Велика кількість шкребків, як згадував Хведір Вовк, знайдених в наших землях, свідчить про те, що шкури обробляли наші предки ще в добу палеоліту, лишень камінний шкребок поступився місцем залізному. Здавна в Україні дотримувались такого способу обробки: зішкрібують зі шкур мездру, вимочують їх у «квасі», тобто у спеціальному розчині, розминають, узо-лять вапном, дублять, висушують, витягають і затим виготовляють ту чи іншу річ.

Сировиною для вмільця може бути і звичайний маслак, ріг вола чи корови. Особливо ж камінь, гірські породи й міне

рали. Найкоштовніші ювелірні прикраси майстер може створити із самоцвітів.

Та сьогодні їх майже повністю замінили керамікою і склом. А даремно. Адже камінь таїть у собі такі природні художні якості, що їх не владні передати навіть найталановитіші підробки із штучних матеріалів.

Не можемо забувати, що царські діадеми й пекгоралі з археологічних розкопів, різний металевий посуд та жіночі прикраси, підняті з глибин, містять не тільки печатку давнього майстра, а й невгасиме тепло його серця.

МАГІЯ БАРВ І ЛІНІЙ

Людина ще у своїй незапам’яті прагнула відшукати в природі символ життя, розтаємничити вічну загадку народження всього сущого під небом і сонцем. Очевидно ж, вона завжди з подивом зупинялася перед безконечністю форми пташиного яйця, з якого виникла жива істота, а тому з благоговінням обожнила птаха та його витвір, перетворила яйце, розмальоване візерунками й орнаментом, на предмет свого поклоніння. Сталося те ген-ген у прадалекі язичницькі часи…

Письмо яйця чи крашанки перегукується з ідеограмами всіх народів; у писанці закарбували своє ставлення до вічного оновлення природи, релігійних свят, кругову зміну календарних ритмів року й відповідно до пори фарбували чи «різьбили» за допомогою вощаної поверхні маленьку білу кулю, витворюючи з неї сферичну картину всесвіту.

Писанковий орнамент, збагачений природними барвниками, мав свою мову, його треба було вміти читати, бо то не просто набір сяких-таких елементів та ліній, а злагоджена, продумана система традиційного узору, де все до найменшої рисочки-цяточки означувало тільки йому відведене пояснення, звучгїкня, притаманну йому філософію.

Предметні мотиви чергувалися з рослинно-тваринними символами. Характерно, що на теренах від Дніпра до Карпат простежувалось, як ці знаки набували дедалі чіткіших геометричних окреслень, хоч самі назви залишалися все ті ж: «волові очка», «курячі лапки», «сорокопуд», «качині шийки», «чубата ружа», «барві

нок», «полуничка», «дубовий лист», «гвоздика», «тюльпан»…

На кулястій поверхні ніби оживали цілі пташині хори, велич народної архітектури в мініатюрі; завдяки винятково фантастичній магії орнаменту мальована писанка, здавалося, зв’язувала незримою владою творця космос і землю, сонце і дерево, квітку і зорю, зозулю і калину…

Незаперечно, що всі таємниці, які відкрила людині писанка, перейшли у різьбу. Бо то ж саме в ній так промовисто узагальнилися всі оті «хрестики», «клинчики», «сонечка», «ромбики», «квадратики» й «вічка»…

Писанка кожного регіону відзначається своїм колоритом. Наддніпрянщина користується чорним, темно-вишневим, червоним, а то й зеленим тлом із чотири-й восьмидольним розмежуванням поля або поділом типу барильця; орнамент тут переважно рослинний, квіти малюють у розгорнутому вигляді трьома кольорами — червоним, жовтим, білим. На Полтавщині композицію писанки збагачують фігурами людей і тварин.

Рослинній писанці Поділля притаманне чорне, червоне, фіолетове й рудо-брунатне тло із довільно розкинутим рослинним, рідше геометричним орнаментом. На Поліссі переважає білий орнамент на червоному, жовтому чи зеленому кольорах. Волиняни й галичани, за винятком північно-західної Львівщини, найчастіше вдаються до чорного тла, тоді як на півдні цього регіону панує зелена або кавова гама.

Кожен куток на Гуцульщині дотримується своєї традиції, бо то — святість роду й народу — коломийська, космацька чи верховинська писанка

Нагірна писанка Буковини й Карпат, особливо Косова й Космача, свої надзвичайні декоративні якості зберігає в старовинних орнаментальних мотивах, тонко згармонізованому колориті й вигадливому

Писанки з Львівського музею етнографії

малюнку. Такі композиції чимось схожі на місцеву вишивку й різьблення, воістину немов переносять на сферу писанки чари дивовижного краєвиду гір.

У процес писанкарства, як ніхто, проник чутливий дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич:

«Лагодячись до роботи, бере писанкар-ка перше-яйце від первістки-курки; коли їх набереться не менше трьох і найбільше до десяти, то б’є їх у понеділок до сходу сонця на сирім дереві, а на другому відлучає жовток од білка й переколочує

його в горщаті… Се робиться тому, шо жовток од первістки ловить добре фарбу, а від того писанки виглядають світло».

Сучасна писанкарка користується також фарбами з різного зілля: жовтою (з кори дикої молодої яблуньки), зеленою (з вивареного соняшникового лушпиння), черленою (із звіробою), темною (з дубової кори або з кори чорної вільхи).

…Писанкарка розводить у печі ватру, набирає в глиняний горщик гарячих вуглин (жару), ставить на нього горнятко з бджолиним воском. Перед розписуванням треба добре вимити яйце в літеплі, обтерти й нагріти на припічку. Тоді взяти

Василина Сумарнк (Пушила). Поезія писанок цієї обдарованої жінки — космічна. В її кольорах, квадратах, ромбиках, трикутниках, зламах ліній закодований Всесвіт. Седнів. 1993

його першим, третім, четвертим і п’ятим пальцями лівої руки, а писальце, вмочене в розтоплений віск, тримати правицею. Прокручується яйце, писальце ж залишається нерухомим. І таким чином за войдуються ті місця, які мають бути білими. Відтак майстриня кладе «писане яйце» у жовтий барвник та береться за друге, третє… Потім дістає їх, злегка підсушує і

вкриває воском ті площини, на яких за-звучить жовта барва. Далі яйце опускають, скажімо, в оранжеву або червону фарбу. І так — аж до чорної. Але не навпаки, бо кольори темніші за тоном можуть заглушити світліші.

Доки не знятий із писанки віск, вона скидається на непривабливу чорну грудочку. А тому її треба тільки погріти біля пені й витерти з неї віск суконцем або марлею, і вона вже засяяла всіма барвами.

Та щоб по-справжньому писанка, подібно раптовому зблиску коштовного відграненого каменя, заграла веселкою

Писанки з Коломийського музею «Гуцульщина»

незбагненних кольорів, її ще треба змастити горіховою олією.

То вже — шедевр!

Селом писанок справедливо вважають Космач на Івано-Франківщині. Тут трид

цять два присілки, і на кожному кутку «пишуть» свої писанки. Малюють школярі й літні жінки, діди й молодиці. Лише на Погорі їх налічують одинадцять: Явдоха Бойчук, Марія Ісайчук, Настуня Кіращук, Марія Книщук, Анна та Христина Кравчуки, Анна та Параска Кушнірчуки, Анна Никорак, Олена Струк та Анна Чорняк…

Звичайне писало, вогонь свічки та віск — а який Усі вони вдатно підхопили традиції пи-поетично-казковий світ відкривається зорові!.. санкового розпису своєї землячки — майстрині Параски Рибенчук.

Свій погляд на українську писанку висловив відомий майстер лозоплетіння,

Свято ліній та барв

колекціонер і народознавець Іван Назарович Снігур (Чернівці):

«Із писанкарством на Буковині пов’язаний цікавий обряд, що, очевидячки, дійшов до нас із незапам’ятних часів. У великодню ніч біля ліжка, в якому спали діти, батьки клали сокиру, а поруч ставили посудину з водою. І в ту воду опускали писанки-галунки (неорнаментовані, фарбовані в один колір або лише поцятковані

писанки). Вранці, встаючи з постелі, діти по черзі мали стати на ту сокиру, щоб набратися сили і дзвінкої мужності (адже криця була завжди нагартована міццю), вмитися водою, в якій аж світилося рай-дужжя писанок, і від того вони — в те вірили люди — мали стати вродливими й гарними, як ті писанки…

Певен, що українська —найоригіналь-ніша в світі — писанка має давню-прадавню історію. Ще в далеких слов’ян її використовували в обрядах зустрічі весни. Пізніше, після введення християнства, во-

Василина Сумаряк (Пушила). Писана краса століть. Седнів. 1993

на увійшла в обряд святкування Великодня. Через крихкість матеріалу писанки минулих віків не збереглися. Та все ж скарби неповторних творінь, що збереглися в приватних колекціях та музеях, свідчать про веселкове багатство і розмаїття кольорів, ліній, людської уяви… То справжня магія. А ще коли вона покрита горіховою олією, тоді в неї воістину якийсь незбагненний, таємничий космічний, зоряний зблиск!..»

Писанка в кожній хаті.