На превеликий жаль, мені не вдалося побачити Івана Сколоздру за роботою. Розумію, що то справді свята тайнодія творчості. Та навіть скупі рядки з його листа до мене промовляють багато:

«Живопис на склі, з яким я зрісся якось випадково і несподівано для самого себе понад десять років тому, відтепер поглинув усього мене, став смислом мого життя. В ньому всі мої мрії, все буяння

фантазії, все моє життя. Можу весь день отак, мовби сам не свій, мовби піднятий на незримі крила, ходити, щось наспівуючи, і малювати в уяві, щось малювати… Тоді ніщо вже не існує для мене. Ніщо, коли я в полоні творення, коли переживаю піднесений творчий процес, обдумую варіанти, прокручую їх в уяві. І вже бачу живу пов’язь образів, пишу просто, як кажуть, на чистовик, без ескізів. Малюю спочатку контуром усі деталі й загальний образ картини. А потім уводжу кольори… червоний… темно-вишневий… зелений… жовтий… оранжевий… голубий…

Буквально перевтілююсь в кожен образ, шукаю гармонію, декорую, кладу за кольором колір… То відставляю все вбік, то кладу перед собою й відходжу, щоб поглянути зодцалеки. І знову змагаюся з природою, прошу у неї милості, щоб

Марія Приймаченко. «Дід Мороз*. 1977

відтворити на прозорому склі ні з чим не зрівнянну красу. І вона, та краса вже моєї природи, мовби в дзеркалі, відбивається в свіжих, щойно розписаних барвах.

Я люблю малювати людей і природу в свята.

Я хотів би перемалювати всю нашу славну українську історію, всю долю й недолю народу, аби лиш були в мене фарби та скло, аби лиш був лад у моєму сільському не завжди затишному господарстві, аби лиш не забували й не оминали мене та мою скромну, але гостинну оселю друзі, вірні й надійні друзі.

Сердечно вдячний вам за запросини до Седнева. Але приїхати не можу. Я селянин. І немає на кого мені залишити

козу та хату. Шкода, але не можу. А як хочеться погомоніти, поспілкуватися з відданими творчості людьми! Яке то велике щастя! Та ще не десь, а в Шевченко-вому Седневі, під крилом Спілки художників, до якої тягнеться душа кожного маляра, творця. Та, вірю, збудеться і моя мрія. Збудеться те, про що багато-багато років тому саме в Седневі написав Леонід Глібов: ”Ще вернеться весна…” Вернеться!.. їй-богу, вернеться. І в Седневі я намалюю наггівзруйновану козацьку церкву, яку відтворила на картоні ще 1967 року народна майстриня Ліза Миронова. її репродукцію бережу, мов святиню… В Седневі, вірю, намалюю і молодого Тараса Шевченка, і його старезну гіллясту липу, підперту сухими кілками… В Седневі мрію намалювати мою Україну в усій її силі й красі…

Дивочар кохання в Марії Приймаченко — то легке і гармонійне поєднання кольору, казкової форми, нестримного ритму, неодмінно вплетених у неповторно поетичний сюжет

А поки що поїздка в Седнів для мене недосяжна… розкіш…»

Сподіваюсь, ми ще побачимося з вами, Іване Сколоздро!

Той чи той матеріал, аби заграти в руках майстра-митця як твір мистецтва, вимагає оволодіння тільки йому притаманною технікою, особливою технікою. Чи то буде глина, метал, дерево, тканина, камінь… Ми ж зараз бодай коротенько скажемо про творення доступних для кожної людини, навіть дитини, декоративних прикрас із паперу.

Це — вигинанки, грайливе мереживо симетрично повторюваних елементів, що складають цілі шпалери квітів, стриганців, зірочок, хрестиків, козаків, найхимерні-ших звірів… І все те досягається з допомогою білого чи кольорового аркуша, складеного в кілька разів (удвоє, учетверо, увосьмеро), звичайнісіньких ножиць і, неодмінно ж, уяви.

Вигин анки, заступаючи іноді стінні розписи на площинах, мали ті ж мотиви орнаменту або композиції і відзначалися, як правило, легкістю і швидкістю у виготовленні. На перший погляд, ніби кожен здатний створити тут «свій шедевр», а спробуєш узята до рук ножиці — і раптом відчуєш розгубленість.

