Сокира, пилка, різець, долото, стамеска за століттям століття були в руках умільця тими інструментами, які давали змогу йому розмовляти з деревом, одухот-ворювати його. Складалися й велися із віку у вік цілі родоводи різьбярів, теслів, бондарів, кожум’як, ткачів, ковалів, стель-, махів… Подніпров’я й Карпати, Причорномор’я й Полісся — скрізь пильне око майстра підмітило ту особливу гілку, згин стовбура, корінець, що оживали від доторку різця.

Кожна місцевість славилася своїми різьбярами. Майстровими були вулиці, кутки, села. Митців із Яворового на Прикарпатті знали в Австрії та Франції, Чехії й Німеччині, Італії та Іспанії. Різьбярська школа Шкрібляків—Корпанюків на Ко-сівщині стала вершиною в одухотворенні дерева.

Взявши за взірець прадавнє різьблення, ці самородки оздоблювали свої вироби плоскою різьбою, рогом, металевим дротиком "крученкою", кольоровим бісером, цвяшками, різними породами дерев тощо.

Найстарший із роду Шкрібляків — Юрко — мав синів Василя, Миколу й Федора, котрі вміли різьбити бездоганно. А його дочка Катерина, вишивальниця, створила власні узори для тканини. Яких талановитих синів — Семена, Юрка й Петра Корпанюків — виплекала для мистецтва ця жінка! А коли ще сказати про

45

Вироби Івана Грималюка з Гуиульщини знані в широких світах. Просте графічне «письмо» випалювання не тільки оживляє дерево, а й надає йому неповторного образного звучання

внука Василя та правнука Василя, то в цілому світі, напевне ж, не знайти такого сяйнистого діаманта. Працюючи лише сухою різьбою, вони збагатили до безмежності палітру гуцульського різьбярства. Під їхньою рукою озвалися письмена найдавніших століть. У тих «крижиках», «зірках», «копитцях», «кривульках», «рес-ках», «сльозках», «копаницях», «дашках», «драбинках», «колосках», «тарничках», «гадючках», «кучерях» і «млинках» вгадується потаємний код життя наших

46

Григорій Василенко. Таріль. Різьблення по дереву. Седнів. 1993

пращурів. А ще ж незрівнянне володіння всіма технічно-творчими набутками в озвученні дерева, цього вибагливого й примхливого матеріалу. Магнетизм художньої творчості Шкрібляків—Корпа-нюків чаїться у їхньому відчутті живої душі дерева. І то наше щастя, що маємо ціле гроно унікальних різьбярів, котрі своїм мистецтвом піднеслися, мов та горда Говерла, над співучим карпатським краєм.

Різьбярство України виробило свої улюблені технології, майстри різних місцевостей винайшли свої прийоми та мотиви орнаменту. Плоский вид різьблення був збагачений новими геометричними та рослинними елементами, але в композиції майже неодмінне — коло й півколо.

Майстри традиційного народного мистецтва, котрі працювали завжди самі по собі, зберігали свої секрети у виборі матеріалу, його приготуванні, в самому осмисленні образу виробу та його оздобленні.

Бодай кілька штрихів із їхнього досвіду.

Тарас Єленчин. Оправа для альбома. Різьблення, інкрустація. Седнів. 1993

Іван Ткачик (м. Івано-Франківськ): «Сам я навчався в Корпанюків. Вони здебільшого різьблять на яворині, а я — на груші. Спочатку заготовляю дошки або бруски, сушу їх щонайменше чотири роки (тоді їх не крутить).

Верстат, на якому ріжу, стружу та різьблю, невеличкий, і, буває, беру його з собою в дорогу, як художник — етюдник. Весь інструмент запозичив у Василя Кор-панюка. Це — різні свердла, пилочки, майже півтори сотні доліт…

Щоб виріб не гнив і не зволожувався, змащую його олією, потім полірую. Мені найбільше до вподоби такі декоративні елементи — "сльозка”, "пшеничка”, "пасочки”, ’’клинички”, "копаниці”, "колоски", "січене письмо"…»

Андрій Сухорський (м. Львів):

«Лемки знають свою різьбу, бо мають свій ліс, особливий погляд на дерево. В

47

Степан Шинк ару к. Вішак. Дерево. Точения. 1987

Іван Грималюк. Кудлики. Бондарство. Випалювання по дереву. .1983

Микола Зацеркляний (Кременчук). Товкач і саль-ниця. Дерево, різьблення. 1976

нас завше прикрашені сволоки, одвірки, вікна… Заготовляемо деревину на будівництво восени або взимку — липу, рідше осику, явір або грушу. Зрубане дерево розпилюю на бруси й дошки, висушую до року.

