Ганець це найкращий спосіб вишколу рухів ногами. Завдяки ганцям у ногах з’являється легкість, а не дає можливість протистояти декільком ворогам. Зараз відомо, що майже кожен козак міг зарубати десятьох польських легіонерів або ж десять московських чи татарських вояків. Серйозними воїнами для козаків були тільки турецькі яничари, але і їх кожен козарлюга брав по чотири на себе. Слава про воїн і в-козаків і досі ходить по світу. Відомо, то Брюс Лі в Америці відшукував козаків і вчився у них боротьби із шаблею. Подиву і жалю гідне те. що десь по світах бродить слава про наших предків-воїнів, а в самій Україні засилля чужих бойових культур. Все робиться, принаймні, робилось для того, аби ми раптом не усвідомили’, хто ми такі і не возгордилнся.

А тоді дещо в світі зміниться…

Для того, щоб хоч трохи висвітлити праісторію України у контексті інших, на тоіі час, народів, приведу спогади історика Діодо-ра Сіцилійського, котрий у своїй “Історичній бібліотеці» дав перегляд усіх доступних йому історичних праць і написав таке: «Тепер з черпі будемо говорити про скитів (сколотів). сусідів індів. Вони колись посідали вузьку територію, але поволі стали сильнішими і своєю міццю та змаганням, поширюючи свої кордони в довжину і ширину, довели свою націю до великої могутньої імперії і слави… а маючи одних із найстаріших і найбільш войовничих королів із надзвичайним вмінням володарювання, вони прилучили до своїх територій всі гористі землі аж до Кавказу, так само і долини (поля) аж до Океану (Атлантики), мокляків Меотиди (Азовського моря) та інші землі над Доном уздовж ріки… Тоді повернули зброю в інший бік і дійшли аж до Єгипетського Нілу. Після перемоги над багатьма великими народами скитська (сколотська) держава сягала аж до Східного океану (Гіацпфіка). Величні діла створила ця нація і мала князів гідних пам’яті” (Історична Бібліотека-11. гл. 43, ст. 113—114). Князі наші гідні пам’яті — так говорять чужі мужі історії. За що ж вони їх поважали? Чому гак велично описувані їхні діяння? Земний матеріальний світ характерний побудовою стосунків між людьми та народами із позиції, в першу чергу, сили. Вже споконвіків взаємовідносини між державами ‘будувалися із врахуванням сили, чи то фізичної, мілітарної, а чи економічної, ро-

. V чі

¥мп

ідеологічної В будь-якому випадку пенні переваги та іс ляпали прано підкоряти когось. Той факт, що наші пред-• ь»’.>-.іили паюнину світу, с яскравим свідченням того, що во \ -,и іосконаді не тільки своєю бойовою культурою, а й розу-л \ом. ілеологісю і вмінням не тільки підкоряти, але й буду

чий нові державні утворення.

Римський історик ПомпеЙ Грог (1 ст. до Хр.). автор ..Історії Сві-\ Ті томах, писав: «Сколоти — це найстаріша нація світу… Історія околотів (скитів) дуже багата і величава. Нони (сколоти) мага славний початок, а також імперію із величавими подвигами їхніх мужів та чеснотами жінок… Вони заснували ІІарфію та ІЗактрію, а їхні жінки Королівство амазонок…“ І далі: .Дія нація (скитів) плекає справедливість із вродженого нахилу, а не під примусом законів», . Сколоти нація славна із подвигів та воєн, сколоти величезної фізичної будови, не бояться жодних невдач, а коли були переможцями то задовільнялися лише славою…1*, ..Три рази наступала Сколотія (Скитія. Сакія) на азійські імперії, але жодного разу ні одна із тих потуг не відважилася напасти на них, не могла їх звоювати. Вони розбили і змусили до втечі єгипетського фараона Сосостріса (Рамзе-са !І). коли він наважився наступити на Сколотію…“, «Вони знищили Юра з цілою його армією (Томира)», «…Змусили до безсоромної втечі зі Сколотії перського царя Дарія (513-512 рр. до Хр.). Перемо: ш Зопіріона. генерала Олександра Македонського, розгромивши дощенту його армію». «Вони завоювали Азію і наклали на неї трибу: — невеликий, радше як символ визначення їхнього завоювання опісля перемоги. Азія сплачувала цей трибут 1500 років, аж король Нін .- (3000 років до Хр.) відмовився платити цю данину», тобто \зі;і була завойована нашими предками 4500 років до Хр. [39].

