спинці татової курточки. А одного разу навіть на справжній
гарматі — крейдою.
Зрозуміло, що на війні Маляка ні разу не була і у війську
не служила. Зрозуміло, що не дуже віриться про гармату. Але
я не брешу, чесно — малювала дракона на гарматі. Це було
в бабусі на роботі. Роботи ж бо всякі на світі бувають, на дея-
ких роботах і гармати трапляються.
На одній з таких робіт працювала Малячина бабуся.
В музеї. Колись вона працювала у школі вчителькою. А потім
постаріла, й у школі їй сказали, що треба йти на пенсію. Бабуся
дуже не хотіла на пенсію, бо дуже любила дітей і навіть потро-
шечку віддавала їм своє серце. В неї й книжка така улюблена
на столі завжди лежала — «Серце віддаю дітям». Бабуся так
довго працювала в школі і поділилася своїм добрим серцем
зі стількома дітьми, що зрештою їй самій мало що лишилося.
Тим-то виснажене бабусине серце часто боліло.
Школярі теж дуже любили Малячину бабусю і не хотіли
відпускати її на пенсію, тому пішли і сказали про це директо-
рові школи. Директор уже мало не лишив бабусю працювати
далі, але на радощах вона так розхвилювалася, що довело-
ся викликати швидку допомогу. Коли бабусю виписали з лі-
карні, до школи її вже не взяли — через стан здоров’я. Тоді
бабуся сказала, що все життя була серед людей і тепер не
збирається сидіти вдома. Пішла і влаштувалася в музей —
квитки продавати. Хоч тут їй було краще, ніж удома, Маляка
бачила, що бабуся сумує за школою і за школярами. Як же
Одного разу на Різдво Маляці подарували глиняну
Маляці хотілося, щоб бабусине серце знову стало здоровим
скарбничку-кота. Відтоді вона почала кидати туди копійки —
і щоб її знову взяли працювати вчителькою. Але ж як цьому
збирати на подорож до драконячого острова. Мабуть, уже
зарадити? Маляка не знала. Вона могла лише мріяти.
всі здогадалися, навіщо Маляка хотіла потрапити на Ко-
модо? Правильно — на драконах покататись. Але поки гроші
Із книжки: Сашко Дерманський. Маляка — принцеса Драконії. —
не назбиралися, Маляка драконів просто малювала по всіх
Вінниця : Теза, 2015.
усюдах. На полях у зошитах, на шпалерах у своїй кімнаті, на
Ілюстрація Інни Черняк.
98
99
Найдовші вуса
(уривок)
Конкурс! Конкурс на найдовші вуса — предмет особли-
вої гордості кожного муркотуна. Без вусів вони втрачають
половину своїх можливостей, а з ними і бачать краще, і чу-
ють, і відчувають. Котячі вуса — котяче багатство.
— Привіт! — вистрибнув на середину кімнати Комента-
тор-Чорний кіт. — Я Коментатор-Чорний кіт і зараз ми вам
покажемо, як визначають власника найдовших вусів. Ви
дивитеся конкурс «Вуса сезону»! Ви бачите, як Хук і Джеб
витягають з кросівки Стаса довгу шнурівку. Невеличка
Галина Вдовиченко
сутичка — і ось брати наближаються до гурту, тягнучи кожен
на себе свій кінець вимірювальної мотузки. А судді хто? Хто
Наскільки цікавою є книжка? Це можна дізнатися
вимірюватиме вуса? Цю відповідальність бере на себе само-
висуванець Бубуляк. Громада згодна, громада підказує, що
за одну хвилину. Достатньо погортати сторінки
йому потрібні помічники. Помічників треба обрати. І Бубу-
й прочитати хоча б кілька речень — і одразу
лякові допомагатимуть… Хто ж йому допомагатиме?.. Ага,
стане зрозуміло, твоя вона чи ні. Захопить
я бачу, як кожна група висуває свого представника, а тоді
вона так, щоб нічого довкола не чути, чи ні…
ці представники обирають поміж себе двох до складу журі.
І це буде Кларетта… ні, я помилився, це Маріетта.
У дитинстві читала будь-де, навіть на уроках.
Так, Маріетта. І Альбінос 1, цілковито бі
Розгортала книжку на колінах під партою,
кіт з незаплямованою репутацією. Що
сиділа тихо, рівно, тільки дивилася униз.
Поки тривають приготування, ми поціка
Якщо траплялася цікава, така, що не відірватися,
вимося прогнозами від — ну, от скажімо,
то поринала в неї з головою. Могла не почути
від Пушинки. Як ти думаєш, Пушинко,
хто може претендувати на перемогу? Хто
свого імені, коли хтось кликав. І через це часом
з хлопців переможе?
