Сьогодні «карате» на Україні стало надзвичайно популярним. Цьому сприяє величезна кількість японських бойовиків, які наводнили наші кінотеатри. Вихована у космополітичному дусі, наша молодь втратила шану до рідного і з великим задоволенням поринає у чуже, вивчає мову протилежної нам раси, носить національний одяг японців. На мою думку, на чужих землях бойова цінність «карате» дуже мізерна. Хто сумнівається у цьому, то нехай перевірить техніку «карате» у реальних умовах двобою.

В умовах відродження української державності популяризація «карате» приносить велику шкоду, оскільки наша молода держава

не встигла «витягнути** на екрани кіно та телебачення свої власні українські бойовики із національним героєм в образі козака* ‘ ••їя.і Л ті «лицарі» кінострічок із чужою ментальністю, які зараз у прокаті. сумнівно чи виховають у підростаючого покоління любов ю батьківщини. А любов до батьківщини це першочерговий обов’язок воїна. Найсвідоміша частина української молоді, яка прийде у «іолак“, новітня знати прадавню історію боііоіюі культури і шляхи її розповсюдження нашими предками в інші країни. Впливу протоукраїнської бойової культури піддались майже всі бонові ШКОЛИ СВІТУ, і цим ми повинні пишатись.

Відродження бойового мистецтва українців на основі народних танців на сьогодні вже встигло показати себе як більш довершена система вишколу, аніж привнесені сюди бойові мистецтва Сходу. Духовна частина вишколу базується на давній язичницькій вірі і дає змогу плекати в українців глибоку повагу і любов до рідного.

Тепер від Далекого Сходу повернемося, читату, трохи ближче до нас. у Європу, від якої упродовж багатьох десятиліть Україна була відірвана — в силу історичних обставин. Нас щільно замотали у «колиску трьох братніх народів*, і тому все, що стосувалося Заходу. подавалося нам через призму світогляду «старшого брата. Булька про три братні народи тріскається, як тільки довідуєшся, шо хорвати, серби, чехи і ляхи, словени і словаки розмовляють подібними до української мовами і с нашими спокрівлсиими родичами. не меншими братами, аніж нав’язаний нам «старшин» брат. Коди заглиблюєшся у давню історію Європи, то знаходиш іще більше зв’язків із Україною, оскільки наші предки внесли величезний вклад у творення нових, як на той час, етносів у Європі. Але почнемо із Етрурії. цієї попередниці Римської імперії, колонією якої довший час була майже ціла Європа.

О. II. Знойко у книзі «Міфи Київської землі і події стародавні» пише: «Багато хто з археологів та істориків вважає, що деякими культурними іі державними успіхами римляни завдячують своїм по-пе{к;шиками етрускам, цьому видатному народові давнини, який прийшов на Апенінський півострів не раніше VIII—VII сг. до и. є.»

113. < 1.111. Німецький історик Г. Ерлінх у книзі «Пеласпі і етруски» пише: «Пеласпі мають багато спільного із етрусками» [50, с. 280). Як *;ізначуііа.іось пише, пеласпі це предки українців, які заселяли землі сучасної Греції.

У НМ4 р академік М. Державі» у книзі «Исторня русского паро-і (мабуть, и своїх сую шовшістчшіх міркувань, обігруючи слова ііуськии і «русекий») висловлю» впевненість, що слово «русь» (\>» ) пов’язане із етнонімом «етруск». А струскозналець 3. Маямі у мім я Ілр’дти починають говорити», виданій у 1962 р» подає ет-іі ;< І.Кий СЛОВНИК Він хот ів би знати, мову якого народу хоч трохи .:.::а,гд мова і трусків Для прикладу наведу декілька слів із цього

Історія {X/.мітку Ґгіиш-‘О чи ууг-и ‘•’Гпг^и

словника. Подаю спершу українське, а потім етруське слово, пити нова, солонин — сла, сон — сну. вовк — вк. воліти — волоте, вра-зити — враз, жар — зар, іти — уті. тулити — гул. (50. с. 280}. Окрім подібності у мовах, є ще багато спільного у будівництві хат. веденні сільського господарства, віруваннях тощо.

