роїлася би й до сьогодні, якби окупанти не вбачали в ній :ерно відродження нації. Головною причиною знищення бойової культури наших предків було те, що вся філософсько-етична частіша бонового вишколу спиралася на рідне коріння, чим могла сприяти відновленню в пам’яті народу легендарного минулого, і цим закликати до виборювання втраченої державності.

Для того, щоби назавжди викреслити із пам’яті народу героїчне минуле, московнти поширювали байки про козаків як гомшог та лінивих селян, які не хотіли чесно працювати, лише тільки й мріяли розбагатіти грабунком. За допогою церкви і своїх ставлєниюв-уря-довців, московнти відлучали українців від звичаїв і обрядів, забороняли рідну мову і запроваджувати все своє. Так у 1714 році за наказом Петра 1 в Україні почати будувати горілчані заводи, аби прищепити нашим предкам любов до спиртного (трунку). У 1719 році Київська Консисторія (яка запроваджувала політику Москви в Україні) видача указ про заборону змагів навкулачки, мотивуючи це тим. цю вони шкідливі для здоров’я селян. А через 176 років, у 1895. на їхнє місце був запроваджений англійський бокс. До 19 ст. в Україні були широко відомі мандрівні борці. Про них у «Титарівні» згадує пророк Т. Шевченко: «Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили». В кожній сім’ї зберігатися і передаватися із роду в рід знання про боротьбу, шерм тощо, тому що в народі побутував такий звичай: юнак, який вирішив одружитись, мав збороти свого батька, якщо йому цс не вдавалось, то про весілля не могло бути й мови. Цей звичай вартувало би відродити сьогодні, аби батьки про себе більше дбали та й молодь мата хоч якусь мету. Московнти всіляко плекали звичаї українського народу. Укази варварів супроводжуватися плюндруванням, висміюванням, приниженням нашого рідного, а натомість запроваджувалося чуже, часом навіть гірше, зате з благословення Москви. Так у 1895 році в Росії відбувся перший чемпіонат із «французької боротьби». Серед його учасників було багато українських богатирів, ате видавались вони, як рускіє (тобто московнти). Про їх українське походження було заборонено говорити. Іван Піддувшій був непереможним силачем у боротьбі на поясах, ато щоб виступати на чемпіонатах Росії, змушенії був перевчатися. Здолавши всіх найсильніших у Росії. Іван Піддубниіі поїхав по світу шукати сильніших за себе: гак і не знайшовши, був проголошений маймо-гутнішим борцем Світу, ате ач цс мусів терпіти, ганебне для нього, нащадка козака «русскій борєц». Шкода, що слава непере вершеного чемпіона Світу з французької боротьби Івана 11 шубного була приписана державі, яка поневолила його батьків.

За часів совіцької імперії останні відомості про бойову культуру в Україні (та інших поневолених державах) зібрав В. А Спірионов. В 1931 — 1935 роках на основі зібраного в Ураїні та в інших загарбаних державах матеріалу, московнти А. А. Харлампіег. і В. С. Ощепхов

% 4

11

рн :м нону боротьбу самбо; правда, сильно нашпигували її . мі.!\:іі японською дзюдо. Як різновид бойового вишколу, самбо виховувати майбутніх воїнів «імперії зла“, тому в основу філо-

ік: своєю інтернаціональною, загальнопролетарською сутністю ионні-(г* викреслювали поняття національні. Саме через це всі спроби ніліюдження національної бонової культури в СССР знищувались в корені.

V генах українського народу тече кров воїнів. Молодь найсшіь-и:ші відчуває П голос. І тому вона у постійних пошуках шляхів реал» тіні своєї вродженої воїнської сутності. При допомозі християнства і загарбників України було зліквідовано поняття — Шлях Воїна. Штучно створений вакуум повинен чимось заповнитися, і тут підступні московити швидко зорієнтувались і використали ситуацію на свою користь. В Україні почали з’являтись різноманітні системи бойового вишколу народів Сходу. Шляхи проникнення книг із бонових мистецтв були різні, але разюче кидалось в очі те, що всі вони перекладені через призму імперсько-комуністичного світогляду, виключно російською мовою, і подані у контексті «загальнолюдських». «інтернаціональних або ж «оздоровчих» систем. Подана саме так, бойова культура народів Сходу стала потужним денаціоналізую-чиаі і русифікуючим фактором для української молоді.