«Витинанки до окраси хат» запримічені та описані у творах Григорія Квітки-Основ’яненка, Михайла Коцюбинського,

Народний мотив * Свято останнього снопа». Простий декор, а яку виразну жанрову картину залишила нам уява талановитого невідомого майстра!

Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

Шкода, але паперових ажурних візерунків збереглося від давнини дуже мало. Та дещо залягло у музейних фондах та приватних зібраннях. Ще б пак! Донедавна апологети мистецтва соціалістичного реалізму вважали витинанки атрибутом міщанського побуту. І шпетили цей вид народного промислу, як тільки могли. Та ба!..

Килими, вишивки й картини підмінили мальований і паперовий декор, але

Катерина Білокур. «Півонії». Полотно, олія. 1958. Твори Катерини Білокур — то цілий дивосвіт. У неї квіти на полотні живуть, палахкотять вогнем, дихають свіжістю, пахнуть весною чи літом, переливаються росою, плачуть… Здається, в тому казковому букеті сходяться всі пори року — провесінь і весна, літо й осінь

вони все ж неспроможні у багатьох випадках позмагатися із простою своєрідністю витинанки. Витинанка потрапила в оздобу поліграфічної продукції, ба навіть в організацію сценічного простору театральної вистави. Бо в ній закладена надзвичайна сила декору та образу, тільки їй властиве силуетне вирішення, ритмічна виразність візерунка, дзеркальна симетрія, лаконізм та логічна узгодженість між матеріалом,

Катерина Білокур. 4гРожі». Фрагмент. Полот- Катерина Білокур. «Квіти». Полотно, олія. 1960 но, олія. 1950

Ліза Миронова (Київ). <гВесна. Солові*. Папір. Параска Хома. *Мальви та чорнобривці*. 1980. озпис. 1964 Художниця присвятила цей твір своїй матері

Параска Хома. * Голуби і квіти». Папір. Акварель. 1968. Кольорову графіку майстрині вгадуєш і без підпису

формою і технікою виготовлення. Будь-який натуралізм у витинанці відсутній.

Витинанка увібрала в себе пластику трипільської кераміки, килимові орна-менти-мотиви кролевецьких «Берегинь».

Хоч би чого торкнулася дивотворна рука майстра, як нитка, камінь, дерево, глина озиваються до віків своєю таємничою образною мовою. Митець у будь-якому матеріалі залишається митцем. Чи то рельєф, чи то різьблення, чи то карбування на металі — скрізь потрібне око небайдужої до краси людини, її образне сприйняття світу, вправна рука.

Іноді майстер у своїй царині сягає таких верховин, що пошуки приводять його до відкриття нового матеріалу, давно втраченого й зовсім забутого для творчості. Така доля спіткала й рожевий камінь, що уславив був давньокиївських умільців. Ідеться про унікальний камінь-вогнетрив з овруцьких кар’єрів.

Розповідає майстер -киянин Валентин Шумаков:

«Різьблення по шиферу! То наше давнє традиційне мистецтво. Правічне мистецтво. Ще з епохи неоліту до нас дійшли шиферні прясельця, ливарні форми.

Добували й добувають камінь на Поліссі. Красивих відтінків і переливів, він легко обробляється. В народі нарекли його ’’рожевим овруцьким шифером”. Тони має від світло-сірого до черленого. В різних містах Київської Русі і в самому

Параска Хома. «Букет». 1978

Києві шифер слугував для виготовлення іконок святих, хрестиків. Рельєфні зображення князів Бориса та Гліба, Симеона Стовпника, Ставрикія, Розп’яття та інші і сьогодні милують зір відвідувачів музеїв. Ці пам’ятки свідчать про високий професіоналізм і художній смак невідомих далеких майстрів. Але, на жаль, їхнє мистецтво з плином часу враз загасло.