Зрозуміло кожному, шо той. хто нічого не петрає у військовому МИСТСН7В1. нічого ніколи не завоює. Всепереможні експансії упродовж тисячоліть наші предки могли здійснювати тільки завдяки високім бойовій культурі та організації війська. Отже, як бачимо, зразкова бойова школа у Праукраїні була і 4 500 тому, і 6 000 ро->уі> до Хр. і шепнути безслідно за 1000 років духовного рабства і 75ч років бездержавного існу-ваиня вона не могла, так само як не ; и. ми, українці, розчинитися у безлічі інших народів, бо десь тоннах, у генах нашої крові закодовано псе те, що знали і •• зі! маті предки. Зараз нам потрібно повернути свій погляд у •• І зачерпнути Му;і|ЮСТІ V наших високих предків. Тоді і про іиі’іп ймуть чужинські історики так, як писав колись Геродот — з :, р’/іщїв історії: «Всі народи навколо ГІонту (Чорного мо-і’*> на н’Жіпь до найбільш некультурних, окрім сколотім, попи ‘• з11 щд будь-якої нації на землі і винахідливіші, бо унеможлн-

з- :и шцтгнч напасти на їхню землю та винищують кожного, хто тдкажяться на таку спробу» [39].

Історія ро -.ситку бпйово/о чи. плуг-чо Уграіни

У підручниках «Історії Стародавнього Світу4, написаних шовіністично навченими московськими істориками, подібної інформації не прочитаєш. Зараз, на мою думку, прийшов час переосмислити нашу вітчизняну історію і відродити минулу славу, віру і бойову культуру наших предків.

Опісля Греції хочу звернути увагу на Схід. Вивчення бойової культури нашого народу неможливе без вивчення стосунків із взаємовпливів між Азією та Україною.

Для більш повної уяви подій, які відбулись у сиву давнину, пропоную читачеві наступний матеріал.

Відомі у світі історики Джордж Гавке та Леопард Буллі у книзі «Історія творення культури і поява науки44, у підрозділі .Праісторія і початок цивілізації», помістили карту мандрів народів світу в епоху бронзи. На карті зазначено назви народів, які. вийшовши із Оріяни (Праукраїни) через Кавказ прямують на Південь. Ідуть племена сумеріян (самарів, кіммерійців-шумерійців). мітанів, кас-ситів, персів (по-русів), гіттітів (гетів). Всі вони діти Оріяни їхня мова — первісний санскрит [50].

Прибулі з Праукраїни в Індію племена мали декілька назв, з них найчастіше вживана «Осаки44, тобто «скити4* (скіфи), або -арії» <оріГ). тобто «орачі 4. Країна аріїв мата назву Аріяварта або ж Сакія.

Історик Георг Біббі у книзі «Чотири тисячі років тому» помістив «Карту правітчпзни народів44, на якій зображена територія сучасної України. Саме із теренів сучасної України вимандрувати у ті далекі часи — врізнобіч — численні народи: мітани, касети, гіттіти тощо.

Історик О. Шредер у книзі «Праісторична стародавність арійського народу44 пише: «Південна Росія в Європі — це оригінальний індоєвропейський дім44 [50]. О. Шредер, як бачимо, споконвічні українські землі називає Південною Росією — як наслідок московської імпернауки. 1 хоча на географічних картах світу ніде немає такої держави, як Південна Росія, все ж у наукових катах, з легкої, однак наполегливої руки Москви, вона побутує.

Історик Л. Спраг де Кемп у книзі «Стародавні руїни і археологія» пише: «Оріяни, підкоряючи на своєму шляху племена за племенами, вважали себе пануючим народом’4. Вони підкорили в Індії монгольські племена, а на Середному Сході семітські [50].

Французький дослідник Р. Седіііо твердить: «500 років до Хр індоєвропейці (орії) були панами цілого Заходу і Сходу від Атлантики до Іангесу, Алтаю і МанджуріГ. І даті: «З тих розсіяних гру;: однакового походження і постали великі народи світу» (39].