Окрім великої кількості різноманітних технік двобою голіруч, в Україні почати поширюватись філософські системи (буддизм, дао-си.»м. шшггоїзм і т. п.). які є фундаментом боііового вишколу народів Сходу. Але. знайомлячись із ними, зустрічаємо багато недоречностей, наприклад: Шлях воїна Сходу повинен привести до вершин досконало* п духу і тіла. І дійсно, ті, що стали на «шлях воїна» дбають про емх здоров’я, силу, чистоту духу і тіла. При допомозі цього ж таки тіла накопичують вселенську енергію чі (ці, кі), досягають вершин гармонії духу і тіла, і ось тут. на верхів’ї досконалості, недоречність,

шіштапься для того, щоби отримати осяяння, просвітлення чи яснобачення. потрібно здорове, сильне, гармонійно розвинене тіло морити і плодом і вбивати в ньому плоть. Задумуєшся, для чого тоді підкори ні вершину досконалості? Невже для того, щоби досягнувши їі шляхом гармонійного розвитку’ духу і тіла, потім знищити тіло, поринувши у нірвану? Для чого тоді гармонійно розвивати дух і мло? Невже тільки для того, аби довести тілові незнищенну сутність ..ох,? Якийсь сатанинський егоїзм простежується на «шляху воїна». Ій/іи в їв сію* тіло, вдосконалює свій дух, піклується про місце свого > (.«гуп кV енергії) у Всесвіті, і на його «шляху» немає місця спогадам про 111 >:. коме він зобов’язаний життям, тих, хто для нього е; порив ши ґііііоіляллу систему бойової о вишколу. Невже вся суть діш/.\ воїна н С ходу полягас у гіперболізованому егоїзмі? Неначе И Иі, бо як голі розуміти воїна, який, досягнувши вершин бойової

__ Історія розвитих’) бойового мпстсиггь’л Укради

досконалості, йде в народ, проповідує науку Будди, чи наставляє на шлях Дао, терпить голод, холод, приниження і образи, і мотивує це тим, що повинен знищити в собі своє «Я“ — гордість — «его“. Вияв ллється, гордість заважає досягнути найвищих табелів досконалості, а ницість перед кривдниками, зневага до себе і до свого тіла навпаки допомагає. Дивно, що у нашої молоді такий підхід до гордості ке викликає ніяких сумнівів. Дивно, що наша молодь не задумується: невже для того, щоби почати зневажати тіло, його спочатку потрібно гармонійно розвинути? Якось так сталось, що багато прихильників східних багатоборств і філософій не помічають недоречностей. Чомусь ніхто не задумується, як це не маючи власного «Я», або знищуючи його, людина збирається досягнути вершин досконалості. Угвідо-млення свого «Я“ завджи було тією рушійною силою, яка змушувала людину вдосконалювати себе. Мої батьки, діди і прадіди вчили мене, що вишколювати своє тіло потрібно для того, аби вміти боронити рідну землю, свій народ, родину і сім’ю. Знаю, що козаки на Січі вивчали бойове мистецтво для того, щоб давати відсіч ворогам України. Великий син українського народу Григорій Сковорода писав: «Не бійся вмерти тілесно, бо будеш кожну хвилину терпіти смерть духовну. Відбирати від душі вроджену чинність — це значить вибирати від неї поживу. Ця смерть є люта. Знаю, що бережеш тіло, але убиваєш душу, а це заміна зла Не знаю, навіщо носити меч. якщо не для бою, для якого він зроблений. Не знаю, навіщо носити тіло.

