Ваюдимир Пилат

ЗО. П.П. стіііка ”13ой”, далі виконати «Човник”. У першій фазі

«Тузень», у другій — зачіп «Сильна” задньою рукою, протягування і у відповідь «Джиган”, «Дуган», «Вохрик”, «Тузень.

«Однотан»

..Однотан» для претендента на «Джуру” повинен включати в себе весь різновид бойової техніки Гопака, від найпростіших елементів до найскладніших, не пропустивши і «Блохи» та «Чорта».

Тривалість «Однотану» — 3 хвилини.

Оцінюється «Однотан» згідно «Правил змагань із «Гопака».

«Тан-двобій»

Зазначені вище вимоги до «Однотану» стосуються і «Тану-двобою».

«Забава»

Тривалість «Забави» при складанні іспиту на «Джуру» 3-5 двобоїв по 3 хвилини. Оцінюється змаг-двобій «Забава» згідно «Правил змагань із «Гопака». Щоб отримати звання «Джура», вой Гопака протягом року повинен здобути 24 перемоги над «яструбами» або завоювати 1-3 місця на чемпіонаті України серед «яструбів».

«Борня»

Зазначені вище вимоги щодо «Забави» стосуються і змагу-дво-бою «Борня».

«Герць“

Те ж саме. Щоб отримати звання «Джура», вой Гопака протягом року повинен здобути 18 перемог над «яструбами» або завоювати 1-3 місця на чемпіонаті України серед «яструбів».

«Козак»

Щоб отримати мистецький рівень майстерності «Козак», вой Гопака повинен скласти іспити із виконання технічних елементів, а також «Однотану», «Тану-двобою», «Забави», «Борні» та «Гершо».

«Однотан»

Тривалість «Однотану» при іспиті па «Козака» — 3 хв. Оцінюється «Однотан» згідно «Правил змагань із Гопака».

«Тан-двобій“

«Забава44

Те ж саме.

«Борня44 Те ж саме.

«Герць44

Те ж саме.

Щоб отримати звання «Козак, вой Гопака повинен протягом року здобути 24 перемопі над «джурами44 або завоювати 1-3 місця на чемпіонаті України серед «джур.

«Характерних»

Щоб отримати мистецький рівень майстерності «Характерник», вой Гопака повинен скласти іспити із «Однотану”. «Однотану із використання холодної зброї, «Тану-двобою, «Тану-двобою» із використанням холодної зброї, «Забави, «Забави із використанням холодної зброї, «Борні, «Борні із використанням холодної зброї. «Герцю, «Герцю із використанням холодної зброї.

Тривалість змагів і їхнє суддівство передбачено .Правилами змагань із Гопака.

Щоб отримати звання «Характерник, вой Гопака протягом року повинен здобути 24 перемопі над «козаками» у всіх різновидах змагів-двобоїв («Забава, «Борня», «Герць), а також завоювати 1-3 місця на чемпіонаті Європи, Азії та світу із бонових видів мистецтв, правила змагань яких наближені до Гопака.

«Волхв»

Щоб отримати мистецький рівень майстерності «Волхв», вой Гопака повинен скласти іспити із всіх різновидів змагів. шо стосуються мистецького рівня «Характерник, окрім змагу-двобою «Герць, який відсутній у даному рівні, тому що досконале володіння технікою бойового Гопака і так дає змогу вою-Волхву справжній двобій перетворити у «Забаву» чи «Борню, а всеосяжне володіння біоенергетикою дозволяє диктувати власну волю будь-якому супротивнику.

Тривалість змагів для «волхвів і їхнє суддівство передбачено «Правилами змагань із Гопака.

Щоб отримати звання «Волхв, вой Гопака повинен протягом року здобути 12 перемог у змагах «Забава і «Борня серед «характерників?,

319

Накх>ими/> Ііішт

Пострижини

Після того, як воіі Гопака па «підмінно» здай псі вимоги на рівень відповідної його знанням майстерності, присягнув на вірність Вітчизні, напам’ять прочитав «Заповіді Воя Гопака“ (якщо здає іспити на учнівські ступені майстерності), чи проголосив на всечас свого буття «Присягу Козака» (якщо здає іспити на мистецькі рівні майстерності), в урочистій обстановці відбувається обряд пострижин.

