Інші герпесвірусні інфекції людини, спричинені вірусами 6-, 7- і 8-го типів

Найменше вивченою в патології людини є роль ГВЛ 6-го (HHV-6), 7-го (HHV-7) і 8-го (HHV-8) типів герпесвірусів.

Інфекція, спричинена герпесвірусом людини 6-го тилу

ГВЛ-6 (HHV-6) є причиною раптової екзантеми (exanthema subitum, 6-ї дитячої висипної хвороби), уражень нервової системи та інших численних проявів у дорослих.

ВСТУП. Уперше вірус був виявлений у 1986 р. відомим американським вірусологом, одним із першовідкривачів ВІЛ-1 Р. Галло та його колегами Д. Аблаші,

С.З. Салахуддіном у дорослих, хворих на ВІЛ-інфскцію, з лімфоретикулярними захворюваннями. Це був HHV-6A. У 1988 р. американський лікар Ф. Пелетт і вірусолог К. Лопес і одночасно японські дослідники на чолі з вірусологом К. Яма-ніші і патологом Т. Курата виділили подібний вірус із крові новонароджених із вродженою розеолою (HHV-6B) і довели його роль у патології ЦНС.

Вважають, що ГВЛ-6 уражена переважна більшість населення планети. HHV-6В спричиняє зараженість по всій планеті у 95 % людей, тоді як HHV-6A трапляється рідше, особливо в Японії, Північній Америці, Європі. У СІЛА та багатьох інших країнах майже всі дорослі серопозитивні. Роль ГВЛ-6 у виникненні деяких хвороб (розсіяний склероз, саркоїдоз тощо) ретельно вивчається. ГВЛ-6 спричиняє інтерстиційну пневмонію у ЗО % реципієнтів, яким було пересаджено кістки.

ЕТІОЛОГІЯ. ГВЛ-6 належить до роду Roseolovirus, підродини Betaherpesvirinae, родини Herpesviridae. Основним компонентом рецептора для цього вірусу є CD46, розташовані на поверхні всіх ядерних клітин, що сприяє їх інфікуванню. Головна мета ГВЛ-6 — це зріла CD4+ клітина, але він може інфікувати й природні кіл ери, Т-лімфоцити, моноцити, дендритні клітини, астроцити та різноманітні лінії Т- і В-клітин, мегакаріоцитів, тканини епітелію та ін.

Вірус представлений двома варіантами, або підвидами: HHV-6A і HHV-6B, які різняться за клітинним тропізмом, молекулярними і біологічними властивостями, епідеміологією і клінічними проявами. Розеола та інші первинні інфекції HHV-6 зумовлені виключно варіантом В. Випадки первинної інфекції, пов’язаної з варіантом А, ще підлягають вивченню. HHV-6A і HHV-6B найбільше близькі до ГВЛ 7-го типу (HHV-7), але деякі амінокислоти подібні до ЦМВ, який уражує людину. HHV-6B може спричиняти прямий цитоліз. HHV-6A має білки, подібні до таких, що входять до складу мієліну.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ, Джерелом інфекції є людина. Виділення вірусу відбувається зі слиною. Механізм передачі — повітряно-краплинний, рідше вертикальний. Інфікування відбувається зазвичай на першому або другому році життя. Доки є материнські антитіла, новонароджений захищений від первинної інфекції. Майже всі діти інфікуються до 3 років і зберігають імунітет на все життя. Аае внаслідок певних умов можлива реактивація процесу.

ПАТОГЕНЕЗ. Основні механізми передачі ГВЛ-6 недостатньо вивчені. Він переметує після первинного інфікування в крові, слинних залозах, дихальному секреті, сечі та інших фізіологічних рідинах. Первинна інфекція призводить до віремії, яка стимулює продукцію нейтралізувальних антитіл, що гальмують подальший їх розвиток. Специфічні IgM з’являються протягом перших п’яти днів від появи клінічних симптомів, у наступні 1—2 міс. їх кількість зменшується, згодом їх не визначають. Специфічні IgM можна виявити присутніми при реактива-ції інфекції, а також, як зазначають багато авторів, у ктінічно здорових людей у невеликій кількості. Рівень специфічних IgG підвищується протягом 2—3-го тижня захворювання, IgG до ГВЛ-6 переметують усе життя, але в меншій кількості, ніж у ранньому дитинстві.