Славнозвісний мовознавець та історик А. С. Діямонт у книзі «Історія і оригінальність мови» пише: «У степах Східної Свроші започаткуватися більше як 5000 років тому і і ідо- є в роле й с ь к а мова. :: діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів свій*

Іпорикп Р. С Маюмлар і Л. Д. Гіузалкер у книзі «Історія і ч\ .мура індійського народу» пишуть: «Україна більше, як всі інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв», «Германська домашня теорія дуже популярна п багатьох європейських школах для расового виправдання». На основі цієї “німецької до-V шіньої теоріГ Алольф Г’ітлер переконував німців, що воші є «вищою расою», бо. мовляв. Німеччина є вітчизною індо-європейською раси. Благо, що багато вчених знайшли аргументовані заперечення німецькій расовііі теорії. Але щось подібне «месіанське “ зараз відбувається в Росії. Московське «Ведическое общество» кричить на весь світ, що тільки росіяни є справжніми арійцями, забуваючи при ньому додати, що Росія ніякого відношення до України не мас. А те. що вона сама себе оголосила «колискою трьох братніх народів», ще не є підставою для висування територіальних чи історичних претензій до споконвічних українських земель.

Отже, повертаючись до розселення арійців, бачимо що більше як 5000 років тому протоукраїнські племена прийшли в Індію. Зараз вже істориками встановлено, що арійці па протязі кількох тисяч років. хвилями, поступово заселяли індійську землю. Таких хвиль най-чнелениіших було ЗО. Наші предки-орачі принесли в Індію високу культуру землеробства, скотарства, ремісництва, науки, філософії, принесли свої вірування, лічництво та бойову культуру. Більше, аніж 200 років аріям було заборонено брати шлюби із тубільним населенням. Після скасування заборони вихідцям із Протоукраїни було дозволено одружуватись тільки із представниками шляхетних родів індусів. Спільні шлюби давали змогу корінному населенню Індії більш поглиблено переймати культуру пришельців. Із змішаних арійських та індійської мов постав санскрит. Санскритом — цією священною мовою Індії — написані усі найдавніші пам’ятки індійської культури. !, як вважає багато вчених, саме із теренів давньої України 5000— 3000 рр. до Хр. ці ведичні знання були привнесені в Індію.

Відомі історики Грегем Кларк та С’тюарт ГІіггот у книзі «Праісторичні суспільства», досліджуючи рослинний і тваринний світ, оспіваний у гімнах «Рігве/ш», прийшли до висновку, що «світ означених дерев: береза, дуб, верба, бук; і звірів: вовк, ведмідь, рись; світ риб: лососі і подібні до них великорічкові риби; бджоли, оси

Щ- «се належить просторові, що лежить на Захід від Уралу. С’муіа земель на північ від Чорного моря якраз цілком відповідає всім ним означеним факторам». У «Ведах» немає згадок про пальми. оа ні, банани, цитрини, оливки та пустелі. Як і немає згадок щю крокодилів, жирафів чи верблюдів. У «Ведах» оспівані чотири нори року весна, літо, осінь та зима, які в Індії не таким чітко окреслені, як у нас (50, с. 121).

м юриг’-сходознавець Аигуст Карл Райшавера у книзі «Наукова д їй ч\иі японський буддизм» стверджує, що «ормяпські завойов

уй

_Історія [лзяитку 6оц,уууо міитп.гул > -утн

шіки. які вторглися до Індії 5000 років тому, маля із собою ?.+. готові релігійні пісні — .,Веди“ (50, с. 117).

Знаменитий індійський філософ С. Радгакрішнан у книзі -індійська філософія» пише: ..Оріяни принесли із собою визначні поняття і вірування, які вони продовжили розвивати в Індії (50. с. 110).

Народ, який подарував людству найдавнішу пам’ятку людськая о розуму — священні «Веди», і до сьогодні живе над берегами Дніпра і носить нове ім’я «українці», тому що північні «сусіди* присвоїли собі його попередній паспорт -Русь».

Можна іще проводити приклади на підвердження того, що саме наші предки створили «Веди» і принесли їх в Індію, але я думаю, що і цього достатньо, аби читач зрозумів, що Індія — це теж ключ до розгадки і відновлення культури наших геніальних попередників, в тому числі і бойової.

