АРАВІЙСЬКИЙ ПІВОСТРІВ

Регіональна ідентичність Аравійського півострова очевидна: на південь від Йорданії та Іраку цілий півострів оточений водою. Це регіон еміратів та султанатів старого стилю, що отримують багатство від нафти; тут також є місця, пов’язані з виникненням ісламу.

Як регіон Аравійський півострів визначається пустельним довкіллям, а політично — домінуванням королівства Саудівська Аравія (рис. 7-17). За площею (2 150 000 кв. км) Саудівська Аравія посідає четверте місце у цьому географічному світі; лише Казахстан, Алжир і Судан мають більшу територію. На півострові сусідами Саудівської Аравії (рухаючись від голови Перської затоки) є Кувейт, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, султанат Оман і республіка Ємен (створена у 1990 р. через об’єднання колишніх Північного Ємена і Південного Ємена). Ці держави на східних окраїнах півострова разом мають 27 млн жителів; набагато більшим є Ємен з 18 млн людності. Внутрішні кордони деяких із цих держав тут, у пустельній місцевості, визначаються дещо приблизно.

Саудівська Аравія

Саудівська Аравія має на своїй обширній території лише 22,9 млн жителів, але ми можемо побачити значущість цього королівства на рисунку 7-8:

Дамаск .X

Єрусалим V

ІПАЇгії •

йрррдда

ЛРАЬСЬ*-‘ ⁴

-®айяК

ЄГИПЕТ

Північний тропік

СМД\ВСЬ&Д

Джідда

Мекка

(надяФ^

СУДАН

АРАВІЙСЬКИЙ ПІВОСТРІВ 431

\сФ^аГа* *

>ас’

Абара^н

Ар^аВ|0

моР^е

/ЕРІТРЕЯ

/ Асмера

АРАВІЙСЬКИМ півострів

НАСЕЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

_. … і 1 Незрошувальне

• Д° 50 000 І 1 землеробство

• 50 000-250 000 П ^{Пустеля}

• 250 000-1 000 000 □ Зрошувані землі

® Нафтові родовища

• 1 000 000-5 000 000

— Шосе

• понад 5 000 000 -Залізниці

Столиці країн підкреслено . . . Трубопроводи

® Ходейдаі^ ‘ У®

‘^v \ \ \\ А

ч \ Щ

\ N \ s

Vjv

[^j /ДЖІБУТІ У

ЕФІОПІЯ

\

АденськД

затока

100 200 300 400 500 км

схід від Грінвіча

РИСУНОК 7-17

Аравійський півострів містить найбільше відомих на Землі нафтових запасів. Саудівська Аравія займає більшу частину півострова і, за деякими оцінками, може володіти чвертю світових резервів нафти. Як ілюструє рисунок 7-17, ці запаси залягають у східній частині країни, зокрема вздовж узбережжя Перської затоки і у пустелі Руб-ель-Халі на півдні.

Національна держава, якою є Саудівська Аравія, була консолідована лише у 1920-х роках

королем Ібн-Саудом. У той час вона була лише блідою тінню своєї минулої могутності як витоку ісламу в серцевині арабського світу. Крім деяких постійних поселень уздовж берегів і у скупчених оазах мало що можна було побачити у країні: більша її частина є пустелею з річною кількістю опадів до 10 см (4 дюйми). Рельєф загалом підвищується зі сходу на захід, тому Червоне море оточене горами, які сягають близько 3000 м (10 000 футів). Тут

дощів трохи більше, і з’являються сільськогосподарські маєтки (кава є головною готівковою культурою). Ці гори також містять золото, срібло та інші метали, і саудівці планують диверсифікувати свій експорт, додаючи мінерали з заходу до нафти зі сходу.

Рисунок 7-17 показує, що найбільша економічна діяльність у Саудівській Аравії зосереджена у широкій «талії» півострова, — від міста нафтового буму Дахран у Перській затоці через столицю Ер-Ріяд у внутрішній частині до території Мекка—Медіна поблизу Червоного моря. Сучасна транспортна і комунікаційна мережа в цьому коридорі нещодавно була завершена. Але у віддаленіших зонах внутрішньої частини кочівники-бедуїни й надалі прокладають свої стародавні караванні шляхи через широченні пустелі. Десятиліттями королівські родини Саудівської Аравії були практично єдиними, хто користав із величезних багатств своєї країни, і навряд чи мали з них якісь вигоди селяни й кочівники. Коли у 1950-х роках розпочався нафтовий бум, прибули іноземні робітники (сьогодні їх 4—5 млн, багато з яких шиїти) для роботи на родовищах, у портах, на фабриках і як обслуга. Схід був епіцентром цього буму, але решта країни дуже відставала.

Тепер це змінюється. Зокрема, аграрний сектор отримує великі обсяги державних інвестицій: саудівці хочуть підвищити спроможність країни прогодувати себе, аби так звана «продовольча зброя» не була використана проти них (хоча й самі часом використовують «нафтову зброю»). Повсюдне буріння свердловин збільшило постачання води для поливу врожаїв. Усе це надзвичайно дороге, оскільки воду треба викачувати з глибоких водоносних пластів під пустелею і будувати чималі зрошувальні системи. Разом із тим саудівці починають усвідомлювати, що їхня мета досягнення самодостатності у виробництві продовольства є ілюзією. Передусім постачати воду з-під землі — значить мати справу з одноразовим невідновлю-вальним ресурсом. Опріснювальні підприємства обслуговують лише деякі території. Навіть таке багате на нафту королівство, як Саудівська Аравія, не може вирощувати всі свої врожаї з опрісненою морською водою. До того ж населення країни зростає вищими темпами (3,0 %, подвоюючись за кожних 23 роки), ніж темпи, яких можна досягнути у забезпеченні вітчизняним продовольством.

Керівництво країни поліпшило житловий фонд, охорону здоров’я і освіту, а після 1970-х років витратило сотні мільярдів доларів на національні програми розвитку. Падіння цін на нафту в 1980-х і знову в 1990-х роках уповільнило виконання цих програм, але загальний життєвий рівень суттєво поліпшився.

Індустріалізація також заохочувалася. Новозведене місто Ель-Джубайль північніше Даграна у Перській затоці стало індустріальним центром із сучасними нафтохімічними і металоробними заводами. А місто Янбу-ель-Бахр на північ від Джідди на узбережжі Червоного моря, шо лежить у кінці трансаравійського нафтопроводу, відіграє роль промислового аванпосту на заході.

Консервативний монархізм Саудівської Аравії, офіційна дружба з Заходом і соціальні контрасти як наслідок її економічного зростання зумовили появу в країні політичної опозиції, для якої не існує жодних відповідних каналів. Таким чином довготривала стабільність у цьому регіоні народження ісламу може бути загрожена.