Після первинної інфекції зберігається персистенція вірусу в латентному стані або у вигляді хронічної інфекції з продукцією вірусу. Компоненти імунної відповіді, важливі для контролю хронічної інфекції, невідомі. ДНК ГВЛ-6 після пер-

винної інфекції часто виявляють у мононуклеарах периферичної крові і секретах здорових осіб, але головне місце розташування латентного вірусу поки що невідоме. Експериментальні дослідження свідчать, що ГВЛ-6 інфікує моноцити і макрофаги різних тканин, а також стовбурові клітини кісткового мозку, де знаходиться в латентному стані. Реактивація латентного вірусу відбувається в імунологічно скомпрометованих хворих, що свідчить про важливість клітинного імунітету, але може спостерігатися й у імунокомпетентних осіб із невідомих причин.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ, у МКХ-ІО виділяють:

B0S.2 Раптова екзантема (шоста хвороба)

Інфекції, спричинені ГВЛ-6, також можна включати до таких класів:

AS9 Неуточнені вірусні інфекції ЦНС

ВЗЗ Інші вірусні хвороби, не класифіковані в інших рубриках

Доведено, що первинна інфекція ГВЛ-6 може проявлятися у вигляді безсим-птомних форм або раптової екзантеми у новонароджених і дітей 1-го року життя. Раптова екзантема — де найхарактерніша маніфестація первинної інфекції ГВЛ-6. У хворого на тлі гарячки та інтоксикаційного синдрому збільшуються шийні лімфатичні вузли, з’являються помірна гіперемія ротової частини горла, іноді — ма-кулопапульозний висип на м’якому піднебінні та язичку (плями Нагаяма), гіперемія і набряк повік; можливі гіперемія барабанних перетинок, отит. Висип зазвичай з’являється на тулубі з подальшим поширенням на шию, обличчя, верхні і нижні кінцівки, у деяких випадках — локалізований переважно на тулубі, шиї та обличчі. Елементи висипу зберігаються кілька годин або протягом 1—3 днів, зникають безслідно, іноді виникає екзантема у вигляді еритеми.

Прояви реактивації вірусу в дорослих неспецифічні. Також можлива роль ГВЛ-6 у розвитку синдрому хронічної втоми, розсіяного склерозу, синдрому Шег-рена, рожевого лишаю, гепатиту, вірусного гемофагошітозу, ідіопатичної тромбо-цитопенічної пурпури, саркоїдозу тощо, але ці дані потребують подальшого вивчення.

УСКЛАДНЕННЯ. При раптовій екзантемі вони нечисленні: синдром Гієна—Бар-ре, парези, що швидко минають, пневмонія тощо. Ускладнення у дорослих такі само, як при інших гепесвірусних інфекціях.

ДІАГНОСТИКА. Виявлення ДНК ГВЛ-6 у плазмі крові за допомогою ПЛР є досить чутливим, але позитивний результат може свідчити як про первинну гостру інфекцію, так і про реактивацію латентної інфекції. Одноразове виявлення ДНК вірусу в крові, особливо у слині, не є абсолютним підтвердженням захворювання і потребує проведення дослідження в динаміці. Нешодавно розроблене дослідження зворотної транскриптази за допомогою ПЛР дає змогу надійно диференціювати латентну інфекцію ГВЛ-6 від її реактивації, але ця методика поки що доступна лише в дослідницьких лабораторіях.

Серологічну діагностику здійснюють за допомогою РН, реакції імунопреци-пітації (РІП), ІФА. У РН і РІП можливе виявлення перехресно реагуючих антитіл до інших вірусів, особливо ГВЛ-7. ІФА є більш специфічним, але не у всіх дітей, що переносять первинну інфекцію, визначають антитіла IgM, а приблизно 5 % клінічно здорових дорослих мають ні антитіла. У зв’язку з тим що майже в усіх дорослих у крові міститься IgG до HHV-6, виявлення специфічних антитіл в одному зразку не є значимим.

ЛІКУВАННЯ і ПРОФІЛАКТИКА такі само, як при ЦМВ інфекції.