Відомий український історик, літературознавець, лінгвіст, краєзнавець та етнограф С. Плачинда у «Словнику давньоукраїнської міфології», розглядаючи слово «етруски», пише: «Етруски (русини, руси, «з русинів») — давньоукраїнське плем’я, що переселилося із Прикарпаття та Галичини до північної Італії іі утворило державу Етрурію за 1 300 років до н. еЛ

За свідченням античних авторів (Схими Хіоський, Страбон. Плутарх, Юстин та ін.), у творенні високоцнвілізованої Етрурй значну роль відіграли двадцять племен Лідій, яких об’днав воєвода Лід. 11а думку сучасний етнологів. Лід («крижаний чоловік повів дванадцять молодих общин росів і полян із-над Росі іі Дніпра спочатку до Малої Азії, а звідти до північної Італії. Є припущення, що Лід — один із засновників Етрурії.

За свідченнями Стабона, в розбудові Етрурії взяли участь іі «інші пелазгіііські племена», зокрема ті пелазги, що мешкали на островах Лемносі та Імбромі. Цих островитян Страбон. Плутарх та інші автори називають тиренами (сиренами), а море, на березі якого вони жили — Тирснським.

Об’єднавшись, всі ці давньоукраїнські племена й громади утворили цивілізовану державу Етрурію, яку було поділено на дванадцять округів (за кількістю лідійських племен).

За описом Т. Лівія, «головного воєводу Етрурії обирали всі дванадцять племен і окрутів. Па чолі кожного округу стояв старшина. Мешканці Етрурії називалися етрусками. Кожна округа мала своє племінне віче, і, водночас, своє міста Найбільшим містом Етрурії була Вія, що «за розмірами дорівнювала Афінам4 (Галпарнаським) і «не поступилася Риму ні засобами оборони, ні міню своїх стін» (Плутарх). Коли почався занепад Етрурії, римляни десять років штурмували Вію і ледве спромоглися її здобути. Плутарх називає Вію «столицею всієї Тиренії». Інші великі етруські міста: Кордон (Согбопа). Курінь (Каігеа), Порусія (Регизіа), Коса (Коза), Лука (Ідіса). Ораташя (Анапа). Оріана (Ангіна), Русалія (Кгц5$е11ит), Кума (Сита) га інші.

За описом Страбона. етруски свої житла називали «курені», бо в кожному житлі стояла піч, що куріла, через те античні автори часто-густо етрусків називали куритана.мн (Каегіапі).

За свідченнями цих же авторів, етруски принесли в північну Італію культуру землеробства іі осілого тваринництва.

Малочисельні автохтонні племена Італії вперше побачили воои на чотирьох колесах, залізні идупі. вершників на конях а гак.’*, насіння пшениці, проса, гречки та жита.

53

; груски навчили місцевих жителів орати, сіяти, прясти, ткати, ч .’і.. >м’.а ти. колі сни кувати, стельмахувати, ознайомили із гончарним кругом, з металургійною справою тощо.

Водночас етруски розвивали свою етнокультуру.

Так пула утворена велика і могутня держава Етрурія, до якої приєднувалися інші пелазпчні та автохтонні племена, що населяли Італію. Зокрема, до Етрурії увійшло могутнє державне утворення стародавнього українського племені Обричів зі своїми трьомастами містами (Одра, Дата, Гостра та ін.).

Від берегів Тібру іі до Альпійський гір, від одного моря до другого — все було заселене етруськими племенами (Т. Лівій).

Це була перша федеральна держава у світі.

Проте з часом Етрурія розпалася на 12 республік. Це, на думку Сграбона, послабило державу, на не! почали нападати сусіди.

Першими віроломно напали на етрурів їхні найближчі родичі-галли (стародавні галичани). За описами ГІлутарха, Страбона, Лівія .! Полібія. галли (їх античні автори називали кельтами) не лише захопили значну територію Етрурії, а й вигнали етрусків за межі своїх володінь (за 600 років до Хр.). 420 р. до Хр. на етруське N«1110 Капую напало давньоукраїнське плем’я компанійців й вирізало етрусків до попі. У 417 році поляни, що мешкали на терені Італії, підступно захопили етруське місто Куму.

