На порозі третього тисячоліття опісля народження Христа ми. українці, маємо дуже бідно відтворену на папері історію. Причин для цього аж забагато — тут і безперервні війни, і переселення народів, і тисячолітнє духове рабство, і втрата державності сім сталіть тому, і трьохсотрічна московська окупація, і сім десятків років більшовицького терору. Отож, маємо таку історію, котра гідна поневалено-го народу. Якраз таку історію, яка необхідна для формування у нас комплексу мсншевартості. Писали для нас її люди, котрі саме такого хотіли, люди, вражені хворобою великодержавного шовінізму, а також християнські місіонери-літописці, які тлумачили та різали нашу історію на візантійський лад.

Правда, дещо писали про нас і літописці сусідніх держав, але не все те, писане, до нас дійшло, не все нам відоме. У скандінавських, грецьких, римських, арабських, турецьких, семітських та індійських літописах є чимало інформації про наш народ, його військову силу, торговельні спромоги, вірування, звичаї та культуру. Тому, починаючи опис історії бонової культури нашого народу.’я змушений робити посилання на історичні джерела сусідніх держав, бо вони часто-густо більш об’єктивні, аніж «вітчизняні» або ж російські. Щоб скласти загальну картину рівня багатотіїсячал їхнього розвитку культури нашого народу, окрім матеріалу суто бойового характеру, хочу подати також майже не знані нинішнім читачам витримки із праць археологів. палеонтологів, етнографів та лінгвістів.

І. Історія розвитку бойового мистецтва

України

Спочатку меч, Земле, що кордони твої окреслить, а тоді вже ремесла та після.

Марія ШУНЬ,

«Знаки перших протослов’ян“

Боротьба за місце піл сонцем — ось першовизначний виток історичних суспільств, та іі, зрештою, всього сущого у світі, починаючи віл найменшо! клітини, комахи, звіра, закінчуючи Ьопю заріепз.

А вже згодом на відвойованому для себе місці переможець може створювати різиовиддя мистецтв — тобто закохано відтворювати свій етнічний світ у барвах, звуках і танцях, складати епоси на честь героїв, боротися і прославляти боротьбу.

Отже — боротьба, з неї все і розпочалось. Відколи? У кожного народу свій відлік. В історії людства відомі як народи-творці, так і народи-загарбники. Важливими чинниками тут були і клімат, і сама територія, і. звичайно ж, спосіб життя племен — кочівний чи осідлий. / клімат, і територія нашого народу були вельми вигідними дія всіх. Отож, народ жив у постійній боротьбі. Історія бойової культури нашого народу така ж давня, як і він сам, і кров’ю виписана на пергаменті людства. Ця історія бере свій початок ще із ро-дово-общинного ладу, розвивається і вдосконалюється паралельно із процесом цементування нації, яка вже починає самостверджувати себе серед розмаїття інших етносів.

Узагальнити, іцо процес культурного розвитку і формування наїм.,) нації розпочався із приходом християнства — значить зли-игміріми. Жоден історик світу сьогодні не наважиться проголосити, то нашому народу тільки одна тисяча років. Тс, що обрядова культура наших предків мас багато тисяч літ, ні в кого із науковців не викликає сумніву.

Найновіші археологічні дослідження показують, що територія сучасної України була центром розселення індо-свроиейської спільному яка розповсюджувала свою культуру на всі боки від материка осмосі». Автохтонне населення України на протязі багатьох де-‘ нікім тисячоліть ніколи різко не змінювалося, починаючи від

14

Історія розвитку бойового мистсшпм України

мізинців, людей військових сокир, трипільців, арійців, венедів, кельтів, скитів, сармагів, аланів, етрусків, гунів, антів, русів — аж до українців. Змінювалися тільки назви, народ в основі своїй залишався той самий. Мізинські узори, зроблені на мамонтовій кістці багато тисяч років тому, майже нічим не відрізняються від сучасних гуцульських чи полтавських. Розкопки промовляють до нас слідами стоянок і поховань довкола Києва, над Дніпром, Дністром, на Поділлі. Волині, у Криму, на Кубані, в Карпатах, у гирлі Дунаю — наче розповідають свою буремну минувшину.