траплялися кумедні історії.
1 Альбінос — істота, в якої відсутнє природнє за
барвлення.
100
101
— Що за питання? — обурилась Пушинка. — Яке непо-
Несподівано Коментатор опинився у лещатах. Його вхо-
добство! Чому одразу хлопці? Серед дівчат теж є власниці
пили й затисли йому лапами голову мордою догори. Усе
розкішних довгих вусів! Бажаю перемоги саме дівчатам!
відбулося блискавично. Маріетта підхопила його найдовший
Фир-р!
вус, натягнула струною, Альбінос приклав до нього шну-
Пушинка підстрибнула, зависнувши в повітрі на секунду-
рівку, Бубуляк перевірив, чи все відбувається за правилами,
дві, м’яко опустилася на всі чотири лапки і пішла собі геть.
і виніс вердикт: вуса Коментатора-Чорного кота є середніми
— А ми далі ведемо наш репортаж, — мовив Комента-
за розміром. На вихід у фінал цей учасник претендувати не
тор-Чорний кіт. — Першими вибувають зі змагання малюки.
може. Наступний!
Їм поки що не до снаги мірятися з дорослими. Що з цього
— Що відчуває кіт, почувши таке про свої вуса? — від-
приводу скаже Клаповух? Для нього змагання, як бачимо,
ходячи вбік, розмірковував вголос Коментатор-Чорний
вже закінчились.
кіт.
— Відверто кажучи, деяке розчарування… Але ця
Вухастий малюк не виглядав пригніченим. Аніскільки.
стороння оцінка не вплине на моє ставлення до власних
— Вусячі зма
їх чотирнадцять! І кожен вус мені дорогий.
голосив він. — Ко
ся при своїй думці, і вона краща за оцінку
будуть мірятися
магання тим часом тривають. Ми бачимо,
редити, коли по
ильна комісія міряє вуса тепер уже одне
сезону».
ого, і жоден з них — кхе-кхе — не потрапляє
— Ти ба який
нал… Хто ж виходить на фінішну пряму? Хто
татор-Чорний кіт
вусатики? Авжеж, це Голота. Хто другий?..
бійцівська вдача,
утузов. Хто ж третій?.. Це Рудий! Ви теж зди-
повуха по спині.
овані? Ніхто ніколи не помічав його вусів.
— А щодо х
Може, тому, що вони руді? Варто придив-
конкурс на найд
лятися одне до одного уважніше, аби не
зирнула з-за сп
пропустити чогось важливого… Отже —
Хвостуля й закрут
у Рудого теж довгі вуса, і у фіналі троє.
своїм чорним хвос
Починається повторне вимірювання! Зараз
— Змагання в
ми дізнаємось ім’я переможця. Зараз серед
початок, — Комент
рійки фіналістів визначиться лідер. Отже…
до Бубуляка, Марі
рпіння… Хто буде володарем титулу «Вуса
Альбіноса, які
зону»? Хто? Що? Що сталося?
завзято викону-
Ви теж це бачите? Штовханина і шарпа-
вали покладені
, крик і ґвалт. Кутузов з Голотою не поділили
на них обов’язки.
сті. Здається, тут зараз буде бійка. Альбінос
102
103
щойно виголосив, що в усіх трьох котів вуса однакової дов-
перестрибнув на люстру і, розхитую-
жини! У жодного ані на міліметр не довші! І це викликало
чись на скляному ріжку, несамовито
вибух невдоволення. Варіант «перемогла дружба» Куту-
заволав:
зова з Голотою не влаштовує. Ви чуєте ці крики? «Прикуси
— Поковбасимось!!! Бо ніц з того
язика! Я тобі твої вуса розтягну й зав’яжу на потилиці!!!» —
конкурсу не буде!
«Все! Тобі гаплик! Карочі, твої вуса підкорочу, аби не пхав їх
Відштовхнувся, перелетів через
куди не слід!!!» Сварка у фіналі змагань! Між потенційними
усю кімнату, зачепився за фіранки
переможцями! Який скандал! Зараз ці два учасники будуть
й гепнувся просто на братів Хука
дискваліфіковані 1, зараз їх знімуть зі змагань.
і Джеба. Спалахнула загальна бійка.
І перемога… дістається… Рудому! Цілком слушно, як на
У розпал несамовитого гарми-
мене. Але що це? Кутузов з Голотою об’єднуються, стають
деру повернулася додому пані Кре-
пліч-о-пліч і йдуть у наступ. Вони знову разом. Ви чуєте їхні
пова й з несподіванки випустила на
вигуки? «Чому перемога Рудому? — Зараз ми перевіримо його
порозі парасольку з рук. Спантели-
вуса на міцність!»