Особливо великого удару гго Етрурії завдали галли у 388 р. до Хр. Вони перейшли Альпи через ущелину в напрямку міста Турин і на річці Тичина розбили головні сили етруського війська, захопили місто Милам і нещадно пограбували його. Того ж року римські легіони також напали на Етрурію, захопили в полон 8 000 чоловік, жорстоко пограбували мирне населення. Наступні нашестя галлів (кельтів) 363-го. 358-го, 355-го, 347-го і 343-го років до Хр. остаточно зруйнували Етрурію як державу і водночас зміцнили автохтонний, державний на кістках давніх українців збудований, Рим, що поглинув етрусків та їхню культуру.

Розбрат між давніми українськими племенами на терені Італії ~ ірапчна сторінка в історії українського народу. Першим про це < казав ( і рабом, «Якби етруски не розділились на окремі племінні управління, то вони не лише могли б дати відсіч усім нападникам, а й самі нападати й вести щасливі війни».

і їв баї а і пі пруській (давньоукраїнській) культурі виросла антична культура Еллади іі Риму. Велику роль відіграла Етрурія в роз-. української міфології, що спричинилося до народження античної міфології.

‘Ін«-рдж’ іііія ( Плачинди доповнює талановитий київський істо-рек (). II, .Вмойко, У книзі «Міфи Київської землі і події стародаи-Иі» пише «До етрусків і навіть далі у глибину віків до пе-

. глілютт. баї ато наших народних прикмет і прислів’їв. Розси*

а

___ Історія розвитку боково* о чцгтгцгу’ґі ‘• іс/утч;.-

пати сіль — до сварки; чхнула людина — побажай ..на здоров я» Л споконвічні, здавалося^ б. український борщ, ковбаса, підсмажений біб у давньому Римі були традиційними стравами. Отже, всі воші мають спільну першооснову» [13. с. 131). Латиняни талановито сприймали етруський спосіб життя, іхню віру і обряди, а особливо уважно вивчали ооі’юву культуру. І хоча племена латинів мали нижчу цивілізацію, у них була вроджена тяга до державобудування. Вміло маневруючи між постійно воюючими племенами пєласгів венедів, етрусків та галлів, латиші зміцніли, і підкорили собі всі аі неспокійні і недружні племена. Вже у І ст. до Хр. держава етрусків втратила своє значення. Підкорені латинянами етруски поступово асимілюються і стають у проводі латинського життя. Забувши свою мову, говорять латинською [50, с. 281 [.

У 147 р. до Хр. римляни завоювали Грецію. Грецька цивілізація теж вплинула на римлян. Поговорювалн навіть, що Рим завоював Грецію шляхом війни, а Греція підкорила Рим своєю культурою [43].

В період розквіту Римської імперії надзвичайно велике значення надавалося вихованню молоді у дусі любові до батьківщини і освоєнню нею мілітарних ігор, забав та різновидів спорту. Виховання молоді було святим обов’язком для батьків. Під наглядом батьків діти отримували першооснови бойового мистецтва, а далі вдосконалювали його на змаганнях, у війську та на війні.

Позитивним чинником у розвитку бонового мистецтва було те. що вірування і бойова культура у комплексі творили цілу систему фізичного і духовного вдосконалення. Всі змапі і турніри в Рим: мали релігійний характер.

У травні в Римі проводились ігри «квітів», присвячені богині Флорі, в яких окрім змагів-герців, проводились також театралізовані дійства. Зараз у римлян це пішло в забуття. А на Україні ще й досі навесні молодь святкує гаївки та гагілкп. які супроводжуються піснями, іграми, забавами та змаганнями.

У Римі та Греції у червні проводилися ігрища на честь бога Аполлонл, до обрядної частини яких входили скачки, заїзди на колісницях, біг, силова боротьба навкулачки та ианкратюн.

Червень на Україні славний своїми Зеленими святами і святом Купала, який, як ми пам’ятаємо, є українським відповідником А йол лону. Зелені свята — це стародавній обряд обожнення природи. Ці свята переплітаються зі святами Русалій і далі переходять у купальські. Триобрядові свята головною своєю метою мали очищення тіла вогнем, водою і повітрям. У давнину на Україні червневі свята проводили біля річок та священних гаїв Хороводи, ігри, змапі, герці і театралізовані дійства поєднували у собі очисну дію трьох стихій і міфологію — ставали своєрідним іспитом на гармонійність розвитку духу і тіла. Якщо продовжувані і далі аналогії у віруваннях та обрядах між Римом, Грецією та Україною, то чсе

ішіл) Пилпт

цс можна виразно простежити на теологічному рівні — ці культури споріднені між собою і мають спільну першооснову своїх витоків* Якщо ж врахувати, що бойова культура була невід’ємною складовою частиною віри та обрядів — як і в римлян, так і в наших предків то. закономірно, можна стверджувати, що постійно, упродовж віків, між цими народами відбувався взаємообмін найефективнішими методами боротьби, а звідси випливає, що загальний рівень бойової культури і спорту як в римлян, так і в праукраїнців у ті далекі часи мало чим відрізнявся.

