Бойківська
Варто мати не лише родинну ви-
Найпоширеніші мотиви таких ви-
шиванку, яку одягаєш переважно на
шиванок — квіткові й рослинні. Вишивка
великі свята, а й ще одну — сучасну.
найбільше нагадує природні лінії.
Це дуже модно! Тому це може бути
машинна вишивка або ж «вишива-
Подільська
ний» принт 1.
Це важкі, найрясніше зашиті со-
Вишиванка дуже пасує до джин-
рочки. Вирізняє їх діагональна смужка.
сів. Це так по-сучасному!
Зазвичай їх зашивають вовною, що додає
За свідченням давньогрецького
подільській вишиванці об’єму. А ваги до-
історика Геродота, вишивкою був
дають бісер і пацьорки1.
прикрашений ще одяг скіфів (VII-
III ст. до н. е.).
Полтавська
Особливість сорочок цього регіону —
Джинси
вишивка білим по білому. Цю виняткову
Перші джинси пошив Леві Стра-
техніку часто підкреслюють мережкою.
усс 1853 року у США — після того, як
Такі вишиванки — легкі й повітряні.
один із золотошукачів поскаржив-
ся йому, що знайти золото значно
Чорно-червона вишивка набула попу-
легше, ніж пару міцних та зручних
лярності тоді, коли кольорові нитки були
штанів. Перші джинси нагадували
дефіцитом і жінки вишивали сорочки
комбінезон і були скроєні з корич-
тими нитками, які мали, — найчастіше
невої тканини, з якої шили намети
червоними та чорними. Такі вишиванки
і тенти. Сучасну назву джинси отри-
стали настільки поширеними, що втра-
мали в середині ХХ століття, а до того
тили свою унікальність.
їх називали «комбінезоном без верх-
ньої частини».
Щоб вишиванка мала сучасний вигляд, не завжди варто
доповнювати її іншими елементами класичного україн-
ського строю — коралями, крайкою 2, віночком тощо.
1 Принт — зображення, надруковане на
тканині.
Із книжки: Оксана Караванська.
1 Пацьорки — намисто, намистини.
Стильна книжка для панянки. — Львів :
2 Крайка — жіночий пояс із кольорової пряжі.
Видавництво Старого Лева, 2015.
Ілюстрації Анастасії Стефурак.
132
133
Будиночок із зірками
У будиночку з зірками
дві хмаринки заблукали.
Перша, схожа на гондолу,
припливла до краю столу —
там бабуся із зірками
її гостить пиріжками.
Друга, темна, ніби слива,
в спальні вікна затулила —
там малята із зірками
Олеся Мамчич
тихо сплять між подушками.
Скажу по секрету: лише у дорослому віці в мене
— Любий пане, маєм гості! —
стелить пані хмарам постіль.
з’явився дуже чіткий критерій поганої книжки.
Це книжка, якою я готова розпалити пічку!
Йде господар із зірками,
Так, так! (ховаюся від обурених вигуків) Коли
але хмари позникали…
в домі кількість томів стає значно більшою,
аніж місткість полиць, доводиться робити
вибір. Якщо книжка — лише шматок місця,
відібраного у кімнати, я відправляю її в пічку.
Гаразд, а що таке хороша книжка? Це та,
яку я прочитала один раз, і відтоді купую
нові й нові примірники на подарунок друзям.
А одну обов’язково тримаю у себе вдома.
134
135
Босо-взутий сніговик
— Я до міста йшов у правім,
Взувши правий черевик,
а назад у лівім йду!
йшов по лісу сніговик:
трохи босим,
Скільки клунків! А валіз!
трохи взутим
У маршрутку ледь уліз,
сніговик ходити звик.
в право-лівім черевику
вправо-вліво —
В місто видибав:
та й у ліс!
Овва!
Черевиків треба два!
Трохи босих,
трохи взутих
в місті славнім не бува.
Позаходив до крамниць,
накупив собі дрібниць:
від смішного хула-хупа
до пахучих полуниць.
Того є,
і сього є,
кожен хвалить щось своє,
тільки лівих черевиків
аніхто не продає.
Правий зняв —
і на льоду
взув на ліву до ладу.
136
137
Про тиранозаврів та їжу
Дід Андрій і лютий змій
Була собі маленька
Дід Андрій — сам не свій:
тиранозавр Оленка.