чений Шпондермен виглядав з-за її
Який галас здійнявся в помешканні! Вже й не чути Ко-
плечей. Що тут скоїлося, поки його
ментатора-Чорного кота.
не було?
— Перемогу — Рудому! — волають коти. — Перемогу —
— Геть звідси, бандо котяча! За-
Рудому!
бирайтеся геть! — голос господині
А Кутузов з Голотою — проти.
вмить привів котів до тями. Вона під-
— Ми — проти! — шкіряться обидва і лаються на всі
хопила з підлоги парасольку, і котам
заставки.
здалося, що зараз вони всі дістануть
— Ви що, проти всіх? — кричать їм коти.
тою довгою, мокрою, холодною па-
— Гей ви, противсіхи! — гукає з-під самої стелі оска-
расолею.
женілий Ковбасюк. Він розгойдується на люстрі. У цьому
Коти завмерли хто де, лиш чути було важке сапання.
шарварку він знайшов під шафою ліки пані Крепової — пля-
А тоді заходились обтрушуватись, пригладжувати шерсть та
шечку із залишками валер’янки2, спорожнив її — і втратив
зализувати подряпини.
контроль над собою. Щось із ним сталося: крізь Ковбасюка
наче пропустили електричний струм. У нього навіть шерсть
стала дибки. Він видерся шторою вгору мало не до стелі,
1 Дискваліфікація — визнання когось нездатним або негідним чимось
Із книжки: Галина Вдовиченко. 36,6 котів. — Львів : Видавництво
займатися.
Старого Лева, 2015.
2 Валер’янка — заспокійливий лікарський засіб.
Ілюстрації Наталки Гайди.
104
105
Небилиці про рукавиці
Чи ви знаєте, чому восени жовтіє листя на деревах? Зви-
чайно, через сонечко. Воно втомилося, стало сонне, блякле,
неяскраве, а дні сірі, мов дикі гуси, а дощик довгий, плюскає
й плюскає. Ось такої пори дерева вмикаються, наче жовті
люстри, і світять, світять замість сонця. Навіть опавши, лис-
тя лягає долі, мов кружало світла під лампою.
З деревами трапляються й інші дива. Про одне я хочу
розповісти.
Все почалося з того, що бабуся виплела Оксанці м’я
кенькі, гарненькі, пухнасті рукавички, а Оксанка їх загубила.
Зірка Мензатюк
Точніше, загубила тільки ліву. Але яка користь із правої, коли
лівої нема? Сталося це перед Новим роком; сутеніло, вдома
Колись малою я любила читати, сидячи на
чекали ялинка й подарунки під ялинкою, тому Оксанка мо-
вила: «Пошукаю рукавичку завтра».
горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро,
А вночі випав чарівний новорічний сніг, от рукавичка
я опинялася мовби в інакшому, таємничому
під ним і заховалася. Вона лежала, лежала та й долежала до
світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки
весни, а весною взяла й проросла. Ніхто з того не здивувався,
не схвалювали мого читання-всього-підряд.
бо весною все росте. Рукавичний пагінець спокійно собі ви-
ріс і зацвів, і з цього знову ніхто не здивувався, бо перед літом
Тепер розумію чому. Книжки — як друзі.
усе цвіте. Та коли деревце, що виросло з рукавички, покри-
Є серед них надійні і справжні. Є й такі,
лося плодами-рукавичками, м’якесенькими, гарнесенькими,
на які просто марнуєш час.
ще й пухнастими, — тут уже здивувалися геть усі.
Спочатку здивувалася двірничка Фросина.
— Ото ще придумали! — мовила вона. — Хто тут збира-
тиме рукавичний урожай? Якби це був сад, то його би зібрали
садівники та й відвезли до магазину садовини 1 й городини 2.
1 Садовина — плоди садових дерев.
2 Городина — городні плоди та зелень.
106
107
Та тут був не сад, а масив Оболонь у Києві, до
того ж рукавиці зроду не продавали в крамницях
з городиною. Тому двірничка Фросина страшенно роз-
губилась і з тої розгубленості весь день не мела сходів, не
мила коридорів, не поливала мальви під вікнами.
Другим здивувався професор Петро Петрович. Він вивів
на прогулянку свого Бровка Бровковича, і той приніс у зубах
рукавичку.
— Чиясь дитина загубила, — вирішив професор і поклав
рукавичку на лавку під будинком.