В Індію, окрім «Вед», арії принесли кастовий поділ суспільства. Жреці-брахмани в аріїв займали ведуче становище. Вони ж і поділили прийшле і тубільне населення на чотири касти: брахмани, кшатріі, вайш’я і шудри.

Брахмани монопольно володіли езотеричними знаннями, наукою і відповідали за освіту. Кшатріі — каста воїнів — виконували накази брахманів і правили князівствами. Всі свої дії кшатріі узгожува-ли із брахманами. Вайш’ї і шудри виробляли, вирощували і продавали все те, що необхідне для життя і харчування.

Каста воїнів в Індії, окрім царювання, постійно вдосконалювала бойовий вишкіл. Бойова культура арійців передавалась із роду в рід із уст в уста. Віднайти літописи з описом тогочасної бойової техніки майже неможливо. Кожен кіш кшатріїв мав свої особливості у викладанні бойового мистецтва. Спільним для всіх без винятку кшатрів було те, що вишкіл розпочинався із трьох років, а освячення і обрядові постриження відбувались у 15 років. Подальший вишкіл кшатрій продовжував, несучи службу охорони всіх інших каст від загарбників .

До третьої касти вайш’я відносились землероби, скотарі, ремісники. Четверту касту шудрів складало корінне населення Індії, яке виконувало найпростішу роботу. На відміну від перших трьох каст, вважалося, що шудри мають колективну душу, і тому на них не розповсюджувалися закони перевтілення душі.

На початку завоювання Індії оріянами реальна влада була в руках воїнів-кшатріїв. Саме із їхнього середовища виходили урядовці і царі. Упродовж багатьох століть запроваджені брахманами зак пій каст га табу, накладене на вивчення «Вед», ревно виконувались. Кастовий поділ довший час оберігав наших предків-орійців віл змішувань із темношкірими аборигенами.

На думку кшатріїв. не все у брахманському вченні було досконалим і правильним. Згідно із брахманським вченням, вошн-кишрп

Иитт

вважались, по праву народження, нижчими від жреців-брахманів. • і < іійськнм вченням душа с безсмертною, і після смерті одного тил вона переселяється в інше. Однак переселення душ відбувається із урахуванням законів кармп. Кожна каста мала свій влас-нин закон кармп. Дотримання кастових законів передбачало переселення душі у більш високу касту, а порушення їх в нижчу, брахмани стверджували, що життя на землі і переселення із одного тіла в інше супроводжується муками і стражданнями, і тому припинення переселень душі і злиття її із Всесвітом вважалось за благо. Але таке щастя було доступним лише касті жреців. Воїни-кшатрії. хоча і мали владу у своїх руках, однак були позбавлені цього найвищого блага, і це стало причиною незадоволення та розбрату між правлячими кастами. Численні суперечки між брахманами і кшатріями ускладнювали життя, а вносити зміни у -Веди» було категорично заборонено. Тому воїни кшатрії знайшли шлях вирішення цієї проблеми, створивши в рамках брахманського вчення своє таємне вчення, яке мало на меті задовільніші потреби «ображених» каст. Це вчення зробило доступним припинення перероджень для кшатріїв та вайш’їв, шудри ж були оголошені «без душі“ і прирівнювалися до тварин.

Нове вчення надало різним кастам багато спільного, і це знову ж не сподобалося кшатріям. Тому вони у лоні старого потаємного вчення створили нове і назвали його «шляхом воїна». Але навіть і таке вирішення проблеми не дало бажаного результату. Антибрах-манський рух набирав нової сили, що і призвело до виникнення у 62-4 р. до Хр. нової віри — буддизму. Найбільш об’ємні відомості про буддизм можна віднайти у збірнику «Типі-така“ (це означає «три кошики»). Рукописи цього збірника були виготовлені на паль

мових листках і займали справді три кошики.

Основоположником буддизму став Гаутама Будда, котрий народився у 563 році у сім’ї царя Суддгодана, то на конях та возах із своїм військом прибув із Оріяни (Праукраїни) в Індію. Прийшовши в Індію, неподалік від Гімалаїв і Гангесу батько Будди заснував нове царство і назвав його Сакія [50, с. 705].