І зникло воно, очевидячки, через дорожнечу матеріалу, бо добути його можна було тільки в Овручі, на чималій глибині. Та камінь хоч і дорогий, зате вічний. Після технічної обробки він на повітрі мовби тужавіє і з роками набуває все більшої твердості. І просто прекрасно, що в 1980 році ентузіасти все ж спробували дати

раду цьому диво-каменю. Майстри, які творили в Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, взялися за нелегку справу, почали використовувати у своїй творчості стародавні декоративні мотиви. Особливо активно діяли в цьому напрямку Леонід Згурський, Сергій Драга, Юрій Ткаленко, Сергій Міне-нок, Микола Павлусенко. їхні роботи з успіхом експонувалися на республіканських художніх виставках, продавалися у художніх салонах.

Шифер, або, як його називають геологи, перфоліт, дуже легко піддається обробці. Для виготовлення мініатюрних робіт його можна різати не тільки механічно, а й уручну звичайною ножівкою. Камінь приємно полірувати наждаком. Навіть малюнок для різьблення на ньому можна зробити олівцем. А щоб олівець при цьому

Параска Хома. «Червоні маки сестрам Байко». 1973

швидко не стирався, площину майбутнього рельєфу злегка покривають клеєм ПВА. Невисокі рельєфи можна різати скальпелем, штихелями та іншими столярними різцями. Готовий виріб краще покрити воском, розчиненим у скипидарі, й відполірувати вовняною тканиною. Матимемо гарний і глибокий рожевий тон.

KajieiidocKonoM людської уяви називають вити-нанку. Це справжнє вікно у таємничий світ вигадки й краси, створений з допомогою звичайнісіньких ножиць

З шиферу можна робити об’ємні фігурки, які чудово орнаментуються. 1981 року в цьому камені я виконав плакетку ’’Князь Володимир посилає Гліба на половців”. Сюжет запозичив з літописної мініатюри, переробивши її під рельєф, увів архітектурні елементи на далекому плані. Цей

BcLiepiH Каракуми. Козацькі порохівниці. Ріг. Гравіювання. Седнів. 1993

твір відтворено друком у книжці Юрія Лащука ’’Народне мистецтво українського Полісся” (Львів, ’’Каменяр”, 1992). Але чомусь авторство приписали Сергієві Мі-ненку вже під іншою назвою — ’’Слово о полку Ігоревім”. Трапляється у житті й таке…

Хотілось би, щоб нові покоління майстрів наполегливіше бралися за роботу над каменем-шифером. Недарма його так полюбляли умільці давньої Русі.

Принагідно скажу і про майстерню різьблення по рожевому шиферу, яка працювала аж… два роки (1980—1982) при Художньому фонді України під орудою Василя Григоровича Парахіна. Які там були фанатично залюблені у мистецтво люди! Але їм перекрили кисень творчості злії люди-можновладці. Та хай їм грець!

Тепер кілька практичних порад. Різці я виготовляв сам. Сталеву фрезу, що ріже метал, розпускав на маленькі смужки алмазним кругом. Вони були завдовжки до 10 сантиметрів, завширшки 5—8 міліметрів. Ручки припасовував овальні, як у стамески. До речі, під час різьблення

Валентин Шумаков. «Давньоруські сюжети». Рожевий шифер. Різьб/іення. 1980

шиферу з’ясувалося, як треба заточувати профіль різця. Для тонкого рельєфного малюнка краще використовувати різочок товщиною з голку із конусоподібним або плоским закінченням.

Після завершення рельєфу, тобто роботи, беру плоский пензель номер чотири-

п’ять, вмочую у скипидар чи в розріджувач для живопису і натираю ним віск, а потім цим пензлем покриваю виріб. Рідкий віск проникає у невидимі пори каменю і заодно заливає рельєф. За 20—ЗО хвилин після висихання наводжу блиск вовняною тканиною. Далі оздоблюю металевою оправою, яка надає різьбленню мистецької завершеності: рожевий камінь випромінює магічну свою таїну…»

Декоративною пластикою малих форм вирізняються вироби з кістки та рогу. Це — настінні рельєфні прикраси, анімалістичні та фігурні скульптурки, а ще нагрудні хрестики, намисто, браслети, порохівниці, сурми, сільнички, гребінці, найрізноманітніші кубки…