Згідно вимог до рівній бонової майстерності кожному гопаківцю

належить мати відповідну рівню зображено різновиди зачісок.

Мал. 256.

Зачіска «Жовтяка».

Мал. 258.

Зачіска «Яструба».

Мал. 260.

Зачіска «Козака».

його знань зачіску. Па малюнках

Зачіска «Сокола».

Мал. 259.

Зачіска «Джури».

Мал. 261.

Зачіска «Характерника» і «Волхва».

Вимоги на руди

Пострижини — це стародавній звичай посвяти, пов’язаний з переходом із молодшого віку в старший, з нижчого стану в виший, який символізував передачу знань, досвіду і влади від старших до молодших.

Літописні джерела 12-13 а. по Христі доносять нам відомості, що в стародавній Русі-Україні малих княжичів на третьому рош життя підстригали. Врочисті пострижини ознаменовували вступ княжича на шлях бойового вишколу. Обряд пострижи» проводився як величне свято. Визначний історик і фольклорист О.Всропай у книжці «Звичаї нашого народу** пише: «У Лаврентійському літописі записано: «Виша постриги у в.к. Всеволода; того же дня і на конь єго всаді; і бисть радость велика в граді СуждалГ.

Обряд пострижии своїм корінням сягає у глибінь тисячоліть. У язичницькій Русі-Україпі пострижини проводили 14-го вересня на свято первопредка Роду. Це свято супроводжувалося іграми, забавами, змагами лицарів, веселими хороводами, співами, розвагами, танцями. Обряд пострижин був настільки сильний, що християнська церква довший час не могла його збороти. Про це свідчать молитви до св. Семена, які промовляли під час пострижин. У християнських требниках молитви «до пострижин** видавались аж до середини 17 ст. по Хр. Звісно ж, ані Христос, ані Семен, який неначе перейняв від нього (Христа) владу, не мають ніякого відношення до староукраїнського обряду пострижин. Витоки цього обряду можна знайти у Риг Ведах (хоча Риг Веди були записані на теренах Індії, більшість науковців схильні вважати, що зародились ведичні знання на берегах Дніпра і Чорного моря). У Риг Ведах згадується, що нащадки ведичного мудреця Васіцітхн носять одне пасмо волосся посередині голови. Васіштха — син Варунн-Мітри і небесної танцівниці Урваші. живе в сузір’ї Великої Вехмедиці (на санскриті Велика Ведмедиця називається Саптарші. що означає семеро мудреців). Ім’я Варуна-Мітра, згадуване у Рнг Веді. семантично тотожне слов’янському Володимир (Володар Миру).

Арієць Крішна (Кришан) і сак Будда (той, що розбудив), як і всі воїни, вихідці із ГІротоукраїнської землі, носили чунер на галові.

Лев Силенно у «Мага Вірі** пише: «У скитів (саків), як і у гігті-тій був звичай, що цар, всі воєначальники та їхні діти (юнаки) переважно носять косу (чуб). Голова поголена, а на тім! коса, або як українці кажуть чуб, або ж дехто образливо «оселедець**.

Незвичайна зачіска староукраїнських воїнів — чупер простежується у всіх місцях міграцій наших предків. Згадаймо арійців, пк-сосів, гіттітів, гетів-хеттів. хатгійців, туарегів, венедів, скитів і тд. Чупер — відзнаку воїна-царя, носив Київський князь Один і його дружинники, яких скандінавн називали вікінгами.

Святослав Завойовник теж носив чупер і про це лише очевидець, грек Лев Диякон: «… брови мав густі, очі сині, ніс короткий.

321

Володи.чир Пчмт

борода голена, на верхній губі довге волосся, голова зовсім оголена. а з одного боку висів чуб, що визначав приналежність до правлячого роду».