налетів на нього змій,
чорноокий,
Вона усіх з’їдала,
лютий,
з’їдаючи — страждала.
у кросівки взутий.
Захрумкотівши пташку,
Каже змій: «Тепер Андрій
жаліла бідолашку:
полоненик зовсім мій!»
(не всі ж бо егоїсти,
«Ич який! — гукнув Андрій, —
хто любить попоїсти!)
маю кий — виходь на бій!
До страшного бою
стану із тобою!»
Як схопив Андрій кийка —
ва сталася б’ючка.
утік в таксівку,
бив кросівку.
Вірші з книжки: Олеся Мамчич. Тиранозавр
Оленка. — Київ : Фонтан казок, 2016.
Ілюстрації Світлани Сови.
138
139
Володарка лісу
Моя прабабуня — самоселка. Вона живе сама в селі За-
лісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув
Чорнобиль 1 і всіх вивезли.
Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зі-
брала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в За
ліссі й помру», — сказала мамі.
Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Пра-
бабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто
не спинить.
Саша Кочубей
Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її
коріння.
Мій син дуже любить читати. Якось він
— Приросла, мов квітка барвінку? — уточнюю, згадуючи
синій килим на її подвір’ї.
пожалівся, що веселих книг мало. Він дуже
— Мов квітка барвінку, — всміхається прабабуня.
полюбляв тоді книжки Кінні, Стронґа, Нестайка.
Раз на рік я приїжджаю в гості. Мені частіше не можна,
І я задумалася: чому б не спробувати написати
«бо радіація» 2. У цей день час летить, мов шалений. Не всти-
таку книгу мені? Почала занотовувати за
гає прабабуня показати мені своє господарство: ягоди,
гриби, фрукти, овочі, — як час повертатися додому. А я ще
ним кумедні вислови, згадала своє дитинство,
навіть з її сусідами не познайомилася. Сусідами прабабуня
спостерігала за іншими дітьми. Так крок за
називає ведмедів, лисиць, вовків, лосів і коней, які мешка-
кроком виросла повість «Сім нескладух Говорухи» —
ють у лісі.
про хлопчика, який потрапляє в різні кумедні
Настає вечір. Тато плескає по плечу, мовляв, час проща-
халепи. Це несерйозна й неповчальна книга.
тися.
Написана, щоб розрадити й повеселити читача.
А тут ви прочитаєте мою трішки сумну історію.
1 Чорнобиль — місто в Україні, де в 1986 році сталася екологічна ката-
строфа. Там і досі не можна мешкати людям.
2 Радіація — випромінювання; виділення особливої енергії, яка у ве-
ликій кількості дуже шкідлива для всього живого.
140
141
Я цілую прабабуню та сідаю в машину. Автівка рушає.
Озираюся. Прабабуня стоїть у блакитній хустині посеред
дороги й махає рукою. Віддаляючись, стає схожа на цяточку.
На квітку барвінку посеред лісу.
Смокчу барбариску, але мені від того не солодко. Від гір-
кої миті перед очима все розпливається.
— Тату, спини! — кричу і б’ю у вікно.
Тато зупиняє автівку.
— Дивись під ноги, сонечко.
Я відчиняю дверцята й біжу щодуху. Так швидко,
що починає поколювати в боку. Падаю в обійми, ледь не
збиваючи прабабуню з ніг.
— Ба, мо-жна я за-ли-шу-ся на все лі-то? — мені перехоп
лює дихання від бігу й від хвилювання.
— Я б дуже хотіла цього, Марійко, — шепоче.
На мить мені здається, ніби це шепоче ліс: ягідка бар-
барису, що почервоніла від підглядання за нами, листя, що
тремтить на деревах, лисиця, яка причаїлася за стовбуром
дерева, ведмідь, який прийшов у Залісся аж із Білорусі.
— Ти пам’ятаєш про дім і коріння? — прабабуня зазирає
мені в очі.
— Угу, — киваю головою.
— Тобі треба повертатися, — вона загортає за вухо
неслухняне пасмо мого волосся, що вибилося на бігу. — Твоє
коріння там, де ти народилася.
Поки ми їдемо до Києва, я думаю про неї. Зараз восьма ве-
чора, а значить, прабабуня вечеряє. В кімнаті цокає годинник
і про щось торохтить радіо, в якому ми замінили батарейки.