У 197-1 році палеонтологи АН УРСР під час розкопок у Закарпатті поблизу селища Королеве на горі Сар дослідили, що на теренах України півтора мільйона років тому вже був первісно-обшнн-ний лад, племена якого займались мисливством і освоєнням під житла-сховища кам’яних або земляних печер на випадок негоди чи віл хижаків. Вже тоді, у ті далекі часи, людина, борючись за своє існування, змушена була захищатися від диких тварин чи недругів із роду людського. До боротьби із звіриною людина швидко пристосувалась, після чого дичина стала невід’ємною частиною її їжі. Боротьба людини із людиною теж постійно вдосконалювалася. Кожне плем’я чи община накопичували свій арсенал ефективної бойової техніки — техніки у значенні прийомів ведення бою, які забезпечували їм збереження своєї самобутності. Тогочасна боротьба за життя йшла на смерть, тому кожен невдалий чи необдуманий рух був рівнозначний смерті або довічному приниженню у полоні. Так суто природнім методом відбору відшліфовувалася і накопичувалася найкраща бойова техніка, завдяки якііі воїни племені могли захищати свій рід і ного подальший розвиток.

Ашельська та Мустьєрська доба, перша від 300 000 до 100 000 років до Христа, друга від 100 000 до 40 000 років до Христа — вже характеризуються вдосконаленням мисливської зброї. Тут. поряд із кам’яними сокирами, у вжитку були кремінні списи та шкребачки, якими користувались, як ножем. Вперше людина використовує’ далекобійну зброю — пращу.

Оріньяцька доба в Україні (-10 000 — 23 000 років до Христа) ознаменувалася бурхливим культурним розвитком нашої людності. Це епоха найбільших відкриттів. Вже тоді наші предки навчилися видобувати вогонь, зберігати його і використовувати для опалення та освітлення жител, приготування їжі.

У нашій столиці, м. Києві, на пул. Кирилівській видатний український археолог В. Хвойна відкопав селище оріньяцької доби. Тогочасна людина вже не боялася звірів, покидала печери і жила у будиночках круглої форми, каркасом для яких служили кістки мамонта, а дахом і стінами — його шкіра. На будівництво такого будиночка потрібно було назбирати кісток хоча б із 70 100 мамонтів. А для цього їх треба було вполювати…

‘• )р;н!.чцькл доба н Україні характерна початком віри у надири-їх’-дку силу у Бога. появою культу жінкн-Матері (початком матріархату). культу загробного життя (поховання небіжчиків неподалік жител), виникненням різновидів мистецтв. Про це свідчать ;хг,конки Ф. Вовка у селищі Мілині над Десною. Тут знайдені кі-‘‘•ямі орнаментовані вироби. Особливо цікавими ( браслети із кістки мамонта, орнаментовані меандром єдині такого роду у світі. І лоа у побуті українського народу зберігаються статуетки жінок, марин, пташок (із тіста на короваях), зразки меандрових компо-

чшиі (на писанках), точнісінько такі, якими були прикрашені браслети із Мізиня. Перераховуючи знахідки Мізиня, історик Дж. Кем-бел у книзі …Маски богів11, виданій у Нью-Йорку у 1959 р.. пише: Діан кращий зразок свастики, відомий нам, знайдено (біля Києва) у селищі Мізинь. Ця свастика викарбувана на фігурі летючої птиці, зробленої із мамонтової кості4*. ІЗ українських вишивках і до сьогодні збереглися свастикоподібні хрестики, які єднають нас із далекими предками. що жили 40 000 років тому. Свастика у розумінні наших предків — це символ вогню, сонячних променів, символ касти воїнів — лицарів Сонця. Орел (птах) із розпростертими крилами це також символ воїна. Отож, першопочатки виникнення касти воїнів на Україні сягають корінням своїм у 40 000-літню історію цивілізованого життя нашого народу.

Із оріньяиької лоби ми миємо збережені малюнки на стіні печери. яка знаходиться біля Мелітополя. Ці малюнки вважаються найстарішими у світі. У Києві під час розкопок Кирилівських узгір’їв, знайдено мамонтове ікло, на якому вирізьблені: ставок, хвилі води, очерет, птах і черепаха на березі. Такі вироби міг виготовляти тільки такий народ, у якого проблема захисту під напасників була

вирішена, і він мав змогу спокійно творити.

