КОБЗАР

Кобзар на кобзі думу заспіває, Сльоза з очей сліпих його спаде,

Він Україну в мріях облітає,

Бо доля правди, люди, не мине.

О Україно, ненько моя рідна,

Мені здається, ти вже не жива,

А я не бачу, вільна ти, не вільна,

Чи ти, як я, з народження сліпа.

Хто нам поверне наші ясні очі,

Щоб відрізняли мертвих від живих? Щоб розділяли день від злої ночі, Щоб не було в нас більшості сліпих.

А я цю думу вам співаю, люди,

Бо моє серце все належить вам,

Бо нас багато — робимо повсюди А рідний дім без захисту тут сам.

Вставай, Україно!

Гірка ця правда, та вона ж як ліки,

Ви не цурайтесь, пити її нам.

А що від тих, котрі наїли пики,

Тим часом в хаті вже панує хам.

Та схаменіться, браття, закликаю,

Хто не почує, то байдужий він:

На дзвін кайданів я вам натякаю -Страшний, зловісний тих кайданів дзвін.

Ці вірші Бог дає мені писати,

Він є Один, що думає про нас,

Бо не існує в світі тої хати,

Яка б жила окремо весь цей час.

Єднаємось брати, всі заради волі, Майдан для свят нащадків наших є,

І вже не буде тої злої долі,

Що Україну в небуття веде.

21 серпня 2011 р.

збірка віршів

Кожна людина моєї країни!

Славу співай ти своїй Україні!

Кожна людина, яка себе чує,

Вона і другу в горі й болі відчує.

Бо ми від Бога мали таку долю,

Щоб оцінили по справжньому волю,

Щоб наші діти це все пам’ятали І доки живі — не забували.

Хай нам щастить з цього часу навіки, Та в нашім серці заграють музики,

Ті, що наш прапор завжди піднімають І всю родину докупи єднають.

Вставай, Україно!

Хай ці слова дзвонять кожну годину: Не забувайте свою Україну!

Не забувайте, що щирі ми люди, Свіжим повітрям наповнюйте груди.

І немовля, і стара вже людина -Це Україна! Це все — Україна!

Та знають про нас вже у цілому світі, Тож написав нам Тарас в «Заповіті».

Дав йому Бог крізь століття хвилину -Бачить у волі завжди Україну!

1995 рік

збірка віршів

Коли ніхто себе не чує,

Виходить навкруги глухі. Безправ’я кожну мить панує,

Бо ми до того ж ще сліпі.

Країна справжніх інвалідів,

Не ображайтеся, хохли -Про що Тарас учора мріяв,

Ми все це хаму віддали. Догрались в ніби незалежність, Не усвідомлюючи те, -Є неподолана залежність, Байдужі вдома сидите. Вставайте, поки ще не вбили Останню мрію про життя!

Вам стільки гречки накупили, Вважаючи вас за сміття.

Де ж ваша гідність перед світом?

Вставай, Україно!

Мільйони дивляться на вас. Суспільство, де живуть відкрито, Вважає хворими на сказ нас.

Так подолаємо хворобу,

Хто мене чує, ще живий!

При сказі спалюють худобу,

Ми ж спалимо недолік свій.

І буде вільна Україна,

І не глуха, і не сліпа,

Вважаю, ми країна сильна,

Де так танцюють «Гопака».

З жовтня 2012 р.

збірка віршів

Коли закінчується совість,

То власне кажучи й життя. Втрачає чоловік свідомість, Іде людина в небуття…

Коли ж закінчується совість? Коли ти в перший раз збрехав. Духовну совісті вагомість Бог за ознаками надав.

Вона не спить і не гуляє,

Вона як варта на чеку,

Вона одна за нас страждає І чує горе і біду.

Я пісню совісті співаю

Вставай, Україно!

І вдячний Господу Христу,

Хто міряв совість на вагу. Голгофа — совісті оцінка. Для кожного вона своя.

На білому одна краплинка,

І грішна вже душа твоя.

Не перекреслюйте майбутнє, Питайте совість кожну мить. За правду Божу тут воюйте, Себе для Неба збережіть.

І кожен день Його благаю,

9 березня 2013 р.

71

збірка віршів

Коли мене питають люди Нащо ти пишеш ці вірші,

Бо українці, як «Іуди»,

Рахують тільки бариші.

Бо зрада стала в нас законом І срібло мірою ганьби,

Хронічна заздрість вже хвороба, Де ліки діючі знайти?

Писати буду не про гроші,

Бо шлях до кращого життя Не у торбині листоноші,

Яка ще ходить навмання,

Не принесе вам цю свободу, Свобода коштує життя.

Є вартість цього переходу -Як срібло, кинуте в сміття.

4 серпня 2012 р.

Вставай Україно! Федір Шишман