В її вікна зазирають сусіди: лисиці, ведмеді, вовки, лосі, ко-
сулі, коні. І весь барбарис, весь барвінок лісу цвіте для неї.
Ілюстрація Андрія і Діни Нечаєвських.
143
Нерозмінна монета
(уривок)
Минулого вечора кіт Роман, як і багато інших киян, був
у кавунарні «Баштан» на вулиці Сагайдачного.
Того дня у Київ привезли перші кавуни, тому всі спраглі
цього наїдку птахи та тварини потяглися до кавунарень, тим-
часово забувши про існування всіх інших крамниць.
Кіт Роман прийшов у «Баштан» о п’ятій вечора, купив
собі велику скибу кавуна за свою нерозмінну монету й сів за
столик у кутку, смакуючи наїдком і чекаючи, аби монетка по-
Галина Ткачук
вернулася в кишеню.
У «Баштані» тоді було справді гамірно: сновигало багато
Мені завжди подобалося щось вигадувати,
незнайомців. Роман зауважив кількох чужих котів і великого
сірого хом’яка.
не тільки історії. Якось із моєю найкращою
Саме в ту секунду, коли монетка вкотре дивовижним
подружкою М. ми вирішили понавигадувати
чином опинилася в правій лапі Романа, яку кіт тримав у ки-
нових чудових ігор, щоб грати на вулиці удвох.
шені, один із незнайомців підсів до нього.
Аби не забути їх, вирішили скласти по одній
Це був худий і довгий коричневий кіт у брилі з несправж
ньої соломи.
грі на кожну літеру абетки. Улюбленою була
— Привіт, я тут новенький, приїхав лише сьогодні, —
на літеру У. Правила такі: коли тобі сумно,
Поживу тут трохи. Хочу
забалакав до Романа коричневий. —
треба ввечері вийти надвір, залізти на високе
знайти київські чари.
дерево, повернутися обличчям до місяця
Від такого нахабства Роман ледь не вдавився.
і тихенько завести: «У-у-у-у-у-у!». Ми жодного
«Цей типок щойно приїхав, а вже має намір знайти наші
чари! — Подумав Роман. — Він що, думає, ніби весь Київ отак
разу не грали в цю гру. По-моєму, ми жодного разу
просто відкриє йому свої таємниці?»
не грали у більшість вигаданих ігор. Але ж якою
Але Роман вирішив не показувати свого обурення, лиш
насолодою було саме вигадування!..
підвів погляд від свого наїдку і промуркотів:
— Гммррр…
144
145
Коричневий кіт, видно, подумав, що Роман просто не
А історія була така: Сергієнко від ранку не міг знайти
хоче балакати, тому повільно підвівся і пішов до іншого
цього пензля, тому і не малював сьогодні, тому й не мав
столика.
спокою.
А Роман подався купити собі скибку дині.
У відповідь наш кіт лише кивав з розумінням, але особ
Але коли він повернувся, незнайомий нахаба знову
ливо не переймався. Адже Роман дуже добре знав звичку
сидів за його столиком. Цього разу коричневий кіт сказав
Сергієнка постійно щось губити. Це по-перше. А по-друге,
таке:
голуб любив перебільшувати свої нещастя, аби про них ці-
— Бачу, ти їси вже другу скибку! Купи й мені одну!
кавіше було розповідати.
Замість відповіді Роман просто вивернув свої порожні
Вислухавши історію зникнення лисого пензля, Роман
кишені, аби нахаба бачив, що грошей немає. (Нерозмінна
знову підвівся, щоб купити чергову скибку.
монета тоді ще не встигла повернутися на своє місце, і Роман
А коли він з чудовою скибкою кавуна в лапах вертався
про це добре знав).
до столика, за яким його чекав Сергієнко, сталося дещо
Коричневий кіт розчаровано кинув «тю!» і пішов жеб
дуже неприємне.
рати далі.
Роман відчув, ніби спину йому пропікає чийсь погляд.
А до Романа підсів голуб Сергієнко з вулиці Пушкінської.
Озирнувся — і побачив у кутку того коричневого кота-нахабу,
Голуб Сергієнко був художником. Найбільше він любив
чиї очі горіли, немов вуглинки. І це був недобрий вогонь.