У IV ст. н. е. Римська імперія утвердила християнське вчення як основу для державної віри. Цс спричинило велику руйнацію сформованої тисячоліттями системи бойового вишколу, яка була немислима без язичницької віри. Все, що не було християнським, сприймалося вороже і нарікалося «поганським» (тобто сільським). У 394 р. по Хр. римський імператор оголосив про закриття Олімпійських Ігор. А в 426 р. імператор Риму Феодосії! II наказав спалити всі язичницькі храми у своїх володіннях. Того ж року в Олімпії знищено храм Зев-са. Звісно, що такі ганебні глумління християн над римлянами повинні були залишити по собі якийсь слід. І він цікаво простежується у відносинах між Римською імперією і нашою, ще не хрещеною, батьківщиною, яку римляни і візантійці називали Скптією. У період з 433 року до 447 року могутня візантійська імперія була данницею Скитії (Скіфії) [б, с. 34-37]. Наші предки скити рівнем бойової культури набагато перевершували лицарів тогочасної Візантії. Як підтвердлження цього звучать слова українського історика Е. В. Ігна-товича у його праці «Україна — іегга іпсо£піІа“: «Мир після поразки греків у 447 р. був укладений в тому ж році. Чотири рази Аттіла посилав до Феодосія II своїх послів, яких останнії! щедро обдарував, бо римляни підкорялися кожнії! вимозі Атілли: ..на усяке з його боку спонукання дивилися як на наказ володаря» [15. с. 37].

Подібні факти є промовистими свідченнями того, що бойова культура і бойовий вишкіл нашого народу були на найвищому рівні у тогочасному світі.

Внлатлїі український історик Г. К. Василенко пише: «У слов’янських військах були загони пластунів, які володіли мистецтвом вести поєдинок в умовах ночі». |6, с. 41], а це означає, що була своя школа бойового вишколу спеціалізованих військових підрозділів, яка тоді була найкращою в світі.

Яскравим прикладом високого рівня бойової культури наших предків ( факт запозичення скандинавами, німцями та англійцями нашого способу боротьби.

Історикам світу відомо, що міграції нашої людності активно від-буваліїсь Я! на Захід, так і на Північний Захід та Північ від України Зіадки про прихід наших предків у скандинавські країни від-иайшов і К. ІЗасилеико. У книзі «Велика Скіфія» він пише: «Пер

зі»

_ Історія іххттку бсмового миапгнт».п Укрлію,

ші згадки про наявність спадкової влади у східних слов’ян зустрічаємо о історичних переказах скандинавських паролів. Зокрема. «Пеішзкгіп^Іа» (Коло земне) стверджує, іцо родоначальником королівської династії інглінгів був князь Олій, який в і ст. до и. е. переселився із частиною свого племені в Скандинавію. Наводимо текст: «З гір, які служать межею населеної на півночі землі, витікає недалеко від країни $\уіііосі іпікіа (Велика Швеція) річка Тана-їс (Дніпро) і тече далеко на південь в Чорне море. Країна, яка зрошується рукавами цієї річки, називається \Уіапа1атісІ або Шапа-Ьеіп. На східному боці річки Танаїс знаходиться земля Азаіапб. в головному місті якої, що називається А$Ьагсі було відоме капшце. В цьому місті володарем був Одін».