Звичай носити чупер з правіків був відомий на Україні і довший час зберігався, незважаючи на зміни влади і віри. Л. Сиденко у _Мага Вірі» пише: -1024 рік. цар Ярослав (і так свідчить літописець) видав наказ: шукати волхвів, ловити і вбивати. «Ярослав перебив волхвів». Волхви живуть у лісах. Весною молодь іде гуляти у ліси, юнакам волхви кажуть: «Що вартий кравець без голки, вершник без коня, козак без меча». У лісах молодь гуляє Гопака, летять іскри віт мечів, дівчата плетуть у долоні. Волхви з юнака творять косака — гатять голову, чуб на маківці залишаючи. І такі косаюі вже до Києва не повертаються, хто має чуб косацький — той язичник» [50, с.492].

Після зруйнування Київської Русі татаро-монгольською ордою стан воїнів безслідно не пропав, а був розпорошений на маленькі Січі. «Святі отці», за звичкою, схилили голови перед сильним і відправляли молитви у таборах ворогів нашого народу. Про ті далекі часи у «Мага Вірі» написано: «1262 рік. Перші запорізькі коса-ки, натхненні волхвами, не вважали себе християнами. Вони дивилися на попів, як на татарських донощиків. Складаючи присягу, казали: «Святій землі кланяюсь, а не попові». Попи, знаючи, що носаки мають чуби, як у царя Святослава Завойовника, звали їх поганцями. І рекли у церквах: «Прикладання клятої бритви до бороди — вчинок чужий християнському звичаєві, ненависний Ісусові Христові» [50, с. 666].

Як бачимо, зачіска — чупер виникла задовго до утворення Запорозької Січі, виринає із глибин тисячоліть і у всі часи була відзнакою стану воїнів України.

Князь-лицар Святослав Хоробрий свято беріг заповіти, звичаї, віру і обряди предків. Коли грецькі єреї запропонували йому «охреститись» і зголити чуб, він розсміявся і відповів: «Та мене ж воїни не зрозуміють і засміють».

Козаки, вірні заповітам, аж до початку 17 ст. не визнавали рабську віру, завжди боролись із ворогами нашого народу, відстоювали рідний спосіб життя, звичаї, обряди, мову. І навіть після «хрещення» Січі, аж до самої її ліквідації, козаки голили голови н бороди, чупер і вуса залишаючи. Поряд із силою нав’язаними християнськими догматами на Січі жив дух язичництва. Недарма ж Проснер Меріме про січових священиків писав: «Ті священики чесно виконували свої обов’язки і були гідні своєї пастви… до культових відправ додавали добру частку мусульманських та поганських звичаїв. Скажімо, вірили у привиди, віщунів, знахарів».

Козаки-характерники жили за межами «охрещеної» Січі, не визнавали чужовір’я і продовжували йти шляхом удосконалення духу

322

Вимоги на рюд

і тіла за язичницькою вірою, через те їх називали чаклунами, відьмаками, знахарями і т.п. Козаки, які хотіли досягнути вершин бойової майстерності і потрапити у стан характерників, зрікалися християнства і посвячувалися у язичницьку (національну) віру.

Церква Христова разом із ворогами нашого народу наполегливо боролась із всіма чинниками, що окреслювали нашу національну окремішність, жорстоко переслідувала продовжувачів, носіїв і охоронців української культури. Зараз навіть дивно стає — до чого опускалися московські окупанти і їхні православні підлабузники: забороняли українцям носити вуса і чуприни.

Дослідник козаччини В.Посухов про чуприни писав: «Існувала ця зачіска аж до кінця 18 ст. А потім… Потім не стало козацтва, зникли й «оселедці». Ваото додати, що зникли носії чуперів — ко-саки і залишився безборонним народ-правонаступник Київської Русі. Московські варвари вкрали в нас нашу історію, найкращі сторінки нашої визвольної боротьби змалювали, як розбійницькі погроми, героїв лицарів перетворили у зборище п’яніть, волоцюг, розбишак і ледарів, а зачіску воя — чупер ганебно прозвали -оселедцем». Прикро, але ж факт, глумлива назва жива ще й досі.

Щоби хоч трохи внести ясність у розуміння минувшини, пропоную читачеві розглянути походження слів «козак» і «чуб».

Зараз існує багато версій щодо походження вищезгаданих слів. Тут не варто згадувати пояснення історнків-окупантів. зайд чи яничар. (Завжди слід пам’ятати, що останні кілька стліть нашу історії висвітлювали неправдиво).

На мою думку, досить об’єктивним і правдоподібним твердженням про походження слова «козак» є версія Є.П.Савельєва. У книжці «История казачества» він стверджує, що слово «козак» походить від сполучення слів «кос» і «сак». «Кое-сак» в його розумінні — сак (скит) з косою.

Частково схожої позиції дотримується Л.Силенко, стверджуючи, що слово «козак» правильніше вимовляти як «косак». тобто той. що носить косу.

Яке ж відношення має коса до чупера. чуба чи козака? — спитає читач. На мою думку, все стане зрозумілим, якщо звернути увагу читача на стародавню назву кінчика дівочої коси «чубрик» Не є таємницею те. що козаки заплітали чупер кіскою, аби на вітрі не розпушувався, а пасмом лягав на бік. Частенько у чупер заплітали кутий часничок, яким у бою вражали ворога в очі. Коса і чубрик поняття семантично тотожні, бо однаково означають косу точніше частину коси. Коса, на відміну від чупера, набагато товша. бо спліталася із всього волосся. Чупер — вузьке пасмо волосся, теж сплітався у кіску і тому частково нагадував чубрик.

Д. Яворннцький писав: «Запорожці зодягалися добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте, голови брили: обрис галову та ще й

Воюокчир Пилатп__________

милом помаже, щоби добре волосся росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин мабуть. Та гарну, та кучеряву! Замита на вухо разів два та іі повісить, так вона іі висить аж до самого плеча. А інший, як візьме вранці, як розпустить, так вона зробиться. як хвіст у вівці. То все на вихвалку».

Славновідомий Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» пише: «Оселедець» був прикметою справжнього козака, що вже побував у походах. Молоді козаки, що ще не «нюхали пороху», не мали права носити «оселедця».

Отже, чупер-«оселедець“ був відзнакою посвяченого у стан воїнів. Як бачимо, в стан воїнів посвячували тільки тих, хто вже побував у боях із ворогами, «понюхав пороху» і зарекомендував себе як митець військової справи.

Непосвячсні у стан воїнів носили зачіску, яка була найпоширенішою в Україні. Як і більшість європейських народів, українці окрім національного одягу мали зачіску, яка відповідала їхньому соціальному стану, іноді і регіону проживання (згадаймо гуцулів, бойків). Більшість населення України стриглася «під макітру». Зачіска «під макітру», як і «чупер» простежується у всіх місцях міграцій наших предків. Згадаймо Пеласгею і її античну культуру, Етрурію і т.д.

Дуже мало дослідників згадує поширену в Україні зачіску «чуб“ і навіть ототожнюють її з «чупером». ІДе донедавна всіх хлопчиків стригли наголо, залишаючи чубчика. На мою думку, зачіска «чуб» була проміжною між зачісками «під макітру» і «чупер». «Чуб» відрізняється від «чупера» тим, що заріст на виголеній голові простягається посередині голови від маківки до чола. Чуби, на відміну від чуперів. були коротшими, звисали над бровами і ніколи не закручувались над вухом. Чупер виростав із кільцем залишеного заросту в центрі виголеної голови.

Якщо розглядати зміну зачісок щодо соціального становища особи, то помічаєш, що цивільні люди, а іноді і городові козаки стриглись «під макітру». Селяни і ремісники стриглись під велику макітру, так щоб невисоко виголювати потилицю, і зразу ж над вухами і бровами вистригати волосся. Чим більш поважний чоловік, тим меншу макітрочку брав для підстригання.

Шляхтичі вистригали високо волосся над вухами і бровами і високо заголювали потилиці.

Чуби найчастіше носили діти вільних козаків, джури та непосвя-чені козаки.

Чупер — це відзнака посвяченого у стан лицарів козака. Шлях до посвячення лежав через наполегливий бойовий вишкіл, високий рівень бойової майстерності, неодноразові перевірки у справжніх битвах, багаточисельні жертви, складені з ворогів нашого народу. Довжина і товщина чугіера були показником і мірилом бойових заслуг і часу перебування у стані посвячених.