У селищі Межиріччя, над річкою Рось, археологи розкопали першу на планеті Земля карту, викарбувану на кістці мамонта, і стверджують, ідо їй щонайменше 17 тисяч років. Отже, нашим предкам була відома і картографія.

Оріньяцьких людей — праоріїв слід вважати за найдавніших предків України і Південної Снрогш. Археологи С. Райиах, Й. Баєр (пічні;. І. Гр«й (англієць), М. Будь (француз) та Ю. ГІолянський (українець) вважають, що саме оріньяцька людина прийшла в Сиро;;. п Протоукраїни. Оріньяцька людина проживала по всій тодішній Україні від Карпат до Волги [40].

У ХП-Х тисячоліттях до Христа периісно-общинний лад на те-Праукраїии сягнув свого епогею. Сучасні вчені доводять, що \\а‘ у іі далекі часи наші предки мали астрологічні знання, пп-шали математику, лічниптво, філософію, стику і т. п. Канале і.кші вчений Іі Реперу книзі «Колиска культури людства» об-?Р иіовано доводить, шо українська земля колиска кулі,тури

__Іторгл раштку 6>,щ, -гьг.’-<і ‘/ •

людства 150. с. 77-111]. Ось тільки деякі приклади ..На Україні ометрію вживано ще 40 000 років до народження Христа. Була відома і широко застосовувана теорема а2 — б =* ц!. яка мере:; ба-гато тисячоліть опісля стала називатись теоремою Піфагора» [04].

У Мадленську добу (25 000 — 8 000 років до Христа) людина із ГІраукраїми вже заселяє всю Європу. Приблизно 10 000 років до Христа наші предки винайшли лук і стріли — епохальний винахід далекобійної зброї, кращий від списа і пращі, який проіснував аж до винаходу вогнепальної зброї (40].

У Кампінську добу (8 000 — 5 000 років до Христа) на просторах басейну Дністра з’являється гончарство. Кераміка ямно-гребінцевого стилю цієї доби стана основою пізнішої трипільської кераміки [39].

Великі цивілізації світу не можуть постати там. де до того не було осілого життя і великих культурних надбань. Одним із перших таких осередків із високою культурою у басейні рік Дністра та Дніпра було Трипілля — відома в цілому світі «Трипільська культура», названа так у 1890 р. археологом В. Хвойкою (від назви села Трипілля, що поблизу Києва) (50).

Зараз трипільська культура визнана однією із найдавніших у світі. 1993 рік ЮНР.СКО оголосило роком трипільської культури. Цю культуру також називають ще «культурою української мальованої кераміки», яка в Праукраїні квітла протягом довгого часу, принаймні від 7 000 років до Христа, про що говорить селите в садибі Зівалля у Києві Ш час свого розквіту трипільська культура була єдиною у Європі. В ній спостерігаємо такі високі і такі нові надбання і відкриття, яких не мала жодна із пізніших культур. Це була культура розвинутого землеробства і скотарства, полювання і рибалі>ства. культура високомистецького гончарства та станкового ткацтва, а найголовніше — культура широкого міжплемінного обміну та торгівлі із Малою Азією, з Грецією, із Се-мигородом, з Надвіслою. з Кавказом. У давнішній фазі суспільства широко використовувалось кремінне і кам’яне знаряддя, в молодшій — мідне, траплялось і срібло. Трипільська культура часу розквіту відзначалася високим розвитком будівництва. Будівлі були з дерева, устатковані конструкціями із випаленої глини. Мали цегляні долівки, двері на бігунах із порогами, вікна, призьби, печі із припічком і коминами назовні, комори для збіжжя. З подивом оглядаєш ні семитисячадітні конструкції і багатокімнатні будівлі типу мегарона із окремими господарськими сховищами [40].

Біля села Маїіданецького на Черкащині археологи розкопати руїни великого міста. Комплекс споруд обіймав 300 гектарів плоті, а саме місто існувало 5 000 років тому, було побудоване катом, із радіально прокладеними від центрального капища вулицями і татами довкола міста. Місто нараховувало І 500 будівель із дерева, каменю і випаленої глини, замешкувало його коло 20 000 людей і все це ще 1 000 років до Вавілону.