Хто ж пін, Один? Чому скандинави, англійці, німці та інші народи з такою шаною відкликаються про нього? Цар-Бог? На це можна отримати відповідь, ознайомившись із .Словником давньоукраїнської міфології» С. Плачинди. На сторінці 39 він пише: «Один (Одін) — бог світла, добра й розуму у давніх скандинавів. За дослідженнями ГІ. Шафарика та давніми скандинавськими переказами. Одін — історична особа, український воєвода — II—ПІ ст. по Хр. повів свою молоду общину з-над Дніпра у пошуках «нових земель» не на південь, як це робили всі його попередники, а на північ до Скандинавії, «де люди жили в дикості» [6, с. 28]. Один приніс їм писемність, освіту, пісні, добрі звичаї, розвинуті ремесла. Зокрема, Один навчив будувати міцні лодії іі плавати на них. його знання іі вміння перейняли давні шведи, навіть родовий заютаво-синій (знак Сонця й Води) штандарт Одина став національним прапором шведів по сьогодні. Один перший вказав і проклав шлях «із варягів у греки». Один став славетним вождем Скандинавії і по смерті ввійшов до пантеону скандинавських богів. Київські князі із династії Рюриковичів — нащадки Одина (42].

Один — це ключ до розгадки рівня тогочасної культури наших предків. Для того, щоб хоч трохи уявити рівень тогочасної бойової культури, варто звернути увагу на працю відомого українського історика, археолога Ю. ІIIплоті «Шляхами Дива, Аполлона, Оди-на…“. де він пише: «Розповідають як правду, що коли Один і з ним дії прийшли у Північні Країни, то вони стали навчати людей тим мистецтвам, якими люди відтоді володіють… Він та його жерці називаються майстрами пісень, бо від них пішло це мистецтво в Північних країнах. Один міг зробити так. що в бою нот вороні ставали сліпими або глухими, або сповнювалися жахом, а їхня зброя вражала не більше, ніж хворостинки… Один міг змінювати свій вигляд. То тіло його лежало, неначе він спить або вмер, а то він ставав птахом чи звіром, рибою або змією і вмить переносився в далекі краї… він знав заклятая, які відкривали землю, скелі, каміння іі могили…» Так описують «володаря людей і богів» скли

ііж.ілські саги Дуже потужний екстрасенс — сказали б ми нині і нліимн при ньому безліч аналогів, починаючи віл індійських йогів, закінчуючи українськими кознкнми-характорниклми. Проте образ (Мпн.і найближчий ло орійських «піснетворців» ріші та до жерців Лікті. З останніми його споріднює мотив самопожертви, яка стала платою за найглибші пізнання [63].

Вище згадані відомості при київського князя Одпна є яскравим свідченням того, то нашим предкам була відома магія і екстрасенсорика, вони чудово володіли рухом біоенергії в тілі. Як бачимо, у дохристиянську добу бойова культура наших предків тісно перепліталася із загальним світорозумінням, відтвореним у вірі (віданням).

Вона передбачала гармонійний розвиток як духу, так і тіла. У країнах, які оминула християнська ідеологія, і досі всі школи бойового вишколу зав’язані, в першу чергу, на вірах, похідних під «Вед“.

Однією із найбільших непоправних бід людства стала тотальна християнізація Європи, тобто насильне запровадження чужої ідеології Мало того, що вона паралізувала волю і творчу наснагу, ііце і* розрубала навпіл тіло арійських народів. Всі країни Західної Європи були відрубані від своєї материнської першооснови, від України. Поділ християнства на католицизм і православ’я пришвидшив процес відчуження націй арійського походження, сприяв відчуженню мов і створенню ворожих щодо віри націй, стираючи із їхньої пам’яті спільність походження. Результатом цього стали братовбивчі війни, які знищили спільне ядро і поглибили розбіжності у культурах європейських народів. На цю тему написано чимало наукових досліджень, суб’єктивізм і дріб’язковість яких оскверню-ють історію арійської спільноти.

У 80-их роках нашого століття, в епоху «глибокого совітського застою», екрани кінотеатрів України потрясла кінострічка «Вікінги». Молодь України, вихована при тоталітарному режимі, вхопилася за новий ідеал мужності. В гуртках юнаків тільки і гомоніли про відважних, сильних вікінгів та їхнього бога Одіна. Парубоцтво сприймало вікінгів як чужих героїв, у підсвідомість закладалась вторинне і ь їх походження. Розкриваючи перед юнаками суть історичної правди, я вірю, що українці ще будуть пишатися своїм, далеко не вторинним походженням, і значну роль у цьому відіграє навчання V школах бойового Гопака.