Суддгодан — цар Сакії. А ми пам’ятаємо, що саки — це скити. Так говорять, без винятку, історики Індії та Європи. Зокрема, історик Б. .’Іендчитром у книзі «Розшуки для Індії» пише: «Скити відомі як саки [50, с. 206]. Історик-дослідник Д. Гаттапададгая у книзі «Історія індуської філософії» говорить, шо «Будда належав до племені скитів. Він ніколи не переставав гордитися своїм походженням» У скитів (оріїв) тризуб — священнії символ. І той же ж тризуб — святий символ Будди [50, с. 2061.

Із раннього дитинства Іаутама Будда вивчав «Веди» і дивував свого вчителя Вишмамитру великим знанням «Вед» і вмінням ясно висловлювати свою думку. Як син кшагрія, Будда змалку вже вив-

Історія розвитку бойовою мктгигінч У кроїш

чав бойове мистецтво аріїв. Він любив влаштовувати військові й-бави і легко в бою перемагав своїх суперників. Колі! йому виповнилось п’ятнадцять років, він разом із іншою аристократичною молоддю сакського царства був обрядово переведений у стан косах:-з [50, с. 209]. Неодмінною відзнакою арійських воінів-кшатріів був чупер, або як його ще іноді називали «коса’1 — пасмо волосся, яке виростало із маківки голови (по-нашому «оселедець»). Ця особлива зачіска зустрічається завжди там, де побували наші предки арії. У Малій Азії серед хаттів і гіттітів, в Африці у гіксонів та туарегів, в Індії у кшатріїв, в Японії в айнів та самураїв. ‘Ге, шо Будда був посвяченні! на кшатрія і переведенні’! у стан носаків, підверджуєть-ся і символом касти воїнів — свастикою, завжди присутньою на статуях та зображеннях Будди.

Будда навчав, що «брахман не той, хто брахман від народження, а той, хто на шляху пізнавання себе і Всесвіту досягнув найвищого табелю знань і гармонії і став святим11. Такого стану міг досягнути лише праведний кшатрій. У подальшому своєму розвитку буддизм одним із перших утвердив закон причинності і наслідко-вості. Згідно цього закону, немає ніякої незмінної душі. Душа — це лише становлення свідомості, тому кожна нова комбінація станів передбачає попередню. При чому для цього не обов’язково чекати наступного переродження, а можна здійснити перехід до більш якісного стану в одному житті.

Невід’ємною складовою часткою у вченні Будди є бойовий вишкіл. За останні 2500 років виникло надзвичайно багато течій буддизму, але всі вони мають свою систему гартування душі і тіла. В Індії, на відміну від Греції, Олімпійські ігри не проводились, але. як і там. спорт та бойовий вишкіл були нерозривно пов’язані із вірою та обрядами. Згодом у Європі з приходом християнства дух став відірваним від тіла, що і призвело до втрати духовності спорту в цілому та тотального занепаду бойової культури як засобу вдосконалення душі.

Споглядаючи із вершини тисячоліть на давні події, ми. українці, бачимо лиш залишки розповсюдженої нашими предками бойової культури. Зараз ми не можемо повністю стверджувати, що вся ота розкидана на шляхах завоювання інших земель, спадщина належить нам, але відшукувати своє і пишатись причетністю наших предків до розвитку бойової культури світу ми маємо повне право.

До речі, всесвітньовідомий митець та знавець Індії М. Реріх. вирушивши в подорож містами Високої Азії, теж зауважував, що. наприклад, «мечі сіверян, жителів Трансгімалаїв, можуть бути вийняті із могили південноруських степів11. І ше серед жителів гірських вершин він ніби бачив древніх представників українських степів: «Ті ж скіфи, ті ж шапки, ті ж півкаптаніГ — як на вазах, знайдених на Херсонщині. Древні святилища вогнепоклонників нагадували йому знищені церквою капища дохристиянської Київської Русі.