Бровко Бровкович приніс другу рукавичку, а тоді третю,
а тоді четверту.
— От неуважна дитина, губить рукавички, і всі ліві, —
зітхнув Петро Петрович і поклав рукавичку на другу лавку,
а тоді на третю, а тоді на четверту.
Раптом дмухнув вітер, і рукавички закружляли зграй-
кою, плавно опускаючись перед професоровим носом.
— Та тут ціле рукавичне дерево… — добачив нарешті
Петро Петрович.
Вернувшись додому, він налив чорної кави у миску
Бровкові Бровковичу, а сам погриз кістку, взув черевики —
один сірий, а другий коричневий, зате обидва праві, — і пішов
читати лекцію студентам-першокурсникам.
— Панове студенти! — сказав він. — Ви починаєте вив
чати науку рукавицезнавство.
— А чому не шапкознавство? Або черевикоплавство? —
спитали студенти.
— Тому що рукавиці літають, наче птиці! — пояснив
Петро Петрович.
Студенти нічогісінько не второпали,
зате заповажали Петра Петровича. «Ач,
який мудрий! — подумали вони. —
Відразу видно, що професор».
108
Та найдужче здивувалися з рукавичного дерева депу-
І тільки-но випав сніг, вона загубила другу рукавицю.
тати міської ради.
То була ніч не новорічна, але однак чарівна (а треба сказати,
— Питання рукавицевиростання треба без зволікання
що чарівних ночей є значно більше, ніж не чарівних). Отож
ставити на голосування! — загаласували вони, почавши своє
усе трапилось, як і першого разу: рукавичка лежала, лежала,
засідання.
а потім взяла й проросла, а тоді взяла й зацвіла, а тоді
— Ні, питання рукавицезбирання вимагає доопрацю-
нарешті вкрилася рукавицями. Правими, як і належало.
вання! — загаласували інші.
— Ото придумали! — мовила двірничка Фросина. — Може,
І так вони галасували й голосували, голосували й гала-
тут справді заведуть рукавичний сад?
сували, а деревце стояло собі, і рукавиці з зелених поволі
І вона знов увесь день не мела сходів, не мила коридо-
робилися жовтими, жовтогарячими, червоними, вишне-
рів, не поливала мальви під вікнами, бо якщо буде сад, то
вими. Бо вже настала глибока осінь!
й працювати випадає садівникам, а не їй, двірничці.
Щодень під деревце прибігали діти. Вони також диву-
Депутати міської ради знову поставили це питання на
валися, а дужче раділи. Вони підскакували з утіхи, плескали
голосування, професор Петро Петрович написав дуже мудру
в долоні й танцювали.
наукову працю «Про рукавиці, що літають, наче птиці». Одне
— У світі бувають хлібні дерева, динні дерева, залізні
тільки було прикро: тепер, коли виросло стільки правих
дерева! Якщо на деревах ростуть паляниці, то хай вирос
рукавиць, не лишилося торішніх лівих! Куди вони поділися?
тають і рукавиці! — приспівували вони,
Хтозна… А куди дівається опале осіннє листя? Чи відлітає
танцюючи.
у вирій? Чи губиться між сторінками книжок, куди його
Одне дітям було жаль: що
кладуть замріяні дівчата? Чи ховається в порожніх гніздах?
всі рукавички — ліві. Тому діти
Ліві рукавички теж кудись поділися, як торішнє листя.
бігли собі гратися в хованки,
А праві з зелених потроху робилися жовтими, жовтогаря-
в класики, в резинки, справді-бо:
чими, червоними, вишневими і — розвівалися за вітром.
навіщо їм рукавички геть усі ліві
На весну в місті не стало жодних рукавичних дерев.
й жодної правої?
Мабуть, вони за одне літо витикаються, виганяються, родять
Тільки Оксанці придалася б
і всихають. Тільки проростають надто рідко. А рукавичкам
саме ліва рукавичка. Вона лишалася
таки хочеться прорости, тож-то вони й губляться, і діти
коло деревця, коли інші діти було собі
нітрохи в тому не винні.
побіжать, і казала:
Щоправда, чарівних дерев і так вистачає. Дерев, що вмі-
— Краще я не візьму цю рукавич
ють осяяти місто, засвітившись, мов люстри.
ку до пари до своєї правої! Краще
я взимку загублю праву до пари!
Із книжки: Зірка Мензатюк. Київські казки. — Львів : Видавництво
Хай тоді виростуть ще й праві ру-
Старого Лева, 2006.
кавиці.
Ілюстрації Тетяни Семенової.
110
111