Перед різьбленням знімаю кору з дерева й сушу заготовки два-три, а то й більше літ, залежно від товщини. Тільки на суху дошку наношу малюнок, вирізую пилкою потрібний розмір, гемблюю рубанком, вибираю стамескою певну глибину, прикладаю модель, відрисовую і бе-

Семен Корпанюк. Таріль. Дерево. Сухе різьблення. 1965. (Із колекції Миколи Шудрі)

руся за різьблення: спочатку трикутною, а тоді — більшими й меншими стамесками і, нарешті, гострим ножем. Готове різьблення протираю наждачним папером і покриваю байцом (лаком відповідного кольору). Коли покриття підсохне, знову полірую його, змащую лляною олією. Після всього пензлем чи флейцом кілька разів наношу на сухий виріб спиртову політуру.

Існує й інший спосіб: після протирання річ покривають восковою мастикою і глянцюють до блиску.

У лемківських майстрів рідко зустрічаються старовинні геометричні мотиви. Для них звичні — ’’орли”, ’’олені”, ’’ведмеді”, ’’коні”, ’’зубри”, ’’сарни”, ’’кабани”, ’’лисиці”, ’’чаплі”, ’’лелеки”».

Костянтин Золотухін (м. Харків):

Василь Корпанюк. Мережива в дереві. 1986. Сухе різьблення без допоміжних прикрас — ознака найвищої майстерності, якої досягли віртуози із славетного роду Шкрібляків—Корпанюків

49

Ложки Михайла Царенка з Київщини та Григорія Василенка з Чернігівщини (внизу)

Наталка та Михайло Рибак. Баклага. Точене дерево. Розпис. Темпера, лак. Седнів. 1988 Такі баклаги полюбляли козаки. А тому неперервна петриківська традиція, що переходить із віку у вік в українському народному мистецтві, особливо цінується сьогодні

«Ще школярем любив різьбити, випалювати. Мої дерева —липа, осика, береза. Роблю тарілки, хлібниці, скриньки. Прикрашаю вироби геометричним малюнком. З оздоблення користуюся коптінням, іноді вкриваю речі морилкою, рідше — воском. А здебільшого залишаю натуральне тло дерева».

До яскравих набутків українського різьбярства можна віднести народну круглу скульптуру. Око митця вловлює найпримітніші риси створюваного уявою образу. Тут розкошує особливе натхнення: рука різьбяра відчуває водночас і твердість матеріалу, і, відкидаючи зайвини, створює основний силует композиції, йде весь час

50

Іван Ткачик (Івано-Франківщина). Скринька для прикрас. Різьблення по дереву. Седнів. 1988

Петро Ганжа. «Політ» (присвята художниці Валерії Тараненко, яка трагічно загинула в розквіті творчих сил). Дерев’яна скульптура. Седнів. 1993

В основі композиції — образ жінки, чий творчий політ урвала трагедія. А отже, ідея незавершеної творчості. Безмежність вертикалі й горизонталі, неба й землі символізує хрест — як одвічність гармонії та мрії…

від малого до великого чи навпаки. Потрібен великий досвід, якась підвладна лише талантові інтуїція, бо варто оступитися, схибити бодай на невловиме оте «ледь-ледь», як втратилась заготовка, усе пішло шкереберть.

Майстрами відточеної народної скульптури по праву стали Петро Верна з-під Борисполя (Київщина), закарпатець Василь Свида, Антон Штепа з Ічнянщини. У кожного з них своя заповітна тема, своя образна мова, свій художницький почерк і матеріал.

«Немає такого дерева, з якого не можна зробити річ. Для мене, — розповідав мені

ще в студентські роки Антон Гнатович Штепа, — справжнє свято різьбити ясенову колоду. А з мореною вільхою працювати просто сама насолода — і ріжеться добре, і колір у дерева гарний, бо, мабуть, є в ній щось правічне, якесь археологічне. Диво, тільки відкрити зумій… Вічний іспит для майстра…»

Орнаментація як вид декору з часом збагачувалася, доповнювалася новою технікою. Ще з часів Давнього Єгипту, Греції та Риму відома техніка інкрустації геометричних і рослинних орнаментів. Майстри вміли імітувати під слонову кістку,

51

Ця незвичайна реліквія потрапила до мене тридцять років тому, сказати б, зовсім випадково. Неподалік церкви св. Михаїла у моїх Жорнищах односельці будували нові хати. Раптом лезо лопати побіля камінного муру церкви наткнулося на щось тверде. То виявився схожий на хрестик припалий землею уламок чи то каменю, чи то скам’янілого дерева.

Я прочистив, а потім ретельно промив знахідку. Боже! Які ж то витончені рельєфи і яка вражаюча декоративна стилиація відкрилися мені, тоді студентові Інституту декоративно -прикладного мистецтва, в чиємусь давно загубленому натільному талісмані!