ГЬ*»%*цр Ньмт

Відомий український історик-саискритолог С. Наливайко, котрий »м»\ ч.и’іішу свого життя віддав пошуку коренів нашої давньої ‘ т>іі, вірувань і культури, зробив певні цікаві відкриття, а саме: перекладаючи «Рігвсду». він простежив шлях п’яти протоукраїнськнх племен із України в Індію. Кілька тисяч років тому орінські племена Я дави. Турвашу, Дну, Друх’ю та ГІуру на індійській землі заснували п’ять великих князівств. >1 ЗУПИНЮСЬ тільки на тому племені, яке частково допоможе нам висвітлити витоки бонового мистецтва «Іопак“. Плем’я ядавів прославив на цілий світ його виходець, а згодом і цар. на ймення Кривша. Вчення Кришив набуло широкого розмаху в Індії, а зараз воно повернулося до нас у трансформованому через індійський менталітет і національну специфіку вигляді. І заполонило голови багатьох молодих українців, котрі і не підозрюють. не знаючи давньої української міфології, що колись у нас було відоме божество Кришан, тобто ..Той, хто креше», викрешує вогонь У Греції не божество отримало назву Прометея. тобто «Того, що промені метає». В Індії ж Кришан отримав назву Хріпша. ( Наливайко у своїй статті «Таври: індійське плем’я в Криму?» гіпотетично стверджує, що батьківщиною Крішни була Волинська земля, околиці неподалік озера Свптязь. Таке враження, наче деякі волинські топоніми живцем перенесені в «Махабхарату» та «Бхага-вадгіту». В Індії Крішна вважався аватарою бога Вішну. Божество із найменням Вишень теж відоме давній Україні. Ще й досі майже біля кожної української хати ростуть вишні, які мають функцію оберегів родини — як священні дерева Бога Вишеня, як відлуння стародавньої віри… В Індії бог Вішну є захисником всього, що створено світлим богом Брахмою (Рамою), а бог І Пива є руйнівником. Аватара давньоукраїнського Вишеня Кришан теж мав кільканадцять імен, одне із яких Гопало. Згідно досліджень С. Наливайка, ймення Гопало складається із двох частин «го» і «пал», і якщо перекладати їх із санскриту, то «го» означає «бик», «корова», а «пал» — ..захисник’. ..охоронець», а якщо коротко, то «пастух». У багатьох юнаків таю* тлумачення може викликати лишень посмішку. І ие дивно, бо в сучасної молоді слово «пасгух» асоціюється виключно із недалекою людиною, що крутить бикам хвости, оскільки ні на що розумніше не здатна. Теперішнього пастуха, звичайно, не зрівняєш із іим. котрий пас худобу 6000 років тому, і на котрого покладалася велика надія і безліч обов’язків щодо виживання роду, бо худоба , епоху відсутності грошей, коли панував лише натуральний обмін говару па товар, власне і була товаром, тобто величезним багатством Чим більші габуни. стада і отари мав цар, тим більше його вшановували (продавши напух, окрім випасу коней, корів, волів •; п і. повинен був уміти захистити цю худобу від звірів чи заблу-: :нх / пошуках наживи кочових племен. Отже, тодішній пастух -зли»: бути воїном не абияким, а кращим із кращих.

_ Ігтпрія ромштку бглижя) дат притча Учути*

Але цс тільки одна із ліній розшифрування кореня «го» Є те й інша. Якщо розглядати суть кореня «го» крізь призму давньої міфології, то бачимо, що «го» — корова — не годувальниця, яку часто те ототожнювали із землею, краєм, отже, цілком Імовірно, що ймення «Іопало» означало «охоронець землі, краю» — тобто .цар*. Якщо ж до цього додати, іцо касти вайш’їв та ніудрів. начебто, мали колективну душу (прирівнювались до тварин), і. не дивлячись на свою багато-чисельність. не могли самі себе захистити від чужинців. то їм теж потрібен був пастух, охоронець, цар.

Звідси випливає те. що тепер ми можемо цілком по-новому поглянути на наш козацький танець «Гопак». Перш за все. козак — це воїн. Ми вже знаємо, що «Гопало» символізував «захисника». «охоронця», тобто приналежного до стану воїнів. Бог Крішна (Кри-шан-Гопало) носив на голові відзнаку воїна — чупер. Козаки теж полюбляли цю зачіску. Ганці у всіх системах бойового вишхол\ аріі’шів займали важливе місце. Відомо, що Крішна-Гопало полюбляв танцювати із своїми пастушками, яких називав «голі». Козаки теж частенько полюбляли танцювати, «кресати» гопака. Отже, можна допустити, що танець «Гопак» у давнину був обрядовим танцем воїнів-кшатріїв-косаків.

