеристику і класифікацію герпесвірусів.

2. Які варіанти взаємодії герпесвірусів з організмом людини?

3. Укажіть актуальність, основні особливості етіології та епідеміології інфекцій, зумовлених вірусами простого герпесу 1-го і 2-го типів.

4. Які особливості патогенезу та класифікації простого герпесу?

5. Перерахуйте провідні клінічні ознаки герметичної інфекції.

6. Назвіть основні ускладнення простого герпесу.

7. За допомогою яких методів проводять діагностику’" інфекцій, спричинених вірусами простого герпесу 1-го і 2-го типів?

8. Перерахуйте загальні принципи терапії інфекцій, спричинених вірусами простого герпесу 1-го і 2-го типів.

9. Дайте визначення, укажіть актуальність вітряної віспи й оперізувального герпесу, етіологічні особливості VHZ,

10. Назвіть основні положення епідеміології та ланки патогенезу вітряної віспи й оперізувального герпесу.

11. Перерахуйте провідні клінічні ознаки вітряної віспи та оперізувального герпесу.

12. Які ускладнення вітряної віспи та оперізувального герпесу?

13. За допомогою яких методів проводять діагностику вітряної віспи та оперізувального герпесу?

14. Укажіть принципи лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу.

15. Дайте визначення ВЕБ-інфекції, укажіть її актуальність.

16. Наведіть основні особливості етіології та епідеміології ВЕБ-іпфекшї.

17. Назвіть основні ланки патогенезу і принципи класифікації ВЕБ-інфскшї.

18. Назвіть основні клінічні прояви ВЕБ-іпфекпії.

19. Які ускладнення ВЕБ-інфекції?

20. За допомогою яких методів проводять діагностику-‘ ВЕБ-інфекції?

21. Укажіть загальні принципи терапії ВЕБ-інфекції.

22. Дайте визначення ЦМВ-іпфекції, укажіть її актуальність.

23. Схарактеризуйте ЦМВ й основні положення епідеміології ЦМВ-інфекшї.

24. Назвіть основні ланки патогенезу і принципи класифікації ЦМВ-інфекшї.

25. Опишіть варіанти перебігу цієї інфекції в імунокомпетелтних й імуноскомпрометова-них осіб.

26. За допомогою яких методів проводять діагностику’ ЦМВ-інфекшї?

ГЕРПЕС6ІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ

27. Укажіть загальні принципи терапії ЦМВ-інфекції.

28. Перерахуйте основні особливості інфекцій, спричинених ГВЛ-6 і ГВЛ-7.

29. Схарактеризуйте захворювання, спричинені ГВЛ-8.

30. За допомогою яких методів проводять профілактику гсрпесвірусних інфекцій?

                                                                                                                

Тести для самоконтролю_ ,

1. Основним елементом висипу при простому герпесі є:

A. Папула

B. Пустула

C. Везикула

D. Розеола

E. Петехія

2. До етіотропних препаратів для лікування простого герпесу належать:

A. Ацикловір

B. Ремантадин

C. Пегінтрои

D. Амоксиклав

E. Ністатин

3. Вірус герпесу 1-го типу переважно уражує:

A. Обличчя

B. Шкіру вище талії

C. Печінку

D. Статеві органи

E. Шкіру кінцівок

4. Вірус герпесу 2-го типу переважно уражує:

A. Обличчя

B. Печінку

C. Статеві органи

D. Шкіру кінцівок

E. Очі

5. Головним елементом висипу при вітряній віспі є:

A. Папула

B. Кірочка

C. Пустула

D. Пляма

E. Везикула

6. Характерним для оперізувального герпесу вважають:

A. Плямистий висип

B. Локалізацію висипу тільки на одній половині тіла

C. Переважне ураження кінцівок

D. Папульозний висип

E. Некроз шкіри

7. Який препарат рекомендується для лікування оперізувального герпесу?

А. Гентаміцин

В. Озельтамівір G. Ремантадин

D. Флюконазол

E. Ганцикловір

8. До якого класу мікроорганізмів належить збудник інфекційного мононуклеозу?

A. Бактерії

B. Віруси

C. Гриби

D. Найпростіші

E. Гельмінти

9. За наявності гнійного тонзиліту при інфекційному мононуклеозі застосовують:

A. Пеніцилін

B. Амоксиклав

C. Метронідазол

D. Левоміцетин

E. Ампіцилін

10. Одним із типових клінічних проявів інфекційного мононуклеозу є:

A. Трахеобронхіт

B. Ентерит

C. Коліт

D. Лімфоаденопатія

E. Цистит

11. До характерних змін у гемограмі при інфекційному мононуклеозі належить:

A. Лейкопенія

B. Нейтрофільоз

C. Гіпереозинофілія

D. Анемія

E. Лімфомоноцитоз

12. Який механізм зараження ЦМВ?

A. Повітряно-краплинний

B. Статевий

C. Парентеральний

D. Вертикальний

E. Усі відповіді правильні

13. Препаратом вибору для лікування ЦМВ-інфекції є:

A. Ацикловір

B. Ганцикловір

C. Озельтамівір

D. Рибавірин

E. Флюконазол

14. Для ГВЛ-6 і ГВЛ-7 характерно ураження

15. При ураженні ГВЛ-8 виникає:

у вигляді:

А. Оперізувальний герпес

А. Везикульозного висипу

В. Гістіоцитоз X

В. Раптової екзантеми

С. Раптова екзантема

С. Еритеми

D. Саркома Калоші

D. Кропив’янки

Е. Інфекційний мононуклеоз

Е. Оперізувального герпесу

Еталони відповідей 7

1 — С; 2 — А; 3 — А; 4 — С; 5 — Е: 6 — В; 7 — Е; 8 — В; 9 — А; 10 — D; 11 — Е; 12 — Е; 13 — В; 14 — В; 15 — D.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської