У Межиріччі знайдено бронзову скульптуру епохи шумерського правління: два змагуни, обхопившись за пояси, намагаються збороти один одного [25]. Фахівці вважають, що ця скульптурна композиція увічнила боротьбу на поясах, і це дає нам право вважати, що подібний вид боротьби на поясах чи на ременях був і на Про-гоукраїні б 000 років тому, включаючи і більш пізні часи, аж поки

Історія раштку бойгмит »иа;і>-ціг‘>а .V «/>;>> ;

Московщина майже повністю не пннищила цю ділянку боротьби, цілеспрямовано проводячи тактику запровадження всього чужого. Яскравим прикладом цієї шовіністичної політики є біографія Івана Піддубиого, багаторазового чемпіона світу із французької боротьби, котрий, як відомо, був неперевсршеннм бійцем із боротьби власне па поясах, але згодом під тиском московських менеджерів змушений був переключитися на французьку боротьбу.

Звичайно, прикро, що на Україні виявлено дуже мало скульптурних композицій, які б відтворювали боротьбу, однак так склалися історичні обставини, які часто були невблаганними щодо пам’яток цієї землі.

Загальновідомо, що найдавніші у світі піраміди були збудовані на Україні і простягалися вони обабіч берега Дніпра, у Криму та на Кубані. Це про них із гіркотою писав Т. Шевченко:

/ могили мої милі москаль розриває…

Нехай риє, розкопує, не своє шукає…

Варварське пограбування найдавніших у світі могил зробило історію нашого краю жорстоко обкраденою. Відомі випадки, коли дворянами Росії безцінні скарби людства, викопані із давніх могил, переплавлялись на злитки золота. Як і відомо те. що величезні багатства скіфських курганів були вивезені до Ленінграда чи Москви. Нахабству нема меж — на весь світ росіяни заявляють, що це їхня історична спадщина, забуваючи сказати про тс, що найбільше збагачення Московського князівства відбулося у період занепаду Київської Русі після монгольського нашестя, а потім після так званого «возз’єднання». Благо — час є найкращим суддею, а правду важко знищити.

Але повернемося у давніші часи. Під час розкопок руїн Вавілону археологи знайшли величезну кількість експонатів, які промовисто свідчасть про те, що бойова культура вавілонян була запозичена у шумерів та їхніх наддніпрянських предків. Па одному із вавілонських барельєфів зображено сцену боротьби навкулачки. Розглядаючи її, дивуєшся, якщо вже у ті часи у Межиріччі були популярні такі види змагу, то чому вони відсутні там зараз? Відповідь проста — змаги навкулачки — це частка привнесеної, а не автохтонної бойової культури, привнесеної іззовні нашими предками. І хоча на теренах України не знайдено подібних барельєфів, однак дух воя та жага змагу, в тому числі і навкулачки, завжди є живучими серед нашого народу. Ще Т. Шевченко у своїх творах згадував, то часто по селах ходили бійці і влаштовували змаги навкулачки. І це, незважаючи на анафеми християнської церкви, яка називала народну боротьбу «бісівськими грищами», незважаючи на заборони московських та польських окупантів. Особливу наполегливість у винищенні всього українського проявляла московська верхівка. Так званий «золотий вік Росії» за Петра І і Катерини II

21

йамхкічзір Ниют

для України був найстрашнішим етапом виживання, адже було видано сотні указів, які присікали все національне і одночасно запроваджували чужинське. Ось приклад — православна церква відлучає людей від церкви за змаги навкулачки, а Московщина в той же і зміні час запроваджує англійський бокс. Для чого це робилося? Зрозуміло, що для того, аби ми здеградували до рівня свого північного сусіда, будучи позбавленими бойової спадщини. Однак, важко знищити народ із багатотисячолітньою історією, так як важко сховати шило в мішку.

У період занепаду шумерської держави на берегах Нілу почала формуватися Єгипетська держава (2 600 — 2 300 рр. до Хр.), яка частково стала спадкоємицею своєї попередниці. Єгипетський фараон приклав чимало зусиль, щоб розповсюдити у своїй країні шумерську культуру, в тому числі і бойову.

Далеким відголоском шумерської культури в Єгипті с зображення бійців, бігунів, змагунів навкулачки на єгипетських вазах, барельєфах будинків, в усипальницях фараонів [25]. Але, як показав час, корінні єгиптяни так і не адаптували повністю ті різновиддя спорт>’, які на початку створення їхньої держави так інтенсивно пропагувалися. Сьогоднішні єгиптяни на Олімпійських іграх не виборюють призових місць із тих видів спорту, які були розвинуті і культивовані у добу фараонів.

Зараз історикам відомо, що 3 800 років тому наші предки-саки прийшли у Межиріччя, аби розквитатися із семітськими племенами за те. шо вони захопили владу у Валівоні [39]. Частина сакських (скитських) військ рушила на Єгипет. Довідавшись про це, єгипетський фараон наказав не чинити жодного опору і здатися без бою славним нащадкам шумерів. У ті часи єгиптяни називали наших предків гестидами, гаттами, хаттами або гіксонами (гека-ксаге), що означало «чужі пани11. Гіксони започаткували нову династію єгипетських фараонів. їхні імена і нині нам зрозумілі та близькі, наприклад «Киян» чи «Шилик“. Відомо, що ім’я Кий — це символ царського походження і означає держителя владичного кия.

Влада шумерських нащадків на африканському континенті не обмежилася лише Єгиптом. Частина їх рушила далі на південь Африки, де започаткувала велику цивілізацію. Долю цієї цивілізації вирішила кліматична катастрофа. Тому на місці колись могутньої держави є пустеля Сахара. Але і зараз там живе кочуючий, трьохсоті иєячний народ туарегів, котрі у спадок від своїх попередників /зрамамгш тримали білу шкіру, високий ріст, рівні носи арійського типу і світлі очі. Цікаво, що й досі у туарегів збереглася зачіска. нритаманіїя аріям*воїнам пасмо волосся на голові, яке виро

стає із маківки Гаку ж зачіску носили і хети (хатти), і скити, а йодом і київські князі та їхні нащадки-козаки. Про туарегів, як і про ш/мерів, хаїтів і скитів ходила слава неиеревершених воїнів,

Історія роупті’У (научуж хцст*’-іг у> А •

тому і до сьогодні їх величають володарями пустелі [64). Кочуючи по Сахарі, туареги час від часу відвідують зруйновані катастрофою, колись квітучі, а зараз засипані пісками свої міста. Вони, як < антенні охоронці, бережуть для людства ще недосліджені скарби.

В період найбільшої могутності праукраїнської держави поселення нашої людності знаходимо в Європі, Малій та Середні’.! Азії. Африці, Індії, Китаї та на Далекому Сході. Наші предки залишили після себе величезну кількість топонімів та гідронімів, розшифрування та етимологія яких може бути вельми корисна для наших істориків, і, в цілому, для нашої історії, такої обкраденої… Безперечно, залишили також слова та корені своєї мови, і, в першу чергу, свою багатющу культуру, в тім числі і бойову. Залишили після себе легенди та перекази…

Тепер від часів давнього Шумеру та Єгипту перейдемо до більш пізніх, а саме — до Греції. Вивчаючи «Історію Стародавнього Світу» та читаючи багато разів перевидані «Міфи давньої Греції», у наших школярів складається таке враження, що Греція — це чи не найдавніша держава, і взагалі, колиска культури в Європі.

Сьогодні, коли історична наука у всьому світі перенасичена відкриттями, які безпосередньо стосуються нас і нашої праісторії, викликає подив намагання деяких істориків шукати витоки історії бойової культури і спорту українців у Греції. А ше смішнішою, на фоні останніх відкриттів, є байка про «колиску трьох братніх народів» та твердження, що українці як етнос сформувались тільки в XVI ст. Десь загубили псевдоісторикп Москви чехів, словаків, ляхів, хорватів, сербів, литвинів, словенів та русинів, які мають набагато більше прав, ніж московитн, вважати Київську Русь своєю материнською землею.

Однобокість та необ’єктивність у висвітленні історії України призвели до того, що виросли цілі покоління україннів-невігласів Фальш у викладенні історії Стародавнього Світу створила ілюзію відсутності нашого народу у творенні багатотисячолітньої бойової культури людства. А чи насправді так було?

Внсокорозвинене еллінське суспільство залишило після себе багату культурну спадщину. Ексцентрична грецька нація шанобливо ставилась до своєї історичної спадщини, ще й прикрашала її за рахунок запозиченої. Надзвичайно велику роль у збереженні та популяризації історії Греції зіграла також християнська церква.

Багато науковців, погоджуючись, в головному, із християнськими гшспямн історії, все ж таки шукали, звідки на теренах Греції ішлася така висока культура? Хто її започаткував? Зараз історики гз археологи мають багато фактичного матеріалу, який свідчить про те, що антична протокультура греків своїм корінням вростаєгье.ч \-культуру їхніх попередників пелазгів, лелегів. фрігійців, ілогів. кіммерійців — всі ці племена були спокрівленимн із протоукрайщ-гмн.

і!}4! ЦГ ЗННЛИ і греки, тільки із невідомих примни історики замов, чували цей факт.

Якщо уважно читати Геродота, то можна довідатися, що на землях майбутньої Греції у більш давні часи жили племена иелазгів (чорногузів), яких частково витіснили варварські племена іонійців, счпіііців. лоріііців та ахейців. Іеродот засвідчує, що прийшлі племена не розуміли мови пелазгів, «божественних пелазгів14. «Батько історії** добре знав, що Греція перед приходом греків називалася Пеласгією. У його .Лругій книжці» читаємо: «Греція чи Меяасгія, як вона тоді звалась”. Пеласги прийшлих варварів називати ..граки», бо вони мали темне волосся. Старі фінікійці догрецьку Грецію теж називали ГІелазіією. Англійський історик Ц. Права у своїх працях довів, що народ, який заселяв Грецію перед вторгенням туди греків, називався пелезгіянами, «і в ті часи Греція звалась Пеласгією» [50).

Варварські племена іонійців, еолійців, ахейців та дорійців вподобали собі культуру пеласгів і їхнє вміння обробляти землю, плекати худобу. Сприйняли воші й пеласгійських богів, храми, театри, вміння виховувати дітей. Отож вони багато дечого запозичили в аборигенів, пристосувались до їх віковічних надбань, які згодом вже видавали за свої. Фальмаєр стверджує, «що сучасні греки но суті лише помісь іллірійців і слов’ян. До самого Кріту зустрічаються назви гір. річок і поселень по-слов’янськи. Наш вплив ще більше помітний в одежі, полюванні, війських звичках та способі життя греків» [23].

Професор Миллован доводить, що перші жителі Греції і Кріту не були греками [50. с. 278].

Під час археологічних розкопок під керівництвом вченого Ернеса Куртіуса і археолога Генріха Шлімана під руїнами античної Греції знайдено рештки передслліністичної культури, яка набагато перевищує еллінську, наприклад, у наданні свободи жінкам — їм дозволялося не тільки бути присутніми, але іі самим брати участь в іграх. На малюнках, які дійшли до нас із того часу, видно, що ще у двохтисячному році до народження Христа широко практикувалися різні змагання, в тому числі кулачні бої і танці [43, с. 68-69].

У 1905 році німецький історик і філолог В. Дерифелд розпочав розкопки храму богині Гери і вівтаря ГІелонса, які завершилися у 1929 році. Отримані результати засвідчили те, що Олімпія стала

святим місцем набагато раніше, аніж вважалося досі. Археологи розкопали багато глиняних ідолів, статуй вершників, а також колісниць, які походять приблизно із 1 800 року до Христа [43, с. 13-151.

Кріто мікеиська цивілізація досягла апогею свого розвитку між 1 і00 1 200 рр. до Хр. Саме на цей час припадав розквіт фортець

у Мікенах та Тірінфі. Троянська війна між 1 099 — 1 083 рр. до Хр. поклала край цьому розквіту. Метою війни для ахейців, іонійців та «о.ініиів було встановити контроль над виходом у Чорне море. Приблизно у той же час із півночі відбувається нашестя войовничих

___Іапорія розвитку бойового м-м У.ухчч

дорійців, котрі, розгромивши на своєму шляху ослаблені багаторічними війнами еллінські народи, поступово завоювали всю Елладу. Мікеиська культура занепала (43, с. 13).

Сьогодні загальновідомо, то перші грекомовні племена з’явилися на території Греції в XI ст. до Хр., і вони знищили «діамантову» пеласгійську (мікеиську) культуру. «Ахейці (греки) вторглиея на Кріт і завдали діамантовій культурі катастрофічного знищення». -гак писали Георг. Штайндорф і Кейс С. Сіл у книзі «Коли Єгипет володів Сходом14 [50, с. 279).

Історик Роберт Г. Боне у книзі «Стародавня Греція», оперуючи археологічними даними, відзначає, іцо греки (ахейці, дорійці) спалили і знищили чарівні скарби людства.

Історик Дж.ІІоттер у праці «Археологія Греції» пише: «ІІелас-гіяни, які прийшли в Грецію із Русі…4* [50, 279]. Він ніби підсумовує твердження багатьох вчених про тс, що протоукраінська земля була колискою цивілізації людства.

В. Січинський у книзі «Історія української культури» пише: «Трипільська культура поширилася на Балкани по Егейському морю і спричинилася до Егейської та Мікенської культур, які стали основою античної культури Греції44. Писав він гак тому, що був ознайомленії іі із твердженням археологів, які. оглядаючи руїни Мі Кенії і Кріту, визначили, що палаци були побудовані ще задовго до приходу греків [50, с. 278].

Історик Г. Чайлд пише: «Наша сучасна гіпотеза вказує па міграцію зі степів (причорноморських) не тільки на південний схід у Месопотамію, але іі на південний захід — на Балкани та Трою іі Анатолію, а також на північ, захід і північний захід, на то є дуже багато доказів44 [39, с. 19]. Безперечно, він мав на увазі трипільські племена. Тепер потрохи стає зрозуміло, кому саме належала Троя, і чому її зруйнували прийшлі племена варварів. Зрозуміло і те. чому Агіполон разом із троянцями боровся проти греків.

Загартовані суворим життям, жорстокі та дикі мисливці із півночі вторглиея в ІІеласгею через Альпи. Вони палили і нищили мирні селища та міста пеласгів. Знамениті палаци Мікенії дорійці присвоїли собі. Зараз жоден освічений грек все-таки не завжди наважиться стверджувати, що мікеиська культура — витвір іреків. Процес присвоєння і запозичення дорійцями культури пеласгів поширився на всі галузі життя. Припали до вподоби грекам і Олімпійські ігри, а разом із ними і цілий пантеон богів. Те. що донині зберегли греки, є мова і культура прогоукраїнців. щоправда, частково трансформована через грецький менталітет.

Гармонійний розвиток, виховання та навчання дітей пеласгів були комплексно пов’язані із їхньою релігією. Запозичені греками боні пеласгів отримали перекручені на грецький лад назви, а то п зовсім замінені. Гак. наприклад, грецький бог Зове с похідним віл староск-

пліт ькот Перуча (Стрільця, Громовика) — верховного бога, котрий V ммволшвав рушійну силу творення. Грецький Аполлон — бог С онця. світла і’правди, любові та молодості — відповідає староукраїнському Купалі (Купалону) [32]. Багато визначних істориків, порівнюючи грецькі та давньоукраїнські вірування, дійшли до нис-нонку. шо спорідненість між ними обумовлена тим, що фени запо

зичили більш первинні вірування наших прародичів пеласгів.

Київський історик О. Знойко, досліджуючи вірування ранніх феків, писав: ..Луже цікавим є топонім Арта — назва столиці одного із царства на Русі… про яке повідомляють арабські геофафн ЇХ -XI сталіть як про одне із державних утворень Давньої Русі. Поряд із Артанією згадують Славію і Куявію із столицею Куявою» (Куявою араби називали стародавній Київ). Академік Б. Іреков вважав. що Артанія — це Причорноморська і ГІриазовська Русь. Однак саме Чернігів ваіодів землями лівобережного Дніпра до Тмутора-кані, включаючи і Приазов’я. Артанія — це не що інше, як Ратанія або Ортанія, яка походить від староукраїнського слова «ратай», «оратай- (рос. пахарь). З Арти греки могли запозичити культ Артеміди: фракійської, кіммерійської, пеласгійської Мендіді — Великої Богині Місяця. .Але місто під назвою Арта було і є на території давніх пеласгів, а пізніше фракійців Пелопоннесу. Богиню кохання Афродіту там же у давнину кликали Лада-генес, тобто «Лада-жона“. Давні елліни пояснювали це тим, що начебто вона народилася на річці Ладон. На Наддніпрянщині також є річка Лада, притока Танви (Та-ну-Дану). Як і в міфології Русі, Лада — мати близнят Лелі і Поле-ля. Із приходом на Пелопоннес дорійців і утвердженням держави Спарти місцеві пеласги-елліни (хлібороби) стають рабами. Згодом вони відомі під назвою ілотів, а якщо відкинути грецький префікс -Г. то отримаємо «і-лотів“. Спартанська молодь виховувалася офіційними наставниками під час полювань на лотів, як на живу дичину. ГІеласгів-фракійців-лотів вистежували під час роботи в полі й убивали, пильнуючи, аби скоєні злочини не мали розголосу. Багатьом лотам довелося рятуватися втечею. Жорстоке панування феків призвело до того, що пізніше етнонім «лоти» ми зустрічаємо на Наддніпрянщині — ско-лоти (самоназва скитів-скіфів). Далі цей етнонім з’являється у Прибалтиці — лот-ва (Литва). Мабуть, пересування етноніма на Північ відбулося ще у часи мовної єдності про-;«литовців і прусів (н-русів) на Дніпрі. Це дозволяє датувати запозичення протослов’янської богині Місяця Артеміди — вона була відома грекам вже під час Троянської війни [13).

Прикладів запозичення греками неласгійських богів є чимало, зокрема. Арос, котрий згідно грецької міфології започаткував зем-л’ іюбспю. Арес або Арен бог війни, Аріадна — внучка Сонця, А рис гей сим Ашюлона і німфи Кірени, Аркас — син Зевса і іч-іфи Калісто. цар Аркаді! цей список можна продовжити і

26

Історія розвитку (мимо мш гущ гцг, Ууг’.у,

далі, але це справа компетенції вірознавців. Наше завдання — відшукати у греків ті залишки бонової культури пеласгів, яку вони у них запозичили. Складність полягає у тому, що всі відомості про спорт і бойовий вишкіл V греків пов’язані з міфологією. Для прикладу, бог Аполлон — син Зевса і богині Літо — є братом Артеміям. Аполлон — цс олімпійський бог, котрий часто ототожнювався із Сонцем. Він — величний воїн, учасник війни із гігантами, переможець циклопів, чудовий стрілець, непереможний змагун навкулачки і покровитель гімнастичних ігор.

багатьох науковців, починаючи від Платона, цікавила постать Аполлона. Довкола цього божества завжди точилися суперечки. У багатьох викликало подив те, що Аполлона іноді зображували в одязі скіфа [34]. Греки, які з такою самоповагою ставилися до всього свого і з такою зверхністю до чужого — зображують бога в чужинському одязі… В одязі кочівника-варвара, як на грецьку думку. Однобічний підхід до стародавньої історії та вкрай обмежене висвітлення історії нашого краю призвели до того, що більшість науковців відганяли від себе навіть думку про те, що Аполлон міг бути скіфом. Сьогодні історики схильні вважати грецьку історіографію ближчою до художніх творів, аніж до наукових праць.

Зараз вже всім відомо, що скіфи (скити) і гіпербореї — поняття тотожні — це назви давніх українців. Інформація про скіфів часто протирічить відомостям про гіперборейців. У давнину греки вважали гіпербореїв народом «що належить до народів, близьких до богів». Діодор Сіцілінський писав, що гіпербореї у своїх гімнах постійно оспівують Аполлона. Все життя гіпербореїв — це суцільні веселощі, пісні, танці, музика і шанобливі молитви до Аполлона. Життя гіпербореїв греки вважали райським. Вони писали, що гіпербореї навіть помирають від перенасичення життям. Гімелій у своїй книзі «Мови» писав, що Аполлон часто навідував Гіперборею. бо надзвичайно любив цей божественний народ. Геродот і Гімелій писали, що мудреці Аполлона Абарис і Аристей були вихідцями із Гіпербореї, і що воші навчили греків різним наукам. Знаменитого Геракла, згідно легенди, навчав влучно поціляти із лука скіф на ймення Тевтар. Тепер напрошується логічне запитання: то яким же грекам більше вірити, тим, котрі пишуть, що «скіфи», чи тим. що відносять гіпербореїв до «божественного народу»? Київський історик С. Наливайко у своїй праці «Таври, поляни, русь… шлях до розгадки» проводить паралелі і доводить, що Аполлон і український Купало (Купалон) — божества тотожні. Отже, всі риси і набуті знання Аполлона притаманні і Купалону [33], а це шлях до розгадки і відродження втраченої бойової спадщини.

Стародавні вірування, наука і мистецтво, спорт і бойовий вишкіл протоукраїнців лягли в основу творення античної культури Греції. Зрозуміло, що із приходом ахейців та дорійців иротоук-

Вакл^и-уир ІІчніїп

‘.мінська культура на теренах Греції припинила свій розпиток, але цілком логічно, що на своїй материковій землі п Україні попа і далі продовжувала розвиватись. Як і в Греції, так і. мабуть, у Іірото-україні існувала ціла система бойового вишколу, невід’ємною рисою якої було проведення змагань, турнірів та герців. Всі вони проводилися на честь богів. І хоча до сьогоднішніх днів на Україні не збереглося жодних літописних джерел, які засвідчують це. ми можемо, спираючись на величезну кількість досліджень істориків, археологів, палеонтологів, етнографів, лінгвістів і теологів, дати ствердну відповідь, то на теренах ІІротоукраїни, в період розквіту античної культури Греції і ще задовго до її виникнення, існувала високорозвинена цивілізація, а відповідно і висока бойова культура.

У 618 ропі до Хр. на Олімпіаді вперше було проведено турнір із боротьби плебеїв — панкратіону. Доречно наголосити, що плебеями у Греції називали селян — простодушних і чесних хліборобів, котрі коренем своїм походили від пеласгів. Право виходу на арену аристократичного спорту панкратіон отримав завдяки своїй досконалій техніці боротьби як руками, так і ногами. І як не дивно, грецька знать у більшості своїй була просто закохана у боротьбу плебеїв — панкратіон [43].

Філострат вважав панкратіон найгарнішою і найвидовпщнішою боротьбою у всій Олімпії. Фукідід настільки був закоханий у панкратіон, що кожну Олімпіаду називав іменем переможця із боротьби панкратіон. Відомості про боротьбу навкулачки на Україні збереглися і до сьогодні, а от про боротьбу ногами немає жодних згадок. Принаймні, письмових. Але ми добре знаємо, що тс, що не могло зберегтися, в силу історичних обставин, на папері, збереглося у народній нам’яті, а саме у піснях, думах, баладах, заговорах га віршах. 1 танцях, бо рухова спадщина людства важче піддасться як знищенню, так і описанню. Танець — це комплекс закодованих рухів, і в давнину про це добре знали. Платон, споглядаючи танці озброєних воїнів, відзначав, що танці легіонерів нагадують захисні рухи, стрибки назад та вбоки. а також елементи наступу. Всі танцювальні рухи легіонери виконували під звуки флейти. Військові стратеги Греції розглядали танці, як військові маневри, бо танцювальні рухи могли об’єднувати ціле військо у єдину військову одиницю. Рух бойової фаланги був би неможливим, якби піші воїни не володіли танцювальними рухами.

Те. що у Гіротоукраїні була подібна до грецької система бойового вишколу, пі в кого, здається, не викликає сумніву. На Запорізькій Січі, аж до її остаточного знищення, існувала традиція вивчення бойового мистецтва у танцях. Відомо, що кошовий Сірко їздив

Францію, аби навчити короля мушкетерів танцю «козачок”. Та-ш пь ..козачок” сьогодні занесений у книгу кращих європейських іанніи Велика рухова спадщина із елементами, в яких закодована

28

Іппорія рг>уіиткц і*уі<л»*> м:і-, :-*ртчи

староукраїнська боротьба ногами, збережена у наших народних танцях. таких як «аркан», «метелиця», «гопак» та інших. Танцювальна манера ведення двобою існувала у козаків і пізніше, аж до більшовицької революції, про це розповідають емігранти-козаки. які зараз проживають за кордоном. Козаки часто ототожнювали війну із танцем. і ця традиція збереглася у Січових стрільців, тому не даремно у пісні «Червона калина» співають:

Виступають Стріту Січовії у кривавив тан —

визволяти братів українців з московських кайЬан.