малювати не з натури, а з пам’яті. Сергієнко зазвичай літав
Роман одразу зрозумів, звідки взялася та злість. Адже корич-
над містом якнайвище, а потім малював усе
невий бачив порожні кишені Романа, дістав відмову. А за
побачене.
півгодини став свідком того, як Роман із порожньої раніше
З такої висоти всі київські будинки та
кишені добуває монетку й платить за скибку кавуна.
звірі, всі дерева та кущі, всі крамниці та
Голуб Сергієнко зауважив, що Роман дивиться у куток,
трамваї здаються дуже маленькими. Тому,
і сказав:
щоб їх намалювати, художнику потрібен
— Цей коричневий мені теж не подобається. Він або ду-
дуже тонкий пензель. І голуб Сергієнко
рень, або я не знаю хто. Назвався мені Баррухом.
такий мав. Але настільки тонку річ можуть
— Га? — не зрозумів Роман.
побачити тільки особи з чудовим зором.
— Ну, цей кіт, на якого ти дивишся, сказав мені, ніби його
А ті, хто мав просто добрий зір, бачили
звати Баррух. Але я йому не вірю.
тільки тримач від пензля — і більше
— Гм… — тільки й відповів на те Роман.
нічого, жодної волосинки. Саме тому
дивовижний пензель Сергієнка у Києві
називали лисим пензлем.
Із книжки: Галина Ткачук. Вечірні крамниці вулиці Волоської. —
Саме про нього голуб і став розказу-
Київ : Темпора, 2015.
Ілюстрація Іветти Ключковської.
вати нашому котові.
146
147
Молитва до ангела
(за дитячою молитвою)
Ангелику мій,
охоронцю мій!
Рано, ввечір, вдень, вночі
будь мені до помочі.
Свічечкою
присвіти,
а крилами
Іван Малкович
захисти.
Іноді мені затишніше залишати вірші в собі.
Понад Дніпро гуде метро
Щоправда, згодом вони вивітрюються. Але буває,
(колискова для сина)
так сильно просяться на папір, що я здаюся.
Бували й дивніші випадки… Коли писав вірша
Понад Дніпро гуде метро,
«Із янголом на плечі» — чи не найвідомішого
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
з моїх творінь, то десь на половині раптом
і сон Дніпрові сниться,
відчув, що вірш буде популярний. І мені
перехотілося писати. Ледве пересилив себе,
що є у водах дивна Січ,
щоб таки його завершити — адже я зашвидко
де рибки
побачив його всього, до рядка…
шабельками
видзвонюють як день, так ніч,
неначе плавничками.
148
149
Вони готуються в похід,
щоб захистити ліс від сліз,
щоб річку захистити,
і рідну нашу річку,
бо всі забруднюють її,
і те подвір’я, де ти зріс,
і рибкам ніде жити.
і зайчика, й лисичку?..
Бо знай, моя дитино, знай,
Ну що ж: я бачу, ти — козак,
ти знати це повинна:
ти — серденько хоробре.
Дніпро для рибок — рідний край,
Ти підростеш, твій коник — теж,
це їхня Україна…
і все в нас буде добре.
Тепер тебе питаю я,
А поки — спатоньки лягай:
мій хлопчику чудовий:
вже рибка засинає,
чи гостра шабелька твоя,
і сині сни старий Дніпро
чи коник твій готовий,
на хвилях колихає.
150
151
Свічечка букви «ї»
* * *
Хай це можливо і не найсуттєвіше
якщо дерево
але ти дитино
яке дасть мені
покликана захищати своїми долоньками
останній рятунок
крихітну свічечку букви «ї»
вже ось-ось догризатимуть
баби-яги
а також
і отруйні змії —
витягнувшись на пальчиках
чи хоч одне-єдине
оберігати місячний серпик
літаченя
букви «є»
на криля мене
що зрізаний з неба
візьме?
разом із ниточкою
бо кажуть дитино
що мова наша — солов’їна
гарно кажуть
але затям собі
що колись
можуть настати і такі часи
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший
соловейко
тому не можна покладатися
тільки на солов’їв
Вірші з книжок: Іван Малкович. Абетка. — Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га,
дитино
1999-2016.
Іван Малкович. Улюблені вірші. 2-й том. — Київ : А-ба-ба-га-ла-
ма-га, 2012-2016.