Від < врони вигідної тепер перейдемо до Європи східної, тобто нашої і* млі. бо її народ, живучи майже в центрі Європи, мас гаки є* заміську, -і європейську ментальність. ІДе донедавна у науковому евш иважалти-и нормальним протиставляти різні назви одного і того л народу і висвітлювати їх, навіть, як ворожі одні одним. І Погірш, ш. до нині багато таких байок вже пошкандибало у небуття, і бої ш ними Пу от як хоча-би байка про антів. У III ст. н. е. на ;< ;жн;і> V»ранні (згідно ірсцшсих джерел) існувала могутня держава

Історія рорпіткі) 6о»/>.,уг> чигт^дг’/з ‘ країни

Антін. Історики часто протиставляли актів слов’янам, скитам, гунам. русим тощо. Зараз це протистояння «відмінили** тверезі голови об’єктивних істориків.

С. ГІлачинда у «Словнику давньоукраїнської міфологи» пише; «Анти (Велетні. Дужі).

1. Анти первісна назва воїнів (першокозаків) давньоукраїнських племен, які заселяли Іллірію та інші території стародавньої Італії, Греції тощо… Наскільки анти як люди надзвичайної фізичної сили іі високої духовності мали вплив на давній світ, свідчить той факт, що їхнє ім’я пов’язане із великим історичним періодом в історії людства; античний світ, антична культура і т. д.

2. Литії — це об’єднання давньоруських племен, яке в IV—VIII сг. утворило могутню, стабільну і першу в історії українського народу об’єднану Українську Державу, яку арабські мандрівники називають Ортанією (Артанією, Ратанією). За адміністративно-територіальним поділом Антська Держава була першою в історії України унітарно-централізованою державою, що дозволило об’єднати всі давньоукраїнські племена від Венедського (Балтійського) моря до моря Евк-сннського (Чорного), від Лаби (Ельби) і Одру (Одеру) до Дону. Станицею Антії-України був Київ. Правив Антією цар Бож [42].

Орієнтуючись по карті, читач може собі уявити всю велич Антської держави, але тут йому потрібно буде пригадати собі і те. що на тоіі час у Європі вже була відома Візантійська-Римська імперія. Візантія постійно зазіхала на землі Європи. Цар Антської держави Ьож багаторазово об’єднував війська всієї своєї держави і йшов війною на Візантію. Те, що всі європейські народи добровільно входили у нашу давню державу, є яскравим свідченням того, що із пам’яті цих народів ще не були повністю стерті згадки про спільне походження. Багатьом історикам відомо, що Німеччину заснували племена лаків, об’єднавши і прусів, і баварців, і саксонців разом із кельтами та венедами. До виникнення Франції спричинилися племена галлів (вихідці із Галичини), венедів, друїдів. У творенні Англії велику роль відіграли англи, які з часом зуміли об’єднати кельтів, венедів, саксів, ютів, пактів та вікінгів.

Паралельно із назвою Антін співіснувала ще іі інша назва давньої України — Скитія (за грецькими джерелами — Скіфія. Сакія. Сколотій, Роксоланія, Гіперборея і т. п.). В період правління Скнтіею царя Атіллн (Аттілн, Гатилли) • 433-453 рр. — наші предки прославили себе як найвеличніші воїни. Греки називали Атіллу -Клем Божим». Атілла, як і інші антські парі, у боротьбі проти Візантії об’єднав військові сили остготів, гепідів, герулів, екіррів. тирішж бургумдів і частину франків. Ці племена займали землі до річки Рейн [6, е.31|. Відповідно, всі землі потім отримали спільну назву «Київська Русь». Об’єднати військові сили такого величезного простору одним мечем було просто неможливо Але. якщо Атідлі це кдд-

59

лось

мою

;Ч К ИП Н. ТО ІVI об’єднуючою силою був інший чинник, і. як иа думку, ним була спільна основа походження. Зараз можна бага

то сперечатись, як вона називалась арійська, індо-арійська. шдт арамейська чи слов’янська, але суть не в назві, а у тому, що ми і>—і разом належимо ло білої раси і в боротьбі своїй завжди спільно ніктуплли супроти жовтошкірих греків та римлян. А розбіжності у мовах в IV ст. н. е. ще не були настільки разючими, як зараз.

З історичних джерел відомо, то Атілла, вторгнувшись у межі Візлитійсько-Римлянської імперії, завоював її і цілих чотирнадцять років правив нею [411.