Загальні відомості

Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин різних розмірів черв’яків; помічали їх і у людини. У давноєгипетському джерелі — папірусі Еберса — є перші відомості про хворобу, яка, як нині доведено, спричиняється шистосомами. Перші наукові описи деяким черв’якам (глистам) дав Гіппократ (гострики, аскариди, ехінокок); він же запропонував терміни “гельмінт” (від грецьк. helmis) і “гельмінтоз”. Натепер відомо, шо 384 види гельмінтів здатні паразитувати в людини. 207 видів належать до типу плоских червів, 146 видів — до типу круглих червів, 24 види — до типу волосатиків і 7 видів — до типу скребнів.

Актуальність гельмінтозів (лат. helminthosis, англ. helminthiasis) на сучасному етапі зумовлена тим, що:

• 3-є місце в світі серед інфекційних хвороб посідають кишкові гельмінтози;

• 25 % населення земної кулі уражено гельмінтами;

• за оцінками ВООЗ, у близько 100 млн дітей виявлено затримку росту та інші суттєві порушення через ураження гельмінтами;

• кожен житель тропіків уражений у середньому 3—4 видами гельмінтів, Субсахарної Африки — 2—3 видами, Азії, Південної і Центральної Америки — 1 видом;

• в Європі інБазований кожен третій житель;

• на території України поширені близько ЗО видів гельмінтів.

173;

Поширеність окремих видів гельмінтів така:

• ентеробіоз у розвинених країнах помірного клімату уражує від 10 до 90 % населення;

• 1,47 млрд людей у світі хворіють на аскаридоз;

• на трихоцефальоз страждають близько 1,3 млрд осіб, у зоні тропіків і субтропіків інвазію виявляють у 40—50 % дитячого населення, у зоні помірного клімату — до 36 %. У деяких тропічних країнах рівень ураженості місцевого населення сягає 90 %;

• близько 1,3 млрд населення земної кулі (жителі 81 країни) потенційно можуть бути заражені лімфатичними філяріозами, близько 40 мли осіб через ні хвороби є інвалідами;

• на анкілостомілоз і некатороз страждають 1,05 млрд жителів планети. В Індії економічні втрати через ці хвороби становлять 842 мли дол. СІЛА на рік;

• шистосомози потенційно загрожують 700 млн людей у світі, а 270 млн є зараженими;

• стронгілоїдозом уражені близько 100 млн осіб.

В Україні офіційно щорічно реєструють 400—600 тис. випадків гельмінтозів, серед дітей — 200—300 тис. Найчастіше їх збудником є круглі черв’яки. Епідеміологічна ситуація щодо гельмінтозів серед населення України досить неблагопо-лучна: останніми роками в країні явно погіршилася екологія, збільшилася забрудненість ґрунтів, ослаб контроль утримання домашніх тварин, приватного підприємництва у сфері заготівлі м’ясопродуктів, рибних виробів — усе не призводить до зниження ефективності профілактики гельмінтозів.

КЛАСИФІКАЦІЯ. І З урахуванням біологічних особливостей гельмінти поділяють на 4 типи:

1. Круглі черви (нематоди, Nematoda або Nemathelminthes) — гострики, аскариди, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угри-ця) та ін.

2. Плоскі черви (Plathelminthes), серед яких виділяють клас стрічкових, або стьожкових, червів (цестод) — бичачий, свинячий, карликовий ціп’яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок та ін.; клас сисунів, або смоктальників (трематод) — котячий сисун (або сибірський двовустепь, або дворот), печінковий сисун (двовустець, або дворот), гігантський сисун та ін.

3. Волосатики (Nematomorpha, народна назва — “живий волос“), до яких належать паразити комах, що можуть іноді потрапляти в організм людини при випадковому заковтуванні комах.

4. Скреби і, або акантоцефали (Acanthocephala), до яких належать паразити комах і рачків, шо їх випадково може проковтнути людина, унаслідок чого розвивається захворювання.

II. За особливостями життєвого циклу гельмінтів можна розділити на 3 групи:

1. Гсогельмінти характеризуються відсутністю проміжного хазяїна; для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець та ін.).

2. Біогельмінти розвиваються за участю не лише основного, а й проміжного хазяїна, іноді кількох (свинячий, бичачий ціп’як та ін.).

3. Контагіозні антропонозні гельмінти мають єдиного хазяїна — людину, і тому яйця, що виділяються від хворого в навколишнє середовище, до моменту

ГЕЛЬМІНТОЗИ

виділення є повністю дозрілими (карликовий ціп’як) або дозрівають до ступеня високої інвазійності протягом кількох годин на будь-яких об’єктах (гострик). Велике значення у формуванні тривалого перебігу цих гельмінтозів належить авто-інвазії.

Гельмінтози передаються за допомогою таких механізмів передачі:

• оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють у травний канал, де відбувається їх активізація;

• перкутанний (частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають усередину організму);

• трансмісивний (личинки потрапляють у кровотік унаслідок укусу живого переносника).

Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу, може передаватися як орально, так і перкутанно.

III. З урахуванням специфічної локалізації в організмі людини гельмінтів поділяють на:

1. Кишкові (аскарида, гострики, волосоголовець та ін.) — це найчастіша локалізація гельмінтів у людини.

2. Позакишкові (котячий сисун, ехінокок та ін.).

У КЛІНІЧНОМУ ПЕРЕБІГУ гельмінтозів виділяють такі періоди:

1. Гостра фаза тривалістю від 1 тюк. до 3 міс. з можливими проявами у вигляді:

• підвищення температури тіла;

• шкірного висипу;

• лімфаденопатії;

• еозинофіли та гіпереозинофілії;

• різноманітної патології внутрішніх органів.

Такі виражені реакції спостерігають при масивних інвазіях, тяжких супутніх захворюваннях, загальному ослабленні організму. У разі незначного рівня зараження гостра фаза може перебігати малосимптомно або взагалі приховано.

2. Хронічна фаза (патогенний вплив на організм людини визначається видом, локалізацією і способом харчування гельмінта, інтенсивністю інвазії), яка проявляється:

• порушенням харчування хворого;

• анемізацією;

• механічним ушкодженням тканин у зоні паразитування гельмінта;

• алергшними і токсичними реакціями;

• зниженням загальної та місцевої реактивності;

• канцерогенною дією.

Доведено, що гельмінтози зумовлюють подовження термінів деяких інфекційних хвороб та їх хронізапію. Є дані, що гельмінтози створюють умови для розвитку термінального ілеїту, неспецифічного виразкового коліту, первинного біліарного раку, деяких захворювань сполучної тканини.

ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ, До сучасних методів діагностики глистяних інвазій належать:

• мікроскопічний — дослідження нативного мазка випорожнень, товстого мазка випорожнень із целофаном за Като, метод Телемана, дослідження зішкріб-ка з навколовідхідникових складок, метод липкої стрічки (Грсхема), метод Гім-

мельфарба при ентеробіозі, мікроскопія калу після попереднього “збагачення” флотацією чи осадженням (Фюллеборна, Калантарян, Рітчі та ін.), метод збагачення з детергентами, мікроскопія мазків випорожнень після консервації за допомогою детергентів, виявлення живих личинок гельмінтів (закручування за Шульманом, методи Бермана, Брумпта, Харада—Морі та ін.), пряма мікроскопія проглотид стрічкових гельмінтів, дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові та інших біологічних рідин при позакишкових гельмінтозах;

• патоморфологічні — дослідження зрізів м’язів при трихінельозі;

• цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі і альвеококозі;

• серологічні методи (РИГА, РЗК, РІФ та ін.);

• топічна діагностика (УЗД, MPT, КТ та ін.).

ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ГЕЛЬМІНТОЗІВ:

1. Призначення антигельмінтних препаратів з урахуванням особливостей паразита.

2. При масивній інвазії, особливо у дітей, з метою уникнути токсичних реакцій унаслідок загибелі великої кількості гельмінтів — уживання половинної дози препарату на початку лікування.

3. Комплексний підхід — терапія має бути спрямованою не лише на знищення гельмінта, а й на усунення наслідків його життєдіяльності (алергійних проявів, анемії, запалення жовчних шляхів та ін.).

4. Суворий контроль ефекту7 лікування за допомогою паразитологічних методів.

Препарати для сучасного лікування гельмінтозів поділяють на:

• засоби, що порушують функцію нервово-м’язової системи у круглих червів (піперазину адипінат, левамізол, пірантел);

• засоби, які паралізують нервово-м’язову систему у плоских червів і сисунів (празиквантел);

• засоби, що порушують утилізацію глюкози у гельмінтів (мебендазол, аль-бендазол);

У JMKX-10 усі гельмінтози включено до розділу І “Деякі інфекційні та паразитарні хвороби”, класу “Гельмінтози”.

Інфекційні хвороби: підручник / За ред. О.А. Голубовської