Ілюстрація Катерини Штанко.
152
153
Самостійне життя
(уривок)
Після пудингу зовсім не хочеться бігати. Мартіна
лежала у гамаку і дивилася, як Повз і Муркавка по-
ливають орхідеї. Вирощування орхідей було одним
із захоплень їхньої мами — ще перед тим, як її
цілковито поглинула ідея з виноградником. По-
ливати орхідеї було другим пунктом у списку
обов’язкових справ, який батьки написали
крейдою на великій чорній дошці. Першим
пунктом було вважати на себе.
Мар’яна і Тарас
— Ми так швидко все робимо, — роз-
мірковувала вголос Мартіна. — Я вважаю
Прохаськи
на себе, ви поливаєте орхідеї… Що там ще?
— Ще треба не їсти забагато солод-
Ідея написати історію про родину кротів
кого, — сказав Повз, поглянувши на список.
— Ой, цього ми вже сьогодні зробити не
настільки давня, що вже важко визначити
зможемо! — занепокоїлася Муркавка.
точно — коли і як вона з’явилася. Ми знали
— Ну нічого, зробимо завтра! — Мар-
десять років тому, що мусимо це зробити.
тіна вміла легко розплутувати складні ситуації.
Інакше щось дуже важливе з того, що ми знаємо,
Також вона вміла поєднувати життя в кро-
тячій сім’ї з тим, чим переважно займаються
що ми можемо, пропаде, зникне. Ми належимо
зайці. Ще взимку Мартіна почала бігати що-
до тих, хто вірить, що книжка може не тільки
і це
дня. Просто гасала Буковим лісом —
зафіксувати, але й оживити, дати життя.
робило її щасливою. Часом вона мчала аж
Ми хотіли, аби наші герої отримали шанс
до узлісся і зустрічалася зі своїми стар-
пожити. Головними прототипами є ми самі.
шими братами — зайцями Бамбулом
і Мартіном. Разом вони виходили в поле,
і брати вчили її бігати наввипередки.
154
155
Тепер, коли діти залишилися самі, їхні дні починалися
Одного разу в крамниці Муркавка зустріла пані білку,
з того, що Мартіна вибігала на ранкову прогулянку. В цей час
приятельку їхньої мами. Вони трохи побалакали як справжні
Повз і Муркавка готували сніданок на трьох. Повз запарював
господині. Білка була фанаткою зуп, тому й говорила най-
зелений чай з пелюстками жасмину для себе і для Муркавки.
більше про зупи. Ще її цікавило, що їдять діти без мами, чи
Муркавка варила каву для себе і для Повза. Мартіна пила
варять вони собі щось гаряче й корисне, і запрошувала при-
молоко. Все точнісінько так, як вони бачили у тата з мамою.
ходити на обід. В кінці вона зауважила, що її донечки, Ержіка
Але непорушно дотримуватися традиції їм вдалося лише
і Жужіка, не були би такими спритними та розумними, якби
кілька днів. Пити каву і зелений чай виявилося дуже-дуже
щодня не їли зупи.
по-дорослому. Повз і Муркавка вирішили себе не мучити
«Ми й справді їмо самі канапки, — подумала Муркавка,
і перейшли на молоко. А щоб помалу звикати до самостій-
повертаючись додому. — Треба сьогодні ж зварити якийсь
ного життя, додавали собі в молоко кілька крапель кави
обід».
і називали цей напій кавою з молоком.
Мамин записник з рецептами лежав там, де й завжди.
Час від часу Муркавка брала кошик
Муркавка гортала сторінки й міркувала,
і йшла до Німої Куниці. У Німої Куниці
що би таке вибрати, щоб здивувати
можна було купити все. Муркавка
Повза і Мартіну. Кілька сторінок
любила, щоб її кошик з продук-
займали рецепти під загальним
тами виглядав гарно, — тому
заголовком «Зупи від білки».
вибирала довгий хрумкий ба-
— Пропускаємо, — сказала
гет, грудку сиру з великими
сама собі Муркавка, — треба
дірками, червоні помідори на
приготувати щось більш
гілочці, квасолю з різними ві-
кротяче… О! Картопляна
зерунками, ясно-зелене листя
запіканка! Потрібно кар-
салату і кілька апельсинів.
топлі, цибулі… зверху
156
157
Похожее