На Закарпатті (Воловецький район) очіпки шили у ви гляді шапочки з полотна. До передньої частини пришивали «чічку» з «лелітками» — три стрічки фабричного виробництва, чорне фабричне мереживо та десять квіточок-«леліток» із голубих та рожевих ниток. Верхню голубу стрічку оздоблювали вишитими квіточками і галузками. Тильну частину очіпка збирали у складочки — «рами», до яких пришивали широку рожеву стрічку, декоровану рослинним орнаментом. Такий очіпок побутував ще в ЗО—40-х роках XX ст. Такі самі за кроєм очіпки, але без стрічки, носили на початку XX ст. в Ужгороді ^|85. У Великоберезнянському і Сколівському районах очіпки мали ажурне денце і невисокий (7—10 см) околиш, обтягнутий полотном. Ззаду до нього пришивали дві широкі чорні стрічки, ткані і орнаментовані рослинними квітковими мотивами. Під стрічкою роз-

135, 136, 137

¹⁸⁷ Там же.—

Т/9298.

¹⁸⁸ Корегпіскі J.

О goralach ruskich w Galicji.— S. 20.

¹⁸⁹ Ефимова Л. Женские головные уборы из собрания Государственного Исторического музея; Москва. Л., 1984.—

16 открыток.

¹⁹⁰ Nosdl’oua V. Slovensky I’udovy odev.— S. 81.

¹⁹¹ Архів IH AH України.— Ф. 1.—

On. 2.— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 158.

¹⁹² ГМЭ.—Фонд одягу.— JMo 2148-40.

міщу вали металеві кільця ^|86. В Славському, Турківському районах з-під такого очіпка опускали на спину дві волічкові коси «уплетини», які завершувались китичкою. В Турківському районі до очіпка з невисоким околишем і ажурним зеленим денцем з тильної сторони прикріплювали п’ять червоних та зелених стрічок ^|87.

В центральній та східній частинах Бойківщини до обруча — «кічки» прикріплювали червоні стрічки — «ушка», які

опускали на спину разом з косами ^|88. Паралелі цим головним уборам знаходимо в Калузькій губернії. Там в кінці XVIII — на початку XIX ст. до жіночого головного убору, подібного до українського золототканого очіпка, чіпляли сині та червоні стрічки ^|89. Як відомо з літературних джерел, західні слов’янки також чіпляли до очіпка стрічки ^І9Н. Можливо, раніше ажурні очіпки побутували по всій Україні. В кінці XIX ст. вони ще були відомі в степовій частині України (Херсонщина), де їх в’язали з «фельдікосу» —білих м’яких, майже не зсуканих ниток, змотаних у круглі моточки, які продавались у крамницях. Очіпки в’язали гачком, орнаментуючи різноманітними мотивами. Крій їх був таким самим, як і в очіпках, пошитих з тканини. При в’язанні очіпка враховували форму зачіски. Тому на тильній стороні в’язали мішечок — «гуску», щоб помістити туди скручене в

гульку—«коронку» волосся

В західних областях України, як уже зазначалось, околиці очіпка робили твердим, хоча в різних районах він мав відмінності і в способах виготовлення, і ношення. У Воло-димир-Волинському районі Волинської області твердий око-лиш з ажурним денцем обв’язували ситцевою хусткою. Вузлик зав’язували над чолом ^|92. Іноді околиші з полотна,

¹⁹³ Там же.—

.No 1003-48.

¹⁹⁴ Чернівецький краєзнавчий музей. Фонди. № 3967, 11961; ЛВ ІМФЕ.— Фонд одягу.— ЕП/2271.

¹⁹⁶ Falkowski J. Polnocno-ivschodnie pogranicze Huculszczyzny.—

S. 46.

¹⁹⁶ ГМЗ. Фонд одягу. JVfo 2031 (ГІ ридбано

Д. О. Святським у селі Шалімовка Новгород-Сіверського повіту. Кінець XIX ст.)

¹⁹⁷ ІН АН України. Фонд одягу.

ЕП/22587, ЕП/22591.

¹⁹⁸ ХІМ,— Фонд тканин.— ТК/132112.

картону обшивали кумачем і прикрашали внизу зеленою фабричною стрічкою. Зверху зав’язували ситцеву червону хустку. Ззаду до зав’язки чіпляли п’ять червоних або різнокольорових стрічок ¹⁹³. В рівнинних районах Буковини носили високий твердий очінок— «фез», «фес» із чотирикутним випуклим верхом із чотирьох частин картону, вкритого червоним сукном ^|94. Твердий човникоподібний очіпок — «каптур» носили також у східних районах Гуцуль-щини ^|95.

В XIX ст. в східних областях України крім м’яких очіп-ків-збірників побутували очіїжи з твердою основою, які

• 196 197

мали назви: «очіпок», «капор», «шоломок» , «каптур» їх виготовляли з купованої тканини — тафти, оксамиту, синьої шовкової тканини «канаус» ^|98, бавовняної тканини, шовку, золототканої парчі, брилянтину, кумача. Кольори тканини були різноманітні: зеленувато-коричневий, зелений, бузковий, чорний, червоний, однотонні і строкаті. Для того, щоб пошити очіпок, потрібно було взяти відповідний кусок тканини, підшити твердим папером, зі споду в середині прикріпити нитками 25 соломинок, покладених щіль-

139, 140, 141

¹⁹⁹ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.

М. Т. Рильського АН України. Рукописний відділ.— Ф. 39.— Оп. 2.

Од. зб. 110 (далі:

ІМ ФЕ).

но одна біля одної, щоб очіпок був твердим та круглим. Ця солома називалась кичкою. В 30-х роках XX ст. очіпки шили без кичок Тверді очіпки мали різноманітну форму: круглі з околишем, однорогі (з виступом над чолом), дворогі, гребенеподібні (з виступом над чолом і потилицею).