Інфекція, спричинена герпесвірусом людини 7-го типу

ГВЛ-7 (HHV-7) також вважають причиною раптової екзантеми у немовлят. Узагалі є припущення, що цей вірус майже завжди інфікує людей разом із ГВЛ-6.

ВСТУП. ГВЛ-7 уперше був ідентифікований у клітинах здорової дорослої людини в 1990 р. ізраїльськими вірусологами на чолі з Н. Френкель, які виявили при роботі з активованими Т-клітинами незвичайний шітопатичний ефект.

ГВЛ-7 спричинює поширену інфекцію дитячого віку, яка проявляється дешо пізніше, ніж ГВЛ-6-інфекція, і в більш широкому віковому діапазоні. Більшість індивідуумів інфікуються ГВЛ-7 до 6—10 років життя. Його виділяють у слині 95 % дорослих, що вказує на високий рівень інфікованості населення і схильність цього вірусу до персистенції.

ЕТІОЛОГІЯ. ГВЛ-7 належить до роду Roseolovims, підродини Betaherpesvirinae, родини Herpcsviridae. Має морфологічну й антигенну подібність до ГВЛ-6. ГВЛ-7 насамперед заражає CD4+ Т-клітини, такі як мононуклеари пуповинної і периферичної крові. Реплікація відбувається в епітеліальних клітинах слинних залоз та інших тканин (шкіра, грудна залоза, легені).

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Джерелом інфекції є людина. Найімовірніше, вірус передається здоровим особам через слину. Епідеміологічний ланцюг нагадує такий при ГВЛ-6-інфскиії. Діти контактують із цим вірусом постійно з раннього віку, хоча інфекція доволі рідко трапляється на 1-му місяці життя.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. У МКХ-ІО немає окремого коду для шифрування цієї хвороби. Можливе включення ГВЛ-6-інфекції до таких класів:

А89 Неуточнені вірусні інфекції ЦНС

ВЗЗ Інші вірусні хвороби, не класифіковані в інших рубриках.

Натепер мало відомостей про клінічні прояви первинної інфекції. Доведено взаємозв’язок ГВЛ-7 з раптовою і рецидивною екзантемою у дітей старшого віку. Спірною залишається роль ГВЛ-7 у виникненні різноманітних неспецифічних проявів, судомного синдрому.

Найбільш цікавими є можливі прояви реактивації цього вірусу. Взаємодія його з іншими ГВЛ не дає змоги оцінити роль самого ГВЛ-7, особливо в імунос-компрометованих пацієнтів. Його реактивація зазвичай поєднується з активацією інших р-герпссвірусів (ГВЛ-6 і ЦМВ). Безліч різних захворювань намагаються асоціювати з ГВЛ-7, але дуже мало доказів їх причинного зв’язку. ГВЛ-7 може бути кофактором, але часто він, імовірно, не більше ніж “безневинний свідок”, його наявність — результат високої частоти персистенції та особливостей виділення. Таким чином, хоча цей вірус і подібний до ГВЛ-6 за морфологією і геномом, він вирізняється за біологічною значущістю як причинний фактор захворювань. Можливо, найбільш цікавою особливістю є різноманітна і часта взаємодія з іншими ГВЛ і його потенційна роль як кофактора або модулятора асоційованих хвороб, наприклад, у ВІЛ-інфікованих і при інших імунодефінитних станах.

УСКЛАДНЕННЯ до кінця не вивчені.

ДІАГНОСТИКА. Застосовують такі само методи, шо й при ГВЛ-6-інфекнії. Для виключення перехресної реактивності між ГВЛ-6 і ГВЛ-7 антитіла, шо перехресно реагують, виключають адсорбцією із зараженими ГВЛ-6 клітинними лізатами. Матеріалом для дослідження є слина, моноядерні клітини периферичної крові

та ін. Натепер будь-яке дослідження окремо не дає змоги диференціювати первинну інфекцію від реактивацп та взаємодії з іншими ГВЛ.

ЛІКУВАННЯ і ПРОФІЛАКТИКА не розроблені, але, імовірніше, вони такі само, як при цитомегаловірусній інфекції.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської