інші вірусні гепатити

Розроблення нових методів тестування вірусних нуклеїнових кислот за останні десятиліття уможливило відкриття нових гепатотропних агентів (вірусів BrG, TTV, SEN). Слід зазначити, що їхню роль у патології печінки ще не до кінця вивчено, у деяких випадках її навіть заперечують. Виявлення геному цих вірусів у крові пацієнтів ше не є приводом для встановлення відповідного діагнозу. Для доказу їхньої етіологічної ролі у виникненні гепатиту Д. Фредрікс і Д. Рілман у 1996 р. розробили такі критерії:

• послідовності передбачуваного патогену мають виявлятися у більшості випадків захворювання;

• послідовності мають виявлятися переважно в органі-мішені, тобто в печінці;

» передбачуваний агент має виявлятися в організмі або тканинах пацієнта без захворювання з меншою частотою або не виявлятися зовсім;

• послідовності передбачуваного патогену мають виявлятися в уражених ділянках методом in sit і гібридизації й/або спостерігатися візуально в цих тканинах за допомогою електронної мікроскопії;

• результати перших досліджень мають бути відтворені в незалежних лабораторіях;

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ З ГЕМОКОНТАКТНИМ МЕХАНІЗМОМ ПЕРЕДАЧІ

• при зникненні захворювання кількість копій має знижуватися до невизна-ченого рівня;

• моніторинг має виявити, що позитивний результат тестування РНК або ДНК відкритого агента реєструється перед розвитком захворювання й/або кількість копій має корелювати з тяжкістю захворювання.

У цілому слід зазначити, шо всі ці віруси потребують накопичування й аналізу патогенетичних, клінічних та епідеміологічних аспектів їх існування, а тактика лікування хворих на ХВГВ і ХВГС за наявності в сироватці їхньої крові перерахованих вище збудників не змінюється і має відповідати тактиці лікування основного ВГ. Через те що ці інфекційні агенти виявлено нещодавно, вони не мають класифікаційних кодів у МКХ-10.

Вірусний гепатит G (ВГС). У середині 90-х років XX ст. при ретроспективному дослідженні замороженої крові хірурга, що переніс неідентифіковапий парентеральний гепатит на початку 60-х років, було виділено самостійні віруси, які отримали назву GBV-A, GBV-B і GBV-C (GB — ініціали пацієнта). Згодом було встановлено, що GBV-A та GBV-B належать до вірусів мавп, a GBV-C структурно аналогічний ВГС.

Цей вірус представлений однонитковою РНК і належить до флавівірусів, як і ВГС. Геном збудника складається, як і у ВГС, із структурних (El, Е2) і неструк-турних (NS2, NS3, NS4, NS5) ділянок, що кодують відповідні протеїни, функції яких аналогічні. Основна відмінність від HCV — відсутність core-ділянок у структурі вірусу.

Діагноз ВГС встановлюють у разі виключення інших ВГ. Верифікація потребує ідентифікації РНК вірусу в сироватці крові. Під час ІФА виявляють антитіла до одного із оболонкових протеїнів — анти-HGV Е2, але вони з’являються в пізні терміни захворювання, коли зникає вірусна РНК. Велика частота виявлення цих антитіл за відсутності РНК вірусу дає змогу припустити, що рівень хронізації ВГС порівняно з ВГС низький. Ставиться під сумнів також можливість хронізації процесу без одночасного інфікування ВГВ і ВГС; проблема нозологічної самостійності цього гепатиту потребує подальшого вивчення.

Вірус ТГ (TTV — transfusion-transmitted virus or Torque teno vims) описаний у 1997 p. японським ученим T. Нішізава. Уперше він був виявлений у сироватці пацієнта із посттрансфузійним гепатитом невідомої етіології, шо супроводжується зростанням активності амінотрансфераз. За першими буквами ініціалів цього пацієнта був названий цей вірус, але в світі також широко вживається назва “вірус, що передається грансфузіями” завдяки основному механізму передачі. Його геном представлений одиоланцюговою ДНК, що має кільцеву структуру і близько 3800 нуктеотидів. TTV можна назвати першим членом нової родини, яку визначають як Circinoviridae (“шо описує коло”). Він має близько 20 генотипів, його ДНК також виявлено у корів, свиней, собак тощо. Виявлені ізоляти вірусу YONBAN і SANBAN, які за послідовністю ДНК відрізняються від прототипних штамів більше ніж на 50 %. Епідеміологічні дослідження показали значну (до 90 %) поширеність цього вірусу в групах населення, які мають великий ризик парентерального зараження (пацієнти, які перебувають на гемодіалізі, хворі на гемофілію, ін’єкційні наркомани тощо). Також цей вірус був виділений із випорожнень хворих із гастроентеритом. Японські дослідники встановили, шо рівні концентрацій ДНК вірусу в печінці в 10—100 разів перевищують концентрацію вірусу в сироватці, а рівень

ДНК в сироватці корелює із високою активністю АлАТ. Таким чином, припускають, що основна реплікація вірусу здійснюється в печінці. Інші дослідники не відмічали такої кореляції. Високе вірусне навантаження було пов’язане з тяжкими міопіями, раком, червоним системним вовчаком, ураженням легень.

Вірусний гепатит SEN. Перша інформація про цей вірус, доступна для дослідників, з’явилася не в науковому журналі, а в газеті “Нью-Йорк Тайме” і па веб-сторінці італійської медико-біологічної компанії “Діасорин”, що було пов’язано із процесом патентування нього відкриття. У 2000 р. Д. Примі, Д. Фіордалізі, Д. Мантеро зі співавторами отримали міжнародний патент на відкриття вірусу SEN і його генотипів. Після цього в науковій літературі з’явилося близько 15 наукових публікацій, присвячених вивченню цього агента.