Згідно із дослідженнями С. Наливайка, грецький Аполлон. індійський Гопало та український Купало — божества абсолютно тотожні.

Гопало і Купало… У санскриті слово «ку“ означає «земля, кран» і може взаємозамінюватися із «го». Отже не дивно, що Гопало поступово став Купалом. У давнііі Україні цей бог. Купало, теж був Сонячним Богом і. як ііого родичі в Індії та Греції, вважався захисником. охоронцем, воїном. Навіть крізь тисячоліття, незважаючи на утиски та заборони з боку християнської церкви, купальські свята, як бачимо, зберегли свій первісний зміст. Як колись, так і тепер молодь очищається з допомогою води, повітря і вогню. Хлопці та дівчата посолонь (за рухом сонця) водять хороводь. Хлопці влаштовують ігрища, танцюють, звичайно, далеко не гак. як це проводилося на Олімпі, але суть збережена Кожен юнак демонструє готовність свого тіла до боротьби із силами Зла.

Тепер просдікуємо за іншим вектором міграційного руху наших сонячних предків оріїв. Малодослідженою стороною міграцій був шлях у Тунгусію, Манджурію. Китай. Далекий Схід та Японські острови. Спробуємо хоч трохи висвітлити цю тему, оскільки вона багатьом прихильникам східних видів багатоборств змогла б допомогти переосмислити своє ставлення до рідного.

Підкорення Китаю, так само, як і Індії, проводилося оріями в декілька етапів. На відміну від Індії, в Китаї була вже сформована расова та національно-етнічна свідомість аборигенів. Відомо, іцо під найбільший вплив арійської культури підпали Тунгуський та Маїсі журський регіони Китаю. Далеким відголоском тих часів е невір’я

37

&до№*гмг і!и.мт

югг.шцін, що лелека символ смерті, а ми пам’ятаємо, що. починаючи піл грипі іьців, у нас птах лелека священний тотем, символ і іменного щастя. І досі діткам розповідають казки, що їх приніс лелека. Самі назви наших давніх племен (псласгп — чорногузи, ле-:ски. бусли) і чимало повсюдно розкиданих топонімів підтверджують тс, що лелека — наш одвічний оберіг.

Відомий канадський історик В. Паїк у своїй прані «Велика Скиті я . аналізуючи стосунки наших предків із китайцями, пише: «Із сильного центру в Алтаї і Монголії (сьогодні пустеля Гобі) сколоти напали на Китай (Сіне) і довший час володіти його територіями (мова про евталітів — пізніших гунів), про що говорять китайські хроніки, археологічні знахідки трипільської культури та могили із своїми багатствами (Алтай) [39]. Отже, монгольська земля була форпостом Протоукраїни на китайських кордонах. Саме слово «монгол може служити ключем до розгадки, в котрий саме час відбулася ота експансія нашої людності у Китай. На мою думку. «мон“ — це видозмінене «мені що в індоарійських народів означало «чоловік». а ..го“ (про це йшлося вище) — володар, захисник, верховний Гор чи Гог. Тому ймовірно, що монголи — це суміш аборигенів Китаю із білими пришельцями. Зараз відомо, що більш давня назва монголів — сяньбійці. Про подібні змішування нам відомо із семітських джерел, де згадуються таємничі «гоги“ із країни «Магог» із царем Гого.м. Саме про них йдеться у біблійному плачі Єремії — із наріканнями на народ гога (околотів), який зруйнував Єрусалим і розбив царя юдеїв Цідкія (586 р. до Хр.). У єгипетських літописах згадується цар Гор. який заснував династії фараонів. В Середній Азії відома країна Хоремз (Горезм), на півночі Індії була країна Хо-раган (Горасан). В Монголії арійські племена постійно перебували н місцевості, яка сьогодні називається Гобі.

Чимало науковців світу присвятили свої праці вивченню історії Китаю і впливу на його розвиток індоарійських племен. Ще н досі точаться жваві дискусії довкола великої кількості назв племен наших предків, які поступово присвоїло собі аборигенне населення Китаю. Серед цього різноманіття зустрічаємо куїв, куявів, оріїв, аріїв. орочів, хуннів, гуннів, тягарців, татгачів, самарів, сумсрів, ойнш, ай ній тощо. Це обумовлене тим, що наші предки підкорили собі на міграційному шляху немало етносів, кожен із яких по-різному називав прийшлих панів. Пізніше цим вдало скористалися імперські історики. Яскравим прикладом таких фальсифікацій є суперечки довкола гуннів.