якщо щадити віддати його за те, навіщо, хто цим тілом одягненні: … або його заклик: «хто рождешшй воїном, тримайся бадьоро, озброюйся, а природою скоро навчишся. Захищай хліборобів і купецтво віт внутрішніх грабіжників та зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя і радість. Бережи звання, як око. Що може бути солодше уродженому воїнові, як не воєнне діло“[611. Істина, як бачиш, читачу, проста. В недавньому минулому’ козаки, досягнувши вершин досконалості, з радістю кидали своє тіло в пекло визвольної боротьби і цим увічнили себе. Тисячі лицарів України стали національними героями, про них складено безліч дум і пісень, воші стати яскравими прикладами геройства і відвалі для наступних поколінь. Правдолюбство і правдо-борство — ось їх першовшначні рушії. Старість лицарів України теж була присвячена боротьбі за правду й валю свого народу, мінялась тільки її форма. Якщо коаак-характерник у старості не міг достойно боронити рідну землю, то він присвячував своє подальше жнггч боновому вишколу’ підростаючого покоління. Якщо чув у собі дар красномовства, то взявши в руки бандуру, йшов у народ, і в думах, баладах та піснях ліс йому правду про історію рідною краю, ного героїв й ворогів, і вже в такий спосіб боровся за рідну землю. Ті х козаки, що повірили нонам і пішли в монастир, у скрутні хвилини знімали з себе чернечі ряси, брали в руки мечі й з гордістю но.мщм-ли на полі бою. Новітній пророк Рідної Віри Володимир Шачн

Йоаа&лмр Пилат

вчить: Сила служить Ідеї і Праву. Сила с збройним рам’ям Права і Правди.» На мою думку, саме у ньому і полягала суть бойового вишколу козака, і саме у цьому розумінні Права і Правди має провадитися навчання сьогоднішніх воїв Гопака

Сучасна молодь, вихована на злочинній філософії марксизму-ленінізму, рідко задумується: хто сприяє поширенню східних видів боротьби? З якою метою це робиться? Хто в цьому зацікавлений? Чому в зародку придушується рідне? Молодь України па віру приймає все те. що їй дають. 1 ось результат: байдужість до рідного, іноді навіть презирство, — не наслідок науки ворогів, що прищепили: «все чуже, го добре, а все рідне, то погане». З подібними стереотипами потрібно боротись, бо інтернаціональне, космополітичне виховання дато свій негативний результат — яничарський світогляд.

Зараз, як ніколи. Україна потребує відродження касти воїнів-на-ціоналістів. Вже підійшов для цього Час. Ще не втрачена рухова спадщина нашого народу, збереглася у наших народних танцях. Збережена історія, стародавня дохристиянська віра, не втрачена філософія Воїна. І хоча Україна отримала незалежність без крові, все ж потрібно враховувати, що цілий світ живе за законами боротьби — хто має більше сили, той правий. Не варто забувати й те, що наш сусід — Росія, ніяк не може змиритись із втратою такої багатої на сировину і трудовий люд колонії. Відродження України розкриває фальш Москви про «колиску», спільну історію, слов’янське походження тощо.

Запропонована система бойового вишколу Гопак, на мою думку, здатна максимально задовільніші вимогу’ часу — відродження стану вгинів України.

Вивченню бойової культури я віддав більшу частину свого життя. Як і більшість молодих хлопців на Україні, розпочинав із вивчення східних систем бойового вишколу. За двадцять п’ять років довелось вчити: кіукушиикай, шотокан-до, годзю-рю, кілька стилів у-шу, тайквондо, лапландський бокс і кік-боксінг. І хоча я не можу ствердно сказати, що у всіх вищезгаданих видах боротьби досягнув вершин досконалості, псе ж із повною впевненістю можу стверджувати. що вловив суть розбіжностей. Набутий під час вивчення бойових рухів досвід сприяв виробленню у мене особливого розуміння суті багатьох рухів (з точки зору використання їх у двобоях), в чому числі й танцювальних. Я навчився їх розкодовувати. І що не мі нш важ шво, я зрозумів, що всі нації в світі постійно плоско малюють свою бойову культуру, підлаштовують її під сучасний спо-иб іі.ііпя. Навіть зовсім молода, недавно сформована з конгломерату різних народів держава Америка, кілька десятиліть тому почала витворювати свою національну бойову культуру (кік-бок-г’іії! і аратеробіка), а ми. українці, маючи тисячолітню історію, хиріємо в байдужості.

Історія розмітку 6міоууо мигтгцпла Укткгхи

Вивчаючи східні види боротьби, я помічав, що мене постійно переслідує одна думка — невже ми, українці, ніколи не мали своєї бойової культури. Але тверезий глузд підказував: мали, бо якщо б не мали, то не збереглися до сьогодні як нація. Де ж поділася наша бонова культура? Чому про лицарське мистецтво козаків ніхто нічого не пише? Мені можуть заперечити: як це не пишуть? Я погоджуся: так. пишуть, але пишуть письменники, а не фахівці бойового вишколу. А для мене, як і для будь-якого іншого воя. це суттєва різниця. Як професіонал, я шукав методики та підручники із бойового вишколу. На превеликий жаль, у львівських архівах нічого подібного не знайшов. Зустрічались окремі речення, із яких було зрозуміло, що бойове мистецтво було відоме нашим предкам, але жодного підручника немає. Підсвідомо я розумів, що зовсім втратити витворене впродовж тисячоліть неможливо. Значить, є такі способи збереження інформації, які я ше не досліджував. Якась невідома сила спрямувала мої пошуки на вивчення народних танців. Здавалося б, що може бути спільного між танцями та бойовим мистецтвом? Але так здається на перший погляд. Мова танцю — це рухи тіла, зміна позицій у просторі. Мова боротьби — це теж рухи тіла і зміна позицій у просторі. Отже, хтя них мала бути створена однакова система запам’ятовування та збереження інформації. Все те, що важко було описати словами (я маю на увазі рухи), наші предки навчилися закладати в танець. У дохристиянській Русі танці поділялися на обрядові, військові та побутові. Із початком руйнування язичницького способу життя відбулося стирання відмінностей і збагачення побутових танців за рахунок військових і обрядових. На мою думку, збереження бойової культури нашого народу ми повинні завдячувати волхвам, а згодом і їх иослідовникам-характерникам. Чому? Тому шо християнська церква, а згодом і загарбники нашої землі, постійно переслідували тих учителів, які зберігали бойову культуру і вишколювали нових воїнів. Найкращим способом збереження бойових рухів стали побутові танці. Молодь, танцюючи на вечорницях, під час весняних, купальських га різдвяних свят, одночасно вишколювала своє тіло і при цьому не викликала у чужинців підозру.

Моя праця над розкодуванням рухів у народних танцях показала, що бойове мистецтво нашого народу не втрачене. Майже всі українські танці містять бойові елементи, але особливо багаті :-:а них такі, як Метелиця, Козачок, Аркан га Гопак. Славний козацький танець Гопак містить чи не найбільше бойових елементів.

Відшукуючи назву стародавнього бойового мистецтва, я знайшов багато цікавих назв (навкулачки, навшпиньки, навручкн, навхрест, на ременях, на поясах, спас, хрест, собор), але до душі найбільше припало Ібиак. Бонові рухи в танці Гопак с яскравим свідченням того, що наш народ мав бойову культуру дуже високого гатунку.

№Н(Я*МІШ? //подія

—………—_____ — ….. ——— — — — — — — -—. — —

Технічні елементи Гопака багато в чому перевершують у складності виконання елементи мистецтв народів Сходу.

Не покидаючн занять кік-боксіигом. я почав укомлпектовувати напрацьований мною матеріал (із Гопака), і вже у 1987 році мав чітку методику вишколу із бойовика Гопака. Мої перші спроби ствердно сказати, то бойовий Гопак — це вдруге народжена система бойового вишколу воїв України, зустрічали шалений опір різних «летів». Кожною клітиною свого тіла я відчував, як вороги України хочуть задушити відродження Гопака із зародку. Я добре знав, то напрацьована мною методика бойового вишколу нікому не буде відома, якщо мене не підтримають державні органи влади. У ті бурхливі, иеребудовчі часи йти із своєю методикою бонового вишколу в спортивні учбові заклади було марною працею. Спортивні установи всіляко перешкоджали відокремленню українського спорту від російського, тому питання про відродження національного виду спорту ніхто не думав розглядати.

Молодь Львова боролась з імперією, як тільки могла. Новоутворене «Товариство Лева“ відроджувало усе рідно-національне. Як тільки но я звернувся до його голови Ореста Шийки і запропонував систему бойового вишколу «Гопак», то відразу ж отримав підтримку. При сприянні О. Шийки я отримав спортивний зал і зміг створити експериментальну школу бойового Гопака. Суттєву підтримку в створенні школи мені надала спілка ветеранів Афганістану, головою якої був Ю. Сорочик.

Молоді львів’яни дуже зацікавилася бойовим Гопаком. Зал був переповненим, результати вишколу вражаючі. Мої учні, які вивчали бойовий Гопак півтора року, з легкістю вигравали двобої у каратистів, які віддали вивченню карате 5-10 років. Зараз можна говорити різне, мовляв, підготовка каратистів була поганою, бо рівень знань тодішніх вчителів карате був дуже низький і т. п., але суть суперечки не в цьому, а в тому, що карате, розрекламоване в кіно-і ві.теофільмах, про яке ходило безліч легенд, із появою бойового Гопака почало втрачати свій авторитет.

Виявилось, пю не таке вже воно й страшне. Мої перші учні пишались. що в нас українців, є своє бойове мистецтво, яке краще від японського, та іі назва його Гопак, звучить рідніше, ніж карате.

Глава про боновий Гопак швидко розійшлася по Львову. Багато людей допомагали мені у відродженні, становленні та оновленні бойової культури нашого народу.

Молодий, талановитий режисер телестудії «Міст» М. Шевчук вперше н Україні відзняв відсохлі її про бойовий Іопак і показав йото на весь світ. Через місяць після показу нього кліпа до мене приїхав із Австралії вчитель куш-фу, якому дуже сподобалося бойове мистецтво українців. Через кілька місяців після показу бонового Іоиака іелестудісю «Міст», з Києва у Львів приїхав режисер ре-

Іопо{па іхттку бойсмп митецрж Украіш

спубліканського телебачення К. Стесенко. Він. як і більшість пиломір; українців, розумів важливість відродження бойової культури українського народу, і тому всіляко сприяв мені у популяризації бойового Гопака. Дякуючи наполегливій праці Кирила Стееенка. мої учні частково продемонстрували бойовий Гопак у молодіжній музично-розважальній передачі «Ступа**. Бачачи величезну підтримку і зацікавленість у відродженні бойового мистецтва, я зрозумів, що потрібно робити більш рішучі кроки і виходити на всеукраїнський рівень роботи, а для цього потрібно опрацьований мною матеріал подати в книжці. Досвіду в писанні книг у мене не було, і тому я звернувся до Є. Приступи. Результатом нашої спільної праці стала книга «Традиції української національної фізичної культури», яка була видана в 1991 році у львівському видавництва «Трояіґ. Частина цієї книги присвячена висвітленню техніки бойового Гопака. Після видання цієї книги до мене почали надходити листи із різних куточків України. Виявилося, шо тисячі молодих українців солідарні зі мною. Гостро постала проблема розсилання методик вишколу із бойового Гопака. Двічі мені вдалось провести вншкільні семінари, але цього було занадто мало, аби задовільніші потреби нашої молоді. Враховуючи побажання і рекомендаії фахівців та своїх учнів, виклад технічного матеріалу із бойового Гопака я подав у такий спосіб, щоб бажаючі вивчити Гопак могли самотужки освоїти вимоги на учнівські ступені майстерності.

Час нестримно штовхав події, систематичні навчально-вшлкільні. науково-практичні семінари та конференції збільшили кількість прихильників та фахівців Бойового Гопака з середовища яких вийшла велика кількість учителів козацького лицарського мистецтва.

У жовтні 1994 року я видав книгу «Бойовий Гопак**.

У травні 1995 року у Львові вперше було проведено Закритий Чемпіонат України з Бойового Гопака.

16—19 травня 1996 року у Львові офіційно проведено Перші Всеукраїнські Змагання з Бонового Гопака серед юнаків 10-16 років із дисциплін «Однотан11, «Тан-двобій**, «Забава”, «Борня”.