Молекулярно-генетичні дослідження SEN-вірусу встановили, що це невеликий вірус, без оболонки, який містить одноланцюгову кільцеву ДНК (приблизно 3800 нуклеотидів). За фізико-хімічними і структурними характеристиками цей вірус близький до TTV і також може бути класифікований як член родини Circoviridae. Дослідження ізолятів SEN-вірусу продемонстрували існування як мінімум восьми генотипів: А, В, С, D, Е, F, G і Н. ДНК різних генотипів SEN-вірусу відрізняється одна від одної на 40 % і 60 % від подібних до них TTV. Нині основна увага приділяється двом генотипам SEN-вірусу — D і Н, тому що вважається, шо саме ці варіанти вірусу найчастіше вдається виявити у пацієнтів із посттрансфузійним гепатитом “ні А, ні G”.

Визначення ДНК цього вірусу в різних країнах світу продемонструвало високий рівень його поширеності серед різних верств населення. Так, у СІІІА частота виявлення ДНК SEN-вірусу (генотипів D і Н) серед первинних донорів крові становить 1,8 %. Серед “здорових” жителів Японії вірус вдається тестувати в 10 % населення, а на о. Тайвань цей показник сягає 15 %. Серед осіб, що входять до групи підвищеного ризику’ інфікування вірусами з парентеральною передачею, частота виявлення ДНК SEN-вірусу в 2—3 рази перевищує показники поширеності серед донорів. На підставі цих даних і результатів динамічного спостерігання за реципієнтами, яким переливали кров з наявністю ДНК SEN-вірусу, було зроблено висновок про парентеральний механізм його передачі. Також не виключається можливість вертикальної передачі вірусу від інфікованої матері до її новонародженої дитини.

Незважаючи на накопичення інформації про SEN-вірус і значне його поширення, головне питання щодо його етіологічної ролі у виникненні гепатиту? залишається відкритим. Підвищена частота виявлення ДНК нього вірусу серед хворих на гострий гепатит “ні А, ні G” може бути лише побічним свідченням. Однак більшість дослідників вважає, що наявних даних недостатньо для такого висновку. Крім того, відсутні відомості про те, що SEN-вірус є причиною фульмінант-ного гепатиту “ні А, ні G”, кріптогенного хронічного гепатиту.

Визначення ДНК SEN-вірусу серед хворих на ХВГС продемонструвало високу частоту позитивних результатів (56—61 %), що значно перевищувало результати тестування цього маркера серед “здорового” населення. Порівняння показників, що характеризують перебіг і ступінь активності хронічного гепатиту, засвідчило відсутність відмінностей залежно від виявлення його ДНК. Також не помічено відмінностей в ефективності інтерферонотерапії ХВГС за наявності або відсутності ДНК SEN. Динамічне спостерігання за хворими на ХВГС, коінфіко-ваними SEN-вірусом, виявило можливість елімінації його ДНК у процесі моно-

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ З ГЕМОКОНТАКТНИМ МЕХАНІЗМОМ ПЕРЕДАЧІ

терапії альфа-інтерфероном і комбінованої терапії з рибавірином. Таким чином, за наявності цього вірусу в сироватці тактика лікування не змінюється і має відповідати тактиці лікування основного ВГ (В, С). Загалом ситуація з вивченням SEN-вірусу багато в чому нагадає таку щодо TTV внаслідок наявності суперечливих даних про патогенетичну роль у виникненні гепатиту.

                                                                                                                

Основні положення

• До рідкісних гепатитів належать віруси G, TTV і SEN.

• їхню роль у патології печінки ще вивчають.

• Не доведена роль цих вірусів у виникненні тяжких наслідків — цирозу і ГЦК.

• Основним методом діагностики є виявлення в крові РНК або ДНК вірусів.

• За наявності в крові геному цих вірусів і за відсутності проявів ВГВ, ВГС і BTD вони не потребують самостійного противірусного лікування.

                                                                                                                

Питання для самоконтролю

1. Які ноні віруси, що можуть уражувати печінку, виявлено останніми роками?

2. Які основні критерії встановлення їхньої етіологічної ролі в патології печінки?

3. Яку нуклеїнову кислоту містить BTG і до якого гегіатотропного вірусу він має спорідненість?

4. Що таке TTV і серед яких верств населення він поширений?

5. Що таке SEN-вірус?

6. Чи змінюється принципово тактика лікування хворих на ХВГ В, D і С при виявленні в крові вірусів G, ТТ і SEN?

                                                                                                                

Тести для самоконтролю

1. До рідкісних вірусних гепатитів належать:

A. Вірусні гепатити А та Е

B. Вірусні гепатити G, TTV і SEN

C. Вірусні гепатити В і С

D. Вірусні гепатити В і D

E. Вірусні гепатити D і А

2. Серед яких верств населення поширений TTV?

A. Серед осіб, які мають патологію шлунка і кишок

B. Населення Японії

C. Серед осіб, які мають високий ризик парентерального інфікування

D. Серед осіб, які страждають на патологію печінки

E. Серед осіб молодою віку

3. Збудником BFG є:

А. Пікорнавірус

                                                                                                                

Еталони відповідей 1

1 — В; 2 — С; 3 — D; 4 — А; 5 — Е.

B. Ортоміксовірус

C. Ентеровірус

D. Флаві вірус

E. Ліссавірус

4. До якого гепатотропного вірусу подібний ВГС?

A. До HCV

B. До HBV

C. До HDV

D. До HAV

E. До HEV

5. Який механізм зараження SEN-вірусом?

A. Фекально-оральний

B. Трансмісивний

C. Повітряно-краплинний

D. Контактний

E. Гемоконтактний

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської