Легкість у малюванні квітів, плодів і фантастичних птахів відчутна і в творчості Тетяни Пати. Малюнок у неї трепетний, із ніжними тональними переходами, колір накладається на колір, і в такий спосіб створюється ілюзія декоративності та об’ємності. При цьому не порушується площинний підхід, твір сприймається стилістично цілісно, як щось гармонійне й величне.

І то вже незглибима криниця, торжество неперевершено!’ мистецької школи, той воістину петриківський розпис Тетяни Пати і Надії Білокінь. І тут нашим сьогодні молодим, завзятим митцям є в кого повчитися, є звідки черпати й черпати незглибиння.

Віриться, проляже своєрідний добрий місточок від київських лаврських художніх майстерень до сучасних розмаїтих творчих осередків, розпорошених по Україні, про-


Федір Панко. «Снігопад*. Картон. Темпера. 1984

ляже до конче потрібних творчих гуртувань, до гуртувань того ж благословенного шевченківського Седнева. Та й що —проляже? Він, я твердо переконаний, уже проліг. Талановите седнівське гроно народних обдарувань уже заяскріло на художницькому видноколі й день за днем наполегливо утверджує себе. Тільки три заїзди-симпозіуми, а скільки нових, учора нікому не відомих імен! Прикметно, доля не ощасливлювала раніше нікого з них

Ганна Собачко (с. Веселинівка Київської обл.). «Казковий кораблик*. Папір, гуаиіу акварель. 1919

можливістю здобути освіту в художньому вузі чи академії, не дала вона їм і щастя отієї найвищої людської розкоші — розкоші спілкування з професійними авторитетами. Вони здобували й осягали все самотуж. Здобували спрагою непогамовної душі, безсонням творчого неспокою. І як здобували! А здобували так, що коли брати за великим рахунком, то

Народна картинка на фанері, яку передав Микола Малачинський до Музею народного мистецтва Слобожанщини, що створюється в Харкові. Відомо лише, що автор Ь Дніпропетровщини і його (її) прізвище — Толуб (?). Це самобутнє малювання передає чисте почуття закоханих, що зустрілися біля криниці з журавлем на тлі білої селянської хатинки та квітучої української природи. І скільки таких художніх простонародних перлин загубилося, розвіююся на вітрах часу, зникло в круториях історії на нашій багатостражденній, довірливій, талановитій землі. Зібрати б їх!

сьогодні в багатьох із них природному, органічному чуттю національного в творчості можуть повчитися й професіонали. Адже національна пластичність мови в народній культурі — то щось незбагненно вічне, змінне, його творить, несе в собі й

Образ Богоматері. Розпис на склі. Львівський музей етнографії

Святий Юрій. Розпис на склі. Друга половина XIX століття. Львівський музей етнографії (стор. 150)

Багатій та бідний Лазар. Розпис на склі.

XIX століття. Львівський музей етнографії (стор. 151)

вік за віком, покоління за поколінням довершує, наповнює і доповнює новими відтінками, новими звучаннями, новими, свіжими гранями й барвами народ.

Завше незвичайною, святковою виглядає в людській оселі народна картинка за склом. Намальована на прозорому матеріалі, вона враз змінює свою художню вартість, якщо зіставити її з малюнком на папері. Вся аж ніби спалахує, дзвенить!..

Марія Приймаченко. *Дві папуги». Папір, Гуаш, 1972

Марія Приймаченко, * Сміходію комар укусив за язика». Папір. Розпис.

1993рік став пам’ятним для Марії Приймаченко. До 85-річного ювілею її — всесвітньо знану народну художницю України, лауреата Державної Шевченківської премії, великого митця, чиє ім’я внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва як одної із зірок першої величини — нагороджено найвищою відзнакою нашої молодої незалежної держави —відзнакою Президента. Адже не хто інший, а вона, Марія Приймаченко, стала володарем неповторно неперевершеного, як тепер кажемо, триймаченківського творчого світу», в якому з надзвичайною мистецькою силою поєдналися і народнопісенний лад, ритм і колір, образ і декор. І все це у неймовірно експресивному русі, внутрішній палахкій динаміці.

Марія Приймаченко —постать справді феноменальна. Невичерпність творчої уяви в її композиціях вражає. Химерні звірі буквально заворожують глядача своєю владою; художня форма довершена і велично проста. То щось начеб із світу казки, легенди, міфу: розмаїття дзвін

кого кольору, незбагненна образна стихія — аж ніби відлунює в душі твоїй якийсь таємничий хор, тендітні всепоглинаючі струни її аури. Яка непідвладна осягненню гра кольорів, яка усепереможна мажорність кожнісінького акорду! Дзвін кольору —то її дух, влада і магнетизм. І вінець усьому — звучна, пластично завершена лінія!..

Марія Приймаченко. ”На Вкраїні хліб і сіль ”

Художня пристрасть Марії Приймаченко —то вільні, дивні й розкішні птахи і квіти…

Щоб писати на склі, митець мусить володіти особливою, якоюсь таємничою уявою і кінематографічним відчуттям, адже все малюється швидко, немов навиворіт (художник кладе фарбу з одного боку, а глядач сприймає зображення з другого, дзеркально). А тому артистизм виконання має бути достоту вишуканим, картинка ніби переносить нас в інший світ (і недарма ж кажуть: Боже царство — в кожній іконці, саме тому така картинка була чи не в кожній хаті), стилістична мова письма народної картинки бездоганна у своїй специфічній декоративності й національній орнаментальності.

Надзвичайно популярною народна картинка на склі стала в XIX столітті в

західних регіонах України, зокрема на Закарпатті та Гуцульщині. Про Богородчани та Станіслав як про неповторні центри цього ефектного рукомесла знали ген далеко й далеко. Збереглося чимало ікон на склі, мальованих олійними фарбами. Ці самобутні перлини народної творчості, мов зоряні діаманти, видобуті з глибин космічного безмежжя, яскріли в церьвах і селянських хатах. Манерою письма іконки нагадували керамічні підполивні розписи на кахлях гуцульських гончарів та розписи малярів на скринях. Майстри розписів на склі володіли магічною мовою декору та образу, а тому розпис з-під їхніх рук народжувався блискавично, швидко, задум утілювався в ту чи ту форму природно й легко, по-мистецькому переконливо й правдиво. Майстер не боявся без ескіза, просто на склі зобразити святих

Петра і Павла, Варвару, Миколу, Георгія та Іллю-пророка. В численних варіантах народний іконописець зображував Мадонну, Богоматір з дитям на руках.

Безпосередній і сміливий декоративний народний живопис вражає своєю свіжістю, святковістю і, навіть повторюваний, сказати б, розтиражований, завжди має успіх, а отже, й попит. Простолюд тягся до нього, вважаючи, що та картинка послана в його хату від самого Бога.

Прозоре скло завжди зберігало легкість і дзвінкість барви, а ще в декоративному поєднанні з посрібленою та позолоченою фольгою постійно хвилювало, тішило серце й душу своєю незвичайною урочистістю. Спочатку художник наносив контур

Кольорові нари пензля Марії Приймаченко —як, здається, все просто. І як фантастично!

образного малюнка, а потім заповнював його промовистими кольоровими плямами, які він графічно декорував у специфічному ритмі. Досягався загальний ритмічний рух, відчувалась дія, близька за ефектом впливові на слухача співанки, коломийки чи запального народного танцю. Справді-бо, народний майстер бачить свою працю як діамант у селянській оселі, як дзвінку окрасу світлиці, яскраву перлину, що випромінює таїни божества.

Швидкість такого іконописання змушує художника миттєво шукати і знаходити спрощені образні ходи й рішення і водночас дбати і про красу, що її прості люди сприймають насамперед серцем, душею. Народна картинка будить в них романтичність світосприйняття, окрилює уяву, відриває людину від землі, вабить у безмежжя космосу. Він, простолюд, — і


Марія Прийманенко. <гПід тим дубом криниця стояла». 196S

покупець, і поцінувач, і своєрідна художня рада… Картинку шліфував ринок, робив її довершеною в простоті, доступною і дешевою.

Сьогодні на всю Україну (в західному регіоні) на склі працює лише один майстер. І це, кажемо, ще слава Богу! Про народного самородка Івана Сколоздру знає світ. Народився він 1934 року в селі Розвалові, на побережжі Дністра. Трохи більше десяти років тому несподівано й для самого себе взявся він за розпис на склі і відкрив у собі художника. А потім — для себе творчий світ. Сколоздра переносить на скло з притаманним справжньому талантові образно-пластичним ба

ченням національні та образно-героїчні козацькі мотиви, український побут, чумацькі шляхи-дороги, бучні торго-виська й весілля.

Композиції у нього багатофігурні, надзвичайно декоративно-пластичні. Краса природи відтворюється у вправному малюнку, історичний мотив трактується переконливо й досить образно. Тонке відчуття кольору, природний гумор, дотеп. Постійне спілкування із львівським мистецтвознавцем Василем Отковичем, котрий відкрив Сколоздрі неповторний світ народної картинки на склі, що зберігається в багатющих фондах львівських музеїв, допомогло художникові на повну силу розгорнути свій неабиякий хист. Це засвідчили його персональні виставки у Львові та Києві. Чистоту кращих робіт

Марія Приймаченко. <гКалиновий гай/967

майстра порівнюють із чистотою джерельної води. Назву хоч би Сколоздрині «Чумацький шлях» (1982), «На оновленій землі» (1984), «Весілля» (1985) — твори, що увійшли до чудового альбому «Українське народне малярство XIII — XX століть» (К., «Мистецтво», 1991).