Починаючи під 11 ріска Палійського візантійського тенденційного к горикл, і закінчуючи Л. Н. Гумільовим російським міфоісто-ригом, не згадуючи вже про інших численних компіляторів, ким мльки и* (іуди наші гупни! Аж із півночі Китаю прийшли на пашу Х’млю, щоправда, нічого китайського в нашому етногенезі так до

Уі

Історія розвитку Ьшт/о <л\»т>чг’яп України

сих пір і не знайшли… Відомий український історик Г К Ш’-.м-к-ко у книзі «Велика Скіфія» вщент розгромив ці фальсифікації і переконливо довів, що гупни — це скити і є автохтонним населенням України. Отже, не із території Китаю гупни забрели до нас а якраз навпаки. Археологами досліджено, що найдавніші скитські могили знаходяться саме в Україні, а вже від них урізнобіч розгалужуються у часі та просторі молодші поховання. Велику кількість ганських могил бачимо на півдні України. Канадський історик В. Паїк у праці «Велика Скитія“ пише: «Крім українських земель, скодотські (скитські) могили є на північ від Китаю (Маньджурія), в Алтаї, з Індії, в Афганістані (в одній із них знайдено 20000 предметів ско-лотської роботи), в Малій Азії (Завіє) та в північній Німеччині-. Отже, археологічні знахідки від Німеччини до .Алтаю доводять, що існування сколотської держави тривало не кілька століть, а кілька тисячоліть». Такий довготривалий період панування наших предків, звичайно, призводив до взаємообміну та взаємозапозичень всього кращого, що було, як з одного, так і з другого боку: зокрема, і між західними та східніми школами бойового мистецтва.

Для прикладу щодо вищесказаного можна привести цікаву легенду китайських майстрів Кунг-фу. У книзі «Кунг-фу форми Шоу-Дао» М. Н. Медвсдєв подає відомості про витоки Кунг-фу у Китаї, які вій отримав від свого вчителя Лі Н., а саме: «Витоками вчення Шоу-Дао було невелике язичницьке плем’я білих людей, що проживало десь на півночі Європи. Люди цього племені поклонятися Дереву. Вони досконало володіли зброєю, зробленою із дерева… Вперше плем’я розкололось у сиву давнину. Частина ного пішла у Єгипет, інша в Індію. Невідомо, що трапилося із єгипетською гілкою племені, але існує легенда, згідно якої таємне вчення Шоу стане цілісним (повним) лише тоді, як з’єднаються знання двох гілок племені, того, що пішло в Єгипет, і того, яке пішло в Індію та Китай. Це возз’єднання таємних знань має принести людству велику користь» [28].

Із наведеної легенди невідомо, яку назву мала гілка племені, що пішло V Єгипет, зате відомо, що в Індії вона мала назву «Гілки Дерева». «Після приходу в Китай плем’я «Гілки Дерева» почало називати себе «Спокійними». А з’явились «спокійні» в Китаї ще задовго до виникнення буддизму і приходу туди Бодхідхарми.

Як бачимо, легенда, яку переказав майстер Кунг-фу, багато в чому перегукується із відомостями про мандри протоукраїнськііх племен у Єгипет, Індію та Китай. А відомості про поклоніння Дереву перегукуються із прадавнім культом поклоніння Священному Дубу, залишки якого збереглися в Україні аж до XVI ст. по Хр.

Час по-своєму розпорядився долями народів. Багато відомостей про бойову культуру наших предків втрачено, велику КІЛЬКІСТЬ їх пристосовано під національні особливості бойових культур збори-

39

іак**ц.ту Цилалі

пінних народів і новоугверних (змішаних). Та все ж зерна істини відшукати можна, якщо йти шляхом вічного до вічного я віднесу віру \ Бога. Бо тільки вона формує або ж руйнує нації. Віра наших предків була постійною творчою наснагою, була світлої нормою Вивчаючи шляхи розповсюдження стародавньої віри протоук-ікгінщв і тих ицюрчснь, що виникли на основі ..І3едм. можна частково простежити і запозичення бойової культури.