Пилат

Ві юмміі історик М. Іванченко у книзі «Дивосвіт прадавніх слов’ян” тине: ..Якщо провести паралель між Єгиптом, Близьким Сходом і стародавньою землею наших предків, то 5 000 років тому міста на теренах Протоукраїни мали площу 200—300 гектарів, і на той же час єгипетські та месопотамські місти займали не більше 100 гектарів кожне, а причорноморська Ольвія лише 33 гектари, Троя — тільки 10 гектарів».

і 000 — 5 000 років до Христа правобережна Триполіяна-Оріяна була набагато густіше заселена, аніж сьогодні. Варто лише глянути на історичну карту, виконану на основі розкопок, аби побачити, то на невеликій частині Трипілля (Уманщині) було понад 253 поселення (на сучасній карті поки що зазначено 130) [40].

Археолог К. Шишкін. аналізуючи дані археологічних розкопок та аерозномок. прийшов до висновку, що 5 000 років тому місцевість між Уманню і Талиш була досить густо заселена, на однії квадратний кілометр припадало близько 200 чоловік. Велика заселеність і високий рівень тогочасної культури є головними доказами того, що наші предки мали високорозвинену бойову культуру.

Щодо вищеподаного матеріалу, можна скептично зауважити, що пам’ять землі дуже скромна і оповідає про людське життя в узагальнених рисах, і що жоден горщик не розкаже про народ стільки. скільки художній твір чи документальна хроніка, а викопана зброя не дасть уявлення про рівень тогочасного бойового мистецтва Частково це правда. Ллє теперішнє життя народу, який відірваний від своїх пракоренів, приречене, і тому потрібен пошук та аналіз найрізноманітніших відомостей, пов’язаних із давньою історією

нашого народу.

Опис історії можна вважати об’єктивним лише тоді, коли він робиться методом порівняльного аналізу, на базі різнорідних народів якоїсь певної епохи. Якщо взяти в руки «Історію стародавнього Світу» Коровкіна, на якій упродовж останніх десятиліть виростала молодь України, то складається таке враження, що цивілізація вперше виникла у Єгипті. Дивує те, що книга повторно перевидана у 1984 році без найменших змін чи доповнень. Вже у цей час всім історикам світу було відомо, що до Єгипту був Шумер, згодом Вавілон. Як і було відомо, що Шумер заснували люди, які прийшли із Півночі. У 1960 ропі історик Фольф Шнайдер у своїй книзі «Вавілон і всюди» писав, що сумеріяни (шумерці) — перші цивілізовані люди на Землі. Вони перші створили культуру міського житія письмо, торгівельні відносини і цим завоювали Світ. Засновано шумерську державу було 4 000 років до Христа. Відомо, що до приходу су мерів (шумерів) у Межиріччя там не було цивілізованого життя.

У 1905 році англійські історики Г. Кларк та С. Пігот довели, їло «5 500 років тому Середній та Близький Схід були колонізовані племенами, які як автохтони жили на багатих землях між Карпатами і Кавказом**. Отже, тільки після приходу наших предків на Близький Схід тут розпочалося культурне життя.

Ще у 1961 році Р. Г. Боне у своїй книзі «Стародавня історія* писав: «шумери в Месопотамію прийшли із Півночі**, та н автор «П’ятикнижжя Моіісея» знав, що «шумери прийшли на родючі долини Тігру і Євфрату і перетворили Месопотамію в Едем (тобто рай на землі)» [50, с. 77-125].

Коли хоч трохи знаєш про давню історію людства, то мимоволі задаєш собі запитання: чому до сих пір все замовчувалось? Чому не було об’єктивного підходу до історії світової культури у російських, доморощених українських та загалом радянських вчених? Кому вигідно, аби ми росли невігласами? Відповідь одна — допоки за українців їхню історію писатимуть чужорідні шовіністи та зайди, то ніякого правдивого висвітлення історії не буде. І не буде до тих пір, поки Україна справді, а не лише на папері, стане незалежною державою. ГІотнхенько піднімається металева завіса — і ми дізнаємося, що американський історик Г. Дж. Мюлер у своїй книзі «Воля у Стародавньому Світі» пише: «Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європениів**: щоправда Україну він називає «південною Росією1‘ — ось вам наслідок імперської пропаганди лженауковнів товариства «Знання».