324

Вимоги >т ріпі лтюяернсгт

Дослідження зачісок і їхніх змін, пов’язаних із соціальним становищем, а також сильне бажання відродити звичаї нашого народу сприяли опрацюванню і систематизації взаємозв’язку рівнів бойової майстерності і відповідних їм зачісок.

Учні шкіл бойового Гопака, які здали іспити на учнівські ступені майстерності «Жовтяк*, «Сокіл» і «Яструб» повинні носити зачіску «під макітру» чітко дотримуючись відстані виголеного місця від вуха до краю волосся.

Гопаківці, то досяглії проміжного рівня бойової майстерності «Джура» повинні носити зачіску «чуб».

Вої Гопака, що досяглії мистецького рівня бойової майстерності «Козак», «Характерник» і «Волхв» повинні носити зачіску -чупер».

У Центральній Школі Бойового Гопака здача іспитів і посвята на відповідні рівні майстерності відбуваються урочисто і на все життя карбуються в пам’яті Гопаківця. Сьогодні тисячі юнаків у 12-ти областях з гордістю кажуть: «Я — гопаківець». Сотні обрали шлях лицаря Світла, Правди, Добра і Любові.

Бачачи відданість Школі і впевненість у досконалості техніки Бойового Гопака в очах своїх учнів, я переконаний, шо Бойовий Гопак стане Олімпійським видом спорту-, а Школа Бойового Гопака перевершить славу Шаоліню і Кодокану, і прославиться українське лицарство на увесь Світ.

З Богом у серці і всечасній молитві ми здобудемо освячення наших дій і звитяг на благо Святої України!

325

Ваюдииир Пилат

VIII. Настанови гопаківцям

Гопаківці, усіма фібрамл свого єства усвідомте, на який шлях ви стали. Ви — лицарі Світла, Правди, Добра й Любові і тому зобов’язані бути відповідальними за свої слова і дії, бути послідовними. чесними, правдивими; благородними й відважними, дисциплінованими й точними; слівними й жертовними.

1. Будьте відповідальнії Відповідальність — ознака гідності. Ти став на шлях лицаря й тому повинен відповідати за свої слова і дії. Сказав — зроби! Не можеш зробити — не говори! Пообіцяв — виконуй обіцянку. Міра твоєї честі вимірюється узгодженістю між словом і дією. Відповідальність перед родиною, народом і Батьківщиною — це природня відповідальність. Відповідальність перед зайдами й ворогами — це зрада рідного, вона неприродня. Відповідальність перед учителями і Школою Бойового Гопака — є шляхетною і благородною. Відповідальність у боротьбі за утвердження Української Держави в Світі — є священною. Рівень відповідальності між учнями й учителями окреслює якість і швидкість росту до вершин досконалості.

2. Будьте послідовні! Послідовність — це узгодженість між мріями і діями. Послідовність — це наполегливість, стійкість, непохитність, незламність, принциповість, неухильне прямування до поставленої мети. Послідовність — це поважність, статечність, гідність, значимість і благородство твоєї вдачі. У послідовних людей мислення стабільне, дії передбачені, почуття стримані. Послідовність це вірність переконанням і відданість у здійсненні та досягненні мети. Послідовність — це вміння в найважчих умовах зберегти свою гідність. Чим більше в Школі Бойового Гопака буде послідовних, тим могутнішою буде Школа. Послідовні живуть за гаслом: «Почав справу — доведи до кінця”. Почав вивчати Бойовий Гопак — вивчай добре, поступово і планомірно, і твоя праця возвеличить тебе. Вивчаючи Бойовий Гопак, полюби його, знайди в ньому красу, а в своєму вчителі побач Пророка і Творця. Наполегливе прагнення стати досконалим стане твоєю свідомою й підсвідомою звичкою. Живи так, щоб з кожним днем ти ставав кращим; так, щоби тобі завтра хотілося бути ще кращим. Шлях до гармонії духу, розуму й тіла лежить через послідовну, постійну працю над розпитком трьох факторів сили. Зборюй у собі Лінь. Знай: найбільша перемога цс перемога над собою, над своїми недоліками.