Факт визнання трипільської культури найдавнішою у світі є доказом того, що Шумер був заснований саме нашими предками, а це дає на.м можливість хоча б частково, шляхом зіставлення материнської і дочірньої культур, відновити ту культуру, яка існувала на Україні ще 5 000 років до Христа.

Л. Буллі у книзі «Ур халдеїв» пише: «Зброя шумерів і по формі, і по виготовленню набагато перевершувала все те, чим воювали інші народи в ті часи і навіть набагато пізніше, принаймні упродовж двох тисячоліть. По зображенню на «штандарті* можна судити і про організацію шумерської армії. У ті часи це була всепереможна сила. Шумерійці володіли колісницями, які навіть через дві тисячі років наводили священний страх на євреїв біблейських часів, а їхній бойовий стрій був праобразом всепереможної фаланги Олександра Македонського. Тому немає нічого дивного в тому, що шумери майже не зустрічали опору до того часу, поки сусідні народи поступово не перейняли їхній досвід**, і далі: «Шумерська армія була чудово організована, і майже всі чоловіки вміли писати і читати**…..шумерійці

чудово виготовляли залізну зброю*. Виплавлення металу та виготовлення зброї у ті давні часи потребували не одного століття навиків, у Шумер вони були привнесені протоукраїнськими племенами із лівої притоки Дніпра — Самари. Підтверджує це дослідницька праця київського історика О. Знойка «Таємниця стародавнього Донбасу у якій він пише: «Вже 6 000 років тому наші предки самі віщобувалн

і виплавляли чорнову мідь і виготовляли із неї вироби. Саме тут (у Донбасі) визрівало і виробництво бронзи.» І це тоді, коли ще ні Європа. ні Китай, ні Єгипет, ні Африка міді та бронзи не знали. В Україні археологами знайдені вироби із арсенової бронзи: шила, ножі давньоямної культури (4 000 — 5 000 рр. до Хр.) [14].

Враховуючи те, що шумерці були спокрівленими із нашими предками-трішільцямн, можна провести між ними паралель і довести. що тогочасна культура Шумеру відповідала тогочасній культурі Протоукраїни, і що трипільці мали подібні до Межиріччя військові формування та зброю. Л. Вуллі, щоправда, не описує, як проводився вишкіл воїнів Шумеру, та ми сміливо можемо стверджувати, що він особливо не відрізнявся від трипільського. У стародавні часи каста воїнів готувала своє підростаюче покоління з раннього дитинства, а кожен юнак продовжував його під час військової служби.

Перекладач шумерських табличок і. Дьяконов у книзі «Па ріках Вавілонських» так описує зброю шумерських воїнів: «Зброя — найпростіша: мідний кинджал (різновид короткого меча. — Прим, авт.), дротик або спис, кам’яна булава, мідний келеп — перероблена для бою мотика. Шолом, винайденні! на початку третього тисячоліття, але панцирів ще нема. їх заміняють валяні плащі — накидки із нашитими мідними бляхами. У легкоозброєного воїна щита не було зовсім, зате в нього, окрім келспа або списа і короткого меча, могла бути сітка, щоб заплутувати супротивника; лише фаланга важко озброєних воїнів загороджувалась тяжкими прямокутними щитами: їх тримали щитоносці, а списоносці у проміжки між щитами кололи ворога піками».

Як може зауважити читач, бойова наука із використанням холодної зброї проходила початкові стадії свого розвитку. Кожен воїн бойової лави мусив бути чудовим знавцем боротьби зброєю, навкулачки, навручки. навхрест, на ременях, добре володіти ногами, тобто знати копанку, мусив знати танцювальні рухи, бо без них бойовий рух лави неможливий. Зрозуміло, що вже в ті далекі часи надзвичайно велика увага приділялася досконалому володінню тілом. бо це було запорукою виживання: тому все. що оточувало людину, повинно було навіювати воїну натхнення до бойового вишколу. Яскравими прикладами такого впливу є тогочасні барельєфи і фрески мурів, орнаменти та малюнки баталій на посуді, кам’яні та бронзові скульптурки, які відтворюють сцени двобоїв і боротьби, військових